Прийоми постановки звука Ч

                               Звук «Ч»

Нижня артикуляція звука «Ч».    Верхня артикуляція звука «Ч»

Артикуляция звука [ч] подібна до артикуляци звуків  [ш], [ж]. Губи висунуті  вперед, зуби зближені до 2 мм. За верхньої артикуляції кінчик і передня частина спинки язика піднімаються до аль­веол і вище, утворюючи з альвеолами і передньою частиною твердого піднебіння зімкнення (вимовляеться звук [т]), яке переходить у щілиину (вимовляеться звук [ш]). За нижньої артикуляції кінчик язика опущений вниз і вдтягується назад, а спинка язика утворюе з передньою части­ною піднебіння зімкнення ([т]), яке плавно переходить у щілину ([ш]). Бокові краї язика в обох випадках прилягають до верхніх корінних зубів. Голосові складки не вібрують.

У момент вимовляння звуку ч можна бачити положення губ, верхні і нижні різці, а якщо розкрити рот, то і положення язика, його роботу (голову слід трохи закинути). Піднесеною до рота рукою можна відчувати різкий поштовх теплого струменя повітря.

                     Постановка звука «Ч».

 При роботі над звуком ч треба перш за все використовувати залишки слуху, що є у учня, Вимовляючи слова і склади із звуком ч, вчитель надає учню можливість не тільки прослуховувати їх, але і бачити артикуляцію.

 Якщо звук ч не вдається одержати на основі слухо-зорового сприйняття, необхідно перейти до використання інших прийомів.

 Вчитель пише склад ач, а потім читає його вголос. При цьому він підносить руку учня до свого рота, який декілька розкритий, щоб можна було бачити через щілину між різцями положення язика. Звук ч вимовляється з деякою затримкою на моменті змички і з подовженням подальшого ш: ачш_____Учень відчуває різкий поштовх і подальший плавний струмінь теплого повітря. Зіставляючи таким чином склади аш і ач, вчитель кожного разу указує на відповідні буквені позначення, після чого спонукає учня вимовити по наслідуванню спочатку склад аш, а потім ач.

 Якщо учню вдасться правильно відтворити по наслідуванню склад ач, то після 4-5-кратного повторення можна перейти до слова м'яч. Учень повинен кілька разів підряд вимовити це слово з упором на звук ч. При вдалому виконанні цього завдання учню можна на закінчення запропонувати 2-3 рази по черзі назвати картинку або предмет (м'яч). Якщо ж при переході до слова учень втрачає звук ч, тобто знов зісковзне на ш, то слід повернутися до складу і поки обмежитися ним.

 Нерідко учні виявляються не в змозі відтворити звук ч ні в слові, ні в складі. У цих випадках необхідно ізолювати звук і ставити його окремо, даючи учню можливість сприймати артикуляцію за допомогою зору і дотику. Неодмінно слід скористатися дзеркалом і звукопідсилюючою апаратурою.

 При постановці звуку ч корисно виходити з поставленого раніше ц і показати учню, що артикуляція першого подібна артикуляції другого з тією різницею, що змичка при ч утворюється не спинкою язика, а його переднім краєм, дотичним з альвеолами або дещо далі з передньою частиною піднебіння. Часто діти аналогічно відтворюють необхідний звук. Звук ч можна одержати від звуку ц, підклавши (у момент вимовляння останнього) під язик зонд.

Якщо в учня недостатньо чіткий звук ц , то звук ч можна отримати від м`якого звука ть , шляхом вимовляння з підсиленням оберненого складу ать.

В момент вимови вчитель зондом злегка піднімає і ледь відсовує назад кінчик язика, досягаючи потрібного акустичного ефекту.  

 Одержавши звук ч, потрібно спочатку відпрацювати   в обернених складах (ач, оч, уч, еч, іч), потім між голосними (ача, ачо, аче, ачи) і, нарешті, в прямих складах (ча, чо, чу, че, чи).

                            Недоліки вимови звука ч.

 1. Губи не висовуються, внаслідок чого виходить недолік шиплячого  забарвлення звуку ч і схильність замінювати його звуком ть. Потрібно перед дзеркалом робити вправи з висовування губ, як при ш, чи  з обох боків натискати на щоки так, щоб губи випиналися.

2.  При верхньому ч  зустрічається відсутність шипіння, так що замість тьшь чується тільки перший компонент - ть (замість хлопчик - хлоптик, замість чай - тай). Цей дефект виходить в тих випадках, коли вчитель із самого початку допускає коротке, відривне вимовляння ч замість того, щоб на перших порах витримувати тривале вимовляння другого компоненту – шь. Потрібно сказати, що цей дефект дуже поширений в школах для дітей з вадами слуху.

 Потрібно на тильній поверхні руки дати учню відчувати видих, утрируючи силу і тривалість.

 3. При нижньому ч трапляється, що язик відтягнутий дуже далеко до тієї межі на піднебінні, де - ть переходить в кь, і тому замість тьшь виходить кьш.  Потрібно  злегка відкривши рот, показати  дитині, що язик артикулює ближче до альвеол, або, виходячи від ть, знову ставити ч натиском  на кінчик язика.