Розробка екскурсійного маршруту до маєтку Харіна

Департамент освіти і науки виконкому                         Криворізької міської ради                                                              Відділ освіти і науки виконкому                                    Саксаганської районної у місті ради                                      Криворізька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 21

 

 

 

Розробка екскурсійного маршруту до маєтку Харіна

 

 

 

 

Автор:

Кот Т.Ю.

вчитель хімії

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2020

Картосхема маршруту

 

 

1 – колишня поштова станція;   2 – колишні панські комори;     3 – школа;     4 – електростанція;     5 – приблизне місце розташування палацу Харіна; 6 - дім управителя маєтком; 7 – стайні; 8 – млин; 9 – міст;       10 – парк «Веселі Терни»;     11 – зворотній шлях.

 

      Вид екскурсії: комплексна.

 

      Опис маршруту:

     Пункт відправлення – КЗШ №21 (вул.. Спаська, 8-а) (автобус, час проїзду – 40 хвилин) → пр. 200-річчя Кривого Рога →зупинка вул. Центральна (далі – пішки)→ колишня поштова станція (нині – магазин, час огляду – 10 хвилин) → овочевий склад (потім – клуб, час огляду – 10 хвилин) → колишня школа (нині – майстерні, час огляду – 10 хвилин) → колишня електростанція ( час огляду – 10 хвилин)→ місце , де був палац (час огляду – 10 хвилин) → дім управителя маєтку (час огляду – 10 хвилин) → стайні (час огляду – 10 хвилин) → млин (час огляду – 5 хвилин)→ кам’яний місток (час огляду – 5 хвилин) → огляд частин парку (час огляду – 1-1,5 години) → зворотній шлях понад річкою (15 – 20 хвилин) → вул. Центральна (автобус) → вул. Спаська.

 

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Мета екскурсії:

     навчальна: екскурсія дає хороший матеріал для формування матеріалістичного світогляду, екологічних зв'язків, єдності і цілісності природних комплексів, розкриває історію свого краю, міста, дає уявлення про розвиток економіки і культури, про місця трудової слави, школярі можуть глибше познайомитися з природними умовами і ресурсами рідного краю, природоохоронною діяльністю, з'ясувати ступінь можливої ​​участі в охороні природи і правильному використанні природних ресурсів, знайомить краєзнавців з природними та соціально-економічними умовами промислового виробництва, з питаннями їх технології, способами організації і планування, з перспективою розвитку господарства в місті, з розвитком даної галузі в масштабі області та країни в цілому.

     розвиваюча: екскурсія сприяє адаптації школярів до дійсності свого міста, професійному самовизначенню (що передбачає організацію педагогами різнопланового вивчення сучасної території міста, формування умінь практично використовувати отримані знання в різних сферах повсякденного життя), сприяє становленню, розвитку і зміцненню навчально-виховних колективів, сприяє розвитку особистісних якостей учнів засобами краєзнавства.

     виховна: екскурсія виховує культуру поведінки в природі, естетичні почуття, пробуджує і зміцнює почуття прекрасного, розвиває в школярів прагнення знати свій край, сприяє формуванню особистісного ставлення учнів до нього, сприяє розвитку громадянських якостей учнів, патріотичного ставлення до малої батьківщини, створює умови для вивчення проблем розвитку міста, формування у школярів бачення свого місця у вирішенні цих проблем, розвитку установки на необхідність внести особистий внесок у вдосконалення його життя, вчить дітей бачити красу рідний природи, вдивлятися неї, придбати навички спілкування із нею.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Короткі вступні відомості по темі екскурсії

        На чудовому підвищенні, з зеленими краєвидами, біля річки Саксагань розташовані Веселі Терни. Здається, немає на планеті такого місця, де б так гармонійно злилися потужне залізорудне тіло і щедрі у своїй родючості чорноземи, високе небо і неозорі простори степу, роботящі, винахідливі, добрі, веселі люди і всеохопний гірничо-добувний пафос. Тут збереглися своєрідна красу і велич місцевої природи, не загубилися і характерні сліди історії.

         Запорожці часто відвідували це чудове місце. Ще в 1760 році це місце сподобив військовий старшина Григорій Шрам, завів тут зимівник, збудував багато землянок та мазанок, запросив сюди на проживання всіх своїх рідних і знайомих. І ця слобода почала називатися Григорієві Терни.

        Після того, як Богдан Хмельницький розбив польську шляхту під Жовтими Водами, козаки відпочивали в балці, зарослій тереном. Стояла тут і корчма. Про те, чому Григорівські Терни стали Веселими існує легенда, пов’язана з битвою під Жовтими Водами. Першим записав її краєзнавець П.Шульженко в 1970 році: "Темна ніч огорнула степ. Приховала від людського ока густі хащі терну, а з ним і невеликий хутір над Саксаганню. Все тут завмерло. Лише невгамовні цвіркуни заводили пісні та в одній із хатинок довго горіло світло. Там, на хуторі зупинився із своїм штабом славний гетьман Богдан Хмельницький. Привів він із собою військо козацьке, щоб схрестити шаблі з ляхами ненависними, щоб не топтала більше шляхта землю козацьку. Тож і вів гетьман раду з побратимами по зброї, бо принесли розвідники звістку - біля річки Жовтої Води вишикував Штефан Потоцький свої війська - до битви готується. Далеко за північ тривала рада, а потім почувся приглушений цокіт копит; поспішали до своїх куренів старшини козацькії військо до бою ладнати. А вранці, як тільки сонце землю обпалило загомоніли голосні литаври, заворушився, ожив степ. І вже нестримною лавою несли запоріжців вірні коні на ворожий табір.

       - Слава! Слава! Слава!  - понеслось тисячоголосся. Відчайдушно оборонялися шляхтичі. Тільки ж де було їм встояти проти великої любові до рідної землі. Не раз доводилось вступати в бій з трьома - чотирма ляхами, але виходив козак переможцем.

       До вечора тривала жарка битва та ось здригнулися ряди ворожі. Показали ляхи спини військові Хмельницького і тоді наказав гетьман відзначити перемогу великим бенкетом. Запалали вогнища навколо хутора над Саксаганню, задзвеніли дзвінкоголосі бандури, полинули пісні: гуляло, веселилось військо. Вийшов Богдан Хмельницький на подвір’я, глянув як гамірно навкруги та й каже:

       - Ну й веселі Терни сьогодні. Добре рубалися козаки, добре й гуляти вміють.

       Й понеслось між вогнищами: "Веселі Терни! , Веселі Терни! Батько Хмель так сказав!" З тих пір, кажуть, і закріпилась за хутором над Саксаганню назва "Веселі Терни". Згодом тут - же і село виросло.

       З цього поселення і бере початок цей район. В 1866 році тут було виявлено великі запаси залізної руди, а через 20 років, в 1886 році, закладено Олександрівський рудник, потім в 1894 році – рудник Калачевського (нині це рудник Леніна, де знаходиться шахта ім. Леніна).

         Трохи пізніше, на території великого земельного володіння поміщика  Харіна російсько-бельгійське товариство починає видобувати залізну руду на Петровському руднику (Першотравневе рудоуправління). До цього рудника приєднувалося велике село Веселі Терни з населенням більше 1400 чоловік в 1894 році, а в 1902 році тут уже проживало 2600 чоловік. Це село і служило основним постачальником робочої сили для навколишніх рудників.

         На землі селян в селі Веселі Терни знаходився залізний рудник “Веселі Терни”. В районі майбутнього міста Веселі Терни було ще 4 рудники. Із станції Роковата були прокладені колії до цих рудників і відкритий роз’їзд Терни. Навколо цих рудників в 1898 році виникло шахтарське поселення, яке пізніше розрослося в місто Терни.

       Наша екскурсія присвячена часу, коли коли тут існував маєток російського поміщика Харіна. Ми оглянемо старовинні будівлі, познайомимося з побутом селян та панства тих часів та із залишком розкошів – парком «Веселі Тернии», що є і досі шедевром садово-паркового мистецтва, окрасою північної частини нашого міста.

 

 

 

 

 

 

«Портфель екскурсовода»

1. Поштова станція

Колишня поштова станція

Біля поштової станції (нині – магазин)

 

       Перші поштові станції на Криворіжжі з'явилися в 1768 році на початку російсько-турецької війни, коли за розпорядженням губернатора Новоросії був утворений поштовий тракт, створений для зв'язку Кременчука зі ставкою Коша Запорозької Січі.

       На території Криворіжжя знаходилися 2 з 8 поштових станцій, які проіснували до набігу кримських татар 1769-1770 рр. Новий поштовий тракт був відкритий 27 квітня (8 травня за новим стилем) 1775 року, коли була заснована поштова станція Кривий Ріг. Дата відкриття поштової станції вважається офіційною датою утворення Кривого Рогу.

       В районі сучасних Веселих Тернів оселився відставний козацький старшина Григорій Шрам. Він заснував великий зимівник: перевіз з Києва свою сім'ю і запросив на проживання багатьох своїх рідних і знайомих. Пізніше зимівник переріс в село, назване Григорівський терни (з 1775 року - Веселі Терни). На цій поштовій станції можна було відпочити, поміняти коней, при потребі можна було заночувати.

       Зараз, на жаль, зовнішній вигляд старовинної будівлі повністю змінений, тут знаходиться підприємство торгівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Комори для зберігання овочів і фруктів

Біля панських комор

       Ця будівля була зведена за часів Харіна. В ній підтримувався сприятливий температурний режим, зберігся добротний, хоч зараз і занедбаний підвал. В ньому ховали на зиму вулики і фрукти. За радянських часів склад був перебудований на клуб – місце відпочинку молоді. Тут для місцевих жителів демонструвалися фільми, проводилися танцювальні вечори. Зараз тут  знаходяться складські приміщення.

 

 

 

3. Школа

Школа - одноповерхова видовжена будівля

       Найстарішою школою в Тернівському районі є середня загальноосвітня школа № 40, що розташована в мальовничому селищі Веселі Терни. У 2012 році вона відсвяткувала своє 140 річчя. У місцевому історико-краєзнавчому музеї зберігається копія звіту, поданого до Санкт-Петербургського комітету грамотності в 1895 році. В ньому говориться, що в селі Веселі Терни, Катеринославської губернії, у 1872 році земством збудована Церковно-приходська двокласна школа для селянських дітей.

       Відкриття школи було спочатку сприйнято селянами насторожено й підозріло. Вони навідріз відмовлялися від її будівництва.

       Дякуючи впливу місцевого священика, а також колишнього предводителя дворянства й інших осіб, які співчували справі народної освіти, школа все-таки була збудована. Але більшість селян, діти яких поступили на навчання, ставили до вчителів такі жорсткі вимоги щодо викладання, задовольнити які не було можливості, й забирали своїх дітей зі школи. Однак, прогресивного руху народної школи не могли не помічати селяни, бо вже через кілька років в селі з’явилися свої писарі, читці в селянській церкві, з’явилися пільги при відбуванні військової повинності і таке інше.

       Все це спонукало селян подивитись на школу по-іншому. З часом, коли народна школа здобула довіру та любов селян, коли останні з задоволенням стали віддавати не тільки хлопців, але й дівчат до школи, будинок школи вже не міг прийняти всіх бажаючих, в селі почали відкриватися школи іншого рівня й напряму.

       Бажання й злидні селян зустріли повне співчуття й допомогу з боку попечительниці Весело-Тернівських шкіл пані Харіної Олександри Адамівни, дружини генерала Харіна, повновладного хазяїна не тільки Веселих тернів, а й усієї округи на десятки кілометрів у бідь-який бік степу.

       І в 1892 році саме Харіна збудувала нову школу в центрі села – «Желая оставить по себе добрую память, сочувствуя доброму делу…». Школа-новобудова могла тепер вмістити в собі 130 учнів. З будівництвом нової школи відпала потреба в «переборі» учнів.

       Вплив школи в селянському житті проявлявся головним чином в піднятті релігійно-морального настрою. Селяни, слухаючи своїх дітей-школярів, переймали від них відомості про Богослужіння, про Божі Заповіти, більш свідомо ставилися й до церкви, до відправлення християнських обрядів.

       Вплив школи позначився і на економічне ставлення селян до ведення сільського господарства. Вплив школи проявлявся і в любові селян до книги. Книжки веселотернівчани розкуповували блискавично з прикажчицьких прилавків, доставлені сюди, в село, на сільські ярмарки, які проводилися 4 рази на рік, за тисячі кілометрів.

       В сільській школі на той час вивчалися такі предмети: Закон Божий, російська і церковно-слов’янська мови, арифметика, геометрія, історія, географія, природознавство, каліграфія, малювання, співи. І всеодно, чотири п’ятих дітей села Веселі Терни не навчалися. Так, наприклад, у 1912 році в Веселих Тернах мешкало більше 800 дітей шкільного віку, тоді як в школі навчалося тільки сто двадцять душ.

       За радянських часів у приміщенні старої будівлі школи влітку працював піонерський дитячий табір. Зараз тут розташовані приватні майстерні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Електростанція

Біля напівзруйнованої електростанції

      Ось, що можна прочитати в томі "Новоросия и Крым" "Полного географического описания нашего отечества" (С-Петербург, 1910): "…В двух верстах к юго - востоку от станции Терны, при речку Саксагани и торговом тракте, лежит село Ново - Павловка с населением около 1600 душ. При селении находится крупное имение "Ново - Павловка" И.Н.Харина, площадью до 8 тысяч десятин, до 3-х тысяч составляют пашню, все же остальное состоит под выгонами, сенокосными угодьями, садами и прудами. система полевого хозяйства - залежная. В имении содержится  обширнейшее стадо овец численностью до 11 тысяч голов типа рамбулье - негретти и негретти. В семи прудах имения ведется правильное рыбное хозяйство с ежегодной продажей до 600 пудов рыбы; разводяться преимущественно карась, карп, линь. Имеется конный завод лошадей рысистых и першеронов, молодой фруктовый сад, обширный парк, мукомольная мельница, кирпичные заводы, механические мастерские для ремонта и изготовления земледельческих машин и орудий производства. На земле И.Н.Харина существует "Петровский" железный рудник, состоящий во владении Русско - Бельгийского общества. На руднике добывается красного железняка и железного блеска до 5,5 млн. пудов в год; рабочих содержалось в 1901 году 130 чел. в руднике и 15 на поверхности."

       Перша будівля господарського призначення, яку ми оглядаємо – електростанція – це невелика двоповерхова кам’яниця, яка , на жаль є напівзруйнованою, підвальні приміщення затоплені. Але саме вона свідчить про те, що у селі ще до революції була електрика і велося прогресивне господарство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Палац Харіна

       Розташований маєток на живописному місці річки Саксагань. На будівництво парку та панського будинку йшли доходи від Харінських рудників. Микола Платонович та Олександра Гаврилівна жили в Петербурзі, а в маєтку "Веселі Терни" бували тільки час від часу, наїжджаючи відпочивати та познайомитися що діється на руднику та в маєтку. Землі в них було понад 8 тис. десятин. Більших землевласників в околицях не значилося.

       Палац, що височів над парком був трьохповерховий. Мав 160 кімнат - понад 80 на першому і другому поверсі. Значна їх частина слугувала для розміщення гостей. Шість вікон на останньому поверсі позначали кімнату з велетенським акваріумом. (подібна прикраса була і у Фальц - Фенів у Гаврилівці). Його знищення повязують з приходом у Терни махновців ті, начебто почали завозити до панського маєтку солому, щоб зварити з рибок юшку Палац стояв там, де збудовані двоповерхові будинки для працівників радгоспу "Веселі Терни". Будинок мав яскраві архітектурні елементи класицизму, примітно виділявся просторий ґанок, на який можна було підніматися східцями з двох сторін. Фасад будинку виходив у протилежний від парку бік, а перед ґанком був фонтан: дівчинка і хлопчик трималися за руки.

       Жителька Веселих Тернів Раїса Потоцька згадує як ще й після війни стояли обабіч дороги руїни панського будинку, а дітвора збирала між каміннями шматочки кольорового скла (очевидно це були залишки вітражів).

       Ще й в 1964 році можна було бачити окрайці бетонного під’їзду біля парадного входу для екіпажів та авто, а в кущах хтось знайшов велику бетонну кулю, що збереглася від архітектурних прикрас - вони колись були перед входом до палацу. Хоча і головний будинок час і не пощадив але дожили приміщення багатьох маєткових служб.

       В кінці одного з крил палацу було влаштовано художню майстерню з чарівним видом на парк. Розповідають, що працювала там художниця - знайома генерала, вона часто приїжджала в терни з Петербурга. До палацу підступав упорядкований парк, створений за законами англійського садово - паркового мистецтва. Групи дерев відтіняли зручні і затишні галявини. Особливо помітною була дубова алея, легенди пов’язують її виникнення з перебуванням у Присаксаганні Богдана Хмельницького. Був у парку і літній мавпячий вольєр. Збереглася згадка: якось пані Олександра стала дратувати мавп, а ті вирвалися з клітки і кинулись на Харіну, та ледве встигла сховатись, інакше роздерли б. Зрештою від долі не втечеш. Кажуть Харіна таки знайшла в Тернах свою смерть -  втопилася в річці. Після того ще довго показували на пам’ятне місце: тут упокоїлась пані.

       В громадянську війну маєток якийсь час займали махновці і тоді парк зазнав першої великої руйнації.  Енергійні махновці стали в панському домі влаштовувати опалення, але своєрідно: трубу пічки - буржуйки прилаштували до вентиляційного каналу, а той, як на гріх, виявився дерев’яним. За хвилину - другу спалахнуло сухе, вистояне роками дерево, з нього в палаці було зроблено вентиляцію, від величезного двоповерхового будинку невдовзі залишилися лише закіптявлені стіни. Вже в 20-30 роки ХХ ст. місцеві жителі розібрали цегляні мури на власні потреби: палац безслідно зник.        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             

6. Будинок управителя маєтком

Біля фасаду будинку управителя

       У будинку де знаходилось правління радгоспу - раніше була контора керуючого маєтком і його ж квартира. Зараз ця будівля дуже занедбана.

 

 

 

 

 

 

7. Стайні

Кладка в стінах стаєнь

       Вище млина впадають в око кам’яні стайні. В центрі колишніх стаєнь знаходиться манеж. Там виїжджали племінних коней, що належали Харіну.  Від каміння, з якого вимурувані стіни віє первинністю та загадковістю. Неподалік одноповерхові будинки в них жили родини тих, хто обслуговував маєток.

 

 

 

 

 

 

 

8. Млин

       Біля річки видно капітальне приміщення водяного млина. Зараз у ньому майстерня. Харінський млин обслуговував не тільки маєток, а й навколишні села.

      Біля млину

9. Міст

               На старовинному мосту

       Цей невеликий мальовничий місток, розташований біля млину, також збудований за часів Харіна.

       Усі будівлі у маєтку побудовані з цегли, що вироблялась на власному цегляному заводі Харіна. Кожна цеглина мала свій фірмовий знак:

                      И Х – Іван Харін

10.  Парк

Поширення вікових дерев дубу звичайного в межах парку «Веселі Терни»:

A – Центральний вхід, B – паркінг, C – Південний вхід, D – міст існуючий,   E – міст зруйнований, F – город;

x – межі кварталів, y – стежки, z – межі парку; 1–18 номери кварталів;

I–XVI - номери вікових дерев дубу звичайного

 

       Володимир Федорович Терещенко склав опис парку, намалював план, підписав краєзнавчі нотатки  у стилі давноминулих часів: "Точної дати виникнення маєтку відставного генерала, надвірного радника Миколи Платоновича Харіна не збереглося, але відомо, що в 1907-1910 рр. господарство маєтку було в розквіті. Знали про нього далеко за межами краю. Є згадка, що Сергій Калачевський та Микола Харін були кумами.             

       В кінці 80- х на початку 90-х років ХІХ століття парк був окрасою околиць. В центрі парку через Саксагань перекинули дерев'яний місток. На невеличкому острові влаштували вишукану альтанку.

       На березі ще можна побачити залишки зруйнованої бетонної пристані. Від пристані, як згадують старожили, тихими вечорами плавали Саксаганню човни з харінськими гостями. Сліпучо палали факели, співалися пісні під гітари (нічні катання  - улюблене заняття тутешнього поміщика).

       На галявині, де не так давно відбувалися щорічні "свята квітів" та влаштовувалися багатолюдні гуляння, за часів Харіна красувався великий, вдало підібраний розарій. Алеї найяскравіше сходилися в центрі, де росли найяскравіші троянди, утворюючи щось на зразок Андріївського прапора. Ймовірно це мало засвідчувати військове минуле столичного генерала.

       1905 року містечком Веселі Терни прокотилися селянські і гірничі заворушення. Це були типові єврейські погроми таємно підтримані владою і частиною рудопромисловців. Зрештою владі набридло спостерігати некеровану вакханалію, тоді на рудники ввели військові частини. Загін залишався в містечкові до 1917 року. Після цього парк  і селище взяли під опіку так звані "загони самооборони", які формувалися з місцевих селян. Якийсь час в Тернах і справді було тихо.

       В громадянську війну маєток якийсь час займали махновці і тоді парк зазнав першої великої руйнації. Якось надумали гуляйпільські хлопці перевезти через тендітний місток гармату - споруда не витримала і разом з махновцями впала в воду.

       Після революції парк став занепадати, його ніхто не доглядав, не дбав про троянди, дерева, розарій з часом здичавів, вимерз, андріївського прапора на галявині вже не можна було впізнати. В роки другої  світової війни в парку вирубали чимало дерев і окупанти і визволителі. В 1950 роки  через неполадки на КРЕСівському водосховищі "Веселі Терни" кілька разів підтоплювалися. Особливо багато загинуло сто- та двохсотлітніх дубів. Росли вони тут ще до влаштування Харіним парку. Зараз лишилося лише декілька дубів - патріархів, що пам’ятають Богдана Хмельницького. Кілька років тому вони мали сухе верховіття, що свідчило про їх поступове відмирання. Але в 1995-1996 роках майже всі красені - дуби зазеленіли. Дерева в парку відновлюються, й дай Бог, проживуть (якщо на їх голови не впадуть нові випробування) не один десяток (чи й сотню) років.»

       Від Харінського парку залишилося й кілька могутніх тополь, - вони ростуть, зокрема, біля колишньої романтичної пристані. Не важко передбачити сумне майбутнє "Веселих Тернів". Наукових систематичних спостережень тут не велося ніколи, рекомендацій чи прогнозів також ніхто не робив. Немає й плану реконструкції цього, безумовно, витвору паркової культури на Придніпров’ї. Догляду за парком сьогодні фактично не має. Впритул до парку підступає вервечка житлових будинків. Немає впевненості, що хтось з "нових українців" не візьметься будувати й у самому парку. Отже потрібні сучасні форми його захисту. Варто подбати про надання парку та колишній економії статусу заповідника, тим більше, що за кілька кілометрів звідси вже є ландшафтний заказник "Балка Північна Червона".

       Територія парку за радянських часів належала радгоспу "Веселі Терни". Кому зараз належить - невідомо.

       Цей парк не належить до пам’яток садово - паркового мистецтва ні загальнодержавного ні місцевого значення, хоча необхідність в цьому назріла давно, і такі пропозиції до місцевої влади неодноразово надходили  і від місцевих краєзнавців і на науковій конференції в 1996 році в Умані від Володимира Федоровича Терещенка.

       За часів Харіна на берегах Саксагані були висаджені тополя біла, верба біла, великі площі були зайняті галявинами, оточеними масивними посадками дуба черешчатого. З паркових насаджень до наших часів збереглися декілька вікових дерев дуба і тополі білої. Тополі досягли висоти 25 м і діаметром більше одного метра. Майже всі дерева тополь з великими випаленими дуплами. Дуби у більшості суховершинять, їх діаметр біля 1 м , висота більше 20 м. У 70-і роки була проведена посадка паркових насаджень з берези повислої, ялини звичайної, сосни кримської, липи мілколистої, групи з декоративних чагарників - дейції шершавої, чубушника, форзицій. Ще раніше були посаджені дерева ясеня зеленого, дуба черешчатого, клена гостролистого, груші звичайної. Побудовані мости через Саксагань, але зараз вони всі зруйновані (здали на металобрухт). Один – нещодавно відновили.

       Дуби пережили воїнів Богдана Хмельницького, які, за переказами, після перемоги над поляками відпочивали під їх кронами в 1648 році. Вони пережили поміщика Харіна і Жовтневу революцію, громадянську війну і Другу Світову, пережили радгосп «Веселі Терни» і дожили до наших днів. І що їм до нас і нашої мирської суєти...

Біля центрального входу в парк

Вікові дуби і тополі

Першоцвіти парку

11. Зворотній шлях до зупинки «Вул. Центральна»

Тут було знайдено кістки мамонта (зберігаються в краєзнавчому музеї)

Барви русла Саксагані 

 Інформаційні джерела:

1. Географічні дослідження Кривбасу: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 2. Кривий Ріг: «Видавничий дім», 2007 – 131-138 с.
2. Гусейнов Г. Господні зерна: худ - док. життєпис -  Кривий Ріг: Видавничий дім, 2000.
3. Доброчаєва Д.М. По заповідних місцях України / Д.М.Доброчаєва, С.Д.Лялицька, В.В.Пархоменко, І.Т.Сокур, Г.О.Успенський. - К.: Молодь, 1960. - 211 с.
4. Енциклопедія Криворіжжя. Том І.- Кривий Ріг: Видавництво «ЯВВА», 2004 – 231 с. 3.
5. Казаков В.Л. та ін. Природнича Географія Кривбасу / В.І.Казаков, І.С.Паранько, М.Г.Сметана, В.О.Шипунова, В.В.Коцюруба, О.О.Калініченко. - Кривий Ріг: КДПУ, 2005. - 156 с.
6. По Екатерининской железной дороге. Выпуск 1. – Екатеринослав: Товарищество «Печатня С.П. Яковлева», 1903 – 87-88 с. 2.
7. Приймачук В.В. Навчальне краєзнавство в роботі вчителя: [навчально - методичний посібник]. - Кривий Ріг: ПП "Видавничий дім", 2007, - 112с.
8.  П’ятницькій С.С. Курс дендрології: Навчальний посібник. - Харьков: вид. ХГУ. 1960.
9. Червоний список рослин і тварин Дніпропетровської області: Свята справа. Вип.. 1-6 (укладач Ломакін П.І.). : Гамалія, 2003.
10. http://www.ex21.com.ua/history/90-6.htm
11. http://elibrary.kdpu.edu.ua/jspui/bitstream/0564/561/1/Савосько%202013%20ДП%20Веселі%20Терни%20Деревн%20насадження.pdf