Презентація "Т.Шевченко і Чернігівщина"

Т. Шевченко і Чернігівщина

Село Бігач

Село Бігач Тут Шевченко перебував кілька днів 1846 року і у квітні 1847 року. Виїжджав до Миколи Івановича Кейкуатова, з яким познайомився в 1843 році у Рєпніних, «щоб малювати замовлені портрети. Виконав олійний портрет Кейкуатової та малюнок олівцем «Діти Кейкуатових» Часто зустрічався з кріпаками, розмовляв з ними. Виїхав митець звідти, як розповідають старожили, довідавшись про жорстоке поводження князя Кейкуатова з кріпаками.

Місто Борзна

Місто Борзна Пам’ятник Шевченку в центрі Борзни, меморіальна дошка на будинку, що колись належав поміщикові В.М. Білозерському, у якого зупинявся поет, вулиця і школа, що носять його ім’я, завжди будуть нагадувати про перебування Тараса Григоровича в цьому місті. У Борзні Шевченко міг, очевидно, побувати ще в 1843 році, коли подорожував Чернігівщиною й особисто познайомився з поетом Віктором Забілою. Про можливе перебування Тараса Григоровича в Борзні натяком сказано у віршованому посланні Віктора Забіли до поета, написанному близько 20 червня 1844 року: За що ти лаєшся, Тарасу, Що не знайшов В Борзні припасу, Якого ти тоді бажав? Приїхавши в Борзну на початку 1847 року, Шевченко виїжджав на хутір Кукуріківщину до Віктора Забіли, малював портрети Сребдольської на хуторі Сорока. Про своє перебування на Борзнянщині Шевченко ніколи не забував. Про Борзну він згадує і в поезії «Чернець» як про рідне місто полковника Семена Палія. Під час перевезення останків Шевченка з Петербурга до Канева труна цілу ніч простояла тут в Рождественській церкві, а вранці жителі Борзни із сумом проводжали її в останню путь.

Село Густин

Село Густин У селі Густині Шевченко побував улітку 1845 року. Тоді він мав спецзавдання від Київської археологічної комісії змалювати архітектурні пам’ятки старовини. На околиці цього села містився Густинський чоловічий монастир старогрецької архітектури. Навколо нього – старовинна камяна стіна з бійницями та глибоким ровом. Густиня походить від урочища, порослого густим лісом. У альбомі Шевченка 1845 року є три акварельних малюнки із зображенням Густинського монастиря. Про своє перебування в Густині Шевченко згадує на сторінках повісті «Музыкант»: «Я, изволите видеть, по поручению Киевской археографической комиссии, посетил эти полуразвалины…»

Село Дігтярі

Село Дігтярі Перебував Шевченко у Дігтярях у травні 1845 року. Тут, як згадує поет у своїй повісті «Музыкант», його вразило злиденне життя кріпаків, що було повним контрастом до розкошів і багатств Галагана, якому належало це село. Т.Г. Шевченко довго розмовляв з талановитим кріпосним музикантом-віртуазом, який боляче переживав трагедію невільництва. Образ кріпака Артема міг стати прообразом Шевченківського музиканта Тараса, який, як писав автор, чудово грав не лише на віолончелі, але й на скрипці. Правда, Шевченко свого героя робить учнем німецького скрипаля Людвіга Шпора і називає іншим іменем, проте можна впевнено говорити про перенесення Шевченком образу дігтярівського кріпака в повість «Музыкант» під іншим ім’ям. Можливо в цьому селі зробив Кобзар і деякі малюнки, проте до нашого часу вони не збереглися, хоча, як згадує Л. Жемчужников, який перебував у Дігтярях день улітку 1852 року, у власниці Дігтярів зберігався альбом з малюнками Т. Шевченка. Будинок Галагана зберігся. Зараз у ньому розміщено один з навчальних закладів.

Село Качанівка

Качанівка Про Качанівку, її мальовничу принадність Шевченко дізнався ще в Петербурзі з розповіді В. Штернберга, який у 1838 році повернувся з України і привіз багато малярських творів, зокрема видів Качанівки. У 1839 році Штернберг особисто познайомив Т.Шевченка з власником Качанівського маєтку Григорієм Тарновським. У листі 1843 Т. Шевченко дає опис своєї картини «Катерина» і пропонує Тарновському придбати її для себе. На останній сторінці листа рукою автора зображено ескіз згаданої картини. Поміщик дав згоду і Шевченко в кінці квітня 1843 року привіз картину в Качанівку. У цей же час Тарас Григорович побував у Власівці, Іржавці, Ічні. У Батурині малював руїни палацу Розумовського. Потім приїздив Шевченко в Качанівку ще двічі (у 1844 та 1859 роках). У Качанівці Т. Шевченко захоплювався чарівною природою. Особливо часто любив відпочивати біля величезного дуба, що пишно розрісся на зеленій галявині парку. Шевченко жив у Тарновського, але симпатії до нього не виявляв. Він обурювався його жорстоким ставленням до талановитих кріпаків. В останній приїзд У Качанівку, 21 серпня 1859 року, Шевченко посадив на пам’ять молодий дубок.

Дуб, посаджений Шевченком у Качанівці

Село Линовиця

Село Линовиця Перша документальна згадка про перебування Шевченка у Линовиці належить приятельці поета Варварі Рєпніній, яка в листі до Григорія Псіол від 20 січня 1844 року сповіщала, що 15 січня цього року Шевченко «отправился к своїм неизменным Яковам». Будучи щирим прихильником таланту Шевченка і його приятелем, Яків де Бальмен бажав хоч чимось бути в пригоді великому поетові. Він не тільки радо вітав поета в Линовиці, бував разом з ним у своїх знайомих, але того ж 1844 року починає переписувати «Кобзар» Шевченка латинськими літерами й ілюструвати його. До цієї справи він долучив і свого родича художника Михайла Бацилова, разом з яким закінчив цю копітку роботу в Одесі, переславши її на збереження Віктору Закревському. З Яковом де Бальменом У Шевченка були найкращі дружні взаємини. Так, пишучи поему «Кавказ», бо перебував під свіжим враженням трагічної смерті Якова де Бальмена, поет присвячує її «искреннему моему Якову де Бальмену», а закынчуэ твыр теплою згадкою про щирого друга, який не лише ілюстрував його «Кобзар», але допомагав у розповсюдженні В Одесі альбома офортів «Живописна Україна».

Село Марківці

Село Марківці Сюди Шевченка запросили власники цього села Катериничі, щоб замовити йому портрети членів своєї родини. У Марківцях Тарас Григорович прожив не менше 2-3 тижнів. Тут він намалював аквареллю 8 портретів членів сім’ї Катериничів. В оригіналах до наших днів дійшло лише 4. Усі портрети в гарному стані і зберігаються в Київському державному музеї Т.Г. Шевченка. П’ятий портрет – свахи Катериничів О.А. Афендик – відомий лише з репродукції. Усі ці твори довго зберігалися в родині Катериничів і передавались з роду в рід. У 1911 році вони експонувались на виставці художніх творів у Києві. Всі портрети підписані й датовані автором 1846 роком.

Місто Ніжин

Місто Ніжин Приїхавши в Ніжин у 1846 році, Шевченко відразу поспішив відвідати повітове училище, щоб зустрітися зі своїм незабутнім другом І. Сошенком, який на той час працював у цьому училищі викладачем малювання і письма. Завітав він також у ліцей до князя Безбородька. У цьому ліцеї вчилися Гоголь, Гребінка та інші діячі російської та української культури. Т. Шевченко зустрічався тут зі студентами, які радо вітали появу його в Ніжині. З цікавістю оглядав художник пам’ятки архітектури, побував у дворянському клубі. Майже всі названі об’єкти існують і зараз.

Село Оленівка

Село Оленівка Один із сучасників Т.Шевченка – Микола Білозерський у своїх спогадах писав про поета: «22січня 1847 року у Вознесенській церкві с. Оленівки він держав вінець під час вінчання Пантелеймона Куліша з однією із моїх сестер, був боярином». Справді, гостюючи на початку 1847 року в Борзнянському повіті, Шевченко заїхав на хутір Мотронівку, що знаходився біля села Оленівки, щоб побути на весіллі у Куліша, який одружувався з Олександрою Михайлівною Білозерською, пізніше відомою в літературі під псевдонімом Ганни Барвінок. Вінчання відбулося в Оленівці, а весілля проходило в Мотронівці, в маєтку молодої. Весілля тривало кілька днів, і присутність на ньому Шевченка надавала святові особливої ваги. Як свідчив сам Куліш, поет був тоді найдорожчим гостем. «Всі наші полюбили від душі Шевченка за його простодушний характер, за його розум і пісні, які він співав чудово». Співи Шевченка були в центрі уваги всього весілля. Він захоплено виконував: «Ой зійди, зійди ти, зіронька та, вечірняя», «У Києві на ринку п’ють чумаки горілку», «Де ж ти, доню, барилася». Під час проводів останків Шевченка з Петербурга в Україну 18 травня 1861 року похоронна процесія зупинялася в Оленівці. У селі відбулася громадська панахида, на яку зібралося дуже багато селян з навколишніх сіл.

Місто Прилуки

Седнів

Седнів Шевченко не раз тут бував на запрошення родини Лизогубів. І тут він написав поему «Осика»(«Відьма»), тут готував до друку нове видання «Кобзаря», вихлюпнувши з самої глибини серця передмову, що знаємо її як «седнівську». У Седневі він написав портрети олією Іллі Івановича Лизогуба, олівцем – Андрія Івановича, молодшого брата, малюнки «У Седневі», «Біля Седнева», «Чумаки серед могил», низку інших робіт. З Седнева Тарас Григорович виїжджав у село Бігач, місто Городню. Щира дружба пов’язувала поет аз Лизогубами й пізніше, надто з Андрієм Івановичем, який надсилав поетові-засланцеві папір, фарби, книги.

Село Сокиринці

Село Сокиринці Село належало одному з найбагатших українських поміщіків – Г.П. Галагану. Про своє пербування в цьому селі і знущання Галагана над селянами Шевченко писав у повісті «Музикант». У Сокиринцях поет зустрічався з відомим кобзарем Остапом Вересаєм, а в 1860 році надіслав йому свій «Кобзар» з власноручним підписом. Зараз у Сокиринському будинку поміщика Галагана міститься професійний аграрний ліцей.

Місто Чернігів

Місто Чернігів Будучи співробітником Археографічної комісії, Т. Шевченко в лютому 1846 року приїхав сюди, щоб змалювати найвизначніші місця і споруди. У Чернігові Шевченко оглядав найважливіші пам’ятки культури, перемальовував їх і збирав про них історичні довідки, записуючи на окремих аркушах паперу. Збереглися його нотатки про Чернігівську цитадель,Чорну гору, архітектуру Спаського, Борисоглібського та Успенського соборів та інші. У нотатках зазначено, ким і коли збудована та чи інша споруда, чим вона характерна, які там зберігалися речі та інше. Усі старовинні архітектурні будови, про які є записи у Шевченка, збереглися до наших днів, вони реставровані й охороняються державою. Шевченківські малюнки, на яких він зображав архітектурні пам’ятки Чернігова, до нас не дійшли. Збереглися лише три замальовки олівцем чаш і хреста, які знаходилися тоді в ризниці Троїцького монастиря. Перебуваючи в Чернігові Т.Г. Шевченко познайомився з багатими родинами і побував у них вдома. Разом з тим до Шевченка в готель часто приходили шанувальники його музи. У перших числах березня поет виїхав у Седнів до Лизогубів. Коли захворів Чужбинський, він знову повернувся до Чернігова і перебував тут, аж доки не одужав його товариш. Тоді ж Тарас Шевченко олівцем намалював портрет Чужбинського і в його зошиті написав поезію «Не женися на багатій». Втретє побував Кобзар у Чернігові десь у середині квітня, коли повертався із Седнева до Києва. .