Притча про дві жінки Якось прийшли до царя Соломона дві жінки, що сперечалися. Вони принесли маленьку дитину. Кожна з них запевняла, що це її дитина. Щоб довідатися, хто з них обманює, а хто каже правду, Соломон запропонував розсікти дитя навпіл і дати кожній жінці по половині. Звісно, він і не думав убивати маля, але сказав так, щоб випробувати їх тоді одна з жінок сказала: «Рубайте дитину хай не буде ні мені, ні тобі!». А друга закричала: «Краще їй віддайте дитя, тільки не вбивайте його!»Так Соломон довідався, котра з них справжня мати.
Легенда про мати-й-мачуху. Жив собі чоловік. Мав доньку й дружину, був роботящим. Та якось покинув свою сім'ю, пішов жити до іншої жінки. Але дуже любов дочку, тож навідувався до неї, приносив гостинці. Дізналася мачуха про це, та й задумала лихе. Вмовила чоловіка привести дитину потай від матері, мовляв, хоче їй гостинців дати. Коли він привів дівчинку, мачуха напоїла його. А з дівчинкою пішла погуляти. Підвела до кручу та й штовхнула її вниз. Але дівча зачепилося платтячком за камінь і повисло над урвищем…Мати, побачивши, що нема дівчинки, розтривожилась. Хтось сказав її, що дитя забрав батько. Побігла мати, ніби на крилах летіла, передчуваючи біду. Біля кручі глянула вниз- а там її донечка. Ухопила себе за коси, закричала страшно. А далі підбігла до тієї розвідниці, схопили її, та так удвох полетіло у прірву. На третій день поховали і матір і мачуху недалеко від тої кручі. Відтоді вся круча засіялася зіллям, яке назвали мати-й-мачуха. З одного боку листочки теплим сірим пушком вкриті, люди кажуть, що то «мати». А з другого, верхнього боку- нладенькі, темно-зелені, холодні- «мачуха». Навіть різним сторонами листочками не можна один до одного притуляти, бо вони ворогують, одразу чорніють.
Материнське серце. Був у матері єдиний син, душі в ньому ненька не чула. Виріс, одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Мати боялася навернутися невістці на очі, сиділа в сінях. А згодом і в хлів перебралася. Та й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою вбий матір вийми з грудей серце і спали на вогні». Не здригнулася душа сина – так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити Вас, мама… А не послухаю- піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, синку, роби так, як велить серце. Пішов син з матір'ю в діброву, наламав сухого хмизу, поклав материне серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув він, затулив долонею. Стрепенулося серце материнське, прошепотіло: « Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника приклади до обпеченого місця, а зверху притули материнське серце… Потім його знов у вогонь покладеш…»Схопив син гаряче серце матері, уклав його у розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів, що ніхто й ніколи не любив його так, як рідна мати і такою величною і невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина щасливим . Що забилося серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей. Осоружною стала дружина, красуня, не зміг він повернутися до неї . Не повернулася додому й мати . Пішли вони степами широкими та й стали двома могилами високими.
Додаток 1твір-роздум «Чи розділяєте думку про те , що материнська любов- найсвятіша?» Я вважаю, що це дуже правильне твердження. Бо материнська любов всесильна, її не можна порівняти ні з чим. Ніхто не любить свою дитину так, як мати . Мама, матуся, матінка, таких слів можна «назбирати» безліч. Приємно, коли діти шанують матір, вдячні їй за народження і виховання. Поки живе ненька, до тих пір ми діти. Прослухана легенда про мудрі поради Соломона говорить про те, що сам зміст легенди і є доказом і прикладом твору-роздуму. Мати за будь-яких обставин залишається матір'ю, яка готова на все заради дітей. Недарма гаряче материнське серце оживає в грудях, коли синові боляче. Як було важко матерям пізнавати понівеченні тіла своїх дітей і не виказати правди… А як зараз, у час війни, матері хоронять єдиного сина чи дочку, які загинули за свою рідну Землю, за матір-Україну! Яке то гаряче материнське серце і яке воно сильне. Матір не вибирають. Її нам дає доля. Тому любов до матері закладена в нас самою природою. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. Турбота неньки, її молитва завжди з дитиною…