Уроки № 83, 84

Тема: Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови. Розділові знаки при прямій мові.

Мета: закріпити знання про  способи передачі на письмі чужої мови, вміння розрізняти пряму мову й непряму, розставляти розділові знаки у конструкціях з прямою мовою, інтонувати речення з прямою мовою; виховувати  повагу до влучного й образного слова; розвивати  логічне й образне мислення, увагу, уяву, емоційну й естетичну сфери.

Тип уроку:  уроки закріплення вивченого.

Обладнання: роздавальний матеріал, підручник.

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання.

* Робота біля дошки.  Виконання індивідуальних завдань двома-трьома учнями.

* Попереджувальний диктант.

І. Я спитав у води: “В чому сила твоя?” І сказала вода: “В чистоті ручая”. (П.Перебийніс.)  Запитую траву: “Жива?” “Жива, - відповіда трава, - бо маю корінь вічно в дії”. (Б.Чіп.) Не опечалиться трава, хоч повторіть їй раз і два: “Косить пора настала!” Щебечуть квіти з-під роси: “Це день життя, це день краси!” (А.Чак.)

ІІ. І Прометей гукнув: “Спиніться, люди! Я змучений могильником орлом, який віки мені довбає груди. Хіба для того дав я вам вогонь, щоб руйнував він все, що ви створили? Вогонь –творець життя, а не могили! Не Герострат, а геній він, либонь!” А люди ж як? Послухали чи ні? Чи все згорить в пекельному вогні?

Л.Забашта.

ІІІ. Дарма пишатись мій народ не звик, та чую слово щире, не облесне: “Какой чудесный, звонкий ваш язык! А песни ваши... Ах, какие песни!” Не треба мідних дзвонів та музик! Я чую на дорогах перехресних: “Какой чудесный, звонкий ваш язык! А песни ваши... Ах, какие песни!”

П.Перебийніс.

Словник. Герострат – відомий нам з творів  грецького історика Феопомпа (ІV ст. до н.е.) мешканець  міста  Ефеса, що  заради слави  спалив храм Артеміди, який вважався  одним з “семи чудес світу”. Геростарата судили, стратили, ім’я його було заборонено вимовляти.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІІ.  Відтворення теоретичних відомостей. 

* Бесіда.

• Що називається прямою мовою? 
• Чим супроводжується пряма мова?
• Як об’єднуються  слова автора і пряма мова? Навести приклади речень з прямою мовою.
• З якою інтонацією вимовляються слова автора?
• Чи завжди пряма мова складається з одного речення? Навести приклади.
• Якими розділовими знаками  розділяються на письмі пряма мова і слова автора?
• Накреслити схеми  конструкцій: пряма мова після слів автора та пряма мова перед словами автора. 
• Що називається непрямою мовою?  Навести приклади.

ІV. Виконання вправ на закріплення  вивченого.

* Подані речення записати в такій послідовності: 1) речення з прямою мовою; 2) речення з непрямою мовою. Пояснити відмінність між прямою мовою та непрямою.

І. Їхав вершник, у людей питався, чи  далекий шлях йому зостався. (О.Довгий.) Іде та й людей питає: “А де тут дорога до рідного краю?” (В.Симоненко.) Чому темніє, чому світає, чому йде дощик, синок питає. (В.Дворецька.) Дійшовши шлях до краю, я прошепчу: “Коли б я знав!” (І.Козлов.) Життя тривожне і завзяте кричить: “Мене не обмини!” (А.Малишко.) Іди в заметіль до знемоги, питай, де вогонь у вікні. (П.Воронько.)

ІІ. “Не барися, мій синочку, швидше повертайся”!  - сказав старий. (Т.Шевченко.) Не питай, рідна мати, із шляху якого мене виглядати. (М.Стельмах.) Стала мати коло хати: “Сину, - каже, - сину, як ти бився, як добився на цю Україну?” (А.Малишко.)  Тихо шепче хвиля з моря, що любов веде до горя. (М.Стельмах.) Я шепочу печалі: “Проклята, відчаль!” (І.Драч.) Ти все шукала, все питала, де та могила, де земля. (П.Усенко.)

* Пояснювальний диктант.  Вказати в реченнях   пряму  й непряму  мову.

І. Верба сміялася з тополі: “Не можеш ти зігнутись долі, ввись простягаєш віти кволі. Гордуєш, сестронько, вербою, говориш, хвалячись собою, що здатна буть я лиш рабою!” (Д.Павличко.) Ще малим мене за руку до рибалок дід повів. “Покажіть, - сказав, - онуку, як то ловлять окунів”. І тоді сказав я діду, що на берег не поїду, що я хочу жити в морі під вітрами, на просторі. (М.Нагнибіда.) “Якщо є учень, учитель знайдеться”, - стверджує східна мудрість. У цих словах – глибокий зміст. Недаремно кажуть, що найкращий учитель не спроможний навчити того, хто вчитися не хоче. (За Ю.Орловим.)

ІІ. Я чув, як серце жалісно кричить, щоб ворога лежачого не бить. А розум говорив мені спокійно: “Затям, що завжди гадина лежить”. (Д.Павличко.) Я сказала йому, що вийду, та вночі заблудила в саду. А коли опадали сади, я сказала йому: “Підожди... Підожди до весни, до тепла”. Він промовив: “Здорова була”. (П.Воронько.)

* Подані   речення  перебудувати на речення з прямою мовою (усно).

А батько старий перекаже сусіду, що син, мов, вернувся і маєм невістку. (А.Малишко.) І дід сказав мені, що він чекав на мене,  шо він хотів мені переказати, як роблять хліб. (В.Коротич.)  Ти часом перепитуєш мене, де я шукаю творчого натхнення. (Д.Луценко.) Учитель в школі нам казав, що інший світ тепер настав, що слід по відьмах,  по чортах лишився  тільки у казках... (Олександр Олесь.) Казала щука, ех, якби їй крила! Свиня казала, ех, якби до рила та ще й два роги! (П.Тичина.) Зі скирти раптом каркнула ворона, мовляв, поживи дайте і мені. (О.Довгий.)

* Диктант із коментуванням. За схемою, поданою на с. 143, зробити синтаксичний розбір  вказаного вчителем речення.

І. Колись турботливо і строго казала матінка мені: “Гляди, аби тобі дорогу не перейшли упорожні!” (П.Перебийніс.) “Ой не плач же, мамо, не журись!” – піснею повіяло на мене. (М.Рильський.) А ми з братом ідем до криниці,  щоб до хати принести води. “Обережно, тут слизько, дивися, - каже мама мені, - не впади!” (М.Томенко.) Я кричав, надриваючись: “Ма-мо!” – на зелений упавши єдваб... (В.Симоненко.) На скронях материнських сивина. “Чия вина?” – нема кого спитати. (В.Ганулич.) В години журливі, тамуючи сльози та болі, нам мати казали, як рідний лишали поріг: “В житті, як на довгій ниві, доволі добра й любові, в житті, як на довгій ниві, немало й тернистих доріг”. (Д.Луценко.)

ІІ. І очі хлопчику горять, він б’є себе в маленькі груди: “Я України не забуду, вона для мене як зоря!” (В.Сосюра.)  “Чого ж плачеш, моє серце?” – Петро запитає. Вона гляне, усміхнеться: “І сама не знаю...” (Т.Шевченко.) “Не в’яжи мені крила”, -  чайка вітра просила. “Ти така непокірна, - він сказав і зв’язав. (Н.Петренко.) Тут дива творяться такі, що, може, скажеш ти: “Байки!” (Олександр Олесь.) Але знайшовся один Хома: “Жодного дива, - каже, - нема!  А якби навіть таке й було, куди б і до чого нас привело?” (Р.Лубківський.) Розказували, як хто стрів свято, як провів перший день, що чутно по місту. (Панас Мирний.) Цього не збагнути розумом нізащо, а відчути шлунком можна без труда. “Не ївши легше, поївши – краще!” – істину відкрив Сковорода. (Я.Кремінський.)

ІІІ. Не спиться Пушкіну, палючі слова лягають на папір: “У глибині  в  сибірських норах згадайте в каторзі мене,  ваш скорбний труд у днях суворих нащадок славний спом’яне. І буде час – ясна свобода  вас привітати вийде в путь і для розкутого народа брати меча вам віддадуть!” Схилився стомлено. А чисте казок видіння вабить зір. І на столі лежить огнисте його “Посланіє в Сибір”

А.Малишко.

Словник. Єдвабний – зроблений з єдвабу – коштовної шовкової тканини. Перен. -  щось м’яке й гарне.

* Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

І. Стояв козак з дівчиною. “Ох, - каже, - біда! Люблю тебе, як рибоньку холодна вода”. Усміхнулась дівчинонька: “Чом не буть біді, коли кипить дурне серце в холодній воді!” Моргнув усом козаченько: “Ох, лихо моє! А я ж думав, серце буде навіки твоє”. Одказала дівчинонька: “Ось годі тобі! Тоді буде, як виросте гарбуз на вербі”. Засміявся козак жвавий: “Знайду, що зробить! Перекинусь вітром буйним – гарбуз полетить!”. Засмутився  козаченько: “Не слід так казать! Пошли, Боже, нам з тобою на рушничок стать”. Засміялась дівчинонька: “Не будь брехуном! Коли любиш, люби серцем, а не язиком”.

Л.Глібов.

ІІ. Вилізла мурашка на лопух, подивилась весело навкруг: “Скільки тут повітря і тепла, я ж, дурненька, в бур’яні жила!” Вилізла мурашка на ромен, мовби крила виросли з рамен: “Що за диво – пелюстки в росі! Як могла я жить на лопусі! Вилізла мурашка на таріль соняха, що сяяв серед піль: “Боже, скільки золота й зерна! Що ромен? Билиночка сумна!” Вилізла мурашка на сосну, глянула в далечину ясну: “Піді мною цілий світ лежить! Як могла я на бадиллі жить!”

Д.Павличко.

*Навчальний диктант. За схемою, поданою на с.143, зробити синтаксичний розбір вказаного вчителем  речення з прямою мовою.

І. Жито мені говорило уранці: “Будь же на мене похожим, синочку, бачиш, мільйони колосся в багрянці, будь же мов колос, не стій в одиночку!” Роси мені шепотіли важучі: “Будь, як і ми, ти прозірним і чистим!” Промінь мені промовляв із-за тучі: “Будь, як і  я, ти завжди променистим”. Хвиля мені говорила  дніпрова: “Вдачею будь невгамовний, кипучий...” Сивий Дніпро викликав на розмову: “Дужим ти будь у житті, як Ревучий”. Знов я на землю дивлюсь неокраю, знов у людей і у себе питаю: “Чи я проніс ту снагу і ту силу, хвилю дніпрову, що кличе здаля, мужність, якою мене наділила рідна моя, незрадлива земля?” (А.Малишко; 100 сл.)

ІІ. Присіла дівчина на самому краєчку лавки, неквапливу розмову літніх жінок слухала ніби крадькома, незаконно. Про всяку всячину гомоніли: про хліб, про пенсії.

Потім найстарша з жінок стала розповідати, як у молодості один студент у неї закохався.  Селюк був неотесаний, а вона – з сім’ї, де знали манери і вміли стіл сервірувати. Не вмів він зачарувати її родину, тому й переважили, зрештою, інші поклонники. Минуло багато літ, в неї сини вже дорослі. Багато-багато було тортів на день її народження, різних бісквітів та наполеонів – всі вони наче злилися для неї в один великий торт. І все частіше згадується, як сказав якось отой вайлуватий селюк їй на день народження: “Ну що я вам можу подарувати? Дарую вам оту зірку!” І коли голодувала під час окупації, в нестатках животіла, не роки благополуччя згадувались їй, а все пробувала вночі віднайти в небі оту зірку,  студентом  подаровану... (За О.Гончаром; 140 сл.)

V. Підведення підсумків уроку.

VІ. Домашнє завдання.  П. 18, вправа 320.