Римська республіка V – середини III ст. до н. е.

Худзік Уляна Вчитель історіїБердихівського ЗЗСО І-ІІІ ст.{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Римська республіка V – середини III ст. до н. е.

Створення римської республіки509 р.до н.е. – проголошення Риму республікою. Респу́бліка (латин. – справа народу) – це така форма державного правління, за якої верховна влада у державі належить народу. Органи державної влади обираються на певний термін та мають чітко визначені повноваження. Державна влада за республіки поділяється на законодавчу, виконавчу, судову.

Римська республіка мала три основні гілки влади: Народні збори. Сенат Магістрат (начальників, правителів)

У Римі, як і в Греції, господарем держави вважався народ. Народні збори приймали закони й обирали посадових осіб – магістратів. Пропозиції, які вносили на зборах, не можна було ні обговорювати, ні змінювати – лише прийняти або відкинути цілком. Їх попереднє обговорення відбувалося на особливих зібраннях. Посадових осіб вибирали терміном на один рік. За свою роботу вони звітувалися перед народними зборами. Посадові обов’язки виконували безоплатно. Утім, більшість виборних посад прибрали до своїх рук патриції. Тільки вони могли обиратися консулами, суддями, градоначальниками, скарбниками. Вищими посадовими особами були два консули, які замінили вигнаних царів

Наймогутнішим державним органом Римської республіки був сенат. Він складався із 300 осіб. Сенат оголошував набір до війська, визначав кількість солдатів та грошей на війну, приймав послів з інших країн, уводив чи забороняв нових богів. Усі постанови народних зборів мав затверджувати сенат.

У разі крайньої небезпеки для держави призначався диктатор. Йому були підпорядковані усі три гілки влади, включаючи консулів. Диктаторська влада обмежувалася лише терміном – вона не могла продовжуватись понад 6 місяців. Диктатор – посадова особа в Стародавньому Римі, якій передавали всю повноту влади у разі небезпеки для держави (війна, повстання тощо).

 Боротьба плебеїв і патриціїв. У республіканському Римі життя суспільства було досить складним через постійну політичну боротьбу між патриціями і плебеями. Поступово плебеям вдалося зрівнятися у правах з верхівкою суспільства. Спочатку вони домоглися обрання народних трибунів, які захищали їхні права. у 449 р. до н.е., їм вдалося змусити патриціїв ухвалити писані закони, так звані закони XII таблиць. Вони були викарбувані на 12 мідних дошках і розміщені в центрі Риму на головній площі – Форумі. Тепер для всіх громадян, незалежно від походження, закон був один.

Закони ХІІ таблиць — збірник коротких правил з найважливіших практичних питань. Він містить правила про цивільний процес, землеволодіння, про сім`ю, про права крадитора щодо боржника, низку вказівок адміністративного характеру. Закони XII таблиць передбачали смертну кару: за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або віддати у рабство власних дітей чи дружину. Якщо боржник не повертав позичене, то згідно із законом його розрубували на стільки частин, скільком кредиторам він був винен.

Як було організоване римське військо? Багатьом перемогам Рим завдячував своїй організованій і добре озброєній, як на той час, армії. До римського війська набирали тільки повноправних громадян. На чолі його стояли два консули. Кожен з них командував декількома легіонами. До легіону входило 4200 піхотинців і 300 вершників. Легіон поділявся на невеликі загони – маніпули, які складалися з двох центурій. Такі мобільні загони успішно билися не тільки на рівнині, а й у лісі, в горах. У римській армії використовували облогові механізми. Для перекидання воїнів через ворожі фортечні мури застосовували «ворони» – абордажні трапи. Крім того, римляни користувалися метальними механічними пристроями: катапультами, балістами, скорпіонами та ін.

Завоювання Римом Апеннінського півострова. На Апеннінському півострові проживало до 12 народностей. Понад 200 років між ними та Римом точилися війни. Римські правителі у відносинах з іншими народностями проводили політику «батога і пряника». Чим більше послуг надавали жителі якогось міста Риму в його війнах, тим більше прав римського громадянина вони здобували. Народності й міста, що воювали проти Риму, після їх підкорення не одержували жодних прав. Зрадити було ще небезпечніше. Римляни руйнували міста зрадників, а жителів продавали в рабство. Тож краще було добровільно підкоритися Риму, ніж воювати проти нього. Римляни використовували будь-які суперечності серед своїх ворогів. Вони намагалися посварити народності між собою, щоб не допустити їх об’єднання, а вже потім підкорювали їх одну за одною. Правилом Риму було: «Розділяй і владарюй». Діючи таким чином, римляни до середини ІІІ ст. до н. е. завоювали всю Італію. Тільки на півночі, в долині річки По, свою незалежність зберегли галли. На всьому Апеннінському півострові поширилась римська монета – динарій. На півдні володіння римлян підступили до острова Сицилія, де вони зіткнулися ще з одним могутнім загарбником – Карфагеном.

Запитання до уроку1. У якому році в Римі було проголошено республіку?2. Розкажіть про права та обов’язки народних трибунів.3. Які органи влади були в Римі часів Республіки? Якими справами вони керували? 4. Охарактеризуйте особливості республіканського устрою в Римі. Дайте оцінку такому порядку в управлінні державою.5. Уявіть, що ви присутні на засідання сенату в Римі. Спробуйте сформулювати основні вимоги римських плебеїв від особи їхнього представника (народного трибуна).