« Родина до родини – це наша Україна»

Родинне свято  « Родина до родини – це наша Україна»

Мета: пробуджувати інтерес до вивчення історії свого роду,  українського народу, його звичаїв, традицій, мови. Сприяти покращенню родинних стосунків, взаєморозумінню між поколіннями в родині; виховувати шанобливе ставлення до старших членів сім’ї; бажання переймати досвід та продовжувати розвивати родинні звичаї та традиції.

Обладнання: «Родинні дерева», фотографії родин класу, вишиті рушники, коровай, калина, пшеничні колоски, квіти, записи пісень.

Хід свята

Звучить мелодія – трек «Виступ ведучих»

1 учень: Добрий день Вам, гості щирі,

              Раді в залі вас вітати.

             Миру , злагоди , утіхи

              Кожному з вас побажати.

2 учень : Красиво і гарно у нашій кімнаті-

               І квіти, й рушник вишиваний висить.

               Запрошуєм Вас на родинне це свято,

               Хай кожній родині у нас пощастить.

Вчитель. Шановні гості, любі мами, тата, бабусі та дідусі, вчителі та учні. Сьогодні у нас незвичайний день. Сьогодні свято родини, свято нашого роду. Ми з вами український народ, який складається з родин – малих і великих, дружних і не дуже, працьовитих та безмежно щасливих. Адже найбільше щастя в родині, коли там чути дитячий сміх, веселі пустощі . Як могутня ріка черпає силу з маленьких струмочків, так і наша Україна збагачується родинами. Чим  щасливіші будуть сім’ї, тим багатшою буде наша Батьківщина. А наше завдання вивчати, шанувати свою родину, свій народ, його мову, звичаї, культуру. А хто знає, що ж таке родина, родичі, родове дерево?

 учень: Родина – це мама, тато, братик чи сестричка.

 учень: Рідня – це бабуся, дідусь, тітка, дядько.

 учень : Рід – це всі родичі разом.

 учень: А ще ми чули про таке слово, як РОДОВІД.

учень: Родовід – це історія  поколінь певного роду. Діти – листочки  і квіти того дерева, батьки – гілочки, бабусі та дідусі – товстіші гілки та стовбур, а прародичі – то коріння.

Вчитель: Чи знаємо ми своїх  предків – прародичів? Чим вони займалися, чим цікавилися, про що мріяли, як жили у давні часи?  Наші батьки не вічні. Настане час, коли пам’ять про  них залишить ся у спогадах, фотографіях, листах, які ми не зовсім мріємо берегти. Тому наш клас закликає, поки ще не пізно, дізнатися ближче про свій родовід і скласти родове дерево.

 учень читає вірш О. Олеся :

Над озерами, річками,

На полянах лісових,

На стрімких високих горах, 

На просторах степових,

Де лише сіріє  стежка,

Або вкрився збіжжям лан –

Скрізь розкидані оселі

Наших прадідів – слов’ян.

Оселялись цілим родом:

Що людина, як одна?

Кровні люди рід складали,

Кровні роди – племена.

 Танок”З рушниками”                                                                                                           

Вчитель : Про свої дослідження родового дерева нам хочуть розповісти:

(учні презентують свої  родинні дерева)

учень. Справді, ми сьогодні щасливі, бо можемо доторкнутися до джерела нашої історії, нашої культури. У народі кажуть : « Козацькому роду нема переводу!» І це дійсно так. Щоб роду не було переводу, треба берегти його коріння.

 учень: А хто ж є берегинею родини?

учень: Берегинею, богинею родинного затишку є мама. Її ми називаємо святою.

Адже « нічого кращого немає як тая мати молодая з своїм дитяточком малим».

Мама народжувала дитину, співала їй колискову пісню, вчила людським чеснотам.

 учень: Люба нене, згадай ті часи,

               Коли мене  ось – ось колихала.

               Ніжним голосом пісню співала,

               Щастя й долі синочку бажала.

Прийміть в дарунок пісню «Сину, сину, ангел мій…»

учень : Мама – вічність життя.  І як прикро, що іноді ми , не задумуючись, не із зла, завдаємо нашим матерям смутку та переживань.

Інсценізація вірша Г.Вієру «Мамо, чому?»

Син: Чом у тебе у косі ясна

         Забриніла раптом сивина?

Мати: Од любові, од надій.

          Ти ж один у мене сину мій.

Син: А в бабусі голова біліш –

         То ж мене бабуся любить більш?

Мати: В неї діти – доньки і сини –

         Додають сердешній сивини.

Син: Чом же тьотя біла, як зима,

       В неї ж діток не було й нема?

Мати: Так, синочку, біла геть вона,

          Бо нудьгує цілий вік одна.

Вчитель: Найкращі дні в житті для матерів,

                Коли здорові та щасливі їхні діти.

                А щастя це так легко зруйнувать.

                А що ж ми можемо для них зробити?

учень: Я посміхнуся і помию посуд.

 учень: А я підлогу гарно підмету.

 учень: Я приготую, і матуся вип’є чаю

                Бо їй турботи з нами вистачає.

Мама ( до своєї мами):(читає мама учня чи учениці)

Мати піде, в серці лишить рану.

Всохне корінь наш і родовід.

Заклинаєм: «Бережіть всі маму,

Діти світу, матір бережіть!»

І коли згрубіла ваша мова,

Їй здобудьте ласку із грудей.

 Бережіть її від злого слова,

Бо найглибші рани від дітей.

 Прийміть у дарунок пісню « Тільки мама одна”

 учень: Суворий, вимогливий, врівноважений, авторитетний. Так, це, звичайно , тато. Він любить дитину так, що вона іноді цього навіть і не помічає.

 учень: Батьківський авторитет незаперечний.  Чого вартий погляд його. Слово батька завжди закон. Якщо з мамою можна владнати справу на свою користь, то з татом ніколи.

 учень: Два чоловіки – тато й я

                В родині нашій є.

                І справа є у нас своя,

                Секрети також є.

                                       Невдача в школі- не біда.

                                       Ми мамі – а ні-ні.

                                       Поремонтуємо замки.

                                       Ну й гарні ж ми помічники!

 учень: Шанування батьків – найсвятіший обов’язок дітей, неоплатний борг . Батьки дали нам життя, виховали нас такими, якими ми є, навчили добра. То ж як не відплатити їм пошаною, любов’ю, допомогою.

   Бабусенько, бабусечко, бабусю… Як ніжно звучать ці слова. Кажуть, що бабусі люблять внуків більше, ніж своїх дітей. Коли були молодими, багато часу займала робота, домашні справи. А ось коли часу більше, бабуся присвячує його внукам. Вона аж світиться добротою, ласкою, співпереживанням. Адже ми, внуки, діти її дітей. Значить ми їй вдвічі дорожчі.

 учень: Хто ж як не бабуся загладить вину перед мамою. Вона ніколи не скаже: «Почекай, мені немає часу».

 учень:

Скільки в бабусеньки з нами турбот.

Варить бабуся нам смачний компот.

Треба і шапочки теплі зв’язати,

Казку веселу нам всім розказати.

Скільки в турботах її різних вмінь.

Рідна бабусенько, сядь, відпочинь.

Прийміть від нас музичний дарунок- танок.”Василечки”

учень: Постійним помічником бабусі є дідусь – господар родини.

               Мій сивий, лагідний дідусю,

               Я до землі тобі вклонюся

               За теплоту твою і ласку,

               За мудре слово, гарну казку.

 учень: Ти вчив нас, як на світі жить,

                 Як один одного любить.

                 І твій повчальний заповіт

                 Я пам’ятатиму довік.

Інсценізація вірша «Голубочки»:

Якось вдень на старість літ

Посварились баба й дід.

А тоді – як діточки:

В різні боки та кутки.

Дід мовчить: уперся він,

Мов кілочок той у тин.

Не говорить і стара…

Вже й обідати пора…

Вже спустилася пітьма,

А розмовоньки нема…

Баба зроду говірка,

Ця мовчанка їй тяжка.

Розтуля вона вуста,

 В діда лагідно пита:

-Ти, старий, учора чхнув?

Дід удав, що не почув.

• Чхнув чи ні? – стара ізнов.
• Чхнув…Той що?
• То будь здоров!

Засміявся дід в отвіт…

Помирились баба й дід.

І сидять вони у купці-

Голубочок при голубці.

Вітаємо піснею “Батькам”

Вчитель. Погляньте, як нашу залу прикрашають вишиванки. Ці всі витвори виготовили родини наших учнів

  У наших родинах є традиції зимовими довгими вечорами вишивати такі чудові роботи. І радість і смуток, і щастя і журбу наші бабусі і мами   вилили у свої шедеври.

 Дивимося на них затамувавши подих, і не можемо повірити , що це створено руками наших бабусь та мам. Дай же ,Боже , їм здоров’я милувати наше око своєю творчістю не один раз. А ми будемо у вас вчитися і продовжувати вашу справу.

 учень: А ми з родиною завжди у вихідний день печемо смачні пироги. Ними сьогодні вас хочемо пригостити.

( Частування пирогами)

Вчитель: Сім’я – святиня людського духу, благородних людських почуттів, звичаїв і традицій, пам’яті предків. Людина є смертною. Але рід, родина, народ – безсмертні. Велике щастя , коли з нами майже все життя поруч батьки. Від них залежить, якими будуть їхні діти, нове покоління українського народу.

учень:

Хай щастя оселиться в вашій родині,

Хай діти сміються у вашій хатині,

Хай тато матусю кохає й шанує,

Повага та спокій усюди панує.

  учень:

Побажаєм вам сто років жити

Без горя, сліз і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров’я

На многії літа і назавжди.

 учень:

Хай тішаться онуками бабуся і дід!

Хай татко та мама радіють дитині!

Хай буде, як дуб, могутній ваш рід!

Хай злагода й мир панують в родині!

Звучить пісня “Сім’я”

Вчитель:Любі гості !

Ось ідобігло кінця,наше свято.

Ми щиро вдячні,що ви завітали до нас на гостину

  Бажаємо вам:міцного здоров’я,щастя ,родинного затишку,                                                    

Та миру і добробуту нашій ненці Україні!

Від щирого серця прийміть будь-ласка ці маленькі дарунки виготовлені власними руками(діти виносять до зали у кошиках:медові пряники-рушники і магнитики з мапою України)