Росія, СРСР в 1917 - 1939 роках

Розробка уроку

з історії для 10 класу

для студентів І курсу

ВНЗ І-ІІ рівня акредитації

На тему «Росія, СРСР в 1917 - 1939 роках»

«СРСР в 30-ті роки»

Розробила викладач суспільних дисциплін Костюченко К. М.

ВП НУБіП України  „Немішаївський

агротехнічний коледж ”

2018

Тема:   «Росія, СРСР в 1917 - 1939 роках»

Заняття 13     «СРСР в 30-ті роки»

Мета заняття: ознайомити зі здійсненням політики індустріалізації та колективізації, розкрити методи її проведення, показати трудовий подвиг трудящих в 1930-ті роки, охарактеризувати життєвий рівень населення в умовах модернізованої економіки; дати їм оцінку, систематизувати відомі факти;

•   розвивати вміння використовувати історичний матеріал для захисту власної позиції, порівнювати, виділяти головне;

•   виховувати національну свідомість, толерантне ставлення до протилежно полярних думок, активну громадянську позицію, політичний плюралізм, критичне та шанобливе ставлення до діячів минулого, їх прорахунків та помилок.

Тип заняття. Заняття вивчення нового матеріалу

Вид заняття.  Лекція.

Навчально-методичне забезпечення. Атлас, карта, підручник, словник понять і термінів, мультимедійна - презентація.

ХІД ЗАНЯТТЯ

I.    Організаційний момент

ІІ.  Мотивація навчальної діяльності. Постановка проблеми. Повідомлення теми, мети заняття. Студенти записують тему (Слайд 1) і план (Слайд 2).

План:

1.       Радянська індустріалізація її причини та наслідки.

2.       Колективізація.

3.               Громадсько-політичне життя. Масові репресії.

ІІІ.    Вивчення нового матеріалу

1. Радянська індустріалізація та її причини.

Проблемне питання: Назвіть джерела та методи проведення індустріалізації.

Розповідь викладача (студенти роблять стислий план конспект)

Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставила перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка вивела б її з економічної відсталості. Так СРСР в 20-ті роки технічно відставав від США на 50 років. Питання полягало в тому, як це здійснити.

У зв’язку з цим у партійному керівництві були дві основні позиції:

- О.Риков‚ голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості;

•          Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Студенти записують позиції (Слайд 3)

Більшість членів ЦК ВКП (б) підтримала Рикова, але з 1928 р. Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації.

Із двох пропонованих варіантів — мінімального, який передбачав 18% зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22% зростання, було схвалено останній, що його згодом коригували в напрямку різкого підвищення показників розвитку галузей важкої промисловості (Корегований план передбачав зростання вже на 37% щорічно).

На ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 р. було схвалено стратегію прискореного розвитку промисловості‚ здійснення імпортозамінної індустріалізації.

Індустріалізація — створення важкої промисловості (машинобудування, металургія, енергетика тощо) та інших галузей крупного машинного виробництва.

Студенти записують визначення індустріалізації із словника, та дириктивні плани (Слайд 4)

Започаткування проведення політики індустріалізації почалося здійсненням плану ГОЕЛРО (1920 р.) — плану електрифікації країни. Остаточно цю політику було схвалено після затвердження директив першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 рр.

У 1926 р. ВКП(б) проголосила курс на те, щоб «наздогнати і перегнати» країни Заходу за економічними показниками. Цього результату мало бути досягнуто під час виконання п'ятирічних планів. До початку Другої світової війни відбулося дві п'ятирічки (1928-1932 рр. - перша, 1933-1937 рр. - друга) виконання третьої (1938-1942 рр.) перервала війна.

Під час п'ятирічок їхні плани неодноразово змінювалися у бік підвищення показників, проте країні бракувало сил виконати навіть нижчі завдання. Реальні темпи зростання становили близько 16%. Але і вони були феноменальними для розвитку економіки. А заплановані показники першої п`ятирічки з випуску деяких груп товарів були досягнуті лише в середині 1950-х років.

Для реалізації таких грандіозних зрушень необхідні були значні ресурси. Їх брали

• з сільського господарства, дешево продавали зерно, нафту, газ, деревину, хутро та твори мистецтва за низькими цінами за кордон;
• збільшили прямі і непрямі податки
• використовували доходи державного сектора економіки (примусові державні позики; випускали облігації тільки в 1928р населення підписалось на суму в 325 млн. карбованців); та націоналізацію промисловості;
• використовували трудовий ентузіазм трудящих і дармову працю політичних в’язнів; використовували безкоштовну працю у вихідні дні (суботники, недільники);
• збільшили випуск спиртних напоїв (1927 р. продаж спиртних напоїв приніс у бюджет 500 млн карбованців, 1930 р. — 2,6 млрд, а 1934 р. —6,8 млрд);
• проводили інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової

"Надіндустріалізація" призвела до падіння продуктивності праці, зменшення кількості споживчих товарів, посилення грошової емісії (червінець перестав бути конвертованим), інфляції, погіршення матеріального становища народу і як наслідок — запровадження карткової системи і падіння життєвого рівня населення.

У другій п’ятирічці (1933-1937 рр.) сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку її економіки стало виконання планових завдань по 10 показниках, в цілому ж завдань п’ятирічного розвитку, попри офіційні заяви, теж не було виконано.

Під час п’ятирічок використовували змагання, стаханівський рух (Олексій Стаханов, машиніст П. Кривонос, коваль О. Бусигін, ткачихи сестри Виноградови), (Слайд 5) Доповідь студента про Ізотова, Стаханова.

 Широко застосовувалися найрізноманітніші методи примусу, як-то: запровадження паспортного режиму, невиправдано жорсткі методи боротьби з порушниками трудової дисципліни тощо. Також використовувалась праця в'язнів ГУТАБу Політичні та кримінальні в'язні видобували до 50% золота і хромонікелевих руд, понад ЗО% платини й деревини. В'язні збудували міста Ангарськ, Магадан, Норильськ та інші, Біломорсько-Балтійський канал та канал Москва-Волга, спорудили тисячі кілометрів залізниць та автошляхів.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних істориків залишаються досить неоднозначними.

З одного боку, СРСР із країни, що ввозила машини, перетворився на країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами і обладнанням. В економіці було створено нові галузі: літакобудування, автомобілебудування, хімічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, енергетична промисловість та ін., а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце у світі. За 3 п’ятирічки було побудовано 6000 підприємств. В першій – 1500, в другій - 4500. Серед промислових об'єктів виділялися 35 гігантів загальною вартістю понад 100 млн карбованців кожний. З них в УСРР розміщувалося 12 об'єктів — 7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств. До новобудов належали 3 металургійні заводи («Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь»), та Магнітагорський, Кузьнецький. Дніпровська ГЕС, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, Уралмашбуд, Сталінградський і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Московський, Горьковський автомобільні заводи. Турксиб Дніпровська гідроелектростанція, побудована в 1932 р. силами 10 тис. (25 тис.) вона була найбільшою в Європі. Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і металургійні заводи (у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську, Магнітогорську). 

Показ підприємств на карті. Робота з атласами.

Питання до студентів: “Яка промисловість більше розвивається?” “Чому порівнюють 1913 рік з 1937-38 роками?”

Наприкінці II п'ятирічки до ладу вступили 4 500 нових підприємств, а валова продукція зросла в 2,2 рази. На початку III п'ятирічки промисловість у цілому стала прибутковою, а СРСР за обсягами виробництва посів друге місце у світі після США, значно поступаючись західним країнам за рівнем життя людей. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну.

З іншого боку, ціна індустріалізації виявилась занадто високою: в СРСР було підірвано сільськогосподарське виробництво, скоротилося виробництво в легкій і переробній галузях промисловості вкупі з різким зниженням якості товарів, сталась ізоляція радянської економіки від світової, відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, посилилася централізація в управлінні економікою, утвердилися командно-адміністративні методи управління. Найнегативніший аспект індустріалізації — її проведення не було спрямоване на піднесення життєвого рівня населення. Інтереси і потреби людини цілковито ігнорувалися‚ а її особистість нівелювалась. Крім того були і чисельні людські жертви

Закріплення вивченого матеріалу:

• Як ви розумієте термін “індустріалізація”?
• З якою метою здійснювалась індустріалізація в СРСР?
• Поясніть, чому саме в кінці 1920-х років Сталін відмовився від Непу?
• Чи вдалось СРСР виконати плани II п'ятирічки?
• Як позначилась сталінська індустріалізація на становище селян?
• Чому для порівняння темпів розвитку промислового виробництва та сільськогосподарської продукції в 1940 р. вибрано саме 1913 та 1928 роки?

Метод «Мозковий штурм»   Завдання студентам

•  Виділіть позитивні і негативні наслідки індустріалізації;

Назвіть джерела індустріалізації. Студенти називають, і записують джерела і наслідки в зошит (Слайд 8, 9)

Підсумки:

Унаслідок проведеної індустріалізації у 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США. Припинилося ввезення з-за кордону кольорових металів, рейкопрокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промислової продукції. Було забезпечено техніко-економічну незалежність СРСР від країн Заходу. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну.

2. Суцільна колективізація.

Проблемне питання: 

Чому політику колективізації називають “другою революцією“,  більш масштабною, ніж Жовтневий переворот 1917 року? (Слайд 11)

Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був проголошений курс на кооперування сільського господарства.

колективізація — процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи), що супроводжувалося ліквідацією одноосібних господарств, відчуженням селян від засобів виробництва і від кінцевого продукту їхньої праці. Студенті записують визначення із словника.

Робота із студентами: Назвіть принципи колективізації (Слайд 12). Студенти записують принципи та етапи колективізації. (Слайд 13-17).

Одним із джерел індустріалізації була колективізація, яка разом мала забезпечити контроль з боку ВКП(б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалася за рішенням XV з’їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

2 березня 1930 р. у "Правді" з’явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій зазначалися серйозні помилки на селі, а саме: порушення принципу добровільності вступу до колгоспів, відмова від урахування різноманітності умов у різних регіонах. У помилках "вождь народів" нахабно звинуватив лише місцевих партійних керівників. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав із 58 до 24%. Але після XVІ з’їзду ВКП (б) почалася нова хвиля колективізації.

Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

• до першої категорії віднесено зернові райони Північного Кавказу й Поволжя. Тут колективізація мала завершитися весною 1932 р.;
• до другої категорії — Україну та Білорусію (весна 1933 р.);
• до третьої — всі інші та не зернові райони (весна 1935 р.).

Селян-одноосібників обкладали нестерпними податками.

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства.

Передбачалося перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну.

Поступово політика "розкуркулення" перетворилася на засіб боротьби проти всіх селянських господарств, які чинили опір колективізації. Вона поширилася на господарства середняків, навіть на бідняків. Усього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, а адміністративно вислано 20% селян.

У 1935 р. набрав чинності закон про охорону соціалістичної власності на селі‚ прозваний у народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністію було заборонено. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, а 55 тис. ув’язнено в таборах.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів’я не змогли відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найбільш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників. Голодомор 1932-1933 рр. у зернових районах тільки в Україні оцінками деяких спеціалістів забрав життя понад 3,5 -10 млн осіб, у Казахстані — 2 млн.

Колективізація та «розкуркулення» здійснювалися поспіхом. Потрібно було створити атмосферу страху, щоб послабити опір селянина, і якнайшвидше, поки цей страх тримався, сформувати колгоспи.

Проведення колективізації забезпечило об’єднання в колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств.

Робота із студентами: Назвіть наслідки колективізації (Слайд 18, 19).

Закріплення вивченого матеріалу:

• Вкажіть причини суцільної колективізації.
• Чому сталінське керівництво здійснювало колективізацію в декілька етапів?
• Чому було визначено такі швидкі темпи колективізації в Україні?
• Вкажіть причини голоду 1932 –1933 рр.
• Чи можна події 1932 –1933 рр. Вважати людомором?

Підсумки:

Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору.

3. Громадсько-політичне життя.  Масові репресії

Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 і 1924 рр. проголошували "диктатуру пролетаріату").

Необґрунтовані репресії на рубежі 1920—1930-х рр. були початком тотального знищення народу в 1935—1937 рр. Жертвами репресій стали всі прошарки населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, діячі мистецтва, викладачі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція і фахівці радянської генерації, робітники, селяни. репресії було спрямовано здебільшого проти "класово ворожих" всіх верств суспільства: „буржуазних спеціалістів”, „непманів”, „куркулів”.

Першим кроком до масового терору стала кампанія по боротьбі з «саботажниками» і «шкідниками». Навесні 1928 р. розпочався сфабрикований процес із так званої «шахтинської справи». На лаві підсудних опинилися представники технічної інтелігенції, а також керівники промисловості, Далі було сфальсифіковано процес над українською елітою (так звана справа «Спілки визволення України»). Репресіям було піддано 45 учених, письменників та інших відомих діячів України: С. Єфремова, В. Чехівського, О. Ніковського, Г. Голоскевича та інших.  Найбільш гучними процесами того періоду були "Шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами.  (Слайд 20).

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.

У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які постачалися продуктами харчування централізовано.

Було прийнято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, з подальшим виселенням його сім’ї з квартири.

Поступово формувався режим особистої влади Й. Сталіна, якому приписувалися всі заслуги в досягненнях країни. Серйозним випробуванням для нього став XVII з'їзд ВКП(б) 1934 р.

З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу. Кількість ув’язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. Відновлено каторгу та смертну кару. Спираючись на архівні документи, які зберігаються у ведучих російських архівах, передусім у Державному архіві Російської Федерації і Російському центрі соціально-політичної історії, можна з певною мірою достовірності зробити висновок, що за 1930– 1953 рр. у виправно-трудових колоніях побувало 6,5 - 10 млн. чоловік, з них за політичними мотивами – бл. 1,3 млн, через виправно-трудові табори у 1937–1950 рр. пройшло бл 2 млн. чоловік осуджених за політичними статтями. Тільки в 1937-1938 рр. репресували до 10 млн осіб, із яких 2-3 млн знищили фізично. В день виносили по 1000 приговорів.

Масові репресії 30-х рр. знекровили інтелектуальну силу радянського суспільства в політиці, армії, науці. Це — один із найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу. Сталінському режиму необхідно було цілком підкорити собі інтелігенцію.

За абсурдним звинуваченням у 1933 р. був репресований Остап Вишня. Наступного року розстріляли Г. Косинку, О. Близька. У цілому жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, що мешкали і працювали в Україні. Подібних репресій зазнали також діячі театрального мистецтва, музики, кіно, живопису, графіки, скульптури тощо. Були репресовані й розстріляні академіки АН УРСР М. Свитальський, М. Яворський. Переслідуванням піддавалися Л. Ландау, М. Грушевський, М. Слабченко та інші. Були репресовані видатні представники національного відродження — М. Войчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Лесь Курбас.

Значна кількість видатних ленінців, тих, хто не стовідсоткове погоджувався з Й. Сталіним чи міг становити загрозу його становищу в партії і державі, були виключені з керівних партійних органів (С. Сирцов, М. Рютін та ін.), сіли на лаву підсудних, доведені до самогубства (С. Орджонікідзе, М. Томсь­кий, Я. Гамарник), загинули при загадкових обставинах (С. Кіров), були розстріляні (М. Бухарін, О. Риков, X. Раковський, Г. Зінов'єв, Л. Каменєв, Г. П'ятаков, К. Радек та ін.). Л. Троцький загинув у результаті замаху на нього агента НКВС у 1940 р. у Мексиці.

Компартія, керівні діячі також були піддані репресіям (X. Раковський, С. Косіор, В. Затонський, В. Чубар та інші). У 1933— 1938 рр. внаслідок партійних «чисток» кількісний склад КП(б)У зменшився більш ніж на 260 тис. осіб. У 1937 р. з 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У було знищено 10 осіб. (Слайд 21, 22).

Не обминув репресій і командний склад Червоної армії. Суд над Михайлом Тухачевським - активним учасником громадянської війни, талановитим військовим теоретиком і практиком, але водночас і безжальним погромником селянських повстань і Кронштадтського повстання 1921 р., який відбувся в червні 1937 р., поклав початок винищенню командного складу Червоної армії. (Слайд 23).

Під час «чистки» армії від «троцькістів», «шпигунів» «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» було знищено Й. Якіра, О. Єгорова, І. Дубового, Корка, І. Федька та багатьох інших.

Стан психозу, який охопив Червону армію, засвідчує сумна статистика зростання самогубств серед військовослужбовців. Так, лише за квітень-червень 1937 р. кількість таких випадків у Київському військовому окрузі зросла на 50 %, а в Харківському - на 150 %. Усього було знищено близько 44 000 кадрових військових Червоної армії, з яких понад 15 тис. - в Україні.

Атмосфера в суспільстві була гнітючою. За виразом відомого історика Р. Конквеста «республіка стала вотчиною НКВС».

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувалися. Прийняття нової, "сталінської", конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи.

IV. Закріплення вивченого матеріалу:

• Чому Й. Сталін розгорнув в 1937 – 1938 рр. масові репресії проти відповідальних партійних, радянських і господарських керівників?
• Коли було прийнято Конституцію СРСР?
• Коли репресії набули масового характеру?
• Хто потрапляє під сокиру сталінських репресій?

Робота із студентами:

V. Підсумки:

Сталінський терор позбавив волі та життя сотні тисяч людей. Гинула віра людей у добро, руйнувалися авторитети та світлі ідеали. І навпаки, заохочувалися низькі вчинки — доноси, наклепи. У країні сформувався тоталітарний режим, що підкорив собі усі сфери життя суспільства.

VI.   Домашнє завдання (Слайд 24).

Конспект

Повторити §14, §22

Підготуватись до контрольної роботи по темі «Росія, СРСР в 1917 - 1939 роках»

Список літератури

1. Гісем О. . Всесвітня історія, 10 кл., підручник. – К. 1999

2. Рожик М.Є. та ін. Всесвітня історія. 10 кл., підручник - Ґенеза, 2004.

3. Полянський П.Б. Всесвітня історія. 10 кл., підручник – Ґенеза, 2004.

4. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія, 10 кл., підручник. – К.: А. С. К., 2007

5. Бердичевський  Я.М. та ін. Всесвітня історія, 11 кл., підучник. – Прем’єр, 2003.

6. Бураков Ю. В. та ін. Всесвітня історія: новітні часи. Підручник для 11 класу.  – К.: Генеза, 2007

7. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія,  11 кл., підручник. – К.: А. С. К., 2007.