Остання яблуня Панаса Мирного.

Свій дерев’яний будиночок серед саду Панас Мирний називав “гарненькою хаткою в семи покоях”. Біля хати був став, на березі якого росли верби та

дуби (нині дубам орієнтовно 350 років). А ще був розкішний сад, у якому

Панас Мирний висаджував нові фруктові дерева і виписував їх за спеціальними каталогами. З плодів варив варення. Він сам керував цим процесом, хоча в маєтку жили кухарка, покоївка та конюх.

“На жаль, фруктові дерева із часів Панаса Мирного в саду не збереглися.

Минулого року ми спиляли останню яблуню, яка мала величезне дупло і всохла, хоча родила до останнього. У саду ростуть нові дерева, їхніми

плодами постійно пригощаємо наших відвідувачів”,

“Розкрутив” багатіїв на будівництво дороги.

Панас Якович дуже любив театр і ходив на вистави за будь-якої нагоди й погоди. Та під час дощів, особливо навесні чи восени, ґрунтові дороги

розкисали, через що письменник не міг добратися до театру в Полтаві.

“Далеко живу, аж на далеких Кобищанах купив собі маєток. Як погода добра, то й у нас рай земний, а зато як задощить, то така твань, що й по-

видному ледве пройдеш. А вночі годі думати. Ось через те я мало буваю в театрі”, – писав Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського.

Письменник промучився так один рік, а потім взявся збирати гроші на прокладання бруківки. Влада виділила третину необхідної суми, а дві

третини треба було зібрати з мешканців вулиці. Бідняки здали, а багатші сказали, що в них коні сильні, то й так виїдуть. Та коні однаково застрягали, тож багачам таки довелося “скинутися”.

“І вже в 1905 році бруківка була прокладена від двору Мирного до сучасної тролейбусної лінії. Зараз це вулиця Європейська в Полтаві. У такому

вигляді, з бруківкою, дорога була до 1974 року. Та коли в місті готувалися до ювілею Панаса Мирного (у 1974 році виповнювалося 125 років від дня народження письменника), поверх бруківки проклали асфальт”.

Панас Мирний у міській раді Полтави.

Панасу Мирному доводилося поєднувати роботу чиновника та письменника. З 14 років він працював писарем, а пізніше став бухгалтерським помічником (видавав довідки та нараховував пенсії).

Робочим місцем Мирного була казенна палата, де зараз розташовується Полтавська міська рада. Його кабінет займав найбільшу кімнату, а нині це зала засідань міськради. Крісло Панаса Мирного було на тому ж місці, де й зараз крісло мера.

Водночас літературознавці часто пишуть, що Мирний ненавидів свою чиновницьку роботу.

Вікторія Пащенко додає, що це справді так:

“Коли почав писати свої твори, праця чиновника займала в нього весь час і заважала письменницькій діяльності. До того ж він не любив бюрократію і старався видавати довідки для людей швидко – за один день, щоб довго не чекали”.

Не любив мундир та св тськ вечори.

Панас Якович був досить скромною  тихою людиною. В ктор я Пащенко описує, що

одягався в простий чорний костюм, б лу сорочку, капелюх, а вл тку носив солом’яний

бриль. Оск льки через свою державну службу мав часто бувати на р зних прийомах, то

змушений був одягатися в парадний мундир та ч пляти на нього ордени, що страшенно не

подобалося письменнику. Через це Мирний одягав поверх мундира чорний плащ, с дав у фаетон [ред. – чотирикол сний ек паж з в дкидним верхом] та п дн мав верх, щоб його н хто не бачив у такому вигляд .

Солодка г рчиця.

Оск льки першим директором музею-садиби Панаса Мирного був його середн й син Михайло, у музейник в збереглося чимало його спогад в про батька:

“Вл тку вечеряли на веранд будинку, вечерю подавала мама, кожен своє м сце мав, у

центр сид в батько, поруч з ним найменший брат Льоня, а л воруч няня. Була поруч мама

старший брат В ктор, який сид в навпроти батька. Мати подавала хл б батьков , той нар зав його тоненькими скибочками.

Д ти дивилися, як батько на р вн порц ї розр зав шматок м’яса, перед цим добре

намазавши його г рчицею. Нарешт наставала урочиста хвилина, коли в н виделкою

розкладав у порожн тар лки це м’ясо своїм д тям. То н чого, що в д г рчиц часом крутило в нос , а з очей капали сльози, проте наша чолов ча половина, особливо я, н коли не

подавали виду, ласуючи батьк в дарунок. Усе, що ми одержували з рук батька, нам здавалося найсмачн шим”.

Доля синів.

Старший син Віктор закінчив Московський університет у 1914 році, після чого його забрали в школу прапорщиків, бо почалася Перша світова війна. Через рік він загинув.

“Найменший Льоня кинув гімназію і вступив у Київське військове артилерійське училище. Потім відбулася революція 1917 року, під час якої розігнали студентів. Льоня опинився в армії Петлюри й теж загинув на фронті в більшовицько-українській війні”, – описує долю синів музейниця.

Середній син, Михайло, мав освіту гірничого інженера та працював у шахтах Донбасу. Згодом переїхав із дружиною та маленьким сином у Полтаву.

Вчив українську мову з “Кобзаря” та народної творчості.

Панас Мирний захоплювався українською мовою та літературою з раннього дитинства і знав

“Кобзаря” напам’ять. За ним та за книжкою “Українські приказки, прислів’я і таке інше” Панас Мирний самотужки вивчив українську мову. У дорослому віці саме мовознавчим проблемам присвячував свої статті.

Його відома цитата теж стосується української мови:

“Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає своє давнє життя і свої сподівання, розум, досвід, почування”.

ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ_, ЯК ЯСЛА ПОВНІ_?

Жанр

Соц ально-психолог чний роман – роман, у якому сусп льно значущ под ї  соц альн процеси передаються шляхом

розкриття психолог ї героїв, їх думок, прагнень  переживань

Основн риси жанру соц ально-психолог чного роману: зображення людини в складних формах життєвого процесу; багатопланов сть сюжету;

охоплення дол ц лого ряду д йових ос б; великий обсяг.

В основу роману лягла почута письменником в д в зника розпов дь про

реальну особу – полтавського розб йника Василя Гнидку. П д враженнями в д

ц єї розпов д письменник написав нарис «Подор жжя од Полтави до Гадячого».

П зн ше почута стор я лягла в основу пов ст «Ч пка». Іван Б лик (Рудченко), брат

Панаса Мирного, розкритикував пов сть за її схематизм  порекомендував

поглибити соц альне тло твору. У результат брати сп льно почали працювати над удосконаленням твору, завдяки чому з’явився багатоплановий роман,

який у перш й редакц ї мав назву «Пропаща сила». Остаточною назвою роману

стали слова з Б бл ї «Х ба ревуть воли, як ясла повн ?»

                                            Персонажі             Чпка Варениченко

З Ч пкою читач знайомиться вже на перших стор нках твору. Це широкоплечий двадцятир чний парубок, з гострими карими очима, довгообразим лицем,

одягнений у б лу вишивану сорочку та просту свиту,

накинуту наопашки. На голов в нього висока шапка.

Та зображення не обмежується зовн шн ми ознаками:

автори п дкреслюють також риси, що розкривають соц альний стан персонажа  якост характеру:

«Не багатого роду! — казала проста свита»

«Таких парубкв часто й густо можна зустрти по наших хуторах та селах. Одно тльки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним

свтилася якась незвичайна смливсть  духовна мць, разом з якоюсь хижою тугою…»

Син зневаженої селянки-б днячки, Ч пка зростав у злиднях, в атмосфер

недоброзичливост й ворожост . В н гостро переживав соц альну несправедлив сть.

У житт йому зустр чалося небагато хороших людей: баба Оришка, д д Улас, Галя.

Найчаст ше малого Ч пку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи зл сть за своє невдале зам жжя, тяжку працю та злидн . Доля не зглянулась  в

подальш роки: землю в д брали, вигнали з земства. Прагнення помсти з’явилось у Ч пки ще в дитинств . Проте особливо дошкульно вразило Ч пку те, що за право

працювати на своїй земл чиновник з цин чною в дверт стю вимагає у селянина хабара.

Саме в цю мить Ч пка втратив не лише ниву, а й в ру в справедлив сть. У його серц знову закип ла ненависть, але, на жаль, не т льки до гнобител в та їх прислужник в, а й до вс х людей. Це той психолог чний момент, який проливає св тло на його подальшу долю, пробуджує сл пе бунтарство зневаженої, об краденої людини.

Своє горе, чорну безнад ю Ч пка починає топити в чарц . Та й компан я для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А в д пиятики вже прямий крок до грабунку.

Ч пц Варенику не вистачило сили вол протистояти руйнуванню свого життя. В н

зрозум в, що гр ховний шлях легший. П д впливом лихого «товариства» Ч пка опустився на саме дно життя.

Проте добро в його натур на якийсь час перемогло. В н соромився свого давнього

безпуття. А коли п шли розмови про земство, про вибори гласних, Ч пка закликає громаду захищати свої нтереси.

Останн м поштовхом, що з пхнув правдошукача на стежку сл пої помсти, став наказ

губернатора про виведення Ч пки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нан вець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Ч пку. Із правдошукача в н перетворився на страшного злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вир зав мирну с м’ю хуторян.

Галя Ґудзь

Галя Ґудзь – кохана й дружина Ч пки, дочка Максима. Описуючи її першу зустр ч з Ч пкою, автор не шкодує яскравих  приємних фарб для змалювання ц єї доброї, вродливої д вчини:

«Низенька, чорнява, закв тчана польовими кв тками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, нод дуже неповоротких д вчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, м ж високим зеленим житом, – вона здавалася русалкою. Парубок сперше… чи й не прийняв її за ту польову цар вну…»  Галя, ставши дружиною Ч пки, теж зробила виб р м ж добром  злом. Єдина дитина колишнього москаля Максима, вона в д самого народження зростала в достатку. Але нев домо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку й ненавид ти багатство, надбане грабунком. Вона засуджувала батьк в, не могла носити краденого одягу, жити в награбованому добр .

Силою своєї любов вона намагалась вирвати чолов ка з розб йницького кола, але виявилася надто слабкою проти сил зла. У цьому образ вт лено народне прагнення до чесного трудового життя, до краси  сердечност , н жност та в рност .

Видовище страшної розправи, яку влаштував Ч пка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську р вн сть», остаточно зламало молоду ж нку. Побачивши маленьку

Хоменкову дочку в закривавлен й сорочечц , Галя не змогла пережити таке бол сне прозр ння  пов силась. Самогубство стало їй порятунком в д неслави  водночас протестом проти страшного злочину, який вчинили Ч пка та його товариш .

Баба Оришка Баба Оришка (бабуся Ч пки) — найтепл ший Ч пчин спогад про дитинство. Вона була дитин єдиним порадником, добрим янголом  вихователем. Поки мати наймитувала, баба Оришка доглядала хлопчика,  знайомила з навколишн м св том,  звеселяла онука казками.

Явдоха

Явдоха – дружина Максима Ґудзя. Явдоха — це дитя соц ального дна, злод йка-багачка. Ще

нап вдитиною призвичаїлася вона до крад жок, а

пот м  до торг вл власним т лом, стала арм йською

пов єю: «Знаючи крас своїй ц ну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи випадку з рвати найб льше, а то й п дголити».

Одружившись з розб йником Максимом,

перетворилася на с льську багачку. Явдоха

зневажає чесних труд вник в, а ц нує понад усе

прибуток та легку наживу. А те, яким шляхом здобуте багатство, для неї не має жодного значення.

Мотря

мама Ч пки.

Чолов к Мотр виявився «двужоном», , коли покинув її

ваг тною та вернувся до першої ж нки, Мотрю п дняло

на глум усе село. Вона й сама не знала, хто вона: чи зам жня покритка, чи нев нчана вдова. Але згодом

люди втомилися обговорювати Мотрю,  вона почала плекати щиру над ю на сина.

Коли Ч пка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм  золотими роботящими руками множив його,

Мотря несказанно рад ла. Але материне щастя було примарним  нетривким,  Мотр судилося зазнати

багатьох страждань через свого гарячого  швидкого на розправу сина.

Коли ж сина черговий раз у пошуках «правди» заводило на лих ман вц , коли в н топив свою тугу в гор лц або розбишакував, вона проклинала його з вс м шалом незбагненного

материнського серця. Доживаючи в ку б ля сина-розб йника, вона благала соб смерт . П сля

того як Ч пка вир зав ц лу с м’ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого випробування,  Мотря сама п шла у волость видати влад сина-душогуба.

Грицько Чупруненко

Грицько Чупруненко – товариш Ч пки з дитячих л т. За походженням в н, як  Ч пка, – селянин, б дняк, теж зазнав злидн в. Грицько — найближчий приятель дитячих л т Ч пки — обирає нший життєвий шлях. В н, такий самий сирота й б дняк, як Ч пка, зум в заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на н й. Життєвим деалом Грицька стає «хата тепла, ж нка-любка та мала дитина».

Невдач , б дування, злидн породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдуж сть до дол нших, корислив сть: «Купивши грунт, почув себе Грицько зараз ншим, немов на аршин вир с… Грицько тепер зовс м ншими очима дивився на людей: до багач в горнувся, а на голоту дивився згорда».

Нав ть приятелювання з Ч пкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Ч пки, зневага до свого товариша — так риси Грицька.

Христя

Христя – дружина Грицька. Христя – весела, турботлива та розумна д вчина. Щоденн турботи, важк будн надривають її сили, та т льки не добре серце.

П сля сир тського дитинства їй трапилася близька за духом людина. Христя з Грицьком створили с м'ю та власною працею заробили добробут. Але й тод Христине життя не стало безжурним  рад сним: вона не бачить в с м'ї гармон ї, а у св т — справедливост .

Тому й не полишають ж нку роздуми про Ч пчину трагед ю, тому й мучить її байдуж сть Грицька до чужого горя. Адже, на в дм ну в д чолов ка,

вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями нших людей. Так, Христю бентежать слова Ч пки про б дняцьку долю – п сля них вона р зко зм нюється, та чолов кової п дтримки не в дчуває.

Вона п дтримує читача в його можливих симпат ях до Ч пки, бачить у ньому не волоцюгу, що завдає вс м лиха, а добру людину: «У Ч пки й серце добр ше, й душа чист ша».