Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки та й каже сам до себе:– А піду лишень у поле – подивлюся, як там моя морква та буряки.Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту.– О, – каже їжак, – хто прудкий, то вже й на ниві!– А ти, – заєць йому, – усе кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!
Їжак здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову. От він зайцеві й каже:– Ти мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!– Ну, добре, – засміявся заєць. – Давай бігти.– Ні, – каже їжак, – ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов. А заєць тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти – краще бігтиму». Та й пішли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та й каже до жінки:– Мушу із зайцем бігати наввипередки..– То це ти берешся перегнати зайця?! – аж зойкнула їжачиха. А їжак і вчить свою жінку:– Як прийдемо на ниву, то ти станеш із цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»– Добре! – мовила їжачиха.
Побіг ще раз – а там їжак:– А я вже тут!Знов кинувся заєць бігти. Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви – підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.– Ніколи не треба сміятися зі слабшого, – сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.