Просвітницьке  заняття  з елементами тренінгу   для батьків дошкільників та молодших школярів   

«Агресія -шкідлива звичка , чи нестача уваги та любові?

Про зарядку та розрядку»

Мета: Популяризація засад усвідомленого батьківства, сприяння повноцінному розвитку дитини в суспільстві, попередження дитячої агресивності. Навчити батьків розпізнавати ознаки агресивної поведінки дітей та причини її виникнення, емоції та почуття, що виникають у жертви та нападника. Надати  батькам інформацію про заходи профілактики, соціальнопедагогічної допомоги та корекції агресивної поведінки дітей .

Обладнання: маркерна дошка або ватман для запису інформації; маркери, фломастери, кольорові олівці; папір формату А4, А3, авторучки, роздаткові

матеріали, технічні засоби.

Хід проведення

-Мати і батько – головні природні вихователі дитини. Недарма в народі кажуть:

«Яблучко від яблуні недалеко падає», «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти», «Як не навчить батько – не навчить і дядько», «Від доброго дерева добрий пагінець відійде, од добрих батька й матері піде добра дитина».

Через сімю наші діти виходять у суспільство. У сімї їм вручають естафету досвіду поколінь, яку вони повинні нести далі, щоб передати її своїм дітям, а отже – майбутньому. Жоден виховний заклад не може дати дітям того, що дає нормальна сімейна атмосфера: спілкування дітей з батьком та матір’ю. Діти уподібнюються дорослим, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку, як на взірець. Кажуть, діти – дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність їх виховати, так як сам процес виховання – безперервна робота серця, розуму і волі батьків. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте, чи караєте її.

Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома» говорив А.С. Макаренко.

Вправа «Продовж речення»  

Батькам пропонують початки речень, які вони повинні завершити, наприклад:

-         Я радію за сина (дочку), якщо…;

-         Я хвилююся за сина (дочку), коли…;

-         Мені приємно, коли…;

-         Мені не приємно… тощо.

(Обговорення)

Немає такої дитини, яка б жодного разу вжитті не вередувала, не скупилася, або не билася,чи ніколи нічого не боялася.

Народжуючись, дитина має лише два способи реагування - це задоволення і невдоволення. 

Коли дитина не голодна, в неї нічого не болить, пелюшки сухі - тоді вона відчуває позитивні емоції, які проявляються у вигляді посмішки, спокійного й безтурботного сну.

Якщо ж дитина відчуває з якоїсь причини дискомфорт, то вона своє невдоволення виявляє плачем, криком, бриканням. З віком дитина починає проявляти свої протестні реакції у вигляді деструктивних дій, спрямованих на інших людей (кривдників) або цінні для них речі. 

Агресія в тій чи іншій мірі властива кожній людині, тому що вона є інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і виживання у світі. Але людина, на відміну від тварин, з віком привчається трансформувати свої природні агресивні інстинкти в соціально прийнятні способи реагування, тобто у нормальних людей відбувається соціалізація агресії.  

Ті ж люди, які не навчилися контролювати свої агресивні імпульси, зазнають труднощів при спілкуванні з людьми. У більш важких випадках, коли агресивна поведінка стає протиправною, такі люди піддаються кримінальному покаранню і ізолюються від суспільства в місця не настільки віддалені. 

Тут важливо зробити акцент на тому, що дорослим ні в якому разі не можна придушувати агресію своїх дітей, тому що агресія - це необхідне і природне для людини почуття. Заборона або силове придушення агресивних імпульсів дитини дуже часто може призвести до аутоагресії (тобто шкода буде наноситися самому собі) або перейти в психосоматичний розлад. 

Батькам важливо навчити дитину не придушувати, а контролювати свою агресію; відстоювати свої права та інтереси, а також захищати себе соціально прийнятним способом, не порушуючи при цьому інтересів інших людей і не завдаючи їм шкоди. Для цього необхідно, в першу чергу, розібратися з основними причинами агресивної поведінки.  

Можна виділити три основних джерела деструктивного поведінки: 

1.                 Почуття страху, недовіри до навколишнього світу, які загрожують безпеці дитини; 

2.                 Зіткнення дитини з невиконанням її бажань, заборонами на задоволення визначених потреб; 

3.                 Відстоювання своєї особистості, території, здобуття незалежності й самостійності. 

На першому році життя у дитини формується або базове почуття довіри до навколишнього світу і людям, відчуття безпеки, або недовіри, страху і тривоги. 

На формування ставлення до світу впливає багато причин. 

-У першу чергу, це душевний стан матері під час вагітності та після пологів. Уявімо простий приклад: дитина з´являється на світ у той момент, коли його мати переживає особисту драму, знаходиться в тривозі за своє, а, отже, і його майбутнє, відчуває розпач і тугу. 

Малюк, для якого ще немає поділу на я і не-я, наповнюється тими самими почуттями, і його перший досвід взаємодії з навколишнім світом говорить йому про те, що тут не так вже і безпечно, тут багато болю і непередбачуваності, будь-хто може завдати шкоди. 

У майбутньому це переростає у недовіру до всіх і до всього, для малюка тепер будь-який прояв ззовні може означати напад. Страх і тривога, які дитина відчуває при контакті з іншими, ведуть до того, що будь-який сигнал тлумачиться їм як здійснення його найгірших побоювань. Агресивні спалахи в таких дітей виглядають дуже несподіваними і незрозумілими. 

Також на формування ставлення до світу впливає прояв батьками безумовної любові до своєї дитини, або відсутність такої. Якщо батьки виявляли щиру любов до свого малюка в будь-якій ситуації, якщо дитина розуміла, що, не дивлячись ні на що, її люблять, то у неї виникало почуття довіри до оточуючих. 

Якщо ж дитина переконується в тому, що її не люблять, або навіть ненавидять, то вона вирішує, що гірше вже й бути не може і тому стає здатною на все. Їй не треба переживати, що вона може втратити об´єкт любові. Навіщо дитині той, хто її не любить? Вона може стати жорстокою і почати мстити. На цьому побудовано багато трилерів про маніяків-убивць, де, копаючись в його минулому, виявляють забиту, принижену дитину, яку зневажали. 

Травмуючий вплив на психіку дітей чинять також сварки дорослих між собою. Коли тато і мама з дня на день сваряться, у малюка виникає відчуття наближення катастрофи. Незважаючи на те, що в сім´ї намагаються уникати відкритих скандалів, і сварки відбуваються "за закритими дверима", маленька людина все одно відчуває напружену атмосферу. І це не дивно, адже оточуючі малюка дорослі - це його світ, єдиний і неподільний, такий самий, яким був мамин затишний животик. Тому будь-яка конфліктна ситуація сприймається дитиною як загроза для неї самої. 

-Друга причина агресивності пов´язана з тим, що дорослі змушені в деяких ситуаціях забороняти дитині вести себе певним чином або з тим, що не завжди батьки можуть або хочуть задовольняти нескінченні бажання своїх дітей. Тут батькам важливо враховувати два моменти. 

По-перше, вони повинні навчитися грамотно встановлювати заборони і, в разі необхідності, застосовувати покарання. 

І, по-друге, важливо пам´ятати, що головною потребою будь-якої дитини є необхідність відчувати, що її люблять і цінують. 

Якщо дитина починає відчувати сумніви з цього приводу, вона буде намагатися всіляко підкріпити своє почуття непотрібності. Тому постійне ниття дітей купити їм що-небудь часто є провокацією з їхнього боку. При цьому відмова в бажаному дитина відразу ж трактує так, що її ніхто не любить, і вона нікому не потрібна. При цьому вона, звичайно, страшно злиться. Адже дитина любить щиро і не бажає допускати, що її любов нерозділена. 

З іншого боку, проблему не вирішує і виконання будь-якої примхи вашого чада, адже його сумніви можуть з´являтися знову і знову, наприклад, коли малюк зіткнеться з неувагою до його переживань. Щоб не допускати такої спотвореного взаємодії, варто щиро говорити дитині про те, що ви її любите. 

-Третя причина - це встановлення особистих меж. Дитина народжується повністю залежною від своїх батьків, і її основне завдання протягом усього життя - це здобуття незалежності (в першу чергу, від батьків) і самостійності. 

Дуже часто цей процес відбувається дуже болісно для обох сторін і може мати сумні наслідки. Батькам важливо розуміти, що їхні діти - це не їхня приватна власність, і вони їм не належать. Дитина покликана стати рівноправною і рівноцінною людською істотою. Є найбільш важливі періоди, коли дитина вирішує це завдання: це 3 роки, початок шкільного життя і підлітковий період. 

У ці періоди діти особливо гостро реагують на втручання в їхнє життя, що знаходить своє вираження у протестних реакціях. Мудрі батьки повинні це враховувати і надати дитині розумну свободу і незалежність. 

Але в той же час діти не повинні відчувати себе покинутими, дитина повинна відчувати, що батьки готові завжди, у разі потреби, надати підтримку і допомогу. 

Також бажано, щоб у дитини була своя кімната (або хоча б куточок). Вона має знати, що межі її території поважають і не порушують без її відома. 

З основними причинами агресії у дітей розібралися. 

Тренінг емоцій «Вимов своє ім’я з різною інтонацією» 

Продемонструвати батькам, як змінюється слово з різною емоцією, що в нього вкладається. Пригадати знайомі емоції.

Обговорення

-Про зарядку і розрядку, або трохи про фізичні навантаження і розвантаження, які допомагають впоратися з агресією

-Для початку давайте уявітьяк ви  виконуєте вправу: протягом години спробуйте повторювати за дитиною всі її рухи. Раз, два, три... Почали!

-Якщо ви виконали цю вправу сумлінно, то ви….(відповіді батьків)

Стомилися, правда? І звідки у дитини стільки енергії? Як багато вона рухається! Вона ніколи (!) не сидить на місці. А якщо сидить,

то неспокійно, а якщо спокійно, то недовго, а якщо довго, то це означає, що вона захворіла. Здорова дитина постійно вовтузиться, чухає за вухом, гойдається на  стільці, скаче на одній ніжці... Дитині для нормального розвитку необхідно багато  рухатися, а в світі дорослих потрібно «сидіти спокійно», «не соватися», «не заважати  дорослим» ...

Якщо дитина не може виплеснути  енергію через рух, вона накопичується  вигляді невдоволення, нетерпіння і агресії. Тому кращі ліки від синців і гуль — спорт і зарядка. Дозування: приймати  щодня, у великих кількостях, правильно вибрати вид спорту. Будь-який вид спорту, вибраний вами:

•  чудово дисциплінує і розвиває самоконтроль;

•  допомагає бути здоровим, а значить, активно пізнавати навколишній світ;

•  учить дитину не тільки перемагати, але й програвати;

•  учить раціонально використовувати свій вільний час;

•  допомагає знайти друзів;

•  робить сім’ю дружною (якщо займатися спортом усім разом).

ОТЖЕ, НАЙКРАЩИЙ І ПРИРОДНИЙ СПОСІБ  УПОРАТИСЯ З

АГРЕСІЄЮ —  ЗАЙМАТИСЯ СПОРТОМ! ( за книгою А.В .Руденко  Ігри  і казки , які лікують.- Х.:Вид. група «Основа»,2016.-160с.)

Рухлива гра «Море хвилюється…» 

Знайому гру дещо змінено відповідно до мети заняття. Після того як ведучий порахував, дорослі завмирають у незвичайній позі: з певною емоцією. Ведучий по черзі підходить до кожного учасника, вмикає його і намагається відгадати, кого і в якому емоційному стані він відобразив. Потім учасник сам пояснює, що хотів зобразити (тому ця гра має ще й діагностичний характер).

ЗВОРОТНИЙ БІК МЕДАЛІ,    АБО ПРО КОРИСТЬ АГРЕСІЇ

Позитивний бік агресії – здатність до конкуренції в дорослому віці і вміння відстоювати свою позицію, розуміння захистити себе.в міру дорослішання ваш малюк зрозуміє. Що у відповідь на загрозу або образу  не обовязково бити свого кривдника, а він зможе зрозуміти ваші слова: « Бити людину – це неправильно. Краще, якщо ти навчишся домовлятися, говорити людині, що тобі не подобається в її поведінці». Проговорюйте ці слова з вашою дитиною…

-Виявляється надавати психологічну допомогу своїм дітям батьки можуть самостійно! Прекрасний інструмент, який може допомогти в цьому – це терапевтичні казки! Це дитячі твори, які допомагають вашому чаду прояснити різні життєві ситуації, відреагувати накопичені емоції, познайомитись з різноманітними стратегіями поведінки. Крім того, казки дозволяють дитині побувати на місці героя в певних конфліктних ситуаціях в “безпечних умовах” і спробувати нові способи вирішення конфліктів. Також в творах малеча може компенсувати те, чого їй найбільше бракує в житті.

Терапевтичні казки існують як в готовому варіанті, так їх можна складати і самостійно

КАЗКИ, ІГРИ, ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІ   ПРИЙОМИ Й ТЕХНОЛОГІЇ

ІСТОРІЯ ПРО ТЕ, ЩО МОЖНА

ЛЮБИТИ ЗАНАДТО

(психотерапевтична казка для батьків)

Інструкція до казки

Прочитайте казку. Спробуйте подивитися з боку на свої взаємини з дитиною. Як там у вас? Все гаразд? Не кричите, в міру забороняєте, зважаєте на думку дитини, говорите про кохання? Ну, якщо все гаразд, то чудово. Щось усе-таки насторожує? Читайте казку. Адже ви вже зрозуміли, що причини дитячої агресії можуть бути в дорослих.

Собака дуже любив свого господаря. Він чекав його з роботи, заглядав в очі, приносив капці, лащився, як міг. Господар теж дуже любив собаку. Теж по-своєму. Він годував його, мив йому лапи, радів, коли він зустрічав його, побудував для нього теплий і зручний будиночок. Господар завжди дбав про свого собаку, лікував, коли він хворів, захищав від злих дворових псів. Господар дуже турбувався, коли собака гуляв без нього, а жили вони поблизу великої дороги. Одного ранку, коли собака гуляв сам у дворі і ганявся за голубами, він мало не загинув. Добре, що двірник, побачивши на дорозі вантажівку, кинув у собаку свою мітлу і налякав його, змусивши втекти з дороги. Саме тоді господар дуже злякався. Він вибіг у двір, схопив собаку на руки і довго не відпускав його. Після цього випадку собака більше ніколи не гуляв без господаря, і той твердо вирішив: я виховуватиму свого собаку, і він завжди мене слухатиме. Він почав читати книги про дресирування, купив повідок, нашийник і маленький батіжок. Він сподівався, що батіг не знадобиться, але його дуже вже вмовляли в магазині, переконували, що «без батіжка йому ніяк не обійтися», «всім собакам потрібен батіг, на те вони й собаки», «якщо ви справді хочете видресирувати собаку — батіг вам необхідний». Дресирування. І з ним ніколи нічого не станеться. Так вирішив господар. Спочатку все йшло добре. Собака намагався правильно виконувати команди, приносив палицю, завмирав, коли потрібно, вчився сидіти і лежати.

Уже ніхто не пам’ятає, чому господар одного разу вдарив його. Собаці було боляче. Він дуже злякався і став неуважним і полохливим. Він так само хотів правильно виконувати команди, але весь час ніби очікував нового удару, і це заважало йому зосередитися. Він почав помилятися, скиглив, тікав. А господар почав сердитися. І чим більше він злився і боявся, що з ним щось станеться, тим сильніше кричав. Собака терпів, але одного разу не витримав і загарчав на господаря.

А потім почав кусатися...

(Обговорення)

-А тепер — казка, яку треба прочитати дітям! Адже діти обожнюють казки. І готові слухати їх уранці, вдень і ввечері. Саме казки багато чого можуть навчити наших дітей, а ось батьківські нотації дітям рідко бувають цікаві.

 «Маленьке Ведмежатко» (за О. Хухлаєвою).(дається батькам як пам’_ятка) Зміст казки.

Трапилося це в одному дитячому садочку, в який ходили різні лісові звірі. Кожен ранок ліс прокидався від теплих променів сонечка, які зігрівали землю, пісні пташок будили лісових звірів, і батьки вели своїх дітей до лісового дитячого садка.

Недалеко від дитячого садка жило Ведмежатко. Ніхто зі звірів з ним не дружив, бо він з усіма завжди сперечався та бився. «Всі хочуть мене образити, зробити мені погано. Мені треба захищатися, тому що, якщо я не буду битися, то інші звірі поб’ють мене!», - так думало Ведмежа.

Одного разу, коли було сумно і невесело, він вирішив піти погратися. Походивши по лісу, звір прийшов до лісового дитячого садочка, де гралися всі лісові звірята.

-         Дивіться, до нас іде Ведмежатко. Може він хоче з нами подружитися? Може він буде нашим новим другом? – сказала

Білочка.

-         Але подивіться, - закричав Зайчик, - він стис кулаки і збирається з нами битися!

Ведмежатко не чуло розмови звірят і все сильніше стискало свої кулаки, думаючи: «Вони домовляються про те, щоб почати мене ображати, і мені треба буде  захищатися!».

-         Ми хочемо з ним дружити, а він хоче з нами битися, - закричали звірята. – Ми будемо захищати себе!

І вони побігли до Ведмежатка. Воно ж, побачивши, що всі звірі біжать до нього, дуже злякалося. Воно ще сильніше стиснуло свої кулаки і приготувалося битися.

-         Ех ти! Ми хотіли з тобою дружити, а ти хочеш з нами битися, - сказав Пугач. – Ми думали, що ти наш новий друг, а ти…! – закричали всі звірі. – Ми не будемо з тобою дружити!

І вони залишили Ведмежатка одного. Воно відчуло, що йому стало дуже соромно за те, що він хотів битися з іншим. Сум та сором наповнили його серце і він заплакав. Йому було дуже погано від того, що всі його боялися і ніхто не хотів дружити з ним.

«Що ж мені робити, як потоваришувати зі звірятами?» - думав Ведмедик. І раптом він побачив, що кулаки у нього досі стиснуті і на них капають сльози. «Я зрозумів – треба розтиснути свої кулаки, напевно, через них звірята подумали, що я не хочу з ними дружити!» - подумало Ведмежатко.

Наступного дня Ведмедик прийшов до звірят у дитячий садок і не став стискати кулаки. Звірята почали разом гратися в різні веселі ігри, співати пісні, танцювати, сміятися і розповідали одне-одному веселі історії. Ведмедик, граючись зі звірятами, думав: «Ніколи більше не буду без потреби стискати свої кулаки і битися. Я зрозумів, що погано бути бешкетником!».

Від цієї думки Ведмедик відчув себе веселим та щасливим.

       Медитативна казка «Чарівник» (автор Т. Зінкевич-Євстигнєєва) Давним-давно це було. Жив на світі чарівник. Був він красивим і добрим. Важко сказати, скільки йому було років. У нього так блищали очі, що багато хто думав: «Він ще молодий». Але, поглянувши на його сиву бороду й волосся, говорили: «Він мудрий і літній чоловік». Цей чарівник умів робити те, що не вміли інші. Він розмовляв із деревами й квітами, тваринами й рибами. Він умів лікувати не тільки людей, але й тварин і рослин. Він знав, коли піде дощ чи сніг, коли буде спека чи вітер.

Багато людей приходили до нього за порадами. Ніхто не знав, звідки він прийшов, але говорили, що раніше він був звичайною людиною, таким, як усі.

Минали роки, а чарівник жив серед людей, і вони почували себе в безпеці поряд із ним.

Одного разу чарівник сказав: «Я дуже довго жив серед вас, настав час мені відправлятися в дорогу».

«Навіщо ти покидаєш нас, — відговорювали його люди, — нам буде важко жити без тебе, без захисту й підтримки. Передай нам хоча б частинку своєї мудрості.»

«Погляньте навколо, — сказав чарівник, — ви живете в прекрасному світі. Кожний день ви можете спостерігати, як встає й заходить сонце, як шумить вітер, як блищать краплинки роси. Давайте на хвилинку затихнемо й прислухаємося. Все, що нас оточує — живе в своєму ритмі. Свій ритм має й кожен із нас.»

Люди завмерли, закрили очі й почули, як дихає свіжо виорана земля — рівно й спокійно; як шумить вітер — то сильніше, то повільно й лагідно. І головне, кожна людина відчула свій ритм: спокійне биття серця, вільне дихання… І раптом людей охопило відчуття, що з ними відбувається щось незвичайне. «Щось казкове й чарівне знаходиться всередині нас», — здивовано сказали вони чарівникові.

«Здається, ви відкрили найбільшу мою таємницю, — посміхнувся чарівник, — адже чари — це вміння слухати й відчувати ритм природи, всього, що нас оточує, жити у відповідності з ним. Треба тільки вміти прислухатися до себе, почути свій ритм і розбудити всередині себе Творця. Ось тоді й почнуться чудеса».

«Як же нам навчитися користуватися чарами?» — запитав дехто.

«Наприклад, можна уявити себе здоровим і щасливим, не дозволяти сумним думкам отруювати ваше життя. Через деякий час образ здоров’я й щастя міцно поселиться всередині вас, і ви почнете змінюватися.

Можна прислухатися й почути внутрішній ритм іншої людини, знайти спільне з вашим ритмом, і тоді кожний новий день буде приносити вам радість взаєморозуміння.

Можна навчитися бачити в кожній події урок для себе, тоді на зміну тривогам і хвилюванням прийде спокій і ясність».

Сказавши це чарівник відправився у дорогу. А люди залишилися, вони добре запам’ятали його слова. Жили, прислухаючись до свого внутрішнього ритму, й дуже скоро в них проснувся Творець. Спокійно і з любов’ю вони зустрічали кожний день, дарували іншим тепло й радість.

І зараз, якщо ми прикладемо руку до грудей, то почуємо спокійне биття свого серця, відчуємо ритм дихання… І Творець, який живе всередині кожного з нас, нагадає про себе теплою хвилею радості…

А ми глибоко вдихнемо й видихнемо й потихеньку будемо повертатися з чарівної країни.

-Важливе зауваження про те, що дитину слід навчити розуміти свої почуття. Що ви робите, якщо дуже засмучені? ( відповіді батьків)( розповісти комусь, потішити себе чимось смачненьким, приємним, прийняти теплу ванну…) А що може зробити дитина, якщо в її душі «вирують пристрасті»? Адже вона ще не вміє не тільки впоратися з сильними почуттями , а із зрозумілими, що з нею відбувається. Тому навчіть вашу дитину розуміти, що з нею відбулось, і ви допоможете їй не тільки в боротьбі з агресією, але із страхом, тривогою, агресією… Гра «Чаклун»

Чарівник зачаклував  вас (дитину), тепер ви (вона )не може говорити, а лише показувати своїм обличчям (мімікою), тому, коли її питатимуть, відповідатиме вона лише так. По закінченні слід обговорити вправу. Обговорення –чи легко виражати агресивні емоції, які вашій дитині незрозумілі? Отож, дитина повинна відчувати, що в сім’ї її розуміють, підтримують, допомагають впоратися з будь якими ситуаціями.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ,  ЩО ДОПОМОЖУТЬ ЗНИЗИТИ

АГРЕСИВНІСТЬ ДИТИНИ

( за книгою А.В .Руденко  Ігри  і казки , які лікують.- Х.:Вид. група «Основа»,2016.-160с.)

•                      Зменште кількість заборон. Але поступово досягайте того, щоб заборон було дотримано на 100 %.

•                      Мама, тато, а також інші дорослі в сім’ї повинні дотримувати єдиної системи виховання. Якщо тато сварить, то мама може —

звичайно, пожаліти

(на те вона і мама), але обов’язково підкреслить, що тато має рацію.

•                      Не обговорюйте спірні моменти виховання у присутності дитини.

•                      Займайтеся спортом і долучіть до занять дитину.

•                      Не будьте агресивні щодо дитини.

•                      Не карайте дитину фізично.

•                      Якщо ви помітили, що ваша дитина починає поводитися

агресивно, то перш ніж агресія досягне піку, намагайтеся відволікти дитину.

•                      Навчіть дитину давати раду своїй агресії.

•                      Розмовляйте з дитиною. Під час спалаху агресії відведіть дитину в бік і почніть розпитувати її про кривдника: «Що конкретно сталося?

Що він зробив? Хто він такий? Де живе? Де його мама?» та ін. Дозвольте

дитині виплеснути свою агресію в словах. Запропонуйте дитині скласти

казку про кривдника.

•                      Не порівнюйте дітей — не провокуйте ревнощі.

Кожна проблема - це камінь, який життя кидає в вас, але ступаючи цими каменям, ви можете перейти бурхливий потік.

Запам'ятайте 5 простих правил:

1.                 Звільніть своє серце від ненависті – пробачте  всіх, на кого ви були ображені.

2.                 Звільніть своє серце від хвилювань - більшість з них даремні.

3.                 Ведіть простий спосіб життя і цінуйте те, що маєте.

4.                 Віддавайте більше.

5.                 Очікуйте менше.

-Сподіваюсь була  вам корисна. Дякую, за цікаво проведений час!!!