Психологічні фактори динаміки агресивної поведінки підлітків

Про матеріал
Метою роботи є з'ясування поняття про агресивність особистості, розгляд теорій її виникнення та особливостей динаміки агресивної поведінки у підлітковому віці, а також розглянути можливості діагностичних методик для дослідження агресивності особистості та дослідити їх на практиці. Завданнями роботи є наступні: 1. З'ясувати поняття про агресивність особистості. 2. Визначити основні теоретичні підходи до проблеми виникнення людської агресії. 3. Проаналізувати основні соціально-психологічні особливості динаміки агресивної поведінки підлітків.
Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ 

Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Відділ освіти  Старосинявської районної державної адміністрації

 

 

 

 

 

Психологічні фактори динаміки агресивної поведінки підлітків

 

 

 

Практичний психолог

Гречковська Лариса Петрівна

 

 

 

 

Стара Синява

2014 р.

Вступ

На сьогоднішній день гостро стоїть питання росту злочинності, зокрема, злочинності дитячої (підліткової). Поширюється стереотип підлітка як перманентно агресивної істоти, до якої діючими є засоби насильницькі. В колі психологів вивчення агресії є чи не найпопулярнішим напрямом дослідницької діяльності. Це є ніби специфічна реакція психологічного співтовариства на безпрецедентний ріст агресії та насильства у світі.

Аналізуючи літературу присвячену цій проблематиці стає очевидним, що феномен агресії потрібно розглядати у багатовимірному просторі, враховуючи дані не лише психології, а й соціології, біології, психіатрії, нейропсихології, філософії тощо.

Дана робота базується на дослідженні підлітків не лише у зв'язку з соціальною актуальністю даної проблеми - ростом в Україні кількості злочинів, вчинених підлітками. Це пов'язано швидше з тим, що підлітки є "лакмусовим папірцем", індикатором, які вказують на допустиму можливість агресивної поведінки за певних умов. Підлітки знаходяться психофізіологічно, соціально та психологічно у стані перехідності, готовності приймати нові моделі.

Підліток є дитиною, яка ще не має моделі поведінки, але чиї дії стають соціально значимими. Тому важливим є вивчення причин та факторів агресивності підлітків та проведення з ними психокорекційної роботи.

Найвідоміші зарубіжні дослідники, які займалися вивченням агресії - це Л. Бандура. А. Басс, Л. Берковітц, К. Лоренц, Р. Берон, К. Мойєр, Д. Річардсон та інші. В Радянському Союзі питанням агресії займалися Т. Рум'янцева, Н. Левітов. Зарубіжні дослідники розглядали агресію, насамперед, як поведінку, намагалися не лише описати ці види поведінки, але й кількісно виміряти рівень інтенсивності. Дослідники радянської доби агресію розглядали швидше як психічний стан.

Протягом багатьох століть людство шукало відповіді на питання: чому люди діють агресивно стосовно один одного, і які заходи необхідно вжити  для того, щоб передбачити і взяти під контроль подібну деструктивну поведінку? Це питання розглядалося з різних позицій. Проте тільки в наш час воно стало предметом систематичного наукового дослідження. У зв'язку з цим для сучасного етапу розвитку українського суспільства пріоритетним є курс на формування підростаючого покоління з активною життєвою позицією, здатного до особистісного волевиявлення у неагресивний, толерантний спосіб.

Саме тому, у психолого-педагогічній науці особливо актуальною темою стали теоретичні та емпіричні дослідження, спрямовані на пошук засобів попередження та зменшення проявів агресії у школярів підліткового віку.

Вибір підліткового віку в дослідженні обумовлений тим, що саме в цей період посилюється ймовірність появи агресивних форм поведінки, які набувають характеру усталених партнерів. Тим більше, що шкільна практика засвідчує: агресія є розповсюдженим явищем серед підлітків і не обмежується її проявами лише делінквентними особами.Таким чином соціальна значущість проблеми та недостатнє її вивчення в плані особливостей прояву та можливостей корекції у підлітковому віці зумовили вибір теми   роботи: "Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки підлітків".

Метою  роботи є з'ясування поняття про агресивність особистості, розгляд теорій її виникнення та особливостей динаміки агресивної поведінки у підлітковому віці, а також розглянути можливості діагностичних методик для дослідження агресивності особистості та дослідити їх на практиці.

Завданнями  роботи є наступні:

1. З'ясувати поняття про агресивність особистості.

2. Визначити основні теоретичні підходи до проблеми виникнення людської агресії.

3. Проаналізувати основні соціально-психологічні особливості динаміки агресивної поведінки підлітків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Теоретичний аналіз проблеми агресивної поведінки особистості

1.1  Поняття про агресію людини та її причини. Основні теоретичні пояснення сутності і витоків агресії.

Феномен агресії завжди привертав до себе увагу суспільства. Тому й не випадково, що перші спроби проаналізувати це явище, зрозуміти його причини здійснювалися ще в донауковий період - у сфері релігії.

Філософська думка Нового часу пропонує відносно широкий спектр підходів до проблеми причин людської агресії - від природної схильності людини до насильства (Т.Гоббс) до поглядів про вирішальну роль соціокультурного оточення (концепція Дж.Локка) або географічно-кліматичних умов (Ш.-Л.Монтеск'є). В цілому в ті часи переважав підхід, згідно з яким агресія оцінювалась як поведінка, що суперечить позитивній сутності людини (А.Реан визначив його як „етико-гуманістичний")[14,с.12].У XIX столітті розвиток природничих і гуманітарних наук дав певний імпульс для розуміння агресії та її причин. Так, Ч.Дарвін розглядав винищення представників свого або чужого виду (що, власне, і є агресією) як один з механізмів природного відбору і самозбереження живих істот. Ці обставини обумовили появу нового підходу до проблеми агресії, згідно з яком вона є біологічно доцільною формою поведінки, що сприяє виживанню та адаптації живої істоти (за А.Реаном - „еволюційно-генетичний" підхід) [14,с. 18].У рамках психологічної науки феномен агресії почали вивчати з кінця XIX століття. Перші психологічні висліди на природу агресії були спрощеними, їм бракувало емпіричної бази, внаслідок чого реконструювалися певні інстинкти: „інстинкт ворожості" за У.Джеймсом, «інстинкт агресивності (войовничості)» за У.Мак-Дауголлом тощо. Поява на початку XX століття двох потужних теоретико-методологічних напрямів - психоаналізу і біхевіори основні підходи до проблеми агресії: як до природженої властивості (вчення З.Фрейда) і як реакції на несприятливий зовнішній стимул (концепція „фрустрації- агресії" (Д.Долларда і Н.Міллера) [20, с. 11].

Значного успіху у вивченні проблеми агресії було досягнуто в 1960-ті роки в результаті синтезу знань ряду природничих і гуманітарних дисциплін (психології, біології, соціології, екології), а також розвитку наукової методології. У дослідженні агресії активніше почали застосовуватися нові експериментальні технології. Саме тоді нагромаджувалися емпіричні знання, формулювалися основні принципи вивчення агресії. Це були праці таких дослідників, як А. Басс, Л. Берковітц, А. Бандура та інших [3, с. 15].В цілому в період з 1964 до 1973 року на тему агресії з'явилося втричі більше публікацій, ніж за три попередні десятиріччя. Частково це обумовлювалося поширенням у західному суспільстві насильницької злочинності, а, з іншого боку, вивчення феномена агресії стимулювалось соціально-політичною атмосферою „холодної війни". Вже тоді деякі західні дослідники повели мову про необхідність створення нової міждисциплінарної галузі - „вайолентології" (від англ. vioience" -насильство) [4, с. 13-14].

У радянській психологічній науці до кінця 1980-х років феноменові агресії не надавалося стільки уваги, як на Заході. Деякі спеціалісти вивчали окремі аспекти проблеми агресивної поведінки, зокрема психофізіологічного (Л.Колчина, Н.Левітов), медичного (А.Личко, А.Стаценко) та кримінологічного (Ю.Антонян, С.Єнікоплов, В.Кудрявцев, Е.Квятковська-Тохович, Т.Курбатова) насильства.

Отже, агресія вивчалася здебільш як атрибут девіантної та делінквентної поведінки. Суто психологічної літератури з аналізом феномена агресії практично не існувало. Виняток — поодинокі видання, в яких критикувалися зарубіжні, зокрема фрейдистські теорії агресії. У більшості наукових джерел терміни „агресія" та „агресивна поведінка" взагалі не застосовувалися. Марксистська методологія зосереджувалась на вивченні, насамперед, соціальних чинників природи будь-якої поведінки, в тому числі й агресивної.Зміни в суспільстві, що сталися наприкінці 1980-х - початку 1990-х років, які викликали соціальні конфлікти, зростання насильства, поставили феномен агресії в центр уваги психології. З'являються наукові статті, присвячені цьому феноменові, його причинам та передумовам (А.Реан, Т.Румянцева та інші). При цьому, дослідження присвячувались проблемам дитячої і підліткової агресії та агресивності (Н.Алікіна, О.Бовть, Л.Семенюк, І.Фурманов). З 2001 року в Україні почав видаватися науковий журнал „Соціально-психологічні та медичні аспекти жорстокості", засновником якого є Міжнародний медичний реабілітаційний центр для жертв війн і тоталітарних режимів. З'являються нові напрями дослідження проблем агресивної поведінки, зокрема, вивчення феномена „педагогічної агресії" (Т.Курбатова, М.Іовчук, А.Ссверний), агресивних підлітково-молодіжних субкультур (І.Башкатов, В.Казміренко, Л.Радзіховський, В.Моргун, К.Сєдих, А.Толстих), феномена „дідівщини" в армії (Ю.Дерюгін, М.Марченко, І.Меркулов), впливу телебачення (А.Допира, С.Єнікоплов, К.Тарасов, Л.Щеглов) та комп'ютерних ігор (І.Бурлаков, Е.Болєскіна, Л.Давидова, С.Шапкін). Публікувалися й праці західних дослідників (А.Бандура, Л.Берковітц, Р.Берон, К.Бютнер, К.Лоренц, Д.Річардсон, Е.Фромм та ін.) [4, с. 17-18].Те, що проблема агресивної поведінки особистості є однією з актуальних як у психологічній, так і в інших гуманітарних (соціологія, кримінологія) і природничих науках (медицина, біологія, фізіологія тощо), обумовило появу низки методологічних проблем. Основною з них є наявність різних визначень, теорій, моделей, адже зрозуміло, що, наприклад, соціолог не буде підходити до вивчення агресії з тих же позицій, що й дослідник-фізіолог. Все це, як зазначає Т.Румянцева, дозволяє різним авторам, залежно від мети і завдань дослідження, вкладати в поняття „агресія" свій зміст [16, с. 82].

Сучасний словник з психології дає таке визначення: "Агресія - це мотиваційна поведінка, дія, яка може зашкодити іншому індивідові, викликаючи депресію, психодискомфорт, напруженість, страх, боязнь, аномальне психопереживання" [22, с. 6].Відомий американський вчений Л. Берковіц звернув увагу на те, що одна з головних проблем у визначенні поняття "агресії" полягає в тому, що в англійській мові цей термін означає велику багатогранність дій [4,с.19].Інший дослідник, Басов М.В., запропонував таке визначення агресії: це будь-яка поведінка, яка містить загрозу або ж завдає шкоди іншим. Незважаючи на розбіжності стосовно визначення агресії, більшість спеціалістів соціальних наук сходяться на тому, що агресія - це будь-яка форма поведінки, яка є спрямована на те, щоб образити іншу людину чи зашкодити їй. Умовно можна виділити різні статуси агресії (як психічного стану, як властивості особистості, як об'єкта потреб, як поведінкових проявів), між якими має місце взаємозв'язок .

Агресія як психічний стан - на певний час обумовлює ставлення до самої людини і до інших об'єктів (живих та неживих) та характеризується пізнавальним, емоційним та вольовим компонентами. Агресія як властивість особистості - по-перше, виступає як мотиваційна тенденція, внутрішнє спонукання до здійснення агресивних дій, по-друге, відображає відносно стабільну готовність до агресивних дій в самих різних ситуаціях за наявності потенційно агресивного сприймання та потенційно агресивної інтерпретації як стійкої особистісної особливості світосприйняття та світорозуміння, по-третє, характеризується наявністю деструктивних тенденцій у відносинах з іншими людьми. Агресія як об'єкт потреби - виступає метою і мотивом поведінки, як самостійна цінність.Агресія як поведінковий прояв - це поведінка, котра характеризується спрямованістю, по-перше, на заподіяння шкоди неживим об'єктам, по-друге, на здійснення дій, які спричиняють шкоду (фізичну, моральну чи матеріальну) живим істотам, які мають мотивацію уникнення такого ставлення. Аналіз літератури дозволяє констатувати достатню вивченість детермінант агресивної поведінки людини :

- соціальних (несприятливі взаємини в соціумі загалом та мікросоціумі - школа, сім'я);

- емоційних (підвищена тривожність та фрустраційні впливи, породжувані соціумом та почуттям меншовартості);

- когнітивних (готовність до трактування соціально-перцептивних факторів як таких, що несуть загрозу "Я", самореалізації);

- поведінкових (рефлекторна готовність до агресивного реагування) [9, с. 174-175].

При дослідженні проблеми функціонального призначення агресивних проявів особистості розглядаються позитивні (спосіб захисту), негативні (спосіб здійснення впливу на іншу людину, демонстрація власної сили) та амбівалентні (спосіб вираження гніву, зняття стресу, тобто розрядка емоційного напруження, засіб для досягнення певних цілей, помста за агресивну поведінку іншої людини, можливість відчути задоволення) функції агресії.

Розбіжності простежуються також у виділенні науковцями форм та видів агресії, їх аналіз дозволяє враховувати у дослідженні увесь спектр проявів агресії. Так, однією з найбільш розповсюджених у науковій літературі є дихотомічна диференціація агресії на ворожу та інструментальну (А.Басс, Р.Берон та Д.Річардсон, Б.Крейхі, С.Фешбах, Х.Хекгаузен). Крім того, на підставі модальності реакції виділяють вербальну та фізичну агресію; якості реакції - дієву та бездієву; спрямованості - пряму, побічну та аутоагресію; можливості сприймання — відкриту та приховану; видів ушкодження — фізичну та психологічну; тривалості наслідків - короткочасну та довготривалу; соціального аспекту - індивідуальну та групову.

Становлення агресивних поведінкових патернів в процесі онтогенезу обумовлене дією ряду соціальних та індивідуально-психологічних причин і психологічних механізмів закріплення, що передбачає при вивченні особливостей прояву агресії в підлітковому віці урахування зовнішніх та внутрішніх впливів нарівні цілісного суб'єкта.

Механізмами, що забезпечують засвоєння агресивної поведінки впродовж онтогенезу, є: наслідування моделі через спостереження за агресивними діями інших (А.Бандура, Л.Берковіц); прямі підкріплення у вигляді заохочення батьками агресії через її схвалення (Л.Берковіц); непрямі підкріплення, що відбуваються шляхом поблажливого ставлення батьків до агресивних проявів дитиною (Р.Сірс, Е.Маккобі та К.Левін); фрустрація потреби в любові та визнанні з боку батьків як значущих дорослих та однолітків (Е.Еріксон, Г.Парене, А.Фрейд); прагнення дітей позбавитись почуття неповноцінності при надмірних вимогах батьків (А.Адлер); особистий досвід дитини, який вона отримує в сім'ї шляхом жорстоких покарань з боку батьків (А.Бандура та Р.Уолтерс, Р.Берон та Д.Річардсон, В.В.Знаков, Б.Крейхі, М.Раттер, Н.Ю.Синягіна, В.О.Тюріна) [5, с. 213].

Таким чином агресію слід розглядати не як модель поведінки, а як емоцію, мотив чи установку.

Термін "агресія" часто асоціюється з негативними емоціями - такими, як злість; з мотивами - такими , як прагнення образити, нашкодити; і навіть з негативними установками - такими, як расові та етнічні упередження. Незважаючи на те, що всі ці фактори, без сумніву, відіграють важливу роль в поведінці людини, результатом якої стає нанесення шкоди, їх наявність не є необхідною умовою для подібних дій.Агресія зароджується як у стані повного спокою, так і в стані надзвичайного емоційного збудження. Також зовсім необов'язково, щоб агресори ненавиділи чи навіть симпатизували тим, на кого спрямовані їхні дії. Більшість з них завдає болю людям, до яких ставиться швидше позитивно, ніж негативно (випадки насильства в сім'ї).

Єдиної теорії агресії не існує. Є кілька теоретичних напрямів, що по-різному пояснюють сутність і витоки людської агресії. До основних з них належать теорія інстинкту 3. Фрейда, еволюційний та соціобіологічний підходи, теорії спонук та теорії соціального на учіння, а також когнітивні моделі агресії.Теорія інстинкту 3.Фрейда. Учений вважає агресивну поведінку вродженою. У ранніх роботах він тяжів до того, що людська поведінка зумовлена інстинктом життя — еросом, енергія інстинкту життя (лібідо) спрямована на його збереження і відтворення. А коли цьому щось перешкоджає, енергія інстинкту життя намагається зруйнувати перешкоду. Це і є агресія.

Згодом З.Фрейд змінив свою, думку щодо джерела агресії. Спостерігши жахи Першої світової війни, учений дійшов висновку про наявність ще одного основного інстинкту- інстинкту смерті (танатосу). Людська поведінка є складною взаємодією цих двох інстинктів. Постійний конфлікт між еросом і танатосом спричинює напруженість. Є механізми (наприклад, механізм зміщення), що забезпечують спрямування руйнівної енергії танатосу назовні, оберігаючи таким чином «Я».

Згідно із Фрейдом, агресія людини є вродженою і неминучою, якщо енергія танатосу не буде спрямована проти інших. Сам З.Фрейд способом розрядки вважав катарсис [20, с. 8].

Теоретики еволюційного підходу джерелом агресії вважають інший вроджений механізм — інстинкт боротьби. Найвідомішими його представниками є Лоренц (зачинатель етіологічного підходу) та Андрі (автор мисливського підходу).Згідно з Лоренцом, за джерелом агресії приховується вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині, так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за виживання,який забезпечував поліпшення генетичного фонду (давати потомство, захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання і є джерелом агресії.

Чи можна агресію пригнітити або спрямувати в інше русло? Лоренц вважав, що агресивна енергія утворюється в організмі постійно, у певному ритмі і спонтанно. І чим більше цієї енергії нагромадилося, тим меншої сили зовнішній чинник може спричинити агресивну поведінку. З гіпотези Лоренца про взаємозв'язок між кількістю нагромадженої енергії та стимулами, що її вивільняють, випливає важливий для педагогічної діяльності наслідок. Суть його така.

 Відомо, що з-поміж інших істот лише людина схильна до насильства над представниками свого виду. Вовк загризає зайця, тигр розриває косулю, і лише людина вчиняє насильство проти собі подібного — людини. Лоренц пояснює цей факт тим, що поряд із наявністю у всіх істот вродженого інстинкту боротьби, є ще інстинкт пригнічення прагнення до насильства. Сила пригнічення і сила агресії — взаємопов'язані: чим вища здатність живого організму завдавати жертві серйозних ушкоджень, тим більша сила пригнічення агресії.  Отже, у левів та тигрів, які можуть легко знищити велику кількість слабших тварин, сила, що стримує агресію, також велика і стримує напад на представників свого виду. Серед людей імовірність завдавати фізичної шкоди одне одному невелика і, отже, невелика й сила пригнічення агресії. Утім, за відносно короткий час людина винайшла технології, які дають їй можливість завдати іншим людям значної шкоди (ідеться про винайдення зброї масового знищення). Проте стримуюча сила людини залишилася невеликою. Прагнення лідерів тоталітарно-фашистських режимів знищувати цілі нації Лоренц пояснював саме домінуванням у людини здатності до насильства над стримуючими імпульсами, які пригнічують агресивні дії.Лоренц вважав агресію неминучою, однак бачив і способи її послаблення: загрозі вибуху агресії можна запобігти, енергію спрямовувати у русло різноманітних дій. Чинником, який «блокує» агресію, є, за Лоренцом, любов та дружба.

У руслі еволюційного підходу є ще одна цікава гіпотеза агресії, її висунув Андрі. Це так звана «мисливська гіпотеза». Андрі вважає, що саме мисливський інстинкт становить основу людської агресивності. У результаті природного відбору з'явився новий вид істот — мисливці: вони нападали, аби здобути їжу, виробили мову, щоб об'єднуватися для нападу, а розвиток мозку та поява зброї, що вбиває на відстані, остаточно ствердили силу людини як істоти, здатної до насильства у межах свого виду .

 На думку соціобіологів, агресія розвинулась як засіб отримати свою частку ресурсів і цим самим забезпечити переваги роду у природному відборі. Упродовж  еволюції гени виду найстабільніше забезпечують адаптивну поведінку у природному середовищі, сповненому різних, зокрема й несприятливих для виживання, подій. Щоб відвоювати свою частку ресурсів, сприяти виживанню тих, хто має подібні гени, тобто родичів, і бути агресивним (заважати дати потомство) до тих, чиї гени відмінні од членів власного клану. Таким чином, агресивна взаємодія з конкурентами є одним зі шляхів збільшення шансів на успішну репродукцію за умов обмежених ресурсів.

 Теорії спонук. Спонукою агресії є неінстинктивна мотиваційна сила, яка виникає в результаті депривації.У цьому разі прагнення завдати шкоди іншим зумовлене зовнішніми щодо особистості причинами. Однією з теорій, що належать до цього напряму, є теорія фрустрації агресії (Доллард). Фрустрацією називають психічний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди у досягненні значущої мети.Хоч ця теорія має багато прихильників, є очевидним, що фрустрація не завжди призводить до агресії. Фрустрація викликає агресивну поведінку тих людей, які мають звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресії. Крім того, агресія є наслідком багатьох чинників.

Фрустрований індивід падає на підлогу і б'є ногами, кричить чи кидається з кулаками на однокласника. Але може статися, що страх покарання за подібну поведінку стримує його. Тоді для розрядки агресії фрустрований індивід може повернути свої агресивні дії проти того, кого він не боїться, наприклад, молодшого братика, собаки. Вибір жертви для агресії зумовлюється силою прагнення до агресії та тими чинниками, що перешкоджають агресії і стимулюють схожістю потенційної жертви із фруструючим чинником.

 Таким чином, зміщена агресія найімовірніше розряджається на тих моделях, щодо яких сила гальмівних чинників невелика (не дадуть здачі, ніхто не покарає за напад), але у яких висока стимульна схожість із фрустратором. Модель, що пояснює появу зміщеної агресії, розроблена Міллером. У теорію фрустрації вносили уточнення і такі відомі вчені, як Берковіц та Зільман. Зільман, зокрема, стверджував, що агресія зумовлена збудженням. Збудження від кількох джерел може накладатися, посилюватися, зменшуючи чи підкріплюючи емоційну реакцію. Унаслідок збудження прискорюється пульс, підвищується потовиділення та артеріальний тиск. Це підготовка організму до реакції «бийся чи втікай», яка у процесі еволюції виробилася для виживання. У руслі цієї теорії було проведено низку досліджень, які засвідчили, що збудження від таких джерел, як фільми зі сценами насильства, відверта еротика, фізична активність, шум сприяють виникненню та вияву агресивних реакцій. Теоретики, які вбачають причини агресії швидше у зовнішніх стимулах, ніж у вродженій схильності до насильства, дають оптимістичніший прогноз щодо можливостей знизити людську агресивність. Утім, тотальне усунення всіх джерел збудження, що йдуть із навколишнього середовища, звичайно ж, неможливе .

Когнітивні моделі агресії. Представники цього теоретичного напряму вважають, що в основі агресивної поведінки лежать емоційні та когнітивні процеси.

У своїх пізніх роботах Берковіц джерелом агресії вважав не стимули зовнішнього середовища, а емоційні та пізнавальні процеси особистості. Наприклад, можливості для досягнення особистістю мети блоковані. Це блокування спонукатиме до агресії лише в тому разі, коли буде переживатись як негативне. Крім того, вияв агресії залежатиме від особистісної  інтерпретації неприємних емоційних переживань: якщо інтерпретує як злість -  виявлятиме злість, як страх — відповідно і реагуватиме втечею, заціпенінням тощо. Таким чином, увага акцентується на важливості для особистості осмислення своєї поведінки. Утім, визнається той факт, що іноді агресія буває непідвладна контролю [4, с. 58-59].

За цією теорією, аби зменшити ймовірність агресивної поведінки людини, потрібно навчати її контролювати імпульсивну агресію, виробляти навички не реагувати на провокацію відповідною агресією, а виробляти конструктивні підходи до виходу з таких ситуацій.

Теорії соціального научіння розглядають агресію як соціальне явище, тобто як форму поведінки, засвоєну в процесі соціального научіння. Теорія соціального научіння запропонована Бандурою. Вплив біологічних чинників на агресивну поведінку не заперечується (як у випадку будь-якої активності, здійснення агресивної дії залежить від основних нейрофізіологічних механізмів). Утім, вплив біологічних чинників досить обмежений.Згідно з Бандурою, аналіз агресивної поведінки потребує уваги до трьох моментів: способів засвоєння агресивних дій; чинників, що провокують їх появу; умов, за яких вони закріплюються. Засвоєння, провокування та регуляція агресивної поведінки здійснюється через основні механізми .

Таким чином, з погляду теорії научіння агресивні реакції засвоюються і підтримуються через безпосередню участь особистості в актах агресії або спостереження за виявами агресії інших. Отже, якщо створити умови, за яких особистість не могла б залучатися до актів насильства чи спостерігати їх, — агресію можна було б контролювати і запобігати їй [2, с. 110-111].

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Особливості агресивної поведінки підлітків

У підлітковому віці відмічається загострення агресивних суперечностей, що пов'язано з кризою періоду дорослішання, збільшенням фізичної сили та соціальної активності при загальній невпевненості, неврівноваженості, неадекватності (Л.І.Божович, І.С.Булах, Г.С.Костюк, А.В.Мудрик, М.С.Неймарк, Ф.Райс, Х.Ремшмідт, В.Г.Степанов, Т.М.Титаренко, Д.І.Фельдштейн, Е.Еріксон).На основі аналізу робіт, присвячених вивченню особливостей агресії у підлітковому віці (А.Бандура та Р.Уолтерс, О.Б.Бовть, Б.Крейхі, Ф.Райс, М.Раттер, А.О.Реан, .М.Семенюк, І.О.Фурманов), були виділені основні групи чинників цього явища, до яких можна віднести:

- соціальні (нестабільність у суспільстві, культурні пріоритети, вплив засобів масової інформації, характер взаємовідносин у сім'ї, відсутність успіхів у школі, стосунки з однолітками);

 - індивідуально-психологічні (особливості нервової системи, неадекватна самооцінка, почуття неповноцінності, невпевненість, прагнення до самоствердження за будь-яку ціну, несформованість вмінь саморегуляції).

 Сучасна психологія вважає, що людина не народжується егоїстом або альтруїстом, скромною чи хвальковитою, атеїстом чи релігійною - вона такою стає. Ядром конфліктної ситуації, яка приводить до моральної деформації особистості, являються не біологічні властивості, а недоліки сімейного виховання [6, с. 24]. Підліток потребує не просто уваги, а розуміння, довіри дорослих. Він прагне грати певну роль серед своїх однолітків і старших. У дорослому середовищі закріплюється позиція, що перешкоджає розвитку соціальної активності підлітків - дитина повинна слухатись. У результаті між дорослими та підлітками виникає психологічний бар'єр, прагнучи подолати який, багато підлітків використовують агресивні форми поведінки, бажаючи привернути до себе увагу, показати, що вони змінилися, що у них є свої права [1, с. 134].

Сутність агресивної поведінки проявляється в аналізі її мотивації. Помітну роль у цій мотивації відіграють почуття та емоції негативного характеру - гнів, помста, ворожість, злість, відраза, страх, тривожність, провина тощо. Агресивна поведінка, пов'язана з цими емоціями, які виражаються у бійках, побоях, образах, тілесних ушкодженнях, вбивствах, в знищенні або пошкодженні майна. Одна і та ж емоція по-різному впливає на різних людей, вона має різний вплив на одну і ту ж людину в цілому. Емоції можуть змінювати сприйняття оточуючого світу: від яскравого і світлого - до темного і пригніченого; дії людини - від неадекватних до виправданих. Індивідуальні особливості, відмінність емоційних порогів у дітей впливають на частоту, з якою вони виражають свої емоції, визначають характер реакцій на них в оточуючих [5, с. 87].Характер же реагування на емоційну поведінку дітей обумовлює їх експресивний стиль, особистісні особливості. Почуття, емоції, переживання, що породжуються зовнішніми та внутрішніми причинами, виражаються у дитини зазвичай у тій формі, яка прийнята в тій культурі, до якої вони належать.

 Прояву агресивності сприяють недоліки виховання, які допускаються у різних інститутах соціалізації, у тому числі не лише в сім'ї, школі, але і в ЗМІ.Діяльність засобів масової інформації наклала значний відбиток на психіку підлітка - потік кіно, телефільмів, друкованої продукції, реклами, які заповнені сценами обману, насилля, сексу - роблять підлітка агресивним. Значна кількість «детективів», «бойовиків», «порнографічних фільмів» і т.д. провокують агресивні форми поведінки, роблячи підлітка дорослим у його власних очах. Телебачення не лише розважає і дає інформацію, але і формує в дітях, підлітках судження та моделі поведінки [13, с. 22].

 Окремо слід зауважити про музичні уподобання підлітків. У віці 11-12 років і підлітків виникає інтерес до різних ансамблів, груп, виконавців. Багато в чому вони визначаються існуючою в молодіжному середовищі, компанії однолітків моди на ті чи інші музичні напрямки. Інтерес або навіть пристрасть до певних музичних стилів пов'язаний з особливостями емоційної сфери підлітка, з потребою в емоційній насиченості.

 Вчені прийшли до висновку, що сучасні музичні стилі і напрямки негативно впливають на емоційне здоров'я людини. Сучасні напрямки - рок, поп-музика, джаз, танго, блюзи, вуду, комп'ютерна музика мають рваний ритм, який не являється синхронним з ритмом організму. Підліток відчуває потік енергії, але він тече вниз, що штовхає слухача у депресію, з'являється відчуття злості, дратівливість, агресія. Музика може викликати головний біль, погіршення сну, психічні й емоційні розлади, в результаті чого підліток відчуває себе спустошеним та втомленим. Що стосується слів сучасних текстів пісень, то на протязі однієї й тієї ж пісні може звучати лише одне слово, розтягнути у часі - смерть, насилля, наркотики, самогубство. Ці слова проникають у підсвідомість «жертв», які слухають дану музику. Людина виявляється запрограмованою на смерть або руйнування, що в результаті призводить до знищення самого життя.  Яка може бути любов до життя, коли вся підсвідомість налаштована на ритми смерті, а в свої поведінці людина підкоряється командам, які йдуть саме з цього рівня свідомості [12, с. 21-22].

Агресивність в особистісних характеристиках підлітка формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволення своїм положенням у суспільстві, що проявляється у відповідній поведінці.Так само можуть впливати і природні особливості - його темперамент, наприклад, збудливість і сила емоцій, що сприяють формуванню таких рис характеру як дратівливість, невміння тримати себе руках, імпульсивність. Таким чином підліток шукає виходу внутрішній напрузі.У дослідженні Семенюк Л. М. було показано, що якщо в 10—11-літніх підлітків переважають прояви фізичної агресії, то в міру дорослішання в підлітків 14—15 років на перший план виходить вербальна агресія. Це, однак, не пов'язано зі зниженням прояву фізичної агресії з віком. Максимальні показники прояву усіх форм агресії (як фізичної, так і вербальної) виявляються саме в 14—15 років. Але динаміка росту фізичної і вербальної агресії в міру дорослішання неоднакова: прояви фізичної агресії хоча і збільшуються, але незначно. А от прояви вербальної агресії ростуть більш швидкими темпами [9, с. 179-114].Усередині підліткового віку як у хлопчиків, так і в дівчаток існують вікові періоди з більш високим і більш низьким рівнем прояву агресивної поведінки. Так, встановлено, що в хлопчиків існують два піки прояву агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчаток також виявляються два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки відзначається в 11 років і в 13 років. Порівняння ступеня виразності різних компонентів агресивної поведінки в хлопчиків і дівчаток показало, що в хлопчиків найбільш виражена схильність до прямої фізичної і прямої вербальної агресії, а в дівчаток — до прямої вербальної і до непрямої вербальної. Таким чином, для хлопчиків найбільш характерна не стільки перевага агресії за критерієм «вербальна-фізична», скільки вираження її в прямій, відкритій формі і безпосередньо з конфліктуючим. Для дівчаток же характерна перевага саме вербальної агресії в будь-яких її формах — прямій або непрямій, хоча непряма форма виявляється все-таки більш розповсюдженою [13, с. 320-322].

 Рівень виразності агресивних реакцій корелює із самооцінкою підлітка. Загальна тенденція тут полягає в наявності прямого зв'язку: чим вищий рівень самооцінки, тим вищі показники загальної агресії в різних її складових. Такий взаємозв'язок характерний як для інструментальної агресії, гак і для іншої форми агресії — ворожості.Для розуміння підліткової агресії важливе значення має не тільки розгляд самої по собі самооцінки особистості, але й аналіз співвідношення самооцінки і зовнішньої оцінки, що дається референтними особами, наприклад, вчителями або однолітками. Якщо самооцінка не знаходить належної опори в зовнішньому соціальному просторі, якщо оцінка підлітка значимими особами з найближчого оточення завжди (або переважно) нижча його самооцінки, то ця ситуація, безсумнівно, повинна розглядатися як фруструюча. При цьому тут фрустрація стосується не чогось другорядного, тому що блокується одна з базових, фундаментальних потреб особистості -погреба у визнанні, повазі і самоповазі. І як будь-який фрустратор, ця ситуація може провокувати прояв агресії.Спеціальні дослідження, проведені з цього приводу, показали, що дійсно підлітки, чия самооцінка знаходиться в конфлікті з зовнішньою оцінкою соціуму (оцінка нижча і не відповідає самооцінці), значно відрізняються від своїх однолітків більш високими показниками агресії.

Однієї з форм агресивної поведінки взагалі, і в підлітків зокрема, є аутоагресивна поведінка, тобто агресія, спрямована на самого себе. Аутоагресія, власне кажучи, являє собою деструктивну, саморуйнуючу поведінку.

 Феномен аутоагресії являється мало дослідженим і, звичайно ж, не повинен зводитися лише до клінічної мазохістської інтерпретації. Зрозуміло, що аутоагресія, так само як і агресії взагалі, становить значний інтерес саме для «нормальної» психології особистості [9, с. 179-180].

Агресивність дитини можна виявити по наступних ознаках:

1. Часті випадки дій проти інших дітей (насмішки, побої, вилучення якого-небудь предмету).

2. Часті епізоди злісних вигуків або приступи поганого настрою.

3. Постійне заперечення батькам та іншим авторитетним дорослим.

4. Багаточисельні вчинки, спрямованні на руйнування [7, с. 80].

Таким чином, дані сучасної науки стверджують, що агресивний підліток - це перш за все звичайна дитина, якій притаманна нормальна спадковість. Риси, якості агресивності вона набуває під впливом помилок, недоліків, прогалин у виховній роботі, труднощів в оточуючому її середовищі.

 

 

 

 

1.3. Шляхи попередження розвитку агресії у підлітковому віці

Найважливішою умовою ефективної соціалізації і попередження становлення агресивних форм поведінки є розвиток мотивації прихильності, за допомогою якої в дитини з'являється необхідність в інтересі, увазі і схваленні навколишніх, і в першу чергу — власних батьків.

Як вторинне підкріплення прихильність потім може обумовлювати пристосування дитини до соціальних вимог і заборон. У зв'язку з цим варто підкреслити, що важливою умовою розвитку агресії є не тільки соціальне научіння як таке, але і фрустрація, що виникає при відсутності батьківської любові і при постійному застосуванні покарань з боку або одного, або обох батьків.

Зазвичай, попередження і викорінювання агресивної поведінки пропонується здійснювати двома шляхами: агресивні дії, вчинки або треба залишати без підкріплення, без нагороди, або за них треба активно карати.Якщо батьки не звертають уваги на агресивну поведінку, залишаючи її без підкріплення, і якщо в той же час відбуваються інші (позитивні) поведінкові акти, що підкріплюються, то агресивна поведінка, що залишається без підкріплення, поступово вгасає.Логіка тут дуже ясна, власне кажучи вона відображає канонічний біхевіоральний підхід. Однак у тому випадку, коли мова йде саме про підліткову агресію, позиція про ігнорування актів агресивної поведінки як спосіб попередження і «зняття» агресії викликає сумнів і навіть насторожує.Повсякденний психолого-педагогічний досвід, практика психологічного консультування і деякі спеціальні дослідження показують, що ігнорування актів підліткової агресії загрожує небезпечними наслідками і може вести до подальшої ескалації агресивної поведінки, перетворення її в звичну форму поведінки особистості.

 Очевидно, це пов'язано з тим, що якщо батьками проігноровані акти агресії маленької дитини, то в силу замкнутості її кола спілкування лише з сім'єю поведінка дійсно залишиться непідкріпленою. Якщо ж батьки ігнорують акти агресії підлітка, то поведінка не обов'язково залишається непідкріпленою, тому що коло спілкування підлітків вже не обмежується родиною — підкріплення може бути знайдене на стороні. У тому числі, наприклад, і у виді схвалення однолітками агресії проти «неправильних (несправедливих) дій батьків. А крім того, у силу вираженої в підлітковому віці тенденції, поведінкової особливості — випробовувати соціальні норми і правила «на міцність» і через це визначати границі припустимого у своїй поведінці — відсутність реакції дорослих на акти агресивної поведінки вже сама по собі може стати позитивним підкріпленням агресії »  [6, с. 23-24].Активне покарання також розглядається як спосіб гальмування і корекції агресивної поведінки. Однак загальмовані таким способом агресивні реакції не обов'язково зникнуть зовсім і можуть проявитися в ситуаціях, де загроза покарання слабша.З таким висновком погоджується також теорія зміщеної агресії Міллера, в основі якої лежить уявлення про перенос агресії на інший об'єкт, розрядці агресивного імпульсу на людину, атакувати яку менш небезпечно, хоча вона і не є істинним джерелом виникнення агресивного спонукання.

 При цьому теорія зміщеної агресії стверджує, що вибір агресором жертви в значній мірі обумовлений трьома факторами:

1) силою спонукання до агресії;

2) силою факторів, що гальмують дану поведінку;

3) стимульною подібністю потенційної жертви з фрустрованим агентом.

 Крім того, між строгістю покарання і рівнем агресивності дітей існує позитивна залежність. Ця залежність поширюється і на випадки, коли покарання є реакцією батьків на агресивну поведінку дитини, тобто

використовується як виховна міра, спрямована на зниження агресивності і формування неагресивної поведінки дитини [14, с. 7].

У результаті вивчення спочатку маленьких дітей (третьокласників), а потім і підлітків було виявлено, що ті діти, які піддавалися з боку батьків строгим покаранням, виявляли в поведінці велику агресію.Більш того, у результаті лонгітюдного дослідження було встановлено, що суворість покарання, що застосовувалося до дітей, коли їм було 8 років, корелювала з агресивністю їхньої поведінки в 18- і 30-літньому віці.В іншому дослідженні було показано, що найменш агресивні 18-літні юнаки були саме з числа тих, кого в 8-літньому віці батьки хоча і карали, але помірковано, не строго.Загальний висновок цих авторів полягав у тому, що коли батьки занадто суворо або занадто поблажливо відносяться до агресивності своїх синів, тоді ці хлопчики в пізньому підлітковому віці схильні до більшого прояву агресії, ніж їхні однолітки [12, с. 24].

Таким чином, причини агресії дитини необхідно шукати в сім'ї, у вихованні. Покарання дітей може сприяти як подоланню агресії, так і її стимуляції, включаючи оволодіння формами агресивних дій. Дитина вчиться, що сильний та старший може проявляти, демонструвати агресивні дії. Дослідження показують, що агресивні діти виховуються батьками, які застосовують до них фізичне насилля.Діти, яких часто та сильно били, ведуть себе спокійно і навіть покірно вдома, але по відношенню до сторонніх, до ровесників проявляють більше агресивності, ніж їхні товариші, в яких у сім'ї була інша ситуація. Покарання - це модель агресивної поведінки, яка, зазвичай, передається дитині дорослими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студ. вузов. -Екатеринбург: Деловая книга, 1999 - 554с.

2. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. - М.: Изд-во «Ексмо пресс», 1999.-512с.

3.Бандура А., Уолтс Р. Подростковоя агрессия. Изучение влияния воспитания в семейных отношениях. - М.: Прогресс, 1999.

4.Берковиц Л. Агрессия. Причины, последствия, контроль.

М.: Просвещение, 2001. - 512с.

5. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб.: Питер, 1997

6.Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навчальний посібник. - Чернігів: ЧДПУ імені Т. Г. Шевченка, 2000.- 156с.

7. Заброцький М.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. —Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. — 112с.

8. Ковалев П. Возрастно-половые особенности отражения в сознании структури собственной агрессивности й агрессивного поведения. -СПб.: Питер, 1996.-358с.

9.Мелоян А.Є. Психологічний аналіз агресивної поведінки в підлітковому віці: Вісник ХДПУ ім. Г. С. Сковороди. Вип. 9. — X., 2002. -С. 179-184.

10.Мізерна О.О. Корекційна тренінгова програма "Самовдосконалення" для подолання агресивних проявів серед підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - №4. - С.37-43; №5. -С.54-60.

11. Охрімчук Р. Робота з батьками дитини, що має прояви агресивної поведінки // Шкільний світ. - 2006. - №9. - С.21-24.

11. Охрімчук Р. Як допомогти дитині впоратися з агресією: технологія індивідуального підходу // Шкільний світ. - 2006. - №9.- С.6-9.

12. Пересунчак О. Фактори впливу на розвиток дитячої агресивності // Психолог. — 2007. — №2 (Січ.). - С.21-22.

13.Райс Ф. Психология подросткового й юношеского возраста. -СПб.: Изд-во «Питер», 2000. - с. 342.

14.Реан А.А. Агрессия й агрессивность личности // 1 Психологический журнал. - 1996. - Т. 17. - №5, С.3-18.

15. Рогов Е.И.Настольная книга практического психолога.Книга1.-М.Владос,2001.-С.240-246.

16.Румянцева Т. Г. Понятие агрессивности в современной зарубежной психологии //Вопросы психологии. - 1991. -№1, С.81-87.

17.Райгородский Д.Я.Практическая психодиагностика.-БАХРАХ-М,2002.-668с.

18.Семенюк Л.М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков й условия его коррекции. - М.: Воронеж, 1996. - 254с.

19. Федорченко Т., Методи корекційної роботи з агресивними дітьми і підлітками // Рідна школа. - 2007. -№2.- С.12-15.

20.Фрейд З.Психология бессознательного.-М.:Просвещение,1990.-С.39-123

21.Фромм Е. Азбука для родителей. - Л., 1991 - с. 319

22.Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. - Мн.: «Современное слово», 1998. - 786с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Інкл
Додано
24 лютого
Переглядів
306
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку