Розробка "Творчість українця, славного сина Полтавщини Миколи Гоголя, вивчаємо..."

Звучить музика Е. Гріга «У печері гірського короля».

Ведучий. Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю…

Україна – країна смутку й краси, країна, де найбільше шанують волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочні ріки…

Ведуча. Україна… Це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… Україна… Це хати у вишневих садках, і весною там дуже гарно. А скільки тут соловейків щебече, і злічити, здається, не можна.

Коли сонечко заходить за обрій, стає дуже тихо: чутно тільки, як шорошать листочки під віконечком, навіть соловейко відпочиває.

Ведучий. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Подивіться на нього і полиньте думками до самих зірок, а вони покажуть вам нашу Землю, де на ній є край, що нагадує собою серце – це Україна!

Саме таку Україну тримав у своєму серці і палко любив її Микола Васильович Гоголь.

Звучить «Пісня про Україну» Тараса Петриненка.

1-й учень. Століття за століттями, крапля за краплею, зернятко за зернятком, одне добре слово до іншого – йшов у товщі народній незримий процес «набуття людяності й невичерпного морального ресурсу гуманізму». Ми вдячні предкам за чистоту їхніх думок і переживань. Вдячні за те, що навіть у ті часи (жорстокі століття) вони, пригноблені, берегли в собі людяність, мріяли про справедливе6 життя, про людину, в якій були б гармонійно поєднані духовна сила, внутрішня краса, фізична досконалість.

2-й учень. Гоголь пише: «Чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно-гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши у млості. Пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх!»

Ведучий. Протягом своєї багатовікової історії український народ склав безліч прекрасних казок, прислів’їв, загадок, інших творів. І серед них – народна пісня, особливо обрядова. У цих піснях народ висловлює побажання щастя, здоров’я, доброго врожаю.

У «Ночі перед Різдвом» пасічник зауважує: колядувати у нас називається співати під вікнами проти Різдва пісень, що звуться колядками.

Ведуча. «Голосніше й голосніше лунали на вулицях пісні та крики. Раптом один із юрби замість колядки пускав щедрівку й ревів на все горло:

Щедрик, ведрик!

Дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски…»

 

Виконуються колядки «Нова радість стала» у виконанні хору імені Г. Верьовки та щедрівки «Що в пана Івана та на його дворі»

Ведучий. А який чудовий опис української ночі в повісті «Травнева ніч, або Утоплена»!

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося, розширилося іще безмеж ніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млосно, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Нерухомо стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави…»

У «Вечорах…» звучить красива мова малорусів, яка була для нього близькою та рідною. Для нього мова і пісня – дві найважливіші фортеці, які народ береже як найбільш дорогоцінне.

1-й учень. У нас, мои любезные, на хуторах, водится издавна: как только окончатся работы в поле, мужик залезет отдыхать на всю зиму на печь и наш брат припрячет своих пчёл в тёмный погреб, когда ни журавлей на небе, ни груш на дереве не увидите более – тогда, только вечер, уж, наверно, где-нибудь в конце улицы брезжит огонёк, смех и песни слышатся, издалече бренчит балалайка, говор, шум… Но нигде не было рассказываемой столько диковины, как на вечерах у пасичника Рудого Панька. Вот одна из них.

2-й учень. В Диканьке никто не слышал, как чёрт украл месяц. Правда, волостной писарь, выходя на четвереньках из шинка, видел, что месяц ни с сего и ни с того танцевал на небе, и уверял с божбою в том всё село: но миряне качали головами, даже подымали его на смех. Но как только чёрт спрятал в карман свій месяц, вдруг по всему миру сделалось так темно, что не всякий бы нашёл дорогу к шинку, не только к дьяку. На небе и под. небом так сделалось темно, что ничего нельзя было видеть.

Выходят на сцену Чуб, Панас.

Ведучий. Знайомтесь, Оксана. (Виходить учениця в ролі Оксани.) Який чудовий образ української дівчини! З якою любов’ю говорить про неї Вакула: «Стоїть, як цариця, і блискає чорними очима! Вона сміється. Та вона завжди сміється… Боже ти мій, чому вона така в біса гарна? Її погляд, і мова, і все, ну, от так і палить…»

Ведуча. Тепер подивимося, що робить Оксана, сидячи біля вікна.

 

Інсценізація епізоду з «Ночі перед Різдвом»

Ведущая. В то время, когда проворный франт с хвостом и козлиною бородою летал из трубы и потом снова в трубу, и месяц, пользуясь этим случаем, вылетел через трубу Солохиной хаты и плавно поднялся по небу, Чёрт между тем не на шутку разнежился у Солохи: целовал ей руки с такими ужимками, как заседатель у поповны, брался за сердце, охал и сказал напрямик.

Чёрт. О, несравненная Солоха, если вы не удовлетворите мою страсть, я кинусь в омут, а душа моя улетит прямо в пекло.

Слышится стук в дверь.

Солоха. О, нечистая сила!

В это время Чёрт влез в лежавший мешок. Входит голова, стряхнувши со своего капелюха снег и выпив из рук Солохи чарку водки.

Голова. Ну и метель разгулялась, шёл к дьяку, увидел све в вашей хате, завернул к вам, божественная Солоха, в намереньи провесть вечер с вами. (Заигрывает.)

Ведущая. Не успел голова это сказать, как в дверь послышался стук и голос дьяка.

Дьяк. Солоха, открой, ты дома? Солоха!

Голова. Спрячь меня куда-нибудь, мне не хочется теперь встречатся с дьяком.

Ведущая. Солоха думала долго, куда спрятать такого плотного гостя, наконец выбрала огромный мешок.

Входит дьяк, потряхивая и потирая руки.

Дьяк. О великолепная Солоха, я сердечно рад такому случаю, что могу погулять у вас, пока пройдёт метель.

Он подошёл к ней ближе, кашлянул, усмехнулся, дотронулся своими длинными пальцами её обнажённой полной руки.

Дьяк. А что это у вас, великолепная Солоха?

И, сказавши это, отскочил он несколько назад.

Солоха. Как что? Рука, Осип Никифорович!

Дьяк. Гм! Рука! Хе! Хе! А это что у вас, дражайшая Солоха?

Солоха. Будто не видите, Осип Никифорович! Шея, а на шее Монисто!

Дьяк. Гм! На шее монисто! Хе!

Дьяк пошёл по комнате, потирая руки.

Дьяк. А это что у вас, несравненная Солоха?

Стук в дверь.

Дьяк. Ах, боже мой, стороннее лицо! Что теперь, если застанут особу моего звания! Дойдёт до отца Кондрата! Ради бога, добродетельная Солоха. Ваша доброта… Стучатся, ей-богу, стучатся. Ох, спрячьте меня куда-нибудь.

Солоха прячет дьяка в мешок. Входит Чуб.

Чуб. Здравствуй, Солоха, ты, может быть, не ожидала меня, а? Правда, не ожидала? Может быть, я помешал? Может быть, ты кого-нибудь спрятала? Ну, Солоха, дай теперь рюмку водки. Я думаю, у меня горло замёрзло от проклятого морозу. Послал же бог такую ночь перед Рождеством! Как схватилась вьюга!

Стук в дверь.

Чуб. Стучит кто-то? Отвори!

Солоха. Это кузнец!

Чуб. Слышь, Солоха, куда хочешь девай меня; я ни за что на свете не хочу показаться этому выродку проклятому, чтоб ему набежало, дьявольскому сыну, под обоими глазами по пузырю в копну величиною!

Солоха показывает на мешок.

Сцена закрывается.

Ведущая. Каких только диковин не бывает на хуторе? Между тем Вакула отправился к царице за черевичками для своей любимой Оксаны. Давайте и мы отправимся в гости.

Інсценізація епізоду мыж старою Переперчихою та товстою ткачихою.

Ведущая. И пошла молва по хутору: «Утоп кузнец!»

Ведущий. Но, как и каждая сказка, так и наша заканчивается красиво. Кузнец-таки привёз Оксане черевички, но она полюбила его и без них.

Ведущая. Как далеко уходять наши украинские корни! Но и сегодня в народе любят украинские песни, которые звучат веками и радуют нашу душу. Как велика и прекрасна наша украинская культура!

Звучит украинская песня.

Ведуча. Сьогодні ми з вами перегорнули сторінки творів великого Гоголя. За справедливим висновком О.І. Білецького: «Не тільки рідний йому земляк, а й російський читач полюбив і розкішний день українського літа; і чарівну українську ніч, «дивне повітря» з якої віє і теплом, і прохолодою, і млостю, і розливає окена пахощів, і пишний Дніпро, якому «немає рівної ріки в світі»; і страшенно прекрасні українські степи, «зелено-золотий окена, по якому бризнули мільйони різних квітів»; і народ, який не спасує перед нечистою силою, відповідає посмішкою на всі небезпеки і в той же час здатний до найтонших почуттів, що передаються мовою, подібно до ніжної ліричної пісні. В сліпучих барвах у нестримних гіперболах вилилась у Гоголя його любов до України».