Презентація з історії хореографії на тему: "Сцена та її облаштування"

Сцена (від грец. σκηνή) або кін в перекладі з давньогрецької — намет, шатро, де первісні  актори готувалися до вистави. Сама вистава відбувалася в тій частині театру, яка мала назву — орхестра. Сцена театру Діоніса в Афінах в добу Римської імперії

Історія У Стародавній Греції Розвиток театру і театральної архітектури вплинув на зміни сцени. Вона стала помостом, відкритим в бік глядачів. А її задня частина приймає вигляд архітектурної споруди в декілька ярусів та виконує роль і декорації, і споруди, яку використовують в ході вистав. Споруду першої сцени пов'язують з діяльністю Есхіла. З V століття до н. е. сцену облямовували бічними вежами — проскеніями. Вони посилювали акустику і направляли звук в бік глядачів. У ході історії ця частина сцени страждала найбільше і часто збереглась у вигляді руїн. У давньогрецькому театрі це найбільш декоративна частина з колонами, нішами, мармуровими  статуями. Між колонами проскенія розміщали тодішні декорації, мальовані на полотні. Конструктивні арки підлоги сцени, античний театр в Ієраполісі, Туреччина Розпланування античного  театру Діоніса  у Афінах і план сцени

Сцена одеону Ірода Аттичного,  Афіни, сучасне використання Сцена театру в місті Ґераш, Йорданія

У Стародавньому Римі Вигляд сцени в римському театрі міста Араузіон (нині місто Оранж, сучасна Франція) на 2005 рік Театр римських часів в місті Араузіон (нині місто Оранж, сучасна Франція), належить до найбільш випадково збережених.  Фасад сцени в ньому простягся на 103 метри. Добре збереглася і архітектурна декорація заднього плану. У головних рисах театр і сцена Римської імперії копіювали грецькі зразки. Але престижними вважалися не театри, а цирки, де виступали гладіатори. З цього приводу логічною є побудова  Колізею в Римі – циркового амфітеатру для гладіаторських боїв і боїв з дикими тваринами, а не нового театру. Пішло значне розгалуження цих різновидів сценічного мистецтва і за метою, і за архітектурою.

Сцена в добу маньєризму і бароко Театральна культура на зразок античної після середньовіччя відродилась в Італії. Театр став окремим приміщенням-залом в палаці з використанням даху, що дало змогу проводити концерти і вистави в негоду. Класичним зразком театру і сцени в ньому став театр Олімпіко, побудований архітектором Андреа  Палладіо в місті Віченца. Глядацька зала мала вигляд античного амфітеатру, а сцена займала майже половину театральної будівлі. Її декор мав вигляд вулиць ідеального міста з діагональним розташуванням перспектив. Завершив будівництво театру Олімпіко учень Палладіо — Вінченцо Скамоцці. Сцена театру Олімпіко, архітектор А. Палладіо, місто Віченца, вересень 2007 року.

Театральне приміщення Олімпіко стало зразком для побудови перших критих театрів в Італії, таких як: театр Саббіонета (архітектор В.Скамоцці) театр Фарнезе в місті Парма  (архітектор Дж.Б.Алеотті). Саме в Італії виникає сучасна глибинна сцена. Сцена копіювала складові частини давньоримського театру, але ще не використовувала театральну завісу. Пожежі в театральних будівлях, де широко використовували дерево, пізніше викликали появу завіс, що відокремлювали глядацьку залу від сцени. Трохи згодом протипожежні завіси стали робити з використанням заліза, а самих завіс стало декілька. Фіксаційний план театру Олімпіко в Віченці з пізньою добудовою ліворуч, 1776 рік.

Сцена як музейний експонат У 20 столітті дбайливого ставлення дочекалися старі театральні споруди. Частка їх реконструйована, а частка законсервована. До випадково збережених старих театральних споруд (зі сценами) колишньої Російської імперії належать: театр просто неба в садибі Кусково; театр в садибі Архангельське; театр палацу Юсупова, Санкт-Петербург; Ермітажний театр, Санкт-Петербург; театр палацу Останкіно тощо. До найбільш збережених відноситься театр в палаці Останкіно, де частково збереглася навіть театральна машинерія 18 століття. Головним же експонатом палацу стала сама театральна сцена кінця 18 століття.. Театральна сцена 18 століття — експонат музею-садиби Останкіно, Москва.

Сучасний устрій сцени Сценічна коробка Портрал сцени, її фасад, повернутий в глядацьку залу Дзеркало сцени, тобто її отвір, де розміщають завіси Трюм під підлогою сцени, куди при необхідності зникають актори в ході вистави Голосники зверху, куди піднімають протипожежну та інші завіси Кишені сцени, тобто бічні її заглибини, прикриті лаштунками Робочі галереї для розташування освітлювальних приладів, пультів управління Підлога сцени повинна мати невеликий ухил в бік глядацької зали Підлога сцени може мати поворотне коло для швидкої зміни декорацій під час вистав тощо.

НАБЛИЖЕННЯ СЦЕНИ ДО ГЛЯДАЧІВ Театр Schauspiel Frankfurt (Німеччина) був перебудований після Другої світової війни, тому там уже немає класичного порталу сцени, відомого з часів княжих театрів. Тут глядачі сидять упритул біля сцени-синемаскопу. Кордони між сценою і глядацькою залою стерті, а тому на відміну від театру зі сценою-коробкою глядацький простір можна легше переробити на частину сцени. Тож максимальна близькість сцени і глядацького простору є лейтмотивом, яким слід керуватися у модернізації театральних приміщень, навіть якщо вони слугуватимуть, як от у Гайдельберзі, не тільки лаштунками для театральних, а й для оперних дійств.

Театральна завіса Театральна завіса — це різновид драперії, яку використовують в театрах європейського зразка для відокремлення сцени від театральної зали з глядачами. Театральна завіса доби рококо, Німеччина

Театр Стародавнього Риму Худ. Джузеппе Бертіні. «Вистава акторів ателанів в Стародавньому Римі», 1862 р.  Музей театру Ла Скала, Мілан. Ескіз для майбутньої завіси. Історики свідчать, що театральна завіса виникла в театрі Стародавнього Риму. До її впровадження кожну виставу закінчували словами «Acta est fabula». Там вона вперше почала відокремлювати театральну залу від сцени. Цікаво, що завісу перед початком вистави опускали в щілину в підлозі, а не піднімали вгору. До Римської імперії театр прийшов з Греції, тому римляни і називали цю завісу «грецькою». Відомо, що в Давньому Римі було два види театральних завіс — aulaeum (від грец. ανλαια — завіса) і siparium. Проте, згадки про них є надто скупі, щоб докладно реконструювати вигляд і функції цих завіс. Siparium, на відміну від aulaeum, була завіса невеликих розмірів, що кріпилася вгорі і підносилася чи розсувалася в боки. Нею заступали «передню сцену» (frons scaene). Цей вид завіси вже був відомий в елліністичному театрі й слугував для заступання зайвих декорацій. Натомість aulaeum була великою завісою, якою заступали всю сцену. Aulaeum вважається римським винаходом.

Завіса була поширена в римських театрах у другій половині І століття до н. е., а запроваджено її мабуть не раніше 133 року до н. е. Перша відома згадка (56 рік до н. е.) про театральну завісу належить Цицерону. Він пише, що aulaeum підіймають наприкінці міму. Найповніший образ підйомної завіси знайдений в «Метаморфозах» Овідія. Завдяки йому відомо, що на завісах зображувалися постаті, які по мірі піднімання завіси ставали видимими з голови до ніг. Про завісу, на якій зображалися постаті переможених бритів згадує Вергілій у творі «Георгіки». Федр згадує, що завісу опускали на початку пантоміми. Натомість завдяки Горацію відомо, що завіса лишалася опущеною впродовж усієї вистави, яка тривала чотири години або довше, і що «чекати на aulaeum» означало «чекати на закінчення вистави». У згаданому тексті Цицерона є також вказівки на можливі причини, через які запроваджено завіси. Автор порівнює старанно сконструйовану класичну виставу з мімом і звертає увагу на те, що мім мав невпорядковану структуру й завершувався несподівано, а сигналом того, що вистава закінчилася, є підіймання завіси. Таким чином можливо, що популярність мімів вплинула на розповсюдження завіси у театрах. Зі згаданих текстів випливає, що на відміну від звичної сьогодні техніки, принаймні до 5 століття, aulaeum опускалася на початку й піднімалася наприкінці вистави. Завіси не завжди робилися з цілісного шматка тканини. Під час вистави завіса лишалася внизу, складена в заглибині біля краю сцени. Такого типу конструкції збереглися в Помпеях, Сіракузах, Арлі, Фьєзоле, Ліоні, Везон-ла-Ромені, Оранжі. Деталі функціонування таких завіс лишаються нез'ясованими. Можливо, для підіймання aulaeum використовували обертальні жердини, які розміщували в отворах сцени. Цікаво знати:

Доба бароко Королівський театр в Ганновері, Німеччина. Театральна завіса роботи Йогана Генріха Рамберга. Необарокова театральна завіса у театрі народна опера у Відні, 19 століття.

Театральна завіса в 20 столітті Бурхливе 20 століття особливо по різному відбилося в театральній історії. У цей час виникає декілька нових театрів, власники яких замовляють нові завіси відомим художникам. У 1913 р. художник Костянтин Сомов виконав ескіз театральної завіси для Вільного театру в Москві. На двохчастинній завісі було зображення не барокових візерунків, як зазвичай в імператорських театрах, а регулярного парку. Куточок саду бароко оживляли боскети, фонтан і декілька акторів італійського театру масок. Завіса була відображенням ретроспектив 18 століття, які так полюбляли майстри «Світу мистецтв». Костянтин Коровін. Театральна завіса до п'єси «La ronde des heures», ескіз.

Виникнення СРСР (1917–1991 рр.) викликало появу театральних завіс, що мали ідеологічне навантаження нової імперії. Широко використовуються багаті візерунки із зображенням колосся і символів СРСР — серпа і молота (нова радянська завіса театру опери та балету в Одесі). У театральну завісу вплітають багато металевих ниток, щоб та слугувала ще однією перешкодою вогню під час пожежі. За часів СРСР глядачі запам'ятали так звану Золоту завісу Большого театру з державною символікою і теж із зображенням колосся, що з'явилася там в 1955 році. Вона традиційно залишався в театрі до останньої реконструкції театральної споруди в 2000-і роки. Але Росію доби дикого капіталізму така завіса не могла задовольнити. Її замінили на нову — з імперською символікою. Одеса, театральна завіса Оперного театру.

В. Балдін. Ескіз завіси до вистави «Я прийшов дати вам волю», 1989 р. Виникнення буржуазного театру (1991–2000 рр.) мало відбилося на театральній завісі. Дещо консервативне і неповоротке театральне мистецтво не встигало за надзвичайно стрімким перебігом подій. До того ж, театральне мистецтво і не повинно бути занадто швидким, як газети чи  часописи. Тому використовують старі театральні завіси чи зовсім відмовляються від них, як в театрі «Сатирикон» в Москві. Серед музеїв, що збирають ескізи театральних завіс, і Музей імені Бахрушина в Москві.

Театральна завіса як музейний скарб У 20 столітті театральна завіса стає справжнім музейним скарбом й експонатом. Дерев'яні театральні приміщення часто горіли. Багато стародавніх театральних завіс було знищено вогнем або значно попсовано. Театри, як і люди, мають вік і термін існування. Вони жили, мали розквіт, вмирали. Старі театральні завіси, як і декорації, ставали нікому не потрібним мотлохом. До створення театральних завіс залучали видатних художників, серед яких П'єтро Гонзага, Михайло Врубель, А. Роллер, П.Пікассо. Довгий термін існування театральних завіс увібрав і стилістику епох. Є завіси доби бароко, ампіру, модерну, новітніх течій 20 століття. Коли Врубель почав займатись  сценографією, то написав ескіз театральної завіси аквареллю («Ніч в Італії», 1891 рік). Завісу виготовили, і вона слугувала театру Солодовнікова, поки той не згорів 1898 року. Але акварелі художника збереглися, що надає можливість уявити завісу, яка давно зникла. Джакомо Кваренгі. Ермітажний театр, проект завіси. У 1895 р. під час ремонту Ермітажного театру (Петербург) відновили і театральну завісу. Ескіз для неї зробив художник і мистецтвознавець Ернст Ліпгарт.

Врубель. М. О. Італія. Неаполітанська ніч, ескіз театральної декорації, 1891 рік. У 20 столітті виникла низка театральних музеїв. І деякі завіси, що дійшли до появи цих музеїв, оселились там. Адже багато які з них зроблені за ескізами видатних художників. Не театральний за профілем Музей королів Вікторії і Альберта в Лондоні зберігає театральну завісу самого Пікассо до балету «Блакитний експрес» антрепризи Сергія Дягілєва. Її розмір — 134 квадратних метрів, а виконав завісу Олександр Шервашидзе. Слід однак зауважити, що Британський театральний музей, що зберігає завісу, входить таки до складу музею Вікторії і Альберта. Завіса має дві масивні фігури без орнаментальних зображень і виконана в стилі кубізм досить яскравими фарбами. Точність виконання здивувала й Пікассо, який надписав свою посвяту Дягілєву на завісі.

Галерея Бенуа Олександр Миколайович. Завіса і декорація до балету «Жизель», Російські сезони в Парижі.

Бенуа Олександр Миколайович. Старовинний театр в Петербурзі. Ескіз театральної завіси, 1907 р. Б.М. Кустодієв. Ескіз для театральної завіси до вистави «Блоха» Замятіна. ВДТ, 1926 рік