Презентація з історії України 8 клас тема: "Українські землі у складі Речі Посполитої ( XVI- перша половина XVIIст." "

Українські землі у складі Речі Посполитої (XVI - перша половина XVII ст.)

1349 р. за землі Галичини розгорілася справжня війна. Польський король Казимир ІІІ за підтримки племінника, угорського короля Людовика, захопив Галичину й частину Волині та приєднав їх до Польської держави. Казимир ІІІ не мав спадкоємця, тому після його смерті польську корону, а разом із нею і українські землі отримав угорський король Людовик. У 1387 р. польський король Ягайло, зять Людовика Угорського, вигнав угорців з Галичини і приєднав ці землі до Польщі.

У Королівстві Польському найбільшими адміністративно-територіальними одиницями були воєводства. Приєднавши Галичину, Західне Поділля й частину Волині до Польщі, король Ягайло у 1434 р. перетворив Галицьке князівство на Руське воєводство з центром у Львові. На Західному Поділлі постало Подільське воєводство з центром у Кам’янці, а згодом - Белзьке з центром у Белзі. Заміна традиційного адміністративно-територіального поділу польським сприяла поширенню польського й німецького права на українські терени.

Першою під владою литовської династії опинилася Волинь, яка після смерті Юрія ІІ Болеслава увійшла до володінь Любарта Гедиміновича. Більшість українських земель було приєднано до Великого князівства Литовського за Ольгерда Гедиміновича. Унаслідок перемоги литовсько-українського війська над ординцями у битві на Синіх Водах (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу) у 1362 р. Київщина з Переяславщиною, Чернігово-Сіверщина й Східне Поділля увійшли до складу Литви.

Уніфікація - зведення чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів. Щоб убезпечити себе від загрози загарбання Тевтонським орденом, Литва і Польща в 1385 р. в м. Крево (нині територія Білорусі) уклали державно-політичний союз. Ця угода відома в історії під назвою Кревської унії. Втілити до кінця Кревську унію, аби «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської», Ягайло не зміг. Йому на заваді став двоюрідний брат Вітовт Кейстутович. За Острівською угодою 1392 р. Ягайло визнав Вітовта пожиттєвим правителем Великого князівства Литовського. Натомість Вітовт визнав себе васалом польського короля. За правління Вітовта чимало литовських князів, які мали уділи в Русі-Україні, втратили володіння, а найбільші українські удільні князівства було ліквідовано. Авторитет Вітовта помітно зріс після Грюнвальдської битви 1410 р., у якій польсько-литовсько-руське військо завдало нищівної поразки лицарям Тевтонського ордену. 1413 р. на спільному польсько-литовському сеймі Ягайло та Вітовт уклали чергову унію - Городельську. Вітовта було визнано довічним володарем Литви під зверхністю польського короля. Унія також передбачала уніфікацію адміністративно-територіального устрою Великого князівства Литовського на взірець Королівства Польського. Спеціальні статті унії передбачали призначення на найвищі посади в Литві тільки литовців-католиків.

Вітовт Свидригайло Сигізмунд. Після смерті Вітовта (1430) великим князем литовським проголосили князя Свидригайла Ольгердовича. Його політика була спрямована на розрив унії з Польщею і здобуття Великим князівством Литовським незалежності. Це викликало невдоволення литовців, і за підтримки Польщі великим князем литовським 1432 р. було проголошено брата Вітовта - Сигізмунда. Свидригайлові не вдалося повернути великокнязівський стіл, проте литовські можновладці ненадовго відновили удільні Київське й Волинське князівства. Ліквідація Київського удільного князівства викликала акцію протесту. Йдеться про так звану змову руських князів 1481 р., очолювану Михайлом Олельковичем та Федором Бєльським. Змовники нібито виношували задум запросити на весілля Бєльського великого князя Казимира, вбити його й посадити на престол Михайла. Проте замах не вдався, змовників було страчено.

У 80-х роках XV ст. Московське князівство під приводом збирання «руської спадщини» почало претендувати на українські й білоруські землі. На початку XVI ст. кілька удільних князів Чернігово-Сіверщини добровільно перейшли під владу Московії. Під час кампанії 1514 р. країнсько-білорусько-литовському війську вдалося розгромити 80-тисячне московське військо і здобути блискучу перемогу. Проте до 1537 р. Велике князівство Литовське поступово втратило майже третину території, зокрема Чернігово-Сіверщину й Смоленськ. На тлі московсько-литовського протистояння розгорнулося повстання Михайла Глинського у 1508 р. Князь К. Острозький придушив повстання.

До середини XV ст. зі складу Золотої Орди вийшов кримський улус на чолі з Хаджі Гіреєм, який став засновником Кримського ханства. У Кримському ханстві сформувався державний апарат на чолі з ханом, при якому діяв дорадчий орган - Диван. Столицею Кримського ханства стало спочатку м. Солхат, а згодом - м. Бахчисарай. У 1475 р. Війська османів у 1475 р. напали на Кримський півострів. Зваживши на військову міць турецького султана, кримський хан Менглі Гірей 1478 р. визнав за краще бути його васалом. Залежність виявлялася в тому, що хан мусив брати участь у воєнних кампаніях султана, а останній мав право усувати й призначати ханів за власним бажанням. Васальна залежність від османів не гарантувала безпеку Криму від Великої Орди. У пошуках союзників у цій боротьбі хан Менглі Гірей зблизився з Москвою. В обмін на підтримку Іван ІІІ поставив ханові вимогу здійснити похід на польсько-литовські володіння. Перший великий похід в Україну Менглі Гірей здійснив 1482 р. До середини 30-х років XVI ст. татарські походи відбувалися майже щороку. Орди кримського хана спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину.

Після занепаду Галицько-Волинської держави та з утворенням у 1359 р. князівства Молдова Буковина й Бессарабія потрапили під владу молдовських господарів. Наприкінці XIV - в першій половині XV ст. територію Північної Буковини (тоді її називали Шипинською землею) було поділено на кілька волостей (повітів). Волості очолювали старости, які спочатку належали до українського, певно, місцевого боярства. Центром однієї з волостей князівства Молдова був Хотин (у Північній Бессарабії), який став важливим торговельним пунктом на кордоні Молдови. Саме там, на правому березі Дністра, розбудували замок-фортецю, що за господаря Штефана III Великого (14571504) набула грандіозного вигляду. У 1538 р. князівство Молдова, а разом із ним і українські землі, потрапило у васальну залежність від Османської імперії.

Прикордонне розташування Закарпаття вплинуло на його долю: воно в різний час побувало в складі кількох країн. Наприкінці XIV ст. до закарпатських земель виявляли інтерес литовські князі, однак верховна влада над ними належала угорському королю. Один із онуків Гедиміна Федір Коріатович, який володарював на Поділлі, під тиском Вітовта передав свої права угорському королеві, за що отримав землі в Мукачівському краї. За князя відбулося будівництво мурованого замку в Мукачевому на місці старого дерев’яного. У 1526 р., після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем, Закарпаття поділили між собою князівство Трансильванія (васал Османської імперії) і Священна Римська імперія, у якій правили імператори з австрійської династії Габсбургів.