Проект Калина в нашому житті

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Тема. Калина в нашому житті.

Тема Калина в нашому житті.

Мета.Заохотити учасників проекту працювати  над пошуком матеріалів про калину, створити усний журнал із зібраного матеріалу, виховувати інтерес до традицій українського народу.

Обладнання. Катринки калини, вишивок.

 

  Сьогодні ми будемо працювати над проектом. А саме над яким дізнаєтесь, відгадавши загадку.

За хатою у садочку, 
У зеленому віночку 
Та в червоних намистах 
Стала пава молода. 
І збігаються всі діти, 
Щоб на неї поглядіти: 
За намисто кожен – смик, 
Та й укине на язик. 

Так. Це калина.

З  чим асоціюється у вас слово калина? Напишіть на асоціативному кущі.

    Так, калина – це символ України, лікарська рослина, дівоча краса, весільне дерево, бабусина хата.

Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом крові та безсмертного рода.

         Калину вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.)

     Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

         Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

 А ми нашу славну Україну розвеселимо!  

 Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці.

Кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки – це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш символ. Наш духовний світ. Наша спадщина, яка опредметнює духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. 

Тож бережіть калину, любуйтеся її цвітом і плодом. І пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте. Будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у ньому соловейко зів'є собі гніздечко і співає вам пісню про незнищенність нашого українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Щодо походження калинового куща є різні легенди. Цікаво, що пов'язані вони з історіями про ворожі напади на Україну, татарський полон. Легенда, записана на Поділлі, розповідає, що виросли калинові кущі на тому місці, де загинули в болоті дівчата, які завели туди напасників, рятуючи рідне село.

"Побачило це сонце і послало на землю своїх синів – ясні промені, що підняли з трясовини дівчат і оживили їх. Із дівочих кіс стали корені, з яких виросли кущі, що потягнулися до сонця. Тоді сонце послало своїх дочок – зірки ясні, а ті принесли красу – розчесали кущики, викроїли листочки і зав'язали у віночки китиці білих квітів. Рідна земля, за яку загинули дівчата, дала силу і ріст кущам.Та високими вони не виросли, а гнучкими, бо, звісно, – це дівчата. Зате коренастими і непохитними у вдачі своїй, по-дівоцьки ніжними. Послало сонце хмаринку, а вона напоїла кущі теплим дощем, вмила їх від бруду. Запросило сонце сюди і вітер, який приніс кущам пісню чарівної дудки... Від болотяного калу назвали ті кущі калиною... Полюбляє вона найкраще болотяні та вологі місця. Цвіте калина, то люди кажуть: "Гарна, як закохана дівчина у вінку". Коли восени вбереться у червоні грона ягід, то мовлять: "Пишна, як дівчина в намисті" або ж "Дівчина червона, як калина, а солодка, як малина". Бо калина насправді має дівочу душу".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кохання калини

 Все пішло з того часу, коли красуня Калина полюбила красеня-козака Гриця.

Полюбити полюбила, а того не знала, що те кохання не принесе їй щастя. Не знала, що батько Гриця вже домовився з багачем Балабухою про заручення сина з його донькою Ганною.

А сам Гриць, побачивши і зрозумівши, що Калина закохалась у нього, почав до неї ходити. Кохання до Гриця цілком полонило Калинине серце— дівчина ні про кого не хотіла й слухати.                                                                                                                                      І ось раптом як грім з ясного неба: Гриць одружується з багачевою дочкою Ганною!..

...Гучне весілля втягнуло в свою хмільну круговерть майже все село. Серед дружок Ганни була й Калина. Хоч серце її кров'ю обливалося, та ні поглядом, ні словом не показала горда дівчина свого горя.

Гриць, крадькома поглядаючи на Калину, тішився в душі, що вона так легко сприйняла його зраду. Звідки було йому знати, на що здатна зневажена дівчина.

Почалися танці. Гарна струнка Калина стала перед столом, за яким сиділи молодята, вклонилася, запрошуючи молодого до танцю. Що робити Грицеві? Хочеш не хочеш, встав він з-за столу і пішов у танок. Майже всі присутні на весіллі знали про зальоти Гриця до Калини, тому з цікавістю спостерігали, як вони танцюють. Вихорем кружляв молодий навколо дівчини, а вона то лебідкою пливла, то, мов вітер весняний, проносилася по світлиці. І ніхто не помітив, як у якусь коротку мить вона встигла шепнути Грицеві: «Вийди, я тебе чекатиму біля річки».

Задихані, розчервонілі, вони скінчили цей шалений танець під останній удар бубна та й розійшлися по своїх місцях.
За якийсь час Калина непомітно зникла. Захмелілі гості не побачили, коли вслід за нею вийшов із світлиці :і молодий.
І ось вони стоять над річкою. Калина, хоч яка вона була горда, не стрималася, плакала невтішно, припадаючи до Грицевих грудей. А він стояв, не знаючи, що робити. Жаль було йому Калини, але ж не більш, бо любов його була як та падуча зірка — спалахнула та й погасла. Та й пам'ятав Гриць, що треба вертатися до хати, адже там на нього чекала молода.

Саме молода й помітила, що нема в хаті ні Гриця, ні Калини. Страшний здогад прокрався в її душу, ревнощі ножем кольнули в серце. І вона вибігла в нічну темінь

А   там,   побачивши   Калину   в   обіймах   Гриця,   крикнула:
—  Ах ти, розлучнице проклята! Ти задумала відбити в мене мужа! Ніколи цьому не бути!
З цими словами вхопила свою суперницю за пишну косу, відірвала від Гриця.

Розгнівана і горда, Калина обхопила Ганну обома руками і потягла до кручі, під якою вирувала річка.

—  Не будеш же й ти його парою,— вигукнула і разом з Ганною кинулась у вир.

На ранок люди знайшли тіла обох утоплениць — одна одну вони тримали мертвою хваткою. Насилу вдалося розчепити їхні закляклі руки.
Ганну як законну Грицеву дружину поховали на цвинтарі, а Калину як розлучницю і душогубку — на високій кручі над річкою.
На другу весну на скромній Калининій могилці виріс високий кущ і зацвів білим запашним цвітом. А на осінь краплинами крові заясніли на нім червоні, гіркуваті на смак ягоди. Так і назвали люди той кущ по імені дівчини — калиною.

І, мабуть, через те, що кохання забрало життя у молодої дівчини, що з кохання зріс цей кущ, має калина стільки цілющих соків.
Так розповідає легенда. Чи було все те насправді, хтозна! Бо є ж у легендах і правда, і поетична вигадка. Але ж калина є насправді, і люди її дуже шанують за високі цілющі якості.

 

 

 

 

 

 

Калина

Колись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив:

– Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Покозакуй, а повернешся – відсвяткуємо весілля!

Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина:

– Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи!

Дівчина простягла вишивану хустину:

– Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання!

Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом.

Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітли сади і тьохкали соловейки на село з дикими згуками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були напасники.

Біля хати, де жив батько козака, шаленіла січа. Мов розлютований лев боронив батько господу, бо в хаті переляканою горличкою заховалася синова наречена. Та ось з-поперед чужинців вискочив дужий вояка. Підняв батько шаблю, та й закляк:

– Ти, сину, привів чужинців до свого села? Зрадник?!

– А що б я мав, козакуючи? Злидні, рани, а чи й смерть… А тут…

З невимовною мукою мовив батько:

– Так згинь же, виродку! Хай і земля тебе не прийме – ніде щоб не мав ні спочинку, ні зупинку!…

Останні слова замерли на посинілих губах зітнутої голови, – бо молодий вояка виявився спритніший за батька… На це лихо вилинула з хати дівчина, мов зоря зійшла. Чужинці схвально загули – така врода! Дівчина пізнала коханого, не завваживши, що він у чужинському одязі. Кинулась до нього, залебеділа:

– Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і затнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!!

– Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись!

Та дівчина вже все зрозуміла:

– Проклинаю тебе, зраднику!

– Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам.

– Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику…

Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубонув, та кущ тільки схитнувся і знову приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заяріли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло:

– Проклинаю…проклинаю…

Кажуть, що і небо не витримало такого злочинства: налетіла буря, зчорніло небо, вдарила блискавка, – і замість зрадника покотило вітром перекотиполе. Збулося батьківське прокляття – без спочинку-зупинку прокотило по землі і вижбурнуло геть у море. Замість зайд-чужинців – розбіглися дикі пси, чи вовки.

А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Без верби та калини нема України"...

     З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях, зробив його символом України. Калинові кущі саджали біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами після завершення будівництва оселі. Зимою червоні кетяги калини були прикрасою кожного садка, його гордістю, можливо, за це її ще називали в народі "гордовиною".

     Після перших морозів калинові ягоди втрачали свій гіркуватий присмак і тоді їх охоче вживали в їжу, готуючи найрізноманітніші страви: начинку для пирогів-"калеників", киселі-"калинники", настойки-"калинівки", приправи до м'ясних страв, як ліки від застуди.

  Калину запікали у хліб, що його брали з собою в далеку мандрівку. Калина, її образ постійно зустрічається в піснях, казках, легендах, прислів'ях. "Калинове диво", "калинова сопілка", "калиновий міст", "калинова колиска"...

   Звідки взялася калина? З чим пов'язана така її популярність у народі, така пошана до неї, такі давні образи та символи у народній традиції?

   Калина була спогадом про рідну домівку, пам'яттю про рідну матір, її турботу – "у лузі калина з квіточками, наче матуся з діточками". Вважалося, що в родині, де зберігається калинова сопілка, обов'язково має народитися хлопчик.

  З давніх часів калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени, коли дівчата ходили по калину, то біля першого знайденого ними калинового куща вони водили танки, зриваючи ягоди, примовляли: "Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким".

 

   Якщо під стріхою селянської оселі висіли грона калини, це означало, що в хаті є дівчина на виданні і можна засилати сватів. До речі, таке ж саме значення мали і розписані калиновим квітом та калиновими гронами стіни хати та піч. Вираз "стратити калину" означав, що дівчина втратила свою непорочність, оскільки "калина – символ дорослості дівчини, або повносилої жінки взагалі, тому червона калина часта у весільному ритуалі, де вона означає дівочу чистоту."

Цікаво, що з калиною в народній традиції пов'язані різні повір'я, судячи з усього, вона завжди займала одне з важливих місць у народних віруваннях. Варте уваги бодай те, що постійно з калиною асоціюються одні й ті ж моменти з людського життя: кохання, дівоча краса та честь, жінка взагалі, війна і смерть, а також певний зв'язок з потойбічним світом. Це видно хоча б з того, що калину використовували як свого роду надгробний пам'ятник і ця рослина чітко асоціюється в народній уяві з сумом та могилами – навіть майже стереотипними стали рядки "калина похилилась" чи слова про те, що калина сумує, хоча так само зустрічаються і слова, пов'язані з калиною та радістю, щастям, але не так часто, частіше все ж згадується розлука, сум, жалоба.

   Кольором ягоди калини нагадують кров і, як згадує митрополит Іларіон у своєму дослідженні "Дохристиянські вірування українського народу", вони – "символ крові взагалі, а також крові військової й війни, чому і стали їх символом." Червоний колір – колір крові та війни – є символом військових ще з досить віддалених епох, то ж не дивно, що він зберігся і в символіці калини. До речі, цим можна пояснити і те, чому її використовували як свого роду поховальне дерево, дерево скорботи – колір війни, крові, смерті водночас є і кольором слави, тобто, таким чином, людину, поховану під калиною, прославляли.

 

 

   

 

     Але червоний колір є так само і кольором життя, оскільки червоний асоціюється не лише з кров'ю, що пролилась на війні, але й з кров'ю живої людини, щоправда, будь-яка кров, що пролилась, викликала у наших пращурів містичний жах, бо кров – це життя, і разом з кров'ю життя може витекти, а пролита кров – принести біду.

Саме за подібність калинового соку до кольору крові, швидше за все, калина і стала не лише символом жінки, але й так широко використовувалась у весільній обрядовості, причому, починаючи від приготувань до весілля і закінчуючи шлюбною ніччю.

Напередодні весілля готують "гільце" – свого роду священне дерево, яке може бути різним як за розмірами, так і за оздобленням, але одним з необхідних компонентів "гільця" є калина. Так само калина використовується і при виготовленні короваю – священного весільного хліба, що є обов'язковим атрибутом весілля.

До речі, саме слово "коровай" український етнолог Хведір Вовк виводить від слова "кров" і пов'язує його з жертвою, жертовними тваринами, культом сонця. Випікання короваю було досить складним ритуалом, оскільки саме з хлібом-жертвою пов'язувались прикмети про майбутнє подружнє життя, а хліб використовувався в майже всіх етапах весілля, починаючи від сватання та заручин і закінчуючи "перезвою". В шлюбних піснях дуже часто зустрічаються слова "зламати калину", "стоптати калину" тощо; оскільки калина – символ молодої дорослої дівчини, то ці слова означають втрату нею дівоцтва, перехід до нового життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Показання до застосування

 

 

 

Показання до застосування:

• гіпертонічна хвороба;
• бронхіт, трахеїт, ангіна;
• склероз;
• екзема;
• туберкульоз легень;
• кашель при простуді;
• хвороби печінки, жовтуха;
• виразка шлунку;
• понос;
• висипи на шкірі, вугрі

 

 

Лікувальні властивості калини звичайної

Кора, квітки і плоди калини, при правильному застосуванні, володіють сильним лікарським впливом на організм людини.

В медицині водяний настій кори стовбура та гілок вживають внутрішньо при різноманітних кровотечах, особливо в гінекології, як протиспазматичний та заспокійливий засіб, при істерії, судомах у дітей, гіпертонічній хворобі. Плоди калини посилюють серцеві скорочення, мають слабку сечогінну дію. Завдяки високому вмісту аскорбінової кислоти їх вживають як вітамінний засіб.

Водяний настій з кори вживають внутрішньо при бронхіті, трахеїті, алергії, як кровоспинний засіб при носових та маточних кровотечах, при малярії. Зовнішньо настій кори використовують при діатезі, екземі, пітливості, туберкульозі шкіри.

Насіння калини використовують при диспепсії та як потогінний засіб.

Квіти, ягоди та листя вживають при висипах, ангіні та для промивання ран.

Плоди рекомендують при бронхіті, задишці, склерозі, фурункулах, екземі, як ранозагоювальне, при туберкульозі легень. Ягоди з медом вживають як засіб проти кашлю при простудних захворюваннях, при гіпертонічній хворобі, хворобах серця, печінки, жовтусі. Соком плодів калини лікують виразку шлунку, вживають при поносі, набряках, пониженій кислотності шлункового соку, для покращення апетиту. Сік свіжих ягід використовують для виведення веснянок, видалення вугрів, для відбілювання шкіри.

Як приготувати відвар кори.

Для приготування необхідно залити склянкою окропу 1 чайну ложку сухої, подрібнену кори і варити на дуже маленькому вогні протягом 10 хвилин. Після чого наполягати на протязі 2-х годин, після закінчення - процідити. Приймати потрібно по 1-й столовій ложці перед їжею. Даний відвар використовується в народній медицині при післяпологових маткових кровотечах, при менопаузі, а так само як кровоспинний і протизастудний засіб.

Як приготувати настій плодів калини.

Для приготування необхідно залити склянкою окропу 2 столових ложки сухих, подрібнену ягід калини. Щільно закрити кришкою і настоювати протягом 30 хвилин. Рекомендується приймати по 1 \ 3 склянки настою 3 рази на день при гастритах, коліках, виразкової хвороби, інфекції дихальних шляхів, склерозі, застуді. При шкірних захворюваннях з настою калини роблять примочки, а так само додають у ванну.

Як приготувати настій квіток.

Для приготування необхідно залити склянкою окропу чайну ложку висушених квіток калини. Потім наполягати протягом 15-ти хвилин, після чого процідити. Рекомендується вживати разом з медом два рази на день по одній склянці при осиплости горла, кашлі, захворюваннях верхніх дихальних шляхів жовчнокам'яної і сечокам'яної хвороби, а так само при гінекологічних захворюваннях. 

 

Плоди калини містять велику кількість самих різних необхідних для людського організму речовин. Крім цукру й органічних кислот, в них є танін, пектин, дубильні речовини, смоловидна ефіри і вітаміни. Особливо цілющим є вібурнін, що надає ягодам гіркоту.

 Продукти з калини, оброблені термічно, втрачають вібурнін, тому в лікувальних цілях потрібно вживати свіжий сік калини і желе з цукром. Ягоди калини входять у різноманітні збори, рекомендовані

при хворобах серця, горла, печінки, судин.

Вони корисні при гіпертонії і атеросклерозі. При охриплий голосі, кашлі і застудах добре допомагає настій калини.

У літніх людей виникають пігментні плями на шкірі. Компреси з соку калини допомагають їх зменшити або повністю усунути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соловей і калина

Біля лугу стояла калина, 
На калині гніздечко було - 
Соловейкова дружна родина 
Його звила собі на добро. 

І проходячи мимо калини, 
Я завжди зупинявся на мить - 
Прислухавсь, як погожої днини 
Соловейкова пісня звучить. 

Соловей і калина одвічні 
Обереги моєї землі - 
України то символи вічні, 
Наче промені сонця ясні. 

І допоки на нашій калині 
Соловей буде пісню співать - 
Будеш жити і ти, Україно, 
І нікому тебе не здолать!

Одна калина
Сумно, сумно аж за край 
Не дивись на мене, грай музико грай 
Зимно, зимно на душі 
Забирай що хочеш, тільки залиши 
Пр. 
Одну калину за вікном, одну родину за столом 
Одну стежину щоб додому йшла сама 
Одну любов, на все життя, одну журбу до забуття 
І Україну бо в нас іншої нема. 

Сумно, сумно аж за край 
Так чого ж ти плачеш, грай музико грай 
Крапля горя не зальє, 

Наливай козаче, бо у нас ще є. 
Сумно так і не зас 
Краще буду думать про свою весну 
Тай піду за небокрай 
Вперше як в останнє, грай музико грай. 
Пр.-3р 

Кущ калини

 

Ой у полі кущ калини нахилився до води,
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди?

– Якось ранньою весною хлопець бравий прискакав,
Милувався довго мною, а тоді з собою взяв.

Він хотів мене, калину, посадить в своїм саду,
Не довіз, а в полі кинув, думав, що я пропаду.

Я за землю ухопилась, дала раду я собі
І навіки залишилась, де вода і солов’ї.

Ти не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду,
Наді мною сонце світить і, як завжди, я цвіту.

 

Ой, у лузі червона калина похилилася…

 

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Маршерують наші добровольці на крівавий лан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

 

 

 

 

А калина не верба

 

Ой на горі вітер дув,
Вчора в мене милий був
Черевички купував,
Біле личко цілував

Приспів:
А калина, а калина не верба
Я дівчина, я дівчина молода
А калина, а калина не верба
Я дівчина, я дівчина молода

Била мене мати вранці,
Що порвали хлопці штанці
А я штанці полатаю
Та й із милим погуляю

Приспів (2)

Моя мати зайнялася,
Я ж у неї удалася
Мені бабця розкала,
Як до тата ти втікала

Приспів (2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За хатою у садочку, 

У зеленому віночку 

Та в червоних намистах 

Стала пава молода. 

І збігаються всі діти, 

Щоб на неї поглядіти: 

За намисто кожен – смик, 

Та й укине на язик. 

*** 

У вінку зеленолистім, 

У червоному намисті, 

Видивляється у воду 

На свою хорошу вроду. 

*** 

І не дівчина, а червоні стрічки має. 

*** 

В лісі на горісі червоні хустки висять. 

*** 

Навесні білим цвітом, а восени – червоним плодом. 

*** 

 

 

 

Стоїть дід над водою 

З червоною бородою. 

Тільки сонечко пригріє, 

Борода почервоніє. 

*** 

Стоїть дід над водою 

З червоною бородою, 

Хто йде – не мине, 

За борідку ущипне. 

*** 

І червона й соковита,

 та гірка вона все літо.

Припече мороз – вона

Стала добра і смачна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заливається, як соловейко на калині.

Дівчина, як у лузі калина.

Заливається, як соловейко на калині. 

Вибери собі дівку, як калинову гілку.

Навесні – білим цвітом, восени – червоним плодом. 

Пишна та красива, мов червона калина. 

Вбралася у біле плаття, як калина в білий цвіт. 

Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.

Любуйтеся калиною, поки цвіте, а дитиною –

поли росте.

Запишалася калина, наче красная дівчина.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Калина на рушнику - символ неперервності сімейного життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Найбільш оспіваною породою в Україні є калина.

Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом крові та безсмертного рода.

Іноді калину вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня.

Калина - дерево українського роду. Ягоди калини червоні, що символізує безсмертя роду. Дуб і калина - символи краси і сили, але сили незвичайної, краси надзвичайною.

    Калина — символ життя, крові, вогню.Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих. Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

 

 

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

 А ми нашу славну Україну розвеселимо!  

 Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці. Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. 

 Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу: У діброві при долині вітер повіває, Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає. Ой червоні тії сльози з стрілецької рани, Впав бідненький при долині, більше вже не стане Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:

 А на тій могилі червона калина,

 За стрільцем ридає молода дівчина.

Кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки – це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш символ. Наш духовний світ. Наша спадщина, яка опредметнює духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. 

Тож бережіть калину, любуйтеся її цвітом і плодом. І пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте. Будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у ньому соловейко зів'є собі гніздечко і співає вам пісню про незнищенність нашого українського народу.

 

 

 

Калина на картині

Китиця калини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цвіт калини