Прийоми та функції метафоризації на уроках англійської мови.

Прийоми та функції метафоризації.

На жаль, менш досліджена онтологія метафори як прийому створення нових смислів. Тому тут хотілося б більш детально зупинитися на прийомах метафоризації.

Хоча проблема метафори має багатовікову історію, онтологія цього явища і механізми метафоризації, тобто способи переосмислення значень слів у процесі їх пристосування до вираження нового для них номінативного завдання, досліджувалися в мовознавстві переважно в семасіологічний аспекті – на основі зіставлення та аналізу вже готових мовних значень мовної метафори. Мабуть, таке одноаспектне дослідження метафори і є причиною того, що в лінгвістиці поки не існує розробленої теорії метафори, здатної відповісти на питання, як вона «робиться». Історіографія метафори могла б навести досить переконливі факти, що свідчать про це.
Лінгвістика і літературознавство, вийшовши з тісного співдружності, в якому вони перебували тривалий час, переслідують у вивченні та описі феномена метафори різні завдання.

 В основі мовної метафори лежать об’єктивувати асоціативні зв’язки, відбивані в конотативних ознаках, що несуть відомості або про побутово-практичному досвіді даного мовного колективу, або про його культурно-історичному знанні. Наприклад: «море» – безмірне водний простір, тому безмірна кількість може бути названо морем. Мотивом для метафоричного переносу можуть служити відпрацьовані в мові логіко-синтаксичні схеми структурування класів подій або співположених структурі світу речових – їхні предметно-логічні зв’язки, що відображають мовний досвід мовців [3, с. 20].

Основна відмінність мовної метафори від мовної головним чином полягає в тому, що перша створюється на основі конотацій, що супроводжують слово в його звичайному вживанні. Крім того, закріплених за смисловим потенціалом даного слова мовним узусом, що вбирає в себе те, що становить мовний досвід. Даний досвід залишається за рамками системи лексичних значень, утвореної їх тотожністю і відмінностями і правилами регулярної сполучуваності. Мовна метафора і тому так легко стирається і втрачає живу образність, що вона «звичайна», а її мотивування прозоре, добре знайома й без особливих на те зусиль запам’ятовується, внаслідок фонового знання мовців. Вона обмежено вписується в рамки синтаксичних структур за рахунок переосмислення властивостей формальних суб’єктів або об’єктів і отримує нові семантико-синтаксичні ознаки [28, с. 83].

Мовленнєва метафора «виходить» з конкретного контексту й завжди пов’язана з ним. Вона народжується і існує в ньому, розпадаючись разом з ним, оскільки конотативні ознаки, службовці мотивом для переосмислення словесного значення, фокусуються тільки в рамках даного лексичного набору (у межах пропозиції чи цілого тексту).

Метафора як мовна одиниця, вживаючись в мові, несе своє мовну навантаження. Отже, доцільно виділити основні функції метафори, для того щоб визначити її роль в мові. Харченко В.К. виділяє такі функції:

1) Номінативна функція. Можливість розвитку у слові переносних значень створює потужну противагу утворенню нескінченного числа нових слів. «Метафора виручає словотворчість: без метафори словотворчість було б приречене на безперервне виробництво все нових і нових слів і обтяжило б людську пам’ять неймовірним вантажем» [24, с. 4]. Унікальна роль метафори в системах номінації пов’язана з тим, що завдяки метафорі відновлюється рівновага між нез’ясовним або майже незбагненним, простим найменуванням та найменуванням з’ясовним, прозорим, кришталевим. Номінативні властивості метафор просвічують не тільки в межах конкретної мови, але і на міжмовному рівні. Образ може виникати при дослівному перекладі запозиченого слова і, навпаки, при перекладі слів рідної мови на інші мови. Так, наприклад, в латинській мові «автор» (auctor або augeo – «збільшую») – це «той, хто примножує якуь річ, тобто повідомляє їй рух, силу, фортецю, опору і стійкість».

У процесах метафоричної номінації багато залежить від національних традицій, скажімо, в такій області, як культура імені. Даруючи дитині ім’я, в Середній Азії традиційно використовують метафорику: Айжан – «весела луна», Алтинай – «золота луна», Гульбахор – «весняна квітка». Ім’я-метафора зустрічається і в інших мовах [5, с. 9].

2) Інформативна функція. Першою особливістю інформації, що передається за допомогою метафор, є цілісність, панорамність образу. Панорамність спирається на зорову природу образу, змушує по-новому поглянути на гностичну суть конкретної лексики, конкретних слів, які стають основою, сировиною, фундаментом будь метафори. Щоб метафора відбулася, зародилася, спрацювала, у людини повинен бути щедрий запас слів-позначень.

3) Мнемонічна функція. Метафора сприяє кращому запам’ятовуванню інформації. Дійсно, варто назвати гриби природними пилососами, і ми надовго запам’ятаємо, що саме гриби краще всього всмоктують токсини з грунту. Підвищена запам’ятовуваність образу обумовлена, по-видимому, його емоційно-оцінної природою.

4) Текстобудівна функція. Текстобудівними властивостями метафори називається її здатність бути вмотивованою, розгорнутої, тобто поясненою і продовженою. Ефект текстотворення – це наслідок таких особливостей метафоричної інформації, як панорамність образу, велика частка несвідомого в його структурі, плюралізм образних відображень.

5) Пояснювальна функція. У навчальній і науково-популярній літературі метафори грають зовсім особливу роль, допомагаючи засвоювати складну наукову інформацію, термінологію. Якщо вести мову про підручники, то метафори в їх пояснювальній функції значно ширше використовувалися в підручниках XIX - початку XX в., Ніж у нині діючих підручниках. Пояснювальна функція метафор дарує нам мовну підтримку при вивченні фізики, музики, біології, астрономії, живопису, при вивченні будь ремесла [6, с. 14].

При вивченні проблеми взаємодії функцій можна йти як від форм різних іпостасей мови, так і від самих функцій. Висока інформативність метафори породжує евристичні властивості.