Психологія як наука. Предмет, методи та завдання. Особистість. Психологія особистості

Лекція №1 Психологія як наука. Предмет, методи та завдання. Особистість. Психологія особистості

{5940675 A-B579-460 E-94 D1-54222 C63 F5 DA}Час виникнення. Провідне поняття. Стисле визначення. Десятки тисячоліть до нашої ери. Душа в архаїчному розумінніДвійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, смерті, непритомностіКінець IV тис. до н.е. Душа Нематеріальна, не залежна від тіла пізнавальна та життєдайна основа. В античну епоху ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям, а в епоху середньовіччя – зі свідомістю як здатністю до рефлексіїПерші століття н.е. Свідомість Сукупність мотиваційних, пізнавальних та емоційних властивостей індивіда. Друга половина XIX ст. Поведінка Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники. Кінець XIX ст. Самосвідомість Система уявлень індивіда про себе , що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я”Початок XX ст. Особистість Соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні.

Перший етап в розвитку психології – це психологія як наука про душу. Це визначення з’явилося більше 2000 років тому. Всі незрозумілі явища в житті людини пов’язувалися з душею. Другий етап – це психологія як наука про свідомість, виникла у 17 столітті в зв’язку з розвитком природничих наук. Здатність міркувати, відчувати, бажати назвали свідомістю. Тут основний метод вивчення – самооцінка і усвідомлення людиною своїх вчинків. Третій етап – психологія як наука про поведінку, отримала розвиток у 20 столітті. Психологія використовує різні методи, щоб безпосередньо знати і передбачати поведінку, вчинки, реакцію людини на ту чи іншу ситуацію.

Предметом психології є психіка (від грецького psichikos - душевний) людини і тварини, тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології - це непредметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язані між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині. Психологія - це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах. Психіка - властивість високоорганізованої матерії (НС), що полягає у здатності відображати впливи навколишнього середовища. У людини носієм психіки і свідомості є головний мозок.

Психологічна наука розглядає:психічні процеси – це форми суб’єктивного відображення об’єктивної реальності за допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і формування умінь. Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення, уяву, увагу) та емоційно – вольові, почуття;психічні стани – характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, яка істотно впливає на поведінку та діяльність особистості ( схвильованість, апатія, стрес, тривожність, напруженість тощо);психічні властивості - це індивідуально – психологічні особливості, що дають змогу розрізняти людей, знати їх вчинки і мотиви діяльності (спостережливість, чутливість, розумові,спрямованість, темперамент, характер, здібності).

Психіку мають як люди так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності. Свідомість має суспільну природу, оскільки вона виникає і розвивається (як у філогенезі, так і в онтогенезі) лише в людському суспільстві. Психологічна наука розв'язує три групи завдань: - науково - дослідні (дослідження вікової динаміки окремих процесів, властивостей тощо); - діагностичні (визначення конкретного завдання, добір, аналіз, інтерпретація зібраних даних,встановлення діагнозу); - корекційні (виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до них, розробка рекомендацій). Свідомість – вища, інтегрована, керована форма психіки, складається під впливом суспільно – історичних умов у трудовій діяльності людини, та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Психоаналітичний підхід розробив З. Фрейд (1856 - 1939) наприкінці XIX - на початку XX ст., Фрейд виділив три взаємодіючих компоненти: "Воно", "Я", "Над - Я". Несвідоме "Воно", за З. Фрейдом, є успадкованим людською організацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між " Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функцію впливу цього світу на несвідоме " Воно". " Над - Я" - це "інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки".

Біхевіоризм (від англ. behaviour - поведінка) - напрям у американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновник цього напрямку Дж. Б. Уотсон (1878 - 1958). запропонував схему "стимул - реакція" (S - R), яка означає, що в кожній ситуації стимулу S відповідає певна поведінка чи реакція R. Стимулом є кожний фізичний, хімічний чи механічний агент, здатний подразнювати рецептори шкіри, ока, вуха, носа чи язика.

Гештальтпсихологія (від нім. Gestalt - цілісна форма, образ) - один із напрямів у психології 20 - 30-х років XX ст. , створений М. Вертгеймером, В. Келером, К. Коффкою та іншими німецькими психологами. Вони виходили з переваги цілого над частинами, форми над матеріалом. Початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи - гештальти. Ці образи виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, урівноважені, симетричні і замкнуті фігури, яким властиві константність і стійкість.

Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років XX ст. Представники цього напрямку - американські психологи А. Х. Маслоу і К. Роджерс та ін. зосереджували увагу на автономності, самоактуалізації, самовдосконаленні, свободі вибору, відповідальності, прагненні людини до вищих ціностей тощо.

Одним із постулатів медицини є принцип «лікувати не хворобу, а хворого». Хвороба впливає не лише на органи людини, але також на особистість хворого. Людина Особистість Індивід Організм Індивідуальність "Я"людина-рольфізичне тіло, підвладне всім законам механіки

Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і від народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Ноmо Sаріеns (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис. Особистість — це відносно стійка система суспільно значущих рис, що характеризує індивіда як члена певного суспільства.

Особистістю є соціалізований індивід, який втілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю є людина, яка має свою життєву позицію, що утвердилася внаслідок тривалої і кропіткої свідомої праці; їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке справляє на інших, вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу. Глибина і багатство особистості зумовлені її зв'язками зі світом, з іншими людьми, уявленням про себе, про своє "Я".

людинаииииилюдинаіндивідособистістьіндивідуальність

Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, яка властива лише їй і характеризує її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам'яті, мислення, фантазії, у здібностях тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. На земній кулі немає двох людей з однаковим поєднанням психічних особливостей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших — малопомітно.

сполучення біологічних та соціально-психологічних властивостей у сукупності різних характеристик особистостіСтруктура особистості - біологічно зумовлені якості (задатки, темперамент, патологічні зміни особистості);- якості особистості, зумовлені досвідом (знання, навички, вміння, звички);- якості, зумовлені індивідуальними особливостями психічних процесів (тип пам'яті, ступінь емоційно-моторної стійкості).- соціально зумовлені якості (духовні потреби, спрямованість, моральні якості);

Окремі риси особистості нестійкі і змінюються залежно від умов життя, виховання, хвороби. Тож структура особистості є динамічною і має 3 головні складові:

 Вік Протиріччя  Соціальна ситуація Провіднадіяльність Новоутворення. Новонаро-дженість (0—3 міс.)Дитина народжується з біологічними потребами, але самостійно їх задовольнити не може. Повна фізична та психічна залежність від дорослого-Комплекс пожвавлення — це емоційно-рухова реакція дитини на появу дорослого. Немовля(3 міс.—1 рік)У дитини є певні потреби, які вона не може самостійно задовольнити Розвиток системи «дитина — суспільний дорослий»Емоційне спілкування 1. Мова2. Емоційне відчуття власного тіла3. Розвиток потреб і мотивів. Раннє дитинство (1—3 рр.) Дитина відкриває предметний світ, але самостійно не може осягнути функції предметів. Спілкування з дорослим відносно функцій та дій з предметами. Предметна маніпуля-тивна діяльність1. Мова2. Наочно-дійове мислення3. Прагнення до самостійності (Я сам)ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВІКОВИХ ПЕРІОДІВ

Дошкільний вік (3—6, 7 рр.)    Дитина виділила себе з предметного світу, побачила нетотожність з дорослим. Виникає необхідність в освоєнні соціального середовища, але не має можливостіПодальший розвиток системи «дитина—суспільний дорослий». Осягнення світу дорослих відносин. Рольова гра1. Емоційне оформлення соціальних потреб, мотивів2. Розвиток образного мислення, уяви3. Формування довільної поведінки4. Формування мораліМолодший вік (6, 7—11 рр.)   Виникає потреба в знаннях, але в дітей не сформовані способи пізнання оточуючого світу1. Дитина — вчитель2. Стосунки в дитячому колективі3. Стосунки з батьками. Навчальна діяльність 1. Внутрішній план дій2. Рефлексія3. Розвиток пізнавальних процесів4. Розвиток довільної поведінки

Підлітковий вік (11—15 рр.)   Відчуття самостійності, «почуття дорослості», але психічні можливості підлітка обмежені1. Стосунки з доросли­ми (з конфліктами чи без)2. Стосунки з однолітками Спілкування1. Розвиток потреб та мотивів2. Рефлексія в моральній сфері3. Почуття дорослості4. Критичне відношення до дорослих5. Самооцінка. Рання юність (15—17 рр.)  У цьому віці виникає прагнення до узагальненого пізнання світу і себе, але не вистачає життєвого досвіду. Двоїстість соціальної ситуації: самостійність, отримання громадянських прав — залежність від дорослих. Професійне самовизна-чення1. Узагальнене уявленняпро «Я»2. Моральна сфера3. Професійне самовизначення4. Розвиток інтимно-особистісної сфери5. Теоретична форма мислення