Презентація на тему "Жінки козацької доби. Гулевичівна Гальшка"

Імена українських жінок, вірних доньок свого народу, є гордістю всієї нації. Під одним із цих імен увійшла в історію мудра покровителька освіти і науки Єлизавета Гулевичівна. Вона походила зі старовинного українського православного роду Гулевичів, відомого з початку ХVІ ст., які посідали друге місце серед можновладців Волинської землі й обіймали високі посади воєвод, підстарост тощо.

У сім’ї Василя Гулевича було п’ятеро дітей, наймолодшою серед них була Єлизавета. Вона отримала досить поширене тоді ім’я – Єлизавета (що у перекладі з давньоєврейської означає “обітниця Богу”). Його на польський манер змінили на Галжбіту чи Галжбету, тому почали називати Галшкою. 

Відданість православній вірі дівчині заклали ще в дитинстві, чим вона завдячує не лише батькам, але й дідові – Федору Гулевичу, котрого як поважну і розумну людину було обрано під іменем Феодосія Владикою Луцьким. Дід Федір дуже любив своїх онуків і переймався понад усе, щоб дати їм освіту. Він був непохитним у своєму бажанні виховати їх освіченими і віруючими людьми. Дід влаштував для них школу на подвір’ї Луцького замку і найняв учителя – вихованця Львівської братської школи Олеся Юрківського. Тут Єлизавета засвоїла основи православної віри, граматику рідної мови та грецьку з латиною. Згодом Василь Гулевич відправив дітей на навчання до Острозької академії.

Не відомо, де здобувала освіту ця дівчина-красуня. Але була вона високоосвіченою, добре знала історію Батьківщини, за долю якої вболівала, і робила все можливе для освіти молодого покоління, його патріотичного виховання. Вона співпрацювала з видатними вченими того часу, такими, як Мелетій Смотрицький, Петро Сагайдачний, що свідчить про високий рівень її освіти.

Завдяки приналежності до знатного роду вона здобула освіту. Саме атмосфера, серед якої вона виховувалась і навчалась, робить її непересічною особистістю, здатною відстояти свої права навіть у нерівній боротьбі.

Знатні роди вважали за честь поріднитися із Гулевичами. І якщо з одруженням старшої дочки не було проблем, то з вибором Єлизавети було важко змиритися. І не тому, що вони стають жертвами соціальної нерівності, а через те, що вони належать до однаково знатних родин, які недолюблюють одна одну. Єлизавета насмілилися закохатися у наймолодшого сина владики Володимирського, згодом уніатського київського митрополита Іпатія Потія. І молоді люди – Єлизавета Гулевич і Христофор Потій – стають заручниками релігійної ворожнечі. Оскільки батько Христофора є ревним прибічником підпорядкування українських церков Папі Римському, православна родина Гулевичів не бажала поріднитися з майбутнім перевертнем. Та й не менш знана сім’я Потіїв не була в захопленні від вибору свого сина. Проте Христофор і Єлизавета наполягали на одруженні. Тому Іпатій Потій і Василь Гулевич були змушені переступити через власну неприязнь і повінчали молодих у Володимирській православній церкві 1593 р.

Вісімнадцятирічною дівчиною Галшка одружилася з Христофором Потієм, сином майбутнього православного єпископа Іпатія. Але невдовзі Христофор захворів і вмер. Донька Катерина народилась уже сиріткою.

Овдовівши, Галшка сама виховувала доньку Катерину, котру 1615 р. віддала заміж за православного Оршанського хорунжого Миколу Млечка. 1606 р. Галшка одружується вдруге — зі Стефаном Лозкою, представником заможного українського шляхетського роду Київщини, відомого від початку XVI ст. Вони мали сина Михайла.

Галшка була ревною православною християнкою, патріоткою. Вона їде в Київ, де активно вливається у громадсько-просвітницький рух.

Будинок Гальшки Гулевичівни Лозки, трапезна...

 Жахлива пожежа літньої пори 1614 року на Подолі у Києві знищила кілька церков, українську школу, монастир, велику книгозбірню древніх літописів. Галшка разом із сотнями подолян і прибулих козаків гетьмана Сагайдачного мужньо рятувала книжні скарби.      Вражена масштабами пожежі, Гулевичівна за згоди чоловіка Стефана Лозки віддає свою частку власності на Подолі Київському православному братству: свій будинок — для Київської Братської школи, землю — для зведення Братського монастиря, шпиталю, притулку для убогих. Також пожертвувала чимало коштів. З Братської школи згодом постала Києво-Могилянська академія, знана у всьому світі.

Будинок Галшки Гулевичівни, фундаторки Київської братської школи Відомий ще під назвою "поварня". Це одна з найстаріших кам'яних споруд в Києві, зокрема, на Подолі (кінець 16 - поч. 17 ст.). Надаючи в 1615 р. фундуш Братству під школу і монастир, Галшка зазначає, що дарує землю, двір і дім. Очевидно, дім був використаний як приміщення для школи.

"Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, будучи здорова тілом і розумом, явно і добровільно усвідомлюю цим листом, що я, живучи постійно в давній святій православній вірі Східної Церкви, з любові й приязні до братів моїх — народу руського з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити… Правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського, станам духовним і світським сіятельним княжатам, вельможним панам шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським даю, дарую і записую і відказую, фундую добра мої власнії, дідичні права і вольності шляхетські маючи власний мій двір з землею, зі всім до того двору і землі правами, пожитками, різними належностями, нічого собі самій, ані нащадкам моїм не зоставляючи". Так був покладений початок Київської братської школи. Галшка, ставши дорослою, не могла не відписати кошти на заснування нової школи. 14 жовтня 1615 року вона складає і при свідках завіряє свій фундуш (дарчу), в якому йдеться про наступне:

У Київській академії на честь її засновниці вибори ректора проводилися в день народження Гальшки Гулевичівни. Щороку в день іменин Галшки Гулевичівни, 22 грудня, її поминають як фундаторку Києво-Могилянської академії.

Після смерті другого чоловіка Галшка повернулась у рідний Луцьк, залишивши маєтності своєму сину Михайлу. Михайло підпадає під католицький вплив і змінює православ’я на католицизм. Це було великою несподіванкою для Галшки, що можна порівняти з ножем їй у спину. Поки вона фундує братську школу, піклується про збереження православ’я, її рідний син зраджує віру, яку вона відстоює усіма силами.

У 1641 р. вона складає духовний заповіт. Майже всі свої гроші готівкою і ті, що їй заборгували (наказувала викупити синові), заповідає на Луцький братський монастир. Відомо, що благодійні внески на братські школи робилися через братські учительні монастирі. Також заповідає кошти на Хрестовоздвиженську церкву при монастирі, “де тіло моє відпочинок і душа рятунок до прощення гарячими молитвами мати маєт”.

Відійшла у Вічність славна волинянка 15 чи 17 квітня 1642 року. Заповідала всі свої кошти віддати на Хрестовоздвиженський храм і поховати її біля улюбленої церкви, а за іншими даними — у крипті під цим храмом. А нещодавно, очищуючи прицерковну територію від старезних дерев, настоятель храму отець Василій і парафіяни побачили, що зріз одного з дерев, яке росло біля вівтаря, точно відтворює хрест. Що це? Знак? Можливо, саме тут упокоїлась славна достойниця і волає до нас, що її улюблений храм у жалюгідному стані, що недостойно пошанована її пам'ять. 

Померла Єлизавета Гулевичівна 15 чи 17 березня 1642р. Надгробок з її ім’ям довго зберігався біля Братської церкви у Луцьку. Та і понині ім’я полум’яної волинянки з козацьким патріотичним характером живе в пам’яті волинян, всього українського народу.

"Галшка Гулевичівна", поштовий конверт

Меморіальна дошка Галшці Гулевичівні на Старому навчальному корпусі Київської академії

На стіні древнього Хрестовоздвиженського храму скульп турний портрет Галшки Гулевичівни, з любов'ю створений волинянкою Іриною Дацюк.

Щороку, 10 травня, під час відкриття туристичного сезону, гості Луцька можуть потрапити у минуле – зустрітися з Галшкою Гулевичівною.

Благодійництво не було випадковою справою її життя, оскільки вона жертвувала не лише на київську школу, але й на інші братські школи. Але не лише через благодійні внески Єлизавета (Галшка) Гулевичівна є унікальною жінкою. Вона зберегла і пронесла віру через усі негаразди свого життя та ревно служила майбутньому, вбачаючи його у дітях, які зможуть відродити славу своїх предків. Вона все життя служила Господу Богу і саме тому зуміла подарувати не землю і кошти братським школам, а все своє життя на славу України. Луцьк. Вулиця Галшки