Профілактика „синдрому професійного вигоряння.

                                                  Підготувала:

Практичний психолог,

Соціальний педагог

КЗ "Почапинської ЗЗСО"

Піговська Світлана Анатоліївна

Психопрофілактика.

Профілактика „синдрому професійного вигоряння.

 Ефективним засобом профілактики „синдрому професійного вигоряння” є використання методів саморегуляції. Це свого роду техніка безпеки праці для педагогів. Природа людини така, що вона прагне до комфорту та усунення неприємних відчуттів. Існують природні способи регуляції, які включаються самі собою, спонтанно, їх називають неусвідомленими. До них належать тривалий сон, смачна їжа, спілкування з природою, тваринами, водні процедури, масаж, танці, музика. Саморегуляція може здійснюватися за допомогою чотирьох основних засобів, використаних окремо або в різних сполученнях: вплив слова, уявного образу, управління м’язовим тонусом та глибоким диханням.

 Унаслідок саморегуляції досягається три основних ефекти:

- заспокоєння (усунення емоційної напруги)

- відновлення (послаблення проявів утоми)

- активізація (підвищення психофізичної реактивності).

 Природні прийоми регуляції організму:

- сміх, посмішка, гумор.

- думки про щось гарне, приємне.

- потягування, розслаблення м’язів.

- спостерігання за пейзажем за вікном.

- розглядання квітів у приміщенні, фотографій чи інших приємних або дорогих речей;

- читання віршів.

- вдихання свіжого повітря.

 Важливим є усвідомлення значущості впливу власних думок на поведінку, здоров’я та довголіття людини. Чим частіше ми дозволяємо собі негативні думки, тим більше програмуємо себе на погане. І навпаки, позитивні думки допомагають нам відчути себе краще й впевненіше, дають змогу конструктивно підходити до будь-якої ситуації й діяти більш розсудливо та ефективно.

Людина, яка уявляє себе „типовою невдахою” і щиро повірила у свою нещасливу долю навіть за сприятливих умов не зможе бути щасливою, реалізованою, здоровою. Особа, яка повірила в те, що їй самою долею призначено страждати обов’язково знайде докази, які підтверджують подібну точку зору.

Як особистість ми не повинні зіставляти себе з якоюсь іншою особою. Правда така: ви – не гірший, ви – не найкращий, ви – це ви і тільки ви. Увесь секрет істинної роботи з удосконаленням власного „Я” можна звести до такої умови: необхідно мати таке адекватне й реалістичне уявлення про себе, з яким ви зможете жити. Якщо ваше уявлення про себе цілісне і міцне, ви почуваєтеся затишно і спокійно, інакше відчуваєте тривогу і дискомфорт.

Саме позитивне мислення допоможе людині в нашому складному житті мобілізувати власні сили.

Дуже важливо пам’ятати, що потрібно навчитися любити і поважати себе, для того, щоб могти поважати інших.

Потрібно пам’ятати, що не може бути такого вчителя який би подобався всім. Одні шукають у вчителі чуйну матір, інші – вимогливого і справедливого батька, треті – ентузіаста, а четверті безпристрасного інтелектуала. Один учитель не може виправдати усі ці очікування. Існує така формула щастя: „Будь тим, хто ти є, і роби те, що можеш.” Якщо людина обрала свій стиль діяльності і поведінки, вона максимально повно й творчо виявляє себе і може отримувати задоволення від самого процесу життя. Якщо ж вона намагається жити „правильно”, то задоволення доводиться шукати лише в оцінці оточуючих. А серед них, на жаль, завжди знаходяться незадоволені. Якщо вчитель „ламає” себе щоб задовольнити інших, невдоволення оточення ранить його.

Вчитель не може подобатися всім, він нездатний зробити всіх дітей ідеальними. Усвідомлення та обмеження зони своїх можливостей і своєї відповідальності дасть змогу педагогу не лише спокійніше сприймати недосконалість своїх учнів, а й не страждати через свою нібито, професійну непридатність.

Важливим у роботі з профілактики нервово-психічної напруженості, професійно-емоційного вигоряння є те, що головна роль належить розвиткові і зміцненню життєрадісності, вірі в людей, незламній упевненості в успіху справи за яку взявся. Життєвий успіх не дається без закладена у вислові: „Господи, дай мені сили змінити те, що я можу змінити, терпіння – прийняти те, що я не можу змінити, і розум – відрізняти одне від іншого.”

Типи поведінки в професійному середовищі.

На основі досліджень, які були проведені у вивченні питання „синдрому вигоряння” серед учителів було виділено 4 типи поведінки і переживань в професійному середовищі.

• Тип G – здоровий, активний, здатний до вирішення важких проблем, який надає роботі високе (але не екстремальне) значення, контролюючий власні енергетичні затрати, вміє конструктивним способом долати ситуації невдач і поразок, які розглядаються суб’єктом діяльності не як джерело негативних емоцій, а як стимул для пошуку активних стратегій подолання. Узагальнюючи, можна представити тип G як зразок позитивної установки і виконання діяльності, яка підсилена мобілізуючою дією позитивних емоцій.
• Тип S – економний, бережливий, з середнім рівнем мотивації, енергетичних затрат і професійних домагань, з вираженою схильністю до збереження дистанції по відношенню до професійної діяльності, задоволеністю результатами своєї праці. Характерною рисою цього типу є загальна життєва задоволеність, джерелом якої можуть бути ситуації, які не пов’язані з роботою. Але слід зауважити, що така „економна” стратегія поведінки ефективна лиш в обмежених часових рамках, в подальшій перспективі вірогідне зростання професійної незадоволеності на фоні успішності інших людей.
• Тип А – тип ризику, який характеризується екстремально високим суб’єктивним значенням професійної діяльності, великою ступінню готовності до енергетичних затрат, низькою стійкістю до стресу. Високий рівень негативних емоцій, які є наслідком психічних перевантажень, прагнення до досконалості і пов’язаною цим незадоволеністю ефективністю своєї роботи, а також відсутність соціальної підтримки дозволяють віднести цей тип до групи ризику з вірогідністю достатньо швидкого розвитку синдрому професійного вигоряння. Негативними наслідками такого типу можуть бути різного роду психосоматичні розлади з високим рівнем коронарних захворювань.
• Тип В – вигоряння, позначається низьким суб’єктивним значенням діяльності, низькою опірністю до стресу, обмеженою здатністю до релаксації і конструктивного вирішення проблем, постійному почутті тривоги і страху. Слід відмітити, що при низькому суб’єктивному значенні діяльності спостерігається схожість типів В і S, але різниця між ними полягає в тому, що тип В не здатен до збереження необхідної дистанції по відношенні до роботи. Це призводить до додаткових психічних навантажень, постійною незадоволеністю собою, апатії і небажання виконувати професійні задачі. Зазначені симптоми виражають емоційне виснаження організму і відповідають синдрому професійного вигоряння.