Презентація на тему "Українізація та її мета"

Українізаціяу 20-х рр. ХХ ст.

Проблемне завдання. Чи можна політику «українізації» віднести до одного з напрямків непу?

КОРЕНІЗАЦІЯКореніза́ція — політика залучення представників корінного населення радянських республік та автономій до місцевого керівництва та надання офіційного (а інколи - й панівного) статусу їхнім національним мовам. Причини. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин. Перебудова культури на засадах марксизму. Подальше зміцнення влади більшовиків в національних республіках. Задоволення мінімуму національних потреб

Етапи коренізаціїКвітень 1923р. – ХІІ з'їзд РКП(б) – запровадження політики коренізаціїУкраїна – політика «українізації»27.07. 1923 - декрет Раднаркому «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації.01 .08.1923- декрет «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. Початок 30-х років – згортання політики «українізації»30.04.1925 ВУЦВК і Раднарком УССР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апаратупленум ЦК КП(б)У 30.05.1925р. — резолюцію на українізацію партійного та проф. апарату і радянських установ.

Україніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація — здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності.

Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку населення України, національна свідомість якого зросла за попередні десятиліття, і, особливо, внаслідок національної революції 1917—1920 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою.

Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УССР 1 серпня 1923, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління.

Але обидва ці декрети (хоч ухвалені на підставі постанов XII з'їзду РКП(б) (17—24 квітня 1923), на якому представники національних республік дуже гостро піднесли національне питання) наражалися на опір у самій КП(б)У , де на ті часи українці становили меншість .

Емануіл Іонович КвірінґЛебедь Дмитро Захарович

30 квітня 1925 року ВУЦВК і Раднарком УССР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату, а пленум ЦК КП(б)У 30 травня — резолюцію на українізацію партійного та проф. апарату і радянських установ.

Політика «УКРАЇНІЗАЦІЇ»Запровадження в навчальні заклади української мови Використання партійними та радянськими працівниками української мови. Виховання кадрів української національностіРозвиток української культури. Головну роль у дальшому здійсненні українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались й усі ділянки культури), очолений до 1926р. О. Шумським, а після його усунення М. Скрипником. Олександр Шумський. М. Скри́пник

1929 рік - в Києві завершилася перевірка української мови у 25 тис. службовців, 8 тис. - I кат, 10тис.- II кат, 3 тис. - III кат. Посвідка про здачу бухгалтером іспитів на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київщина, 1928 р.

З напливом українського населення з села, міста УССР почали набирати українського характеру

На 1931 р. кількість робітників в Україні зросла до 1,9 млн, з них українців було вже 58,6%

Зміни в національному складі робітників

Зміни національного складу промислових міст України% українців. На основі даних діаграми визначте, як українізація вплинула на національних склад населення промислових міст України?

На основі даних таблиці, визначте, які зміни відбулися в національному складі КП(б) України в 1922 – 1933 роках?

Запровадження української мови в навчальних закладах. На основі даних діаграми зробіть висновки про ступінь українізації навчальних закладів України з 1926 по 1933роки.

Матеріали Пленуму ЦК та ЦКК КП(б) України ( листопад 1933р)«… в даний момент головною небезпекою є місцевий український націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами». Що, на вашу думку, малося на увазі під «місцевим українським націоналізмом»?Прийнято постанову «Про націоналістичні ухили в лавах української парторганізації і завдання про боротьбу з ними»

Українізація робітництва і міського населення у зв'язку з індустріалізацією й колективізацією (від якої селянство втікало до міст) зазнала прискорення в 1927—1933 роках, — але це вже був і кінець політики українізації.

- Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності; - Початкове шкільництво (з семирічкою включно) було українізоване; - Українізація середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів відбувалася повільно.

Українізація театру, преси та видавництв. У 1931р. - з 88 театрів - 66 було українських, 12 єврейських, 9 російських. Якщо на 1922 українських газет майже не було, то на 1933 їх було 373 (з усіх 426) з накладом 3,6 млн. примірників, 89% від загальної кількості часописів в Україні (1926 преса була українізована на 60%); на 1933 українських журналів було 89 на всіх 118; книжкова продукція була українізована на 83%. На основі зазначених даних зробіть висновки.

За 10-ліття українізації (1923—1933) українська література, мистецтво, театр, кіно, попри ідеологічні гальма, зазнали значного розвитку, і цей період часто називають добою культурного відродження.

Позитивними були також спроби (з ініціативи Миколи Скрипника) поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР (Курщина, Вороніжчина, Саратовщина, Кубань, Казахстан), зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури тощо, як також (щоправда, ще менш успішні) домагання українізації армії (Школа червоних старшин у Харкові, газета «Українське Військо». Округи «Червона Армія», що виходила до середини 1930-их pp.).

Активно проходила українізація в Кубанській, Донській, Армавірській, Тверській, Майкопській, Сельській, Ставропольській та інших областях РРФСР. Тут відкрилися українські хати-читальні, клуби, лікнепи, робфаки.

Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках.

Наслідки українізації{3 C2 FFA5 D-87 B4-456 A-9821-1 D502468 CF0 F}Параметри для порівняння1923 р (%)1927 (%)Українці у складі державного апарату3554 Українці у складі КП(б)У2352 Обсяги діловодства, що здійснювалося українською мовою2070 Україномовні школи10,880 Видання книг українською мовою27 Понад 50 Дайте загальну оцінку змінам, що сталися у справі запровадження української мови?У яких сферах успіхи у справі «українізації» були найбільш відчутними?До яких наслідків, на ваш погляд, мала призвести успішна реалізація політики «українізації»?

Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 року П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У

Чи можна політику «українізації» віднести до одного з напрямків непу?Як політика українізації відбилася на розвитку всіх сфер життя суспільства?