Презентація „Винайдення книгодрукарства„

Про матеріал

Історія зародження першою книги____________________________________________________________________________________________________

Перегляд файлу

• Книга – одне з найбільших чудес, створене людиною. Книги відкривають світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Для виготовлення книжок люди використовували:

глину, листя та кору дерева, шкіру тварин, бамбук, папірус, шовк.

Перші паперові книги з’явилися в Європі в ХІІІ ст.

Їх довгий час писали від руки. Одна книга

виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже

дорого. У ХV ст. був винайдений спосіб

друкувати книги.

•

Першодрукарем книжок староукраїнською мовою Іван

Огієнко називає Швайтпольта (Святополка) Фіоля із міста Нейштадту в Франконії (Німеччина). Друкар народився біля 1460 року і, ймовірно, мав слов’янське чи навіть русинське походження, адже ім’я Швайтпольт вважають германізованою формою слов’янського імені Святополк. До Польщі Фіоль переїхав разом із батьками – спочатку він мешкав в Любліні, а потім в Кракові. Тут він познайомився із місцевими русинами (українцями) і вивчив їхню мову.

Швайтпольт Фіоль займався гафтярством, тобто вишиванням шовком або по шовку та цікавився технікою. В 1489 році Фіоль отримав від короля привілей на винайдені машини для відкачування води із копалень, також він освоїв друкарську справу (ймовірно в Німеччині) і наприкінці 1480-х років створив власну друкарню в Кракові. Партнером Швайтпольта Фіоля був Рудольф Борсдорф із Брунсвіку, який виготовив кириличні шрифти.

• Українським першодруком вважається “Апостол”, надрукований у 1574 р.

Іваном Федоровим у Львові. “Апостол” історично започаткував розвиток друкарства в Україні. Одночасно з “Апостолом” І. Федоров видає навчальні книги – граматики. Зразком такої книги є “Буквар”, надрукований у 1574 р. “Буквар” складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам’ятка шкільної освіти.

В лютому 1573 році було надруковано перший Львівський «Апостол» та «Буквар» – перший друкований посібник в Україні для навчання письменництва. Книги були оздоблені заставками, гравюрами, різьбленням та гербами Львова і автора.

В 1575 році він передає друкарню у Львові під керування своєму сину та стає на службу до Костянтина Острозького. В Острозі він також засновує друкарню за сприянням князя. Саме тут було видано найвидатнішу книгу богословського характеру – Острозьку Біблію у 1581 році.

• Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов’янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме. Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно (“Граматика”, 1591 р.). Але вже в наступних виданнях (“Часослов”, 1609, “Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад”, 1609 р.) з’являється новий елемент оздоблення – сюжетно-фігурна гравюра.

• Плетенецький гаряче взявся до друкарської роботи; в Радомишлі він збудував велику папірню, що постачала папір у його друкарню. Лаврська друкарня стала тоді енергійнішою книжок вона випускала більше ніж інші друкарні. За 8 років від свого започаткування (з 1617-1624 р., до смерті Є. Плетенецького) Лавра надрукувала 11 великих книжок. Це були: "Часословець", "Анфологюнъ" 1619 р. (1048 сторінок), "Книга о въръ единой "1619 р.,

"Божественная літургія" 1620 р., "Номоканонъ" 1620 і 1624 р., "Беседы І. Златоустаго" 16231624 р., "Псалтыръ" 1624 р. та інші.

• Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

• Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р.,

"Напрестольне Євангеліє "1697 та 1707 р. і т. п. - все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій

Тарасевич та Інокентій Щирський.

• Валуєвський циркуляр і Емський указ фактично втратили силу лише внаслідок революції 1905 р. Надалі книги, газети й журнали часто заборонялися за їхній зміст вже після їх видання. Стало можливим і видання української преси, та щодо неї цензура була особливо сувора. Зокрема була заборонена

наприкінці 1905 р. перша на терені Російської імперії україномовна газета "Хлібороб" (виходила в Лубнах на Полтавщині тиражем до 5 тис. примірників), у 1906 р. заборонено газети "Вільна Україна"

(Петербург), "Добра порада" і

"Запоріжжя" (Катеринослав),

"Народна справа" (Одеса),

"Слобожанщина" (Харків). Друга в

Наддніпрянщині українська газета

— "Рідний край", заснована в кінці 1905 р. у Полтаві Миколою Дмитрієвим, 1907-1913 pp. виходила за редакцією Олени

Пчілки в Києв

У повоєнні роки політика обмеження українського слова, зведення його на провінційний рівень, перетворення в знаряддя офіційної пропаганди особливо наполегливо й цинічно проводилася в 1947-1953 pp. і в роки так званого застою, коли генеральним секретарем комуністичної партії був Л. Брєжнєв, а головним її ідеологом — відомий своїми антиукраїнськими настроями М. Суслов.

• В 2022 році через війну Росії проти України галузь книгодрукування у нашій державі зіштовхнулася зі значними проблемами. Багато видавництв не можуть нормально працювати через обстріли росіян.

Станом на 30 вересня в Україні видали понад 5500 книжок та брошур. У 2021 році ця цифра становила понад 7500 видань. Так, у нашій державі цьогоріч видали лише 74% від обсягу надрукованих у 2021 році книжок. За рік кількість виданих в Україні книг зменшилася майже на 2000 видань.

Тиражі також знизилися – аж на 35%. У 2021 році вони становили майже 6700 тисяч примірників, а у 2022 – понад 4300.

• Культура Київської Русі була на досить високому рівні. За часів князювання Володимира Святославича (близько 978—1015 рр.) були організовані школи. Після прийняття християнства розширилися зв'язки Київської Русі з Візантією, слов'янськими і західноєвропейськими державами.

• Великою любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий (княжив у 1019— 1054 рр.). Він заснував першу на Русі бібліотеку (1037р.). На жаль, про її каталог нічого не відомо, як і про каталоги інших бібліотек Київської Русі.

• Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших часів: "Ізборник Святослава" 1073 р. В "Ізборнику" вміщений список "істинних" і "ложних" книг під назвою " Богословьца от словес". Але ця праця не була оригінальною. Це — лише копія болгарського перекладу з грецького оригіналу.

• 1574 року Іван Федоров випускає першу точно датовану друковану книгу в Україні — львівський "Апостол" (хоча існують інші думки щодо початку книгодрукування на українських землях, але тих перших книжок поки що не знайдено). В одному з ранніх українських видань Івана Федорова — в "Книзі Нового Завєта" (Остріг, 1580) в окремому додатку був надрукований покажчик змісту книг Нового Завіту, складений

Тимофієм Михайловичем під назвою

"Книжка собрание верей нужнейших…". Це була перша друкована бібліографічна праця в Україні.

Виникнення та подальший розвиток книгодрукування здійснили справжній перевороту системі документальних комунікацій, в організації виробництва та розповсюдження знань. Найбільш зацікавленими у поширені друкованих книг стали друкарі — видавці та книготорговці. Вони починають використовувати бібліографічну інформацію для поширення відомостей про видану продукцію з метою її продажу. Виникає видавничокниготорговельна бібліографія.

• На початок XIXст. припадає перша спроба створити лекційний курс з бібліографії в Україні. 1809 року викладання бібліографії почалося у Волинському ліцеї у м. Кременці, що належало до Волинської губернії. Викладач Павло Осипович Ярковський (1781 — 1845 рр.) був одночасно бібліотекарем ліцея. Відомості, що збереглися, свідчать про те, що в його курсі бібліографія спочатку (1809 р.) трактувалася як книгознавство в цілому, а пізніше (1814—1825 рр.) — як частина бібліології.

У другій половині ХХ ст. термін "бібліографія" набуває декілька значень. Наприклад, у "Словнику книгознавчих термінів" Євгена Івановича Шамуріна наведено вісім значень терміна "бібліографія", з яких тільки два показані як застарілі. [5, с.89]

З метою досягнути єдності у вживанні того чи іншого терміна у 60 — ті роки було прийнято рішення запровадити стандартизацію бібліографічної термінології.

Перший державний стандарт з бібліографічної термінології — ГОСТ 16448—70 "Библиография. Термины и определения" — з'явився у 1970 році. Він відіграв велику роль у закріпленні певного значення за окремим й термінами, незважаючи на деякий опір з боку громадськості та труднощі у перенавчанні спеціалістів. Особливо великого значення набуло введення до наукового обігу окремого терміна—"бібліографознавство"— для позначення

• Термін "бібліографія" було закріплено за практичною діяльністю, спрямованою на створення бібліографічних посібників. Результати цієї діяльності пропонувалося називати термінами "'бібліографічний посібник" або "бібліографічна продукція" і уникати вживання терміна

"бібліографія" у значенні

"бібліографічний посібник'" чи "сукупність бібліографічних посібників". Отже, практичну діяльність бібліографа, її результати та її наукове пізнання пропонувалося називати різними термінами, що спонукало вчених замислюватися над тим, про що саме йдеться в тому чи іншому випадку, коли раніше вживався один термін — "бібліографія".

• У 1994р. в Україні був затверджений та опублікований державний стандарт України — "ДСТУ 2392—94. Інформація та документація. Базові поняття". У ньому серед інших є і термін "бібліографія" з такою дефініцією: "Засоби ідентифікації, описування та упорядкування документів". Без додаткових пояснень важко зрозуміти, що це означає. Можливо, мається на увазі, що бібліографія — це така галузь діяльності, яка відзначається своїми особливими методами (засобами) пізнання документів, тобто увагу привернуто до методів і об'єкта, а не до результату діяльності

(бібліографічної інформації).

• Відбувається розвиток національної бібліографії, що поєднує традиційні і новітні методики та опирається на новітні інформаційні технології і використання комп'ютерної техніки в бібліографічній діяльності. Як наслідок, виникає низка проблем, пов'язаних зі створенням та функціонуванням у суспільстві бібліографічної інформації на новому рівні: комп'ютеризації сховищ друкованої та рукописної інформації; створення нових інформаційних технологій обробки та наукового використання документів; проблеми бібліографічного обліку та опису документів на новітніх носіях; створення автоматизованих технологій опису та пошуку інформації; формування інформаційної інфраструктури суспільства; розробка теоретичних основ інформаційного відображення документального джерела і створення документальних інформаційних систем; уніфікація описів і розробка дескриптивних стандартів; трансформація інформаційних ресурсів у базу знань комп'ютерних інформаційних систем тощо. Розв'язання цих проблем дасть можливість створити ефективну систему національної бібліографії в Україні.

• Сьогодні провідні бібліотеки створюють каталоги книг українською мовою на базі власних фондів. Так, у 1996 р. Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського видала перший випуск покажчика «Україномовна книга, 1798 — 1916» [20, с.3] . Покажчик містить книги українською мовою, а також книги писані «язичієм», без врахування територіальних

обмежень.

• 5.Бібліотекознавство і бібліографіяУкраїни : Бібліогр. покажч./ М-во культури і мистецтв України. НПБ України. -К.. -1999. — Вип.57 : Покажчик видань за II півріччя 1998 року/ Укл. Т.М.Заморіна. -1999. -84 с.

• 6.Бібліотекознавство і бібліографіяУкраїни/ М-во культури і мистецтв України. НПБ України. -К.. -1999. — Вип. 67 : Бібліографічний покажчик за II півріччя 2003 року/ Укл. Світлана Савченко; Наук. ред. Є. К. Бабич. -К., 2004. -71 с.

• 7.Бібліотекознавство і бібліографіяУкраїни/ М-во культури і мистецтв України. НПБ України. -К.. -1999. — Вип.68 : Бібліографічний покажчик за I півріччя 2004 року/Укл. С. С. Савченко. -К., 2005. -83, с.

• 8.Бібліотечна справа. Бібліотекознавство.Бібліографознавство : Зведений каталог нових надходжень до провідних бібліотек Харкова за 2001 рік/ Укл. Олена Скорик, Ред. С.М. Миценко; М-во культури і мистецтв України, ХДНБ ім. В.Г.Короленка , Харків. бібліотечне тов-во. -Х., 2002. -111 с.

• 9.Бібліотечна справа. Бібліотекознавство.Бібліографознавство: Зведений каталог нових надходжень до провідних бібліотек Харкова за 2004 рік/ Укл. Людмила Глазунова, Ред. С. М. Миценко; М-во культури і мистецтв України, ХДНБ ім. В.Г.Короленка, Харків. бібліотечне тов-во. -Харків, 2005. -100 с.

• 10.Державна історична бібліотекаУкраїни : Бібліографічний покажчик видань і публікацій (1999-2003 рр.) /Укл.: О. В. Михайлова, В. П. Кисельова, Ред. О. Б. Виноградова М-во культ. і мистецтв України; ДІБ України. -К., 2004. -20, с.

• 11.Джерела українознавства: Бібліографічний покажчик /АН УРСР; Центр. наук б-ка ім. В.І. Вернадського та ін.-К..-1990- Вип. 1: Вітчизняні бібліографічні джерела/ Укл.: Б.В. Грановський. -1990. -239 с.

pdf

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Катерина Семеренко Володимирівна

Пов’язані теми

Українська мова, Презентації

Додано

5 листопада 2023

Переглядів

452

Оцінка розробки

Відгуки відсутні