Психологічна допомога людині, яка перебуває у передсуїцидальному стані

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА

ЛЮДИНІ, ЯКА ПЕРЕБУВАЄ У

ПЕРЕДСУЇЦИДАЛЬНОМУ СТАНІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Суїцидальна поведінка безпосередньо пов'язана із психологічно кризою. Оскільки криза викликається депривацією і фрустраціє найважливіших потре (наприклад, у безпеці, приналежності, досягненні автономії, розумінні), - можливість екстремальних наслідків очевидна.

Загальною ознакою важких кризових станів є душевний біль Нестерпність душевного болю призводить до прагнення припинити йог будь-яким шляхом,  суїцид може здаватися людині, яка перебуває  кризовому стані, єдиним способом рятування й вирішення всіх проблем.

Суїциди можливо поділити на три групи: справжні, приховані і демонстративні.

Справжній суїцид ніколи не буває спонтанним - хоч іноді і виглядає досить несподіваним. Такому суїциду завжди передують пригнічений настрій, депресивний стан або просто думки про відхід із життя. Причому люди, які оточують суїцидента, навіть найближчі люди, нерідко такого стану не помічають (особливо якщо відверто не хочуть його помічати).

Своєрідним тестом на готовність людини до скоєння справжнього суїциду є роздуми цієї людини про сенс життя. Втрата сенсу життя може виглядати як завгодно - все залежить від того, хто в чому бачить цей сенс.

Але основна частина суїцидів - це не що інше, як спроба вести діалог: тільки, зрозуміло, ось таким своєрідним і зовсім непридатним для цього методом.

Більшість самовбивць, як правило, хотіли зовсім не померти - а тільки достукатися до когось, звернути увагу на свої проблеми, покликати на допомогу. Це явище психіатри та кризові психологи часто називають демонстративним суїцидом. Звичайно, демонстративний суїцид іноді виявляється і як спосіб своєрідного шантажу (частіше з боку слабких людей, у яких просто немає інших способів). Головне лихо демонстративних самогубців - випадковість: випадково вистрілила рушниця, випадково затягнулася петля, випадково виявився слизьким перон ... А вони-то хотіли тільки налякати! Можна, звичайно, домогтися свого іншими способами. Але біда практично всіх суїцидентів у тому, що вони такі ж глухі до оточуючих, як оточуючі до них. Тому-то частіше за все і не виходить конструктивного діалогу.

Прихований суїцид - доля тих, хто розуміє, що самогубство - не самий гідний шлях вирішення проблеми, але іншого шляху знову ж таки знайти не може. Такі люди обирають не відкритий відхід з життя «за власним бажанням», а так зване «суїцидально обумовлену поведінку». Це і ризикована їзда на автомобілі, і заняття екстремальними видами спорту або небезпечним бізнесом, і добровільні поїздки в гарячі точки, і навіть алкогольна або наркотична залежність... Навіть діти, які катаються на даху ліфта, можуть робити це з тієї ж самої причини. І скільки завгодно можна твердити людині про те, що все це небезпечно для життя: як правило, саме цієї небезпеки і жадають приховані суїциденти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фактори суїцидальної небезпеки

 

Багаторічні дослідження особливостей різних груп людей, що заміряються на самогубство, виявили певні демографічні, медичні й інші характеристики, пов'язані із суїцидальною поведінкою. Знання цих факторів допомагає професійним психологам оцінити ступінь ризику суїцидальної поведінки.

Соціально-демографічні фактори:

1. Стать - чоловіча (рівень суїцидів у чоловіків у три - чотири рази вище, ніж у жінок, у той час як у жінок приблизно в три рази вище рівень суїцидальних спроб).

2. Вік - вікова група від 45 до 65 років (групи високого ризику: підлітки й молоді люди обох статей - від 12 до 24 років, чоловіки - 20-30 років, обидві статі - старші 50 і особливо старші 60 років). Суїцидальні спроби: максимальна кількість для вікового діапазону - 25-29 років.

3. Сімейний стан – ті, хто ніколи не були в шлюбі, розлучені, вдівці та вдови, бездітні й такі, що проживають на самоті.

4. Освіта й професійний статус - безробітні, а також особи з вищою освітою і високим професійним статусом. Професія або рід занять: військовослужбовці строкової служби, лікарі - насамперед психіатри й анестезіологи.

Рівень парасуїцидів (аутоагресивних дій, що не призвели до смертельного результату) вищий серед осіб із середньою освітою і невисоким соціальним статусом.

Медичні фактори:

1. Психічна патологія – депресія, особливо затяжний депресивний епізод у недавнім минулому; алкогольна залежність; залежність від психоактивних речовин; шизофренія; розлад особистості.

2. Соматична патологія – важке хронічне прогресуюче захворювання; онкологічні захворювання та захворювання органів кровотворення; серцевосудинні хвороби; захворювання органів дихання (астма, туберкульоз); уроджені й придбані каліцтва; втрата фізіологічних функцій (зору, слуху, здатності рухатися, втрата статевої функції, безплідність); ВІЛ-інфекція; стани після важких операцій; стани після трансплантації донорських органів і тканин.

Біографічні фактори:

1. Гомосексуальна орієнтація.

2. Суїцидальні думки, наміри, спроби в минулому.

3. Суїцидальна поведінка родичів, близьких, друзів, інших значимих осіб (релігійні лідери, кумири поп-культури й т. ін.). Ряд авторів при оцінці ризику суїцидальної спроби після парасуїциду пропонують ураховувати наступні фaктoри:

Зовнішні обставини:

- наскільки суїцидент був ізольований під час спроби скоєння самогубства;

- наскільки ймовірним було втручання в суїцидальну поведінку з боку інших людей;

- чи вживав суїцидент попереджуючі заходи проти можливого розкриття суїцидальних намірів іншими людьми;

- чи писав прощальний лист або записку;

- чи шукав допомоги під час спроби або після;

- чи робив фінальні дії (які, за його власним припущенням, повинні булипривести до смерті).

Внутрішні установки:

- чи вірив суїцидент у те, що дійсно вб'є себе;

- чи говорив він, що хоче вмерти;

- наскільки навмисною була спроба;

- які почуття випробовував, виявивши, що спроба не вдалася (його врятували) – радості, жалю, гніву.

 

 

Індикатори суїцидального ризику

 

Індикатори суїцидального ризику - це особливості сформованої ситуації, настрою, когнітивної діяльності й висловлень людини, які також збільшують ступінь ризику суїцидальної поведінки.

Ситуаційні індикатори суїцидального ризику:

- смерть коханої людини, особливо чоловіка або дружини;

- розлучення;

- втрата роботи;

- вихід на пенсію;

- змушена соціальна ізоляція, особливо від сім'ї або друзів (еміграція, змушене переселення, тюремне ув'язнення, у підлітків – переїзд на нове місце проживання);

- сексуальне насильство;

- небажана вагітність (у підлітків);

- «втрата обличчя» - у підлітків (ганьба, приниження).

Поведінкові індикатори суїцидального ризику:

- зловживання психоактивними речовинами, алкоголем;

- ескейп-реакції (втеча з дому й т. ін.);

- самоізоляція від інших людей і життя;

- різке зниження повсякденної активності;

- зміна звичок, наприклад, недотримання правил особистої гігієни, догляду за зовнішністю;

- перевага тем, пов’язаних зі смертю й самогубством над іншими темами у розмовах або при читанні;

- часте прослуховування жалобної або сумної музики;

- «приведення справ у порядок (оформлення заповіту, урегулювання конфліктів, написання листів до родичів і друзів, роздача особистих речей та ін.).

Комунікативні сигнали суїцидального ризику:

Прямі або непрямі повідомлення про суїцидальні наміри: «Хочу вмерти» - пряме повідомлення, «Незабаром все це закінчиться» - непряме.

Жарти, іронічні висловлення про бажання вмерти, про безглуздість життя також відносяться до непрямих повідомлень.

Когнітивні індикатори суїцидального ризику:

1. Установки до суїцидальної поведінки.

2. Так звана «негативна тріада», характерна для депресивних станів: негативні оцінки своєї особистості, навколишнього світу та майбутнього. Власна особистість сприймається як незначна, що не має права жити; світ розцінюється як місце втрат і розчарувань; майбутнє уявляється як безперспективне, безнадійне.

3. «Тунельне бачення» - нездатність побачити інші прийнятні шляхи вирішення проблеми, крім суїциду.

4. Наявність суїцидальних думок, намірів, планів. Ступінь суїцидального ризику прямо пов'язаний з тим, чи є в людини тільки невизначені рідкі думки про самогубство («добре б заснути й не прокинутися») або вони постійні, оформився намір скоїти самогубство («я зроблю це, іншого виходу немає») і з'явився конкретний план, що містить у собі рішення про метод самогубства, засоби, час і місце. Чим більш докладно розроблений суїцидальний план, тим вища ймовірність його реалізації.

5. Імпульсивність. Імпульсивність як характерологічна риса відіграє важливу роль у суїцидальній поведінці, особливо у підлітків. Імпульсивна людина може протягом декількох хвилин перейти від думки про самогубство до суїцидальних дій. Тому, коли кризовий психолог має справу з підлітком, важливо пам'ятати, що відсутність суїцидального плану в цей час ще нічого не говорить про ступінь суїцидального ризику.

Підліток з будь-якими ознаками суїцидальної активності повинен перебувати під постійним спостереженням дорослих, звичайно ж, це спостереження повинне бути ненастирливим і тактовним.

6. Істотне значення має доступність засобів суїциду (наприклад, доступ до зброї; фармакологічні препарати завжди під рукою або їх ще потрібно придбати й т. ін.).

Ступінь летальності засобів суїциду не має визначального значення в оцінці ступеня ризику суїцидaльної поведінки. Якщо суїцидент скористався неефективними засобами, спроба все-таки зроблена, при цьому ймовірність суїцидальної поведінки в майбутньому зростає.

Емоційні індикатори суїцидального ризику:

- амбівалентність стосовно життя;

- депресивний настрій, байдужність до своєї долі, пригніченість, безнадійність, безпорадність, розпач;

- переживання горя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допомога потенційному суїциденту

 

Розпізнавання суїцидальної небезпеки, розмова із суїцидентом про його наміри – це перша допомога!

Одна з важливих відмінностей суїцидонебезпечного стану - відчуття себе «поза» суспільством (оскільки тема самогубства практично знаходиться під забороною – табу).

Найважливішим принципом першої допомоги при суїцидальній небезпеці (і це є головною вимогою до кризового психолога) – задавати питання про самогубство, не уникати цієї теми. Важливо проявляти зацікавленість, але не оцінювати, не засуджувати й не намагатися переконати співрозмовника.

Узагальнений перелік необхідних інтервенцій:

1. Встановлення емпатичного контакту,відносин довіри.

2. Визначення ступеня ризику суїцидальної поведінки та імовірності смертельного результату. Велике значення має минулий досвід суїцидальної поведінки і з'ясування, що тоді втримало людину від суїциду.

Можливо, це допоможе й зараз. Варто пам'ятати про дуже важливу особливість людини, схильної до самогубства, – про амбівалентне відношення до життя, про пошук шляху до смерті й бажання жити одночасно. Часто така людина шукає допомоги, говорячи про те, що хоче померти.

3. Вироблення спільного рішення щодо подальших дій. У процесі оцінки суїцидального ризику або після психолог повинен постаратися довідатися, в чому складається зміст самогубства для клієнта. Якої проблеми або цілого клубка проблем він хоче позбутися. Це питання допомагає визначити тактику подальшої інтервенції. Довідавшись про зміст суїцидальної поведінки, можна разом з клієнтом спробувати відшукати альтернативні варіанти рішення проблеми.

Один із проявів кризового стану – когнітивний хаос. Психолог повинен допомогти організувати лавину проблем, що обрушилися на людину, у доступні для огляду проблемні блоки, установити пріоритетність їхнього вирішення. Йому варто бути дуже переконливим у вибудовуванні перспектив виходу з тупика. Може бути, якщо не сам клієнт, то хтось із його близьких допоможе у вирішенні або хоча б наближенні до вирішення проблеми? Головне – спонукати клієнта до того, щоб він, нехай тимчасово, але відклав суїцид і зробив хоч один крок до поліпшення своєї ситуації.

Таким чином, позиція кризового психолога повинна бути активною й досить директивною. Однак, варто звернути увагу на те, що переконувати людину в необхідності працювати із проблемою, спробувати вирішити її – зовсім не значить умовляти відмовитися від суїциду або, ще гірше, сперечатися про сенс життя. Подібні інтервенції тільки руйнують і так досить тендітну основу – контакт із клієнтом, завдяки якому кризовий психолог зможе допомогти. Психолог тільки може сказати, що він особисто не хоче, щоб люди йшли з життя, щоб ішов з життя його співрозмовник, і він буде намагатися робити все, що від нього залежить, щоб цього не відбулося. Фактично договір про те, що варто замість самогубства спробувати почати робити які-небудь конструктивні дії, «план порятунку», - це і є антисуїцидальний контракт. Такий договір має на увазі й емоційний аспект – зміну настрою клієнта: від бажання вмерти - до бажання жити.

Далі варто намітити конкретні кроки, ретельно обговоривши їхні альтернативи й можливі наслідки. Іншими словами, у цей момент терапевтичний процес тільки починається. Терапевтичні методи підбираються індивідуально, але не слід упускати й фактор ефективності того або іншого методу в роботі з певними станами.

«Терапевтичні мішені» в роботі з потенційним суїцидентом:

- проблемна ситуація;

- негативний когнітивний стиль (виучена безпорадність, негативнатріада);

- установки, що дозволяють суїцидальні спроби;

- саморуйнівна поведінка (зловживання алкоголем, психоактивними речовинами, самоізоляція, пасивність).

ДОДАТОК 1

 

 

ДОДАТОК 2

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 3

 

 

ДОДАТОК 4

 

ДОДАТОК 5

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 6

 

КАРТА СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ

 

1. Біографічні дані.

1.1. Суїцидальні спроби серед родичів.

1.2. Виховання в неповній чи неблагополучній родині.

1.3. Смерть чи розлучення батьків до досягнення суб’єктом 15 років.

1.4. Деформація спрямованості особистості (відсутність життєвих планів, професійних інтересів, деформація ієрархії потреб).

1.5. Віктимність щодо нещасливих випадків (травм, опіків, ДТП і т.д.).

1.6. Участь у бойових діях («гарячих точках», миротворчих операціях у складі збройних сил).

1.7. Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

1.8. Різка зміна соціального чи професійного статусу (погіршення матеріально-побутових умов, зниження по службі).

1.9. Зміна місця навчання чи роботи без істотних причин.

1.10. У біографії працівника була смерть дружини/чоловіка (дитини) чи розлучення.

 

2. Особистісні соціально-психологічні особливості.

2.1. Схильність до егоцентризму.

2.2. Акцентуація рис характеру.

2.3. Схильність до різних форм деструктивної й агресивної поведінки.

2.4. Схильність до аутодеструкції (зловживання алкоголем, зневажливе ставлення до свого здоров’я).

2.5. Підвищена емоційність, вразливість, поміркованість.

2.6. Хворобливе самолюбство; завищена чи занижена самооцінка, невпевненість у собі.

2.7. Підвищений рівень особистісної і ситуативної тривожності.

2.8. Порушення в комунікативній сфері особистості (зайва замкнутість, що доходить до соціально-психологічної відчуженості).

2.9. Песимістичні погляди на майбутнє, невпевненість у завтрашньому дні, споконвічне програмування себе на невдачу в будь-яких починаннях.

2.10. «Надзалежність» від думки, ставлення значущих інших.

2.11. «Застрявання» на невдачах, проблемах, конфліктних ситуаціях, «над ціннісних» ідеях і планах.

2.12. Безкомпромісність, категоричність суджень.

2.13. Слабкість особистісного психологічного захисту.

2.14. Знижена стійкість до емоційних навантажень.

 

3. Актуальна ситуація.

3.1. Сімейний конфлікт.

3.2. Матеріально-побутові труднощі (об’єктивно чи суб’єктивно нерозв’язні).

3.3. Різке погіршення соматичного чи психічного здоров’я.

3.4. Службовий конфлікт.

3.5. Правовий конфлікт (страх перед покаранням за порушення законності).

3.6. Критична ситуація в службовій діяльності.

3.7. Процес адаптації до нових умов служби.

3.8. Затяжний чи нерозв’язний конфлікт у будь-якій сфері життєдіяльності.

3.9. Об’єктивно несправедливе ставлення (недооцінка) з боку значимих інших (дружини, дітей, керівника і колег по службі, друзів).

3.10. Фруструюча ситуація (відсутність перспектив у значимій сфері, професійний, сімейний крах).

3.11. Утрата близьких людей.

3.12. Дефіцит спілкування і довірчих відносин.

 

4. Психологічний стан особистості, детермінований актуальною ситуацією (ознаки суїцидальної активності).

4.1. Втрата інтересу до значимих сфер життя (професійної, особистосімейної) зниження загальної активності.

4.2. Неадекватність у поведінці (наприклад, флегматик стає занадто збудливим, гарячково активним; сангвінік – замкненим, подавленим).

4.3. Завуальовані і відкриті суїцидальні висловлення («от, коли мене не буде», «я втомився від життя, мене ніщо не радує», «заснути б назавжди і забути про ці проблеми»).

4.4. Стан дезадаптації.

4.5. Підвищена алкогольна залежність, наркотизація.

4.6. Звуження свідомості, викликане «застряванням» на актуальній ситуації.

4.7. Скарги на перевтому, депресивний стан, самітність, нерозуміння, утрату сенсу життя, спустошеність.

 

5. Антисуїцидальні фактори.

5.1. Емоційна прихильність до значимих інших.

5.2. Батьківські обов’язки.

5.3. Виражене почуття обов’язку, обов’язковість.

5.4. Острах заподіяти собі фізичне страждання чи збиток.

5.5. Уникнення осуду з боку оточуючих.

5.6. Уявлення про гріховність самогубства.

5.7. Наявність творчих планів, задумів. Реальна перспектива реалізувати себе в значимій сфері діяльності.

5.8. Переконаність в аморальності і неестетичності аутоагресивного акту