Дуже давно, коли люди вже вміли говорити, але ще не вміли читати і писати, існувало на світі велетенське невидиме царство – царство слів. І правителькою там була Цариця Граматика. Слова постійно працювали і метушилися: бігли то на промову, то в пісню, то в суперечку, то в поезію, і кожне займало своє місце в реченні. Та якось слова засперечалися, хто з них найважливіший і найпотрібніший людям. Назрівав великий бунт. Але мудра Цариця Граматика не могла допустити ворожнечі у своєму царстві. Отож, вона скликала всіх і наказала спочатку вишикуватися в ряд словам, що надають імена (назви) предметам, вони відповідають на питання хто?, що? Другими повинні постати перед Царицею Граматикою слова, що називають ознаки предметів і відповідають на питання який?, яка?, яке?, які? Потім – слова, що означають дії предметів, і так далі. Розумна правителька вишикували всі слова у 10 довгих рядів. І досі в українській мові всі слова поділені на 10 частин мови, і такий поділ є справедливим. Казка про Царицю Граматику
Зайчик і горобина. Василь Сухомлинський Засипало снігом землю. Нема чого їсти зайчикові. Побачив зайчик червоні ягоди на горобині. Бігає навколо дерева, а ягоди — високо. Просить зайчик: «Дай мені, горобино, одне гроно ягідок». А горобина й каже: «Попроси вітра, він і відірве». Попросив зайчик вітра. Прилетів вітер, гойдає, трусить горобину. Відірвалося гроно червоних ягід, упало на сніг. Їсть зайчик ягоди, дякує вітрові.