Психолого – педагогічний консиліум – тренінг з питання успішної адаптації 5-тикласників

 

Психолого – педагогічний

консиліум – тренінг

з питання успішної адаптації

5-тикласників

 

 

 

 

План проведення

 

1.  Вступне слово психолога.

2.  Дещо про складний підлітковий вік (виступ психолога).

3.  Виступ класоводів початкової школи, що працювали з даним класом .Характеристика класу.

4. Виступ логопеда щодо дітей, з якими він працював і рекомендації щодо подальшої організації.

5.  Виступ директора школи про роботу учнів на уроках, аналіз взаємодії вчителів та учнів на уроках.

6.  Виступ соціального педагога. Ознайомлення із соціальним паспортом класу та його характеристика.

7.  Обмін спостереженнями вчителів, що працюють у 5-му класі.

8. Виступ психолога. Ознайомлення з результатами психологічних досліджень. Рекомендації щодо індивідуального підходу до проблемних дітей.

9. Вироблення порад, рекомендацій щодо створення атмосфери співпраці між вчителями і учнями.

10. Рольова гра для педагогів.

11. Підсумок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступне слово психолога.

- Доброго дня, шановні при­сутні! Сьогодні ми проведемо нашу зустріч у формі тренінгу. Тренінг — це навчання досві­дом. Він передбачає те, що при­сутні мають змогу поділитися й обмінятися між собою знан­нями та проблемами, а також попрацювати разом для пошу­ку рішення. Це чудова форма для налагодження спілкуван­ня, профілактики конфліктів у шкільному середовищі, адже не секрет, що бувають непоро­зуміння між учнями, а також між вчителями й учнями.

А чому трапляються не­порозуміння й конфлікти? Є таке українське прислів'я: «В лісі лист, а у світі люди одне на одного не схожі». Мабуть, це одна із причин. Люди різ­ні, з різним досвідом, різними переконаннями, принципами, що інколи заважає бачити іншу людину, ро­зуміти її почуття й інтереси.

Нинішній тренінг буде присвячено навич­кам:

-  бачити й чути іншу людину, прислуха­тися до її думки,

- виявити проблеми в учнів 5 класу в адаптаційний період,

-  розробити поради і рекомендації щодо успішного подолання причин, що викликала дана проблема,

- спланувати можливі напрямки роботи.

 

Вправа «Галявина очікувань»

На окремих аркушах-квіточках учасни­кам тренінгу пропонується написати відповіді на питання: «Що я очікую, хочу отримати (довідатися) на цьому консиліумі?»

Відповіді пропонуються оголосити й оформити у вигляді лісової галявини.

 

   ІІ. Дещо про складний підлітковий вік.

Вік 11-15 років

П'ятий клас - кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітково­му. У цей час діти відкриті і довірливо став­ляться до дорослих, визнають їх авторитет, че­кають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів.

Але 5-й клас - це і період адаптації до се­редньої ланки школи.

Адаптація - процес пристосування до нових умов чи вимог сере­довища, результатом якої має бути пристосу­вання, що є показником життєвої компетен­тності індивіда.

Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов'язаний зі значними про­блемами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Кожний віковий період у житті дитини висуває свої проблеми. Деякі пе­ріоди через їхню підвищену «небезпеч­ність» прийнято називати кризовими, а 5-й клас — саме такий.

Зазвичай оповідають, як у підлітковому віці, тобто в 11-15 років, дитина відходить від батьків. Відчуття дорослості, потяг до само­стійності, бурхливий статевий розвиток та не менш бурхливий розвиток самоусвідомлен­ня — найяскравіші психологічні характерис­тики цього віку. Саме у цей період емоційний контакт з дитиною, здається, «тріщить по швах». А її імпульсивні вибухи, незрозумілі витівки та всі інші «принади» підліткового віку нічого, крім образи чи роздратування, у нормальної дорослої людини не викликають. На жаль, дорослі рідко розповідають дітям про ці «емоційні бурі» та гормональні сплес­ки, що супроводжують статеве дорослішання дітей. Та наші діти, окрім пояснення проце­су статевого дозрівання, потребують нашої підтримки ще в одному важливому аспекті дорослішання. Саме в цей час відбувається інтенсивне соціальне становлення, соціаль­ний розвиток дитини. Треба зауважити, що дитина експериментує з уявленням соціуму про неї, опановує ту чи іншу внутрішньогрупову роль, позицію саме в оточенні одноліт­ків. Для когось вистачає середовища шкіль­ного класу, хтось випробовує себе у вуличній компанії. І перш ніж засуджувати тих чи інших друзів дитини, спробуйте зрозуміти, чим дитину приваблює саме це оточення. Можливо, тільки там вона отримує позитив­не ставлення та загальне схвалення. Тільки в цьому оточенні вона почувається розслабле­но. Або навпаки, саме це оточення допомагає їй відчути «гостроту життя», і так - саму себе. Варіантів - безліч. Та в кожному з них простежується єдина тенденція: глибинні психологічні мотиви дитини позитивні.

Найпоширеніші групові ролі та їхня ха­рактеристика

Починаючи з 4—5 класу і десь до 9-го року навчання відбувається активне формування як внутрішньої структури колективу класу, так і експериментування підлітків з тією чи іншою соціальною позицією або роллю. Про це важливо знати не тільки шкільним вчи­телям, а й батькам. Адже роль, яку дитина опанує найкраще, може стати основним спо­собом її презентації на все подальше життя. Більшість наведених нижче назв ролей ма­ють ілюстративний характер, часто з гумо­ристичним відтінком. Використання цих назв потребує такту.

   Перша роль - роль лідера групи (всієї, а не якогось малого угрупування). Для успіху діяльності групи дуже важливо, кому дістанеться ця роль. Оптимальний і часті­ший варіант - офіційний керівник (класний керівник або староста класу) у ролі лідера. Та, на жаль, саме так відбувається не завжди. Роз'єднання керівництва та лідерства різко ускладнює ситуацію в групі.

Майже в кожній групі виділяють кілька ентузіастів, які за доброю волею та охоче бе­руться за будь-яку справу. Позитивна роль ентузіастів очевидна. Та у своїй активності вони нерідко гальмують ініціативу інших членів групи, чим провокують появу в ній споживацького настрою. Трапляється й ін­ший варіант небажаного впливу ентузіастів на групу. Під враженням легкості й простоти, з якою ентузіасти справляються зі всіма спра­вами, в інших може виникнути недооцінка складнощів, пере­оцінка власних здібностей та ілюзія підготовки складніших ситуацій.

Є небезпека й для самих ен­тузіастів. На тлі невмілих дій менш досвідчених та не таких спритних членів групи в них може з'явитися самозамилу­вання, враження власної не­замінності, відчуття вищості над іншими. Звідси - прямий шлях до нездорової атмосфери в групі.

«Старійшина» -   най­більш авторитетний та неза­лежний член групи. Ця роль наближається до ролі лідера (вони можуть співпадати), та «старійшина» може не виявляти жодної активності та обмежуватися лише репліками, які, до речі, дуже суттєві для кожного члена групи, зокрема й керівника. Можливе також сумісництво ролей «старій­шини» та ентузіаста в одній людині. Якщо старійшин у групі двоє й більше, а їхні пози­ції не співпадають, тоді їхній авторитет різко падає, а на базі особистісних розходжень між ними може виникнути конфлікт, який здат­ний призвести до розколу всієї групи.

Рідко яка група не має власного гуморис­тичного лідера. Це може бути «блазень», який своїми діями викликає загальні веселощі. У цьому випадку сам «блазень» стає мішенню для жартів та чужих дотепних висловів.

     Інший тип гумористичного лідера — «до­тепник», який викликає сміх за допомогою власного «гострого язика» та дотепних жар­тів. Найчастіше він жартує з приводу тих чи інших ситуацій або кепкує з інших членів групи. Два претенденти на роль гуморис­тичного лідера у групі зазвичай починають конкурувати, часто із втратою почуття міри. Діяльність у цьому випадку перетворюєть­ся на суспільний естрадний спектакль, що покладає додаткове навантаження на всіх членів групи.

Основну частину групи складають «спо­живачі», які користуються «продукцією» описаних вище виконавців ролей. Своїми реакціями, визнанням «споживачі» задо­вольняють очікування лідера, ентузіастів, «блазнів» і «дотепника». Перебуваючи під великим впливом «старійшини», вони на­дають його висловам та оцінкам характер загальної думки. Вони підтримують той роз­поділ ролей, який намітився своїми очіку­ваними реакціями на дії виконавців ролей (тобто реагують «як заведено»). Від початку «споживачі» можуть утворити два та більше первинних угрупувань з власними лідерами, і в критичній або конфліктній ситуації легко втратити єдність у діях.

У складі групи можуть виявитися такі люди, яких мало турбує питання: яке вра­ження я справлю на оточення? Цих членів групи можна назвати «такі, що самовизна­чаються», тому що у своїй поведінці вони керуються власними інтересами. Хоча вони рідко прагнуть популярності та не намага­ються заручитися підтримкою в групі, вони можуть викликати резонанс і навіть сим­патію в частини групи. Це сильно зміцнює їхню позицію. Іноді, коли таких людей де­кілька, вони утворюють власну первинну групу, різко відособлену, що конфронтує з усіма іншими.

Дуже часто присутня роль негативного лідера. Це люди, які порушують сталі нор­ми й правила поведінки аби привернути до себе увагу або справити на когось враження. Найчастіше це демонстрація мужності, хо­робрості, сили, незалежності перед особою протилежної статі. Приборкати таку поведін­ку - справа управлінських навичок та досві­ду керівника.

У кожній справі хтось залишається остан­нім. Добре, якщо в різних епізодах, у різних справах на цьому місці опиняються різні люди. Але трапляється й таке, що в позиції останнього міцно закріплюється одна люди­на. Нерідко вона стає мішенню для глузувань і навіть знущань. Найчастіше це відбувається без бажання цієї людини. Іноді для самоза­хисту останній може виставляти напоказ власну удавану неповноцінність, прийнявши на себе таким чином роль блазня. Помічено, що якщо в групі є чітке розуміння - хто ж грає роль останнього - це певною мірою сприяє груповому єднанню. Своєрідним груповим стрижнем у цьому випадку виступає колективне висміювання невдач останнього, або, навпаки, колективне бажання йому до­помогти.

Є ще одна важлива групова роль - дезорг. Це скорочений варіант слова «дезорганіза­тор» . Найчастіше це достатньо авторитетний член групи, який має власну точку зору і активно її захищає. Як наслідок, якась час­тина групи починає міркувати та діяти, як він. Дезорг відрізняється від того, хто само­визначається, тим, що перш за все дбає про інтереси всієї групи (як він їх розуміє), а не свої власні. Він далеко не байдужий до групо­вої думки та ставлення до нього інших членів групи. І тому він не просто діє по-своєму, як це робить той, хто самовизначається, а напо­легливо намагається перетягнути на свій бік всіх інших. І це йому нерідко вдається.

У ролі дезорга може виступити старійши­на або ентузіаст. І, хоч як парадоксально, у цій ролі може за певних обставин може опи­нитися й сам керівник групи.

 

ІІІ. Виступ класоводів початкової школи, що працювали з даним класом.

ІV. Виступ логопед щодо дітей, з якими він працював і рекомендації щодо подальшої організації.

V. Виступ директора школи про роботу учнів на уроках, аналіз взаємодії вчителів та учнів на уроках.

VI.  Виступ соціального педагога. Ознайомлення із соціальним паспортом класу та його характеристика.

VII. Обмін спостереженнями вчителів, що працюють у 5-му класі.

VIII. Виступ психолога. Ознайомлення з результатами психологічних досліджень. Рекомендації щодо індивідуального підходу до проблемних дітей.

 

Вправа «Перевтілення» (7 хв)

Мета: наблизити дорослих до позиції дитини, показати, що з віком погляди й сві­товідчуття людей міняються.

Хід проведення. Всім учасникам тренінгу пропонується згадати ті моменти життя, коли вони були учнями, й закінчити речення з позиції сво­го особистого учнівського досвіду минулих років.

«Коли я вчилася в школі, то…»

«Коли вчитель був невдоволений моїми діями, то…»

«Коли я не була готова до уроку, то…»

«Коли мені було нудно на уроках, то ...»

«Найцікавішим у шкільні роки було ...»

Після того, як речення дописано, учасни­кам групи пропонується озвучити свої від­повіді й обговорити питання:

   - Чи завжди збігалися ваші бажання з нормами й вимогами, які вам пред'являли?

   - Чи завжди ми самі все охоче викону­вали?

Висновок: з віком ми забуваємо, які ми були самі, що відчували і якими очима диви­лися на навколишній світ. Бажання й вимоги дорослих не завжди збігаються з можливос­тями дітей, й іноді потрібно стати на позицію дитини, щоб краще її зрозуміти.

   Ознайомлення з результатами психологічних досліджень.

 

  ІХ. Вироблення порад, рекомендацій щодо створення атмосфери співпраці між вчителями і учнями.

  Всі учасники працюють над проблемами, встановлюють можливі причини проблеми, розробляючи рекомендації та сплановуючи можливі напрямки роботи з учнями. .

 

Характеристика труднощів	Рекомендації
Повільність (не встигає виконувати завдання, не одразу розуміє, повільно пише, читає)	Причиною може бути тип нервової системи.   На уроках не підганяти, заздалегідь повідомляти запитання, повторювати, повторювати завдання декілька разів, надавати додатковий час.
Погано вчиться (труднощі у запам’ятовуванні, недостатній словниковий запас, не сформованість навчальних навичок)	Причиною може бути педагогічна занедбаність, недоліки виховання або низький інтелектуальний рівень дитини.   Необхідні додаткові заняття. Бажано давати завдання зниженого рівня складності.   Підбадьорювати, визначати навіть невеликий успіх.
Часто хворіє (а тому не засвоює матеріал, погано розуміє і запам’ятовує)	Причиною може бути астенія, порушення нервової системи.   Вимоги до таких дітей треба знизити. Використовувати посильні індивідуальні завдання.   В окремих випадках – направлення на медико-педагогічну комісію.
Труднощі  у читанні та письмі (поганий почерк, пропуски літер, недописування, заміна, тощо)	Причина – недорозвиток мови.   Допомога логопеда. Підтримка, похвала учня.
Емоційні порушення (тривожність, замкненість, боязкість, нерішучість, сором’язливість)	Доброзичливе ставлення, підтримка. Не викликати до дошки. Відповідь лише на невелику аудиторію. Індивідуалізація навчання. Підготовка рефератів. Підтримка активності й самостійності. Спілкування без залякувань і покарань.
Надмірна рухливість (схильність до відволікання, труднощі у концентрації, імпульсивність,порушення дисципліни)	Причина – неправильний стиль виховання, органічні порушення нервової системи, емоційні порушення.   Головне в роботі з ними – терпіння і наполегливість. Вчити доводити справу до кінця, давати невеликі завдання, здійснювати покроковий контроль, заохочувати бажану поведінку. У депресивній фазі – ненав’язлива турбота, зменшення вимог.
Труднощі у контактах (погані взаємини з однолітками або відторгненість у класі)	Допомогти стати потрібним і бажаним. Звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей. На позакласних заходах давати можливість проявити себе.  Залучати до колективних заходів.
Агресивність, запальність, дратівливість	Виявляти максимальну стриманість і терпимість. Необхідно стати «союзником дитини», щоб спрямувати її активність у конструктивне русло. Тактовно вчити самоконтролю й стриманості.
Демонстративність (бажання бути у центрі уваги)	Надавати можливість висловлювати власну думку перед багатьма «глядачами». Звертати увагу на позитивні дії. Зауваження – нейтральні, іноді тільки поглядом. Змінювати інтервали між проявами уваги.
Інфантильність (незрілість, «дитинність)	Виховувати самостійність, відповідальність.

 

X. Рольова гра для педагогів.

Вправа «Текст з підтекстом»

Мета: мотивація до подальшої роботи, вплив особистісних установок на виконання завдань.

Хід проведення. Тренер роздає кожному екземпляр «Тек­сту з підтекстом» і просить заповнити ак­центувати увагу на тому, що його необхідно виконати за чіткий проміжок часу (3 хв).

  - Чи вмієте ви підкорятися вказівкам? Зараз це можна перевірити,  пройшовши цей тест. Ви маєте 3 хв.

1. До того, як що-небудь зробити, уважно все прочитайте.
2. Напишіть друкованими літерами ваше ім'я в правому верхньому куті аркуша.

3. Обведіть ваше ім'я.

4. У лівому верхньому куті намалюйте п'ять маленьких квадратів.
5. У кожному квадраті поставте хрестик.
6. Напишіть своє прізвище у верхній частині аркуша.

7. Напишіть своє прізвище у верхній час­тині аркуша. Під вашим іменем у правому верхньому куті напишіть номер свого телефону. Якщо у вас його нема, напишіть номер 100.
8. Голосно назвіть свій номер, щоб усім було чутно.
9. Обведіть цей номер.

10.  Поставте хрестик у лівому нижньому куті аркуша.
11.  Обведіть цей знак трикутником.
12.  Своїм звичайним голосом порахуйте вголос у зворотному порядку від 10 до 1.
13.  Впишіть в прямокутник із пункту 4 слово «кут».
14.  У верхній частині аркуша проробіть олівцем або ручкою три маленькі дірочки.
15.  Голосно крикніть: «Я майже скін­чив»!

Тепер, коли ви все уважно прочитали, ви­конайте тільки завдання 1 і 2.

Висновок: бажання чогось досягти най­частіше провокує неправильність наших вчинків. А в дітей підліткового віку найчастіше дії випереджають сприйняття. Дітям цієї групи необхідна додаткова допо­мога з боку вчителя.

Вправа «Як заспокоїти клас за 5 хви­лин»

За бажанням вибирається один учасник, який буде виконувати роль учителя. Всі інші члени групи — учні. Кожний «учень» одер­жує від ведучого картку, на якій написано ха­рактеристику ролі, яку він буде виконувати під час імпровізованого уроку (як відповіда­ти, як поводитися, як виконувати завдання вчителя). Зміст карток кожний читає мовч­ки, «про себе». Далі кімната переробляється в клас, і розігрується сцена «Урок». Кожний учасник сідає на своє місце й виконує свою роль. Учасник, який виконує роль учите­ля, повинен за 5 хвилин створити гарну дис­ципліну для проведення уроку.

Після закінчення часу учасники гри обго­ворюють обіграну сценку.

- Що почували учасники гри?

   Чи легко було створити атмосферу, необхідну для проведення уроку?

- Які прийоми використовувалися «учителем» для створення необхідної дисципліни?

- Наскільки вони були ефективними?

 

Матеріали до вправи

Учениця, яка тільки й робить, що стежить за однокласниками	Гіперактивний учень. А ні секунди не сидить на місці, навчанням не цікавиться
Пасивна учениця, якій однаково, що діється в класі й на уроці	Учениця забіяка, яка постійно відволікає сусідку
Старанна учениця, прагне одержати знання	Учениця, яка постійно дивиться  у вікно
Учениця, яка фарбується на уроці	Учениця, яка намагається кинути в сусіда кулькою з аперу
Учениця, яка боїться, що її викличуть до дошки	Учениця, яка гойдається на стільці
Учениця, яка розгадує кросворд на уроці	Учениця, яка від нудьги стукає по парті ручкою
Відмінниця. Самовпевнена й дуже активна	Учениця, яка прагне сподобатися учителеві
Подружка 1, яка постійно розмовляє з подружкою 2	Подружка 2, яка постійно розмовляє з подружкою 1
Учениця, яка постійно щось жує	Учениця, яка постійно всім заважає
Учениця, яка тишком-нишком намагається зробити сусідові капость	Спокійний, урівноважений учень

 

Вправа «Дерево розвитку дисципліни»

Учасників гри розбивають на групи за певною ознакою (5 груп), далі вони спільно визначають найдієвіші прийоми організа­ції дисципліни, які вони використовують у своїй роботі, й записують їх. У роботі можна користуватися запропонованими матеріа­лами з папки. Прийоми й методи не мусять повторюватися. Від кожної групи повинно бути представлено не менше одного прийому. На презентації аркуші прикріплюються до дерева, й кожна група розповідає про свої методи.

- Як необхідно діяти в таких ситуаціях, щоб досягти гарного результату?

Висновок: зазвичай у своїй роботі ми ви­користовуємо прийоми, які не завжди вияв­ляються дієвими. Для успішної роботи необ­хідно якомога частіше оновлювати прийоми роботи з учнями.

ХІ. Підсумок

   Насправді, не існує якихось єдиних правил, які можна використати в будь-якій ситуації. Не завжди з впевненість можна сказати, що якийсь вчинок є добрим чи поганим. У житті все відносне. Але одне я знаю напевне: кожен із нас – неповторна особистість. Ми всі прекрасні. Наше завдання – знайти у наших вихованців внутрішню красу та віднайти можливості і способи її розкриття.  

   Щоб ми виросли природно добрими та чесними людьми, не намагай­мося вдавати із себе кращих, ніж ми є насправді. Примушуючи себе до чогось, ми робимо щось таке, що не відповідає нашій сутності. Ефективне лиши те виховання, яке привчає бути самим собою. Бути, а не вда­вати.

Не раз ми боїмось говорити комусь, хто ми є, бо коли скажемо, то це може не спо­добатись.

Але ж це все, чим ми багаті!.. Я — це я. У всьому світі немає нікого, подіб­ного до мене. Мені належить усе, що в мене є: моє тіло, усе, що воно робить, мої почуття, хоч би якими вони були — тривога, задоволення, напруження, любов, роздратування, радість; усі слова, які я можу вимовляти: ввічливі, ла­гідні чи грубі, правильні чи неправильні; мій голос, гучний чи тихий, усі мої дії, звернені до інших людей чи до себе самого.

Мені належать усі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і страхи. Мені належать усі мої перемоги й усі мої поразки та помилки.

Усе це належить мені.

Кожна людина має право на помилку.

Кожна людина має право щось не знати.

Кожна людина може приймати нелогічне рішення.

 

Знання недостатньо —

Нам необхідно практикуватись.

Бажання недостатньо —

Нам необхідно діяти.

                                                                                   Йоганн Вольфганг фон Гете

 

   Для подальшої роботи хочеться запропонувати

 

Настанови для педагогів

   Реалізація центрованого до дитини підходу, на думку Г. Л. Лендрета, вимагає наявності у вчителя чи будь-якої іншої дорослої лю­дини, включеної до процесу навчання і  виховання, таких настанов:

   «Я не всезнайка.
Тому я і не буду намагатися бути нею.

   Я хочу, щоб мене любили.

Тому я буду відкритим для люблячих дітей.

   Я хочу більш обіймати в собі дитину.

Тому я з інтересом і благоговінням дозволю дітям озорювати мій світ.

   Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства.

 Тому я дозволю дітям учити мене.

   Я найкраще засвоюю знання, отримані в результаті власних зу­силь.             
Тому я об'єднаю свої зусилля із зусиллями дитини.

   Іноді мені потрібен притулок.

Тому я дам притулок дітям.

   Я люблю, коли мене приймають таким, який я насправді.

Тому я буду прагнути співпереживати дитині і шанувати ЇЇ.

   Я роблю помилки. Вони свідчать про те, який я — людяний і схильний помилятися.

Тому я буду терплячим до людської суті дитини.

   Я реагую емоційно і виразно на світ власної реальності.

 Тому я намагатимуся послабити свою хватку й увійти у світ дитини.

   Приємно почувати себе начальником і знати відповіді на всі пи­тання.

Тому мені потрібно буде багато працювати над тим, щоб захистити від себе дітей.

   Я - це я, і тим повніше, чим у більшій безпеці я себе почуваю.

 Тому я буду послідовним у взаємодії з дітьми.

   Я - єдиний, хто може прожити моє життя.

Тому я не буду прагнути до того, щоб керувати життям дитини.

   Я навчився майже всього, що я знаю, на власному досвіді.

Тому я дозволю дітям набувати власний досвід.

   Я здобуваю надію і волю до життя всередині себе.

Тому я буду визнавати і підтверджувати почуття самостійності у ди­тини.

   Я не можу вчинити так, щоб страх, біль, розчарування і стреси дитини зникли.

Тому я буду намагатися пом'якшити удар.

   Я відчуваю страх, коли я беззахисний.

Тому я буду торкатися до внутрішнього світу беззахисної дитини з до­бротою, ласкою й ніжністю».

   * Лэндрет Г.Л. Игровая терапия: искусство отношений. – М.: Междунар. Пед. Академия, 1994.

   Був чудовий тихий вечір. Біля відчине­ного вікна сидів чоловік, поринувши в гли­бокі роздуми. Його мучило питання: що таке життя?

На тротуарі з'явилась група студентів, які жваво обгово­рювали різні теми. Проходячи повз вікно, один з них сказав, що життя - це постійне нав­чання.

    Хочеться закінчити наш консиліум словами Вірджинії Сатир: «Людина, чия самоцінність висока, ство­рює навкруги атмосферу людяності, відповідальності, жалю й любові.

Така людина почувається важли­вою і потрібною, вона відчуває, що світ став кращим від того, що вона у ньому існує. Вона довіряє самій собі, вона здатна у важку хвилину просити допомоги в інших, однак вона упевнена, що завжди здатна самостійно приймати рішення і ро­бити обмірковані вчинки. Тільки відчуваючи свою власну цінність, людина здатна бачити, приймати і поважати цінність інших людей. Самовпевнена людина вселяє дові­ру і надію. Вона не користується правилами, що суперечать її почут­тям. Водночас вона не йде за своїми переживаннями. Вона здатна робити вибір».

 

Бажаю знайти себе в цьому житті і бути красивим.

І квіткою милуюся, і гаєм,

Захоплено дивлюся в небеса,

Та ліпшої краси не знаю,

Ніж серця людського краса.

                                                                           Жанна Маценко