Велике значення має правильна розстановка всіх учасників походу. На чолі групи йде керівник або досвідчений турист. За ним йдуть фізично слабші учасники та невеликі на зріст (крок у них коротший). Замикаючий повинен бути найсильніший та найдосвідченіший. Між ведучим і замикаючим повинен бути зв’язок, як зоровий, так і слуховий. Інтервал між учасниками не повинен перевищувати 3-х метрів. Цей порядок повинен зберігатися протягом усього походу, адже це сприяє сходженості групи, стимулюючи до єдиного темпу та ритму руху.
Швидкість руху під час походу залежить від рельєфу місцевості. Починати рух потрібно в повільному темпі, а потім збільшувати його. При повільному темпі учні роблять 60-70 кроків за хвилину і рухаються зі швидкістю 2,5-3 км/год. При середньому темпі – 90-100 кроків, швидкість – 4-4,5 км/год. При швидкому темпі –120-130 кроків, швидкість — 5-5,5 км/год.
Перші два дні походу в учасників проходить адаптація, В ці дні денні переходи рекомендується проводити по 4-5 ходових годин. Після двох днів походу потрібно зробити днівку, найкраще півднівку. Вона потрібна для фізичної та психологічної розрядки і відновлення сил. Крім цього, на півднівці проводиться перерозподіл продуктів та групового спорядження між учасниками походу, а також можливе радіальне сходження або екскурсія.
Після відпочинку, на третій день походу, час руху збільшується до 6 ходових годин за структурою “45+15”. На 4 -5 дні походу – до 8-10 ходових годин за структурою “50+10”. На 5-ий день походу потрібно зробити півднівку. Вона потрібна для ремонту спорядження, переобліку продуктів, особистої гігієни. На 6-7 дні походу до 6-8 ходових годин за структурою “45+15”, а темп руху знижується. Найпоширеніша ходова годинає”50+10”, тобто 50 хвилин рух і 10 хвилин відпочинку
Ходьба по рівній місцевості Включає рух по стежках, ґрунтових, тернистих, щебеневих дорогах, по асфальту,через ліс, галявини, луки, по берегових пісках чи верхових болотах. Швидкість з рюкзаком на рівнинних ділянках стежки і лісової дороги – 4-6 км/год, при переходах із серією мікроперешкод – 3-4 км/год, на складніших відрізках шляху знижується до 1,5-3 км/год. Незалежно від виду взуття тренована людина ставить стопу рівно й міцно, причому в момент пересування (особливо з вантажем) відбувається ніби скочування з найменшою амплітудою коливань центру ваги тіла. Така пружинна легкість і пружність “котячої” ходи – основа для відпрацювання витривалості.
Рух по пересіченій місцевостіШвидкість скорочуються на 1/3, а при крутій, сильно пересіченій місцевості, швидкість падає наполовину. Довжина кроку стає коротшою на половину. При цьому рухатись треба повільно, плавно, вагу тіла поступово переносити з ноги на ногу. На підйомах згинають ноги в колінах, ставлять на землю всю ступню. Для кращого зчеплення підошви черевиків з грунтом носки слід трохи розвертати в сторони. На некрутах спусках ноги майже не згинають. Крок робиться ширший. Тулуб трохи відводиться назад.
Рух по трав’янистому схилі1. На підйомі потрібно ставити ногу на всю ступню. 2. При крутизні підйому більше 15° носки ніг слід розвертати. 3. При спуску стопу ставлять прямо на всю підошву, при цьому ноги трохи згинають і пружинять. 4. При траверсі ногу ставлять всією підошвою поперек схилу так, щоб стопа внутрішньої ноги була розвернута вгору, а стопа зовнішньої ноги – вниз. 5. При підйомі, траверсі, спуску великої крутизни потрібно використовувати альпінштоки.
Переправа через річку. Дуже важливо забезпечити надійну безпеку першому учаснику. Його страхують капроновими шнурами, кінці яких прив’язані у туриста на спині. В руках повинен бути альпіншток, направлений проти течії. Йти потрібно боком. При цьому положенні течія менше змиває. Якщо перший учасник пройшов, то основний шнур він прив'язує до дерева (каміння). Коли переправа буде наведена, тоді учасники, застраховані, переходять по одному. Якщо річка неглибока, то її можна перейти вбрід по 3-4 учасники. При цьому найсильнішого ставлять першим до течії, а інші беруться за плечі і так переходять. Переправу по камінні роблять на вузьких річках та потічка.
Подолання боліт. Переходячи через небезпечне болото, послабте лямки рюкзака (якщо раптом виникне потреба швидко від нього звільнитися), Зверніть особливу увагу на постановку ноги, пружність ходи і балансування тіла. Іти краще наступаючи на купини чи деревні корені, з жердиною в руці, попередньо прощупуючи місце чергового кроку. Взуття має міцно сидіти на нозі, перед переходом перешнуруйте черевики міцніше. Запам’ятайте: чоботи, які вільно сидять на ногах, болото часто забирає собі. Якщо є можливість, то просуванню допоможе звірина стежка, сліди лося. Тримайтеся ближче до купин імісць з густішим кореневим і трав’янистим переплетенням.
У разі провалу одного з учасників. Треба швидко й оперативно, але без паніки організувати допомогу і витягувати за допомогою підручних засобів. Тому, хто провалився: Не треба робити різких рухів, особливо у вертикальній площині; Звільнитися від рюкзака; Постаратися набути похиле і горизонтальне положення; Жердину не випускайте з рук – вона допоможе; Постарайтеся обережно використовувати сусідні рослини, довгі гілки, жердини, мотузку. Рухаючись групою через болото, ідіть один за одним, зберігаючи дистанцію, обережно, звіряючи кроки, але готові в будь-який момент допомогти.
Проходження пісків. Стопу краще ставити з додатковим продавлюванням, трохи провертаючи підошву. В’язкість руху по пісках у школярів з малим потенціалом витривалості спричиняє швидку втомлюваність, тому періодично необхідний спокійний, розмірений відпочинок. І ще пам'ятайте, що на схилах пісок сипучий і краще робити переходи в щільно підігнаному взутті, щоб пісок менше набивався в прошарки взуттєвої шкіри.
Осипи. Осипи, які складаються з великих каменів з гострими гранями, уламків скель і валунів, у прогинах рельєфу й у кулуарах створюють можливість каменепаду. Зручніше можна пройти по каменях, які лежать міцніше у верхній частині осипу, уздовж скель, але тут камені можуть упасти зверху. Варто завжди намагатися фіксувати “живі” середні й великі камені. Навіть один валун, що покотився, здатний викликати зсув каменів і рух великої ділянки осипу. Пересуваючись “в лоб” чи “зиґзаґом”, обережно ставте ногу ближче до схилу, не зрушуючи опору з місця, – навіть великі важкі камені можуть з’їхати,зірватися чи покотитися. Учасникам групи треба попереджати один одного про “живі” камені, що котяться й летять.
Правила техніки безпеки при пересуванні туристів.1. Перед початком походу слід визначити порядок руху, призначити направляючого і замикаючого, який визначає темп руху, а складність маршруту повинна відповідати досвіду учасників подорожі.2. Спорядження й добір продуктів повинні відповідати даній категорії складності маршруту.3. Необхідна наявність аптечки зі списком медикаментів та їхнього призначення.4. Проводити розвідку маршруту у незнайомій місцевості.5. На маршруті рухатись компактно.6. Не допускати розподілу групи, порушення дисципліни та порядку руху, а після 50 хв. руху роботи 10 хв. перерви для відпочинку. Не сідати на каміння чи землю.
7. Прийняти необхідні заходи для попередження потертості та оберігання ніг від ран та переохолодження.8. Всі команди керівника негайно передавати по ланцюжку членам групи.9. Відлучатися тільки з дозволу керівника.10. Дотримуватись питного режиму. Несвоєчасне пиття збільшує спрагу.11. Основну частину денного переходу здійснювати в ранкові години, а при подоланні перешкод чітко виконувати правила страхування і самострахування. Перед використанням опори випробувати її міцність та стійкість.12. Під час грози: не ховатися під високе дерево, особливо яке окремо стоїть (в березу чи клен блискавка вдаряє рідко); не знаходитися на гребенях, скельних виступах; одяг туриста повинен бути сухим; металеві предмети скласти в бік, на відстань 10 м від людей.13. При втраті орієнтації виходити на “воду” і йти вздовж потоку вниз по течії аж до населеного пункту.14. Забороняється: пересуватися під час грози, сильного вітру, в тумані, вночі, а також після опадів та під час дощу не слід рухатися по мокрій трасі, каміннях, осипах, крутих схилах.