Презентація на тему :" Зміни в повсякденному житті населення під впливом першої світової війни".

Біженці, військовополонені та діти війнистановище українського народу в період і світової війни

дол. Я дітей війни. Безумовно, у воєнний час дітям було особливо важко. Через амбіції політичних лідерів вони часто були змушені працювати на рівні з дорослими й самим забезпечувати себе їжею, водою й задовольняти базові потреби. На фото – українські Воєнні сироти у Львові,1916 рік.

допомога. У 1915 р. було створено Український Комітет допомоги вдовам і сиротам у Львові, який був покликаний для допомоги всім тим, хто внаслідок війни не мав ніяких засобів до існування. Одяг, їжа та моральна підтримка – все те, чим забезпечували вдів та сиріт. Щоправда, багато дітей знаходилися в тяжкій депресії, тому жінки, котрі працювали в притулках були змушені місяцями, а той роками займатись з ними, щоб на їх обличчях, хоча б на мить з’явилась посмішка.

Визначні постаті Найбільш відомими організаторами та меценатами, котрі всіма зусиллями намагалися допомогти львівським дітям сиротам були Василь Нагірний та Андрей Шептицький. З їхньою допомогою було відкрито низку сиротинців, які були особливо нагальні в період після Першої світової війни. Проте варто зазначити, що найперший дитячий притулок (охранка) був відкритий у 1841 р. На початку ХІХ ст. таких будинків налічувалось вже чотири, і їх щодня відвідувало 60-90 дітей, але вже у 1920-х рр. кількість притулків різко зросла, з відомих причин.

Згадки. Про ті, нелегкі, моменти є згадки у митрополита Андрея Шептицького: “Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. Через цілий рік є неможливо виробити атмосферу веселости і щастя. Діти, що мають своїх матерів та вітців, ведуть життя не на багато ліпше, чим сироти”.

Андрей шептицький Про свого наставника, Андрея Шептицького, знали навіть найменші дітки, котрі часто зверталися до митрополита Андрея Шептицького у своїх листах, називаючи його Татком. Один з таких листів зберігся до наших днів і ось про що в ньому йшлося:“Найдорожчі Таточку! Прошу приїхати до нас, бо я ще Таточка ніколи не бачила. Я сего року перший рік в приюті і всі товаришки говорять, що мають Таточка у Львові, і я лише слухаю та й думаю собі: а ну як Таточко приїде, чи схоче мене взяти за свою дитину? Бо вже кілька літ, як помер мій рідний Тато і тепер не маю нікого…”

На фото – дитячий листи до митрополита Андрея Шептицького

Військовополонені українціВ ході бойових дій періоду Першої світової війни 1914–1918 рр. мільйони солдатів воюючих держав потрапили у полон. Українці, що служили у російській та австро-угорській арміях, опинилися в таборах для військовополонених, розміщених на території різних воюючих країн: Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Російської імперії. Втрати полоненими російської армії, куди протягом війни було мобілізовано найбільше українців, становили 2,4 млн. осіб.

табори. Зусиллями українських політичних і громадських діячів у Австро-Угорщині та Німеччині створюються окремі табори для військовополонених українців. У листопаді 1914 р. виник табір у Фрайштадті (Австрія), де завдяки Союзу визволення України проводилася культурна, освітня, виховна робота серед військовополонених українців. У 1915 р. виникають українські табори в Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель. Табір українських військовополонених в період І світової

Утримання полонених. Польща уже мала тисячі військовополонених, із якими треба було щось робити, утримувати та годувати. умови передбачалися доволі терпимі: полонені отримували невеликі кошти, одяг, мали право щотижня надсилати по одному листу та листівці (і, що важливо, дозволено було писати українською). На день на одного в’язня припадало 500 г хліба, 150 г м’яса, 700 г картоплі, 150 г сирих овочів чи борошна, дві порції кави та різні спеції.. Так, чотири рази на тиждень пропонувалася яловичина, двічі конина й раз оселедці чи сушена риба. Додаткові пайки отримували в’язні, яких залучали до різноманітних робіт. Із серпня 1919-го робочі загони наказано формувати лише з українських частин.

БіженціПерша світова війна призвела до появи мільйонів «переміщених осіб» – біженців, військовополонених, депортованих. Усі учасниці збройного конфлікту, і зокрема, держави Антанти зіткнулися з новим суспільним явищем – біженством, багатогранним, складним і водночас катастрофічним невідомим у таких масштабах за попередніх військових конфліктів.

БіженціБіженство стало каталізатором для української громади, випробуванням її ментальності, яка довела здатність надати допомогу, притулок, зігріти добрим словом сотні тисяч вигнанців без різниці статі, віку, етнічної приналежності. На хвилі патріотизму в багатьох виданнях публікувалися віршовані заклики про необхідність надання допомоги біженцям

Кількість біженців в українських губерніях{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}№ГуберніїЛистопад 1915 Грудень 1915 Лютий 1916 Червень 1916 Листопад 19161. Волинська. Даних немає7792677926910442012682. Катеринославська2200002279422446872424062265763. Київська. Даних немає207642076420764428134. Подільська100158105712567842135. Полтавська24000239703000032764426826. Таврійська39574249873634438826406547. Харківська911381176061176061141721209838. Херсонська16000378462384923714458329. Чернігівська 2864835435308333172436224 Усього420361571342587721601092762145

Пожертви. На початковому етапі війни пожертви збиралися для населення постраждалих територій, головним чином, польських, то уже з літа 1915 р. – для допомоги біженцям, які ринули у внутрішні губернії Росії. У цих випадках позитивну роль зіграла пропаганда щодо необхідності підтримки братів по крові, пропагування християнських цінностей. У 1916 р., влада, фактично переклала на місцеві комітети забезпечення біженців одягом, взуттям, а то й продуктами харчування. Останні, не маючи у своєму належних коштів на ці придбання, були змушені, серед іншого, проводити й благодійні збори, які вже виглядали скоріше як примус. Крім того, нагніталася суспільна обстановка і антипатія до біженців, що аж ніяк не сприяло результативності їх проведення.

Висновок. Величезні безповоротні людські втрати з обох сторін викликали негативні демографічні зрушення у повоєнній Україні,поглиблені революційними подіями, інтервенцією, отаманщиною, неминучими за таких обставин міграційними процесами. Різке зменшення кількості працездатного чоловічого населен-ня згубно позначилися на економічних показниках. У 1917 р. увласних господарствах залишилося тільки 39 % працездатнихчоловіків. Також, молоде покоління не отримувало належної освіти та розвитку.