Презентація "Вулиці нашого села. Вулиця Центральна"

«Центральна»

Це найдовша вулиця села і має протяжність 3 км 450 м. Вона об’єднує колись два окремі населені пункти.

Окрасою, гордістю і однією з найдавніших пам’яток козятинщини є сільський Свято – Успенський храм, збудований у 1723 році в с. Волоські Махаринці

. Унікальність його в тому, що зведений без жодного цвяха. Пізніше церква кілька разів відновлювалась і піднята на кам’яний фундамент разом із дзвіницею, з якої проглядається 11 населених пунктів. Якою б дорогою не під’їжджати до села – звідусіль видно храм.

За розповідями старожилів, під церквою є підземний хід, який веде до селища цукрового заводу і має вихід біля колишнього будинку керуючого виробництвом.

Під першим номером прописана територія колишнього цукрового заводу. Підприємство засновано в 1872 році

Заробітчани проживали в бараках, і у них досі живуть люди. У 1883 році побудовані три двоповерхові будинки для спеціалістів, вони й по цей час служать заводчанам.

Будівництво нового підприємства – елеватор «Андріївський – розпочато у серпні 2018 року

Зберігся також найдавніший будиночок цукроварів, якому виповнилось 142 роки.

Організація втратила в боротьбі з окупантами двох патріотів. Могила Мозгового Леоніда Івановича знаходиться на сільському кладовищі під опікою восьмикласників нашої школи

І в 2007 році завод припинив виробництво. Сьогодні це лише руїни…

цегельний завод

«Будімідж»

Тепер на нашому шляху територія сільськогосподарського підприємства “Сігнет”Це садиба колишнього колгоспу-мільйонера ім. Леніна. Перше колективне господарство у селі було створене на землях економії поміщика Струкова – комуна із 14 сімей «Сігнет”

У 1929 р. на честь 12 річниці Жовтня створено колгосп ім. Леніна. У ньому об’єднались 540 одноосібних господарств з площею землі 2500 гектарів

За високі досягнення Гурику Йосипу Васильовичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці, а кращих колгоспників нагороджено трудовими орденами та медалями. У 1959 році колгосп очолив Гурик Йосип Васильович

Тут розлягався величезний майдан

Тут проходили збори, звідси проводжали чоловіків і синів на поле бою, оплакували померлих, слухали новини. у 70 – ті роки майдан перетворився на затишний сквер. Саме тут махаринчани свято бережуть пам'ять про односельчан, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни.

У 1975 році на честь 30 – річчя Перемоги над фашизмом на рідну землю лягли мармурові плити. На них, як послання у майбутнє, золотом викарбувано 178 імен односельчан, які полягли у жорстоких боях за свободу рідного краю.

Наш клас має велику честь опікуватися пам’ятником. Шанувати подвиг – наш священний обов’язок .

У жовтні 1976 року малиновий дзвін покликав дітей у просторі класи нової школи. Минуло 38 років, але осередок освіти залишається окрасою і гордістю села

Приміщення довгої школи, яка теж бере початок з панських часів, було реконструйовано і засновано пансіонат для людей похилого віку. Після закриття установи в приміщенні розміщено сільську раду та фельдшерський пункт.

Всім відоме ім’я Івана Федоровича Краснодубця. Його картини й досі зберігаються в домівках односельчан, в сільській раді та будинку культури, вони є єдиною пам’яткою розвитку колективного господарства та села.

Тут, де знаходиться сучасний клуб, довго був будинок, у якому до війни жила Олександра Олександрівна Грушко.

Коли німці увійшли в село, дівчині було лише 18, але не могла миритись з фашистською навалою і розповсюджувала листівки «Смерть фашистським окупантам! Перемога буде за нами!» За це й потрапила в концтабір «Освенціум». Три роки аж до визволення Радянськими військами, Олександра щохвилини дивилась смерті в очі. Але доля була милосердна до дівчини і вона вижила. Наша героїчна землячка мешкає в місті Козятині і минулого літа відзначила своє славне 90-річчя.

Кожна жінка на вулиці намагається зробити свою господу найпривабливішою. Знають і дорослі, і малі, що кращих квітів, як у Тетяни Володимирівни Тодчук

Жителі вулиці надзвичайно гостинні. Кожна господиня демонструє свої кухарські вміння. Але справжньою майстринею готування страв є Огороднійчук Галина Миколаївна. Працювала кухарем у колгоспній їдальні, її запрошують готувати на сільських весіллях, а тепер вона шеф-кухар у сільському кафе.

Картинка їжі

Сімя Чорних

Центральну вулицю можна ще назвати учительською. Тут є дуже давній будинок. Його називають попівським, бо був побудований для священика. Але з післявоєнного часу у ньому постійно проживали директори Фльорко ______________________, Білоус Олександр Іванович, Джемесюк Петро Порфирович, завуч Савчук Тамара Валентинівна, і уже більше тридцяти років – учительська родина Заїць Тетяна Олександрівна та Володимир Володимирович. В минулому році господар власними руками реконструював будинок , від старого ж залишився тільки дах.«Вчительська вулиця»