Професійна етика педагогів закладу позашкільної освіти

Професійна етика педагогів закладу позашкільної освіти та педагогічний такт.

Для кожної професії якогось особливого значення набувають ті чи інші професійні моральні норми. Професійні моральні норми — це правила, зразки, порядок внутрішньої саморегуляції особистості на основі етичних ідеалів.

Кожен вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні вимоги в області моралі.

Моральними цінностями можна назвати систему представлень про добро і зло, справедливості і честі, що виступають своєрідною оцінкою характеру життєвих явищ, моральних достоїнств і вчинків людей і т.п. До педагогічної діяльності застосовні всі основні моральні поняття, однак окремі поняття відбивають такі риси педагогічних поглядів, діяльності і відносин, що виділяють педагогічну етику у відносно самостійний розділ етики. Серед цих категорій — професійний педагогічний борг, педагогічна справедливість, педагогічна честь і педагогічний авторитет.

Педагогічна справедливість має специфічні риси, представляючи собою своєрідне мірило об'єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках вчинків вихованців, їхні відносини до навчання, суспільно корисної діяльності і т.д.

Професійна честь педагога— це не тільки усвідомлення учителем своєї значимості, але і суспільне визнання, суспільна повага його моральних заслуг і якостей. Честь педагога — суспільна оцінка його реальних професійних достоїнств, що виявляються в процесі виконання їм професійного боргу.

Педагогічний авторитет педагога — це його моральний статус у колективі вихованців і колег, це своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний і шановний педагог регулює поводження вихованців, впливає на їхні переконання. Педагогічний авторитет залежить від попередньої морально-етичної і психолого-педагогічної підготовки вчителя. Рівень його визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, відношенням до роботи і т.д.

Педагогічна етика вміщує в себе характер моральної діяльності вчителя і моральних відносин у професійному середовищі, основи педагогічного етикету, що представляє собою сукупність вироблених у освітньому середовищі специфічних правил спілкування, манер поводження і т.п. людей, що професійно займаються навчанням і вихованням.

Практична діяльність педагога не завжди відповідає нормам професійної етики, що викликано складністю і протиріччями педагогічної практики, тому одна з важливих задач педагогічної етики —вивчення стану моральної свідомості педагога.

Задача самоосвіти кожного педагога — підняття свого рівня морально-педагогічної підготовки, озброєння знаннями, використання яких дасть можливість більш ефективного вирішення протиріч  в освітньому процесі.

Педагогічний такт як основа професійної діяльності. Педагогічний такт — найхарактерніша професійна особливість вчителя. В будь-якій професії є щось особливе, що відрізняє її від інших професій, виявлятись це зможе і в звичках людини, і в його мові, зовнішньому вигляді. Особливість професії вчителя, перш за все, виявляється в його педагогічному такті.

Саме слово «такт»  (від латинського tactus) — це форма людських взаємовідносин. Такт — необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім.

Зараз багато говорять про педагогічну майстерність, основою якої, по-перше, є кругозір педагога, його ідейні переконання. По-друге, педагогічна майстерність передбачає досконале володіння предмета навчання, знання фактичного матеріалу. По-третє, необхідно володіти методикою навчання і виховання. Педагог повинен уміти передавати свої знання, тобто трансформувати їх, надати їм такого вигляду, щоб вони були цікаві, зрозумілі й доступні вихованцям певного віку і певного розумового розвитку. Педагогічний такт можна рахувати як четвертою особливістю педагогічної майстерності.

Педагогічний такт необхідний і в навчанні і у вихованні. Але у вихованні його роль особлива. Моральні переконання, інтереси, смаки не можна формувати насильно. Для цього необхідно, щоб вихованці любили похвали свого керівника гуртка.

Використання загального такту в педагогіці, в навчанні і вихованні дітей, являється педагогічним тактом. Тактовну людину характеризують такі риси характеру, як ввічливість, привітність, кмітливість, повага до чужої думки, врівноваженість, почуття гумору. Такі риси особливості повинні бути і у тактовного педагога.

До учнів необхідно відноситись так ввічливо і з повагою, як і до дорослої людини, тальки ще більш уважніше і обережніше.

Педагогічний такт — це професійна якість керівника гуртка. Він являться складовою педагогічної майстерності і набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою. Повага до вихованців, бережливе ставлення до їх особистості лежить в основі педагогічного такту.

Такт потрібний педагогу не тільки в його взаєминах з гуртківцями, а й з їхніми батьками, своїми колегами, взагалі з іншими людьми. І скрізь, в різних умовах педагог виступає не тільки як тактовна людина, а й як носій педагогічної професії, що якимось чином позначається на його поведінці.

Потреба в педагогічному такті дуже часто відчувається у взаєминах керівника гуртка з вихованцями, бо педагог з почуття професійного обов'язку змушений реагувати на поведінку дітей, повсякчас оцінювати її і вести боротьбу з негативними вчинками, домагатися дисципліни, засуджувати лінощі, нечесність, недбайливість. 1 все це він повинен робити так, щоб не втратити поваги з боку гуртківців, зміцнювати дружні взаємини з дитячим колективом. Дуже важливо також зважати на особливості конкретних обставин, індивідуальні риси кожного вихованця.

Педагогічний такт потрібний для того, щоб не викликати з боку дітей образи і додаткового опору вимогам педагога, щоб роззброїти того, хто чинить опір, і, вплинувши на його совість, зробити з нього спільника в загальній справі.

Нетактовність педагога може бути  результатом багатьох причин, що пов'язані з його невмінням зрозуміти іншу людину, поставити себе на її місце, уявити її думки та почуття.

Найпоширенішими формами нетактовності є:

•                   завдавання душевних ран людям шляхом підриву їхнього авторитету, створення атмосфери непорозуміння, відчуження і неприязні в межах формальної правильності;
•                   застосування будь-яких засобів впливу на вихованця як наслідок безсилля педагога, його невміння використати доцільніші, моральні методи;
•                   формальний підхід до учня, нерозуміння мотивів його дій, необґрунтована оцінка вчинків;
•                   будь-які дії, що пов'язані з виявом неприязні до вихованця, наслідком чого є неправильні вчинки дітей.