Презентація "Життєва зірка Дочки Прометея" (огляд біографії Лесі Українки).

(огляд біографії Лесі Українки)На шлях я вийшла ранньою весноюІ тихий спів несмілий заспівала. А хто стрічався на шляху зі мною,Того я щирим серденьком вітала…Леся Українка. Життєва зірка. Дочки Прометея. Підготувала: Гонтар. Валентина Миколаївна, учитель ЗОШ № 11 м. Бердянська

Лариса Петрівна Косач (в одруженні — Квітка), відома як Леся Українка, народилася 25 (13) лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Запис у метричній книзі Новоград-Волинської соборної Преображенської церкви про народження Лариси Косач 13 (25) лютого 1871 р. Будинок у Новограді-Волинському (стар. Звягелі), де народилася Леся Українка. Звідси Леся пішла в широкий світ. Тут вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини. О. Гончар

Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично в них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, колишнього губернатора Волині. «Білий» будиночок Лесі «Сірий» будиночок Лесі

Садиба Косачів знаходилася на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. На території колишніх володінь розташо-Садиба Косачів у с. Колодяжне. Леся Українка, 1887 р.вується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб. 

Батько Лесі Українки – Петро Антонович Косач – був людиною передових поглядів, за що ще в студентські роки його виключили з Петербурзького університету, тому він доучувався в Київському на юридичному факультеті. Мати – Ольга Петрівна Косач (відома українська письменниця, фольклорист, етнограф, редактор і видавець з літ. псевдонімом Олена Пчілка) – мала вели­чезний вплив на доньку, сама її навчала вдома, допомогла їй вибрати високо зобов'язуючий псевдонім – Українка. Косач Петро Антонович, батько Лесі Українки. Косач Ольга Петрівна, мати Лесі Українки

Виховувалася Леся Українка на волелюбних традиціях кількох поколінь революціонерів. Подивляла благородну сміливість декабристів і з гордістю зга-дувала, що серед них був її родич Яків Драгоманов. О. Бабишкін Драгоманова Єлизавета Іванівна,бабуся Лесі Українки. Драгоманов Петро Якимович,дід Лесі Українки. Драгоманов Яків Якимович,брат діда Лесі Українки, декабрист. Драгоманов Михайло Петрович,брат матері Л. Українки

У Лесі було 2 брати та 3 сестри. Михайло Косач(1869-1903)Лариса Косач(1871-1913)Ольга Косач(1877-1945)Оксана Косач(1882-1975)Микола Косач(1884-1937)Ісидора Косач(1888-1979)Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… вони обоє були лагідні та добрі безмежно… Обоє були стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини…О. Косач-Кривинюк

У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина). Так поетесу називала мати, порівнюючи зі стеблиною кукурудзи, таку тонку й тендітну. Ім’я Мишолосія ділилося навпіл – так називали Лесю та її брата Михайла, із яким письменниця бу-ла дуже близь-ка. Леся Українка у волинському народному вбранні, 1878-1879 р.р. Леся Українка з братом Михайлом

Із самого дитинства Леся Українка була надзвичайно розумною й талановитою дівчиною. Уже в чотири роки поетеса добре читала завдяки своєму братові Мишку, а в п’ять уміла грати на фортепіано, яке придбала для неї мати, спостерігаючи нестримний потяг доньки до музики. У 6 років Леся навчилася шити й вишивати, а у вісім років виконала майже непосильну для такого віку роботу: вимережила батькові сорочку. Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, поль- ською, болгарською, німецькою, французькою й італійською мо-вами, добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась у школі. У 19 років вона написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Книжки, які читала Леся в дитинствіВишивки Лесі Українки й узори Олени Пчілки

На території України є три найбільш раритетні роялі, один із яких – рояль Лесі Українки в Колодяжному. Фортепіано Лесі Українки«Лесин рояль»Леся дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Однак у дев’ять років її скувала хвороба, а саме туберкульоз кісток. Лесі доводилося лежати із загіпсованими руками й ногою місяцями. Одного дня її тітка Олександра Антонівна Косач, яка вчила грати поетесу на роялі, помітила, що та вибививає такт вільною від гіпсу ніжкою. Леся Українка не могла розвинути свій музикальний талант через хворобу кісток. Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу.

Поселилися Косачі над самим Стиром, близько Луцького замку…А. Костенко. Один із будинків у Луцьку, у якому жили КосачіКосач Олена Антонівна, тітка Лесі Українки«Лесин ясен» у Луцьку. У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке називають «Лесиним ясеном». Воно одне з найстаріших дерев міста. Говорять, що саме під ним поетеса написала свого першого вірша «Надія» (1879 чи 1880 р.), коли дізналася про арешт своєї тітки Олени Антонівни Косач.

У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що в Скулинському лісі живуть привиди та вряди-годи лякають туристів, які наважуються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики та мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані. Урочище Нечимне біля села Скулин у Ковельському районі, Волинська область

Свій псевдонім Лариса Косач під впливом матері запозичила в дядька – Михайла Драгоманова. Він підписувався як «Українець». А оскільки Леся дуже любила дядька й захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього. Псевдонім «Українка» з’явився в 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять. Саме в цьому році Олена Пчілка наважилась опублікувати перші дитячі твори своєї доньки («Конвалія» і «Сафо») в галицькому журналі «Зоря». Ще кілька поезій 1887 р. було вміщено у львівському жіночому альманасі «Перший вінок». Дру- кувалися також її тво-ри в журналі «Дзві-нок» та ін. З цього ча-су Леся активно пише. Михайло Драгоманов, дядько Лесі Українки. Журнали, у яких друкувалися твори Лесі Українки

Першим коханням майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму — 18. Вони разом перекладали Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. У майбутньому Славинський стане одним із керівників Центральної Ради, послом Української Народної Респуб-ліки в Празі. Заарештований чекістами, він помре в тюрмі. З іменем Максима пов'язано чимало перлин Лесиної інтимної лірики: «Горить моє серце», «Стояла я і слухала весну», «Сон літньої ночі», «Хотіла б я піснею стати»… Вона зверталася до «пана Максима»: «Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…»Леся Українка. Максим Славинський

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася із середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва та в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона ввійшла до літературного гуртка «Плеяда». Лисенко Микола Віталійович, композитор Старицький Михайло Петрович, письменник. У родині Косачів культивувалися традиції запису фольклору – видатними етнографами були її мати, дядько, найближчий друг сім’ї М. В. Лисенко, чоловік К. В. Квітка. Живучи до 1879 р. у Звягелі, Леся слухала народні пісні, легенди, казки від няньки та ровесників. До Звягеля приїздив М. В. Лисенко. Леся Українка в гуртку «Плеяда». Картина, В. Зарецький

Обдарована тонким музикальним слухом і прекрасною пам’яттю, Леся й сама рано почала записувати не лише тексти, а й мелодії пісень. Її перша завершена фольклористична праця – «Купала на Волині» (1893 р.). Цей матеріал надіслала Леся Українка І. Франкові, який опублікував лише літературну частину збірки, а мелодії вперше опублікував О.І. Дей, розшукавши їх в архіві М. В. Лисенка. Спільно з Лесею її чоловік К. Квітка підготував до друку та видав три збірники українських народних пісень – він записав мелодії з голосу поетеси, подав вказівки на варіанти. Протягом 15 років од Лесі Українки було записано більш ніж півтисячі мелодій, які згодом опубліковано в класичному збірнику «Народні »мелодії з голосу Лесі Українки». Збірник «Народні мелодії з голосу Лесі Українки»У 1893 р. Леся Українка почала вчитися малюванню в одного художника (академіка петербурзького) і намалювала олійними фарбами дуже гарні картини. З листа О. Пчілки до О. Франко, Луцьк. Картина, яку намалювала Леся Українка. Олія. 1893

Перша збірка оригінальних поезій Лесі Українки «На крилах пі-сень» з'яви-лася у Львові (1893 р., друге видання – у Києві 1904 р.), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899 р.), тре-тя «Відгуки» (1902 р.) – у Чернівцях. Леся Українка. Титульні аркуші збірок поезій Лесі Українки

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. Основний зарис соціально-політичного світогляду Лариси Косач сформувався після цілорічного (1894–1895) її перебування в М. Драгоманова в Софії та трагічної події, якою була для неї смерть дядька. Леся Українка на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Зліва направо: М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Пчілка, Л. Українка, М. Старицький, Г. Хотвекич, В. Самійленко. Фото, 1903 р. Хворобливу й тендітну Лесю Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві».

Нестор Гамбарашвілі був ровесником Лариси Косач. У 1895 р. разом із ще одним студентом винаймав кімнату в Косачів. Леся тоді щойно повернулася з Болгарії, де пережила велике потрясіння – смерть дядька Михайла Драгоманова, свого духовного наставника… Леся давала Несторові уроки французької мови, він її вчив грузинської… Нестор Георгійович ГамбарашвіліФото Л. Українки, яке вона подарувала Н. Гамбарашвілі в 1896 р. Кинджал, який Н. Гамбарашвілі привіз Л. Українці із ГрузіїРозмови про Грузію будили думки про долю рідного краю. Улітку 1896 р. Леся попросила Нестора привезти їй із Грузії кинджал – «як емблему для боротьби з ненависним ворогом»… Він виконав прохання. Нестор одружився в 1897 р., що стало для Лесі справжньою драмою. Вона написала йому безліч листів, які, на жаль, під час громадянської війни були безповоротно загублені…

Першим справжнім коханням Лесі Українки називають її друга по нещастю – хворого на сухоти Сергія Мержинського. Вони познайомилися в Ялті 1897 року, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку Сергій не сподобався Лесі, але поступово проник у душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». У рисах і духовній поставі Сергія було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», Сергій Мержинський. Сергій Мержинський і Леся Українка в Ялті«прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, із блідим матовим лицем, із чорною хвилястою шевелюрою. Він був людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. У ньому жив вогонь самопожертви. Леся не хотіла вірити, що Сергій (30-літній!) помирає.»

Після Ялти вони листувалися… «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборено, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»Сергій Мержинський і Леся Українка в родині Косачів, Гадяч.

Сергія Мержинського не стало 03 березня 1901 року. Він помер на руках у Лесі в Мінську від туберкульозу легень. Сергій Мержинський, якому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю. Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Леся Українка йому освідчилася, холодно відповів: «Ні…» Але нічого не змінилося: кохання до цього чоловіка стало любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І навіть відходячи у кра- щий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватися про іншу жінку, яку він насправді кохав. Леся Українка біля Сергія Мержинського. Сергій Мержинський

У червні 1906 року Леся Українка була обрана до правління київської «Просвіти», де вона опікувалася бібліотекою. Ця її діяльність уже в листопаді 1906 року звернула на себе увагу царських жандармів, які згодом арештували поетесу (17-18 січня 1907 року), а в подальшому – і закрили саму «Просвіту». Арешт Лесі Українки. Худ. В. Черников. Олія, 1962 Не був безрезультатним для жандармів… обшук квартири Косачів 17 січня 1907 р… Вони забрали 121 брошуру, 11 листів, ще деякі видання та матеріали…В. Сарбей, М. Крячок.

У 1907 році поетеса знову повернулася до Криму, щоб лікувати свого хворого на туберкульоз друга – Климента Васильовича Квітку, чим фактично врятувала йому життя. Вони офіційно одружилися 07 серпня 1907 р. Климент був молодший від Лесі на 9 років. Климент Квітка. Леся Українка, 1907 Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, вони вважали, що з її боку кохання там не було, хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. Спочатку вони оселилися в Києві, потім переїхали до Криму. Леся Українка та Климент Квітка біля Свято-Успенського собору, Гадяч

Останні роки свого життя Леся Українка провела переважно в Грузії. Приїхала вона в маленьке містечко Сурамі разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою. Кльоня, як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона – від туберкульозу кісток. Навіть сьогодні ці хвороби вважаються тяжкими, а тоді були невиліковними. Тож пара знала справжню ціну життю, коханню й часу. Климент розпродає своє майно, розуміючи, що хвороба дружини прогресує, і щоб урятувати Лесю, необхідно диво. Поетеса багато подорожує по світу в надії, що лікарі все-таки вилікують її від туберкульозу. Життя великої письменниці спасали лікарі Єгипту, Греції, Німеччини й Австрії. Ще раніше Леся побувала на Одещині, у Криму, Італії. Паралельно вона не перестає писати. Леся Українка та Климент Квітка серед родичів і друзів. Леся Українка в Криму

Леся Українка часто мислила музикальними образами. «Хмарки пливли і пливли крізь місяці одна за одною піцикато. В саду стояла така співоча тиша, ніби грали піанісимо в найніжнішому адажіо». А в одному з листів з Італії вона писала: «Вчора тут вибухнула суто вогнегірська гроза, громи народжувалися крещендо». Процес творчості був пов’язаний із музикою. Дуже часто, пишучи вірші чи поеми, поетеса схоплювалася від столика до фортепіано, сідала за нього й починала імпровізацію - музичний супровід для віршів, одночасно стиха виголошуючи їх і граючи на роялі. Поетеса так глибоко й ретельно опрацьовувала твори, що в неї аж підвищувалася температура. Леся Українка стомлювалася настільки, що лежала нерухомо. Особливо багато праці вона доклала на найулюбленішу річ – «Лісову пісню». В одному з листів вона писала, що, коли скінчила цей твір, у неї підвищилася температура до 38 градусів, і вона зовсім знесилилась. Леся Українка за працею«Лісова пісня» Лесі Українки

У стані крайнього виснаження від поганої роботи нирок зірка Лесі Українки згасла на 43-у році життя (19 липня (1 серпня) 1913 р.) в містечку Сурамі в Грузії. В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору, хоча раніше не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дивував усіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадувала Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Останнє фото Лесі Українки,травень 1913 р. Будинок у Сурамі, де жила й померла Леся Українка. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник – бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич, 1939 р.). Могила Лесі Українки є національною пам'ят-кою. Пам'ятник на могилі Лесі Українки в Києві

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!Я в серці маю те, що не вмирає…Леся Українка. ВОЛИНЬ