До розіграшу
залишилось:
11 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Розробка "Творчість українця, славного сина Полтавщини Миколи Гоголя, вивчаємо..."

Про матеріал

Видатний російський та український письменник Микола Васильович Гоголь створив цілу когорту цікавих українських персонажів із міцним козацьким духом, гарним почуттям гумороу, щедрими на добро серцями, закоханими в українське слово та українську пісню. Учні разом із вчителем зможуть пірнути у глибоке джерело народної творчості різного періоду року: травневу ніч, ніч перед Різдвом. В сліпучих барвах, у нестримних гіперболах вилилась у Гоголя його любов до України, яку вчитель має передати успадок кожному учневі.

Перегляд файлу

Звучить музика Е. Гріга «У печері гірського короля».

Ведучий. Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю…

Україна – країна смутку й краси, країна, де найбільше шанують волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочні ріки…

Ведуча. Україна… Це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… Україна… Це хати у вишневих садках, і весною там дуже гарно. А скільки тут соловейків щебече, і злічити, здається, не можна.

Коли сонечко заходить за обрій, стає дуже тихо: чутно тільки, як шорошать листочки під віконечком, навіть соловейко відпочиває.

Ведучий. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Подивіться на нього і полиньте думками до самих зірок, а вони покажуть вам нашу Землю, де на ній є край, що нагадує собою серце – це Україна!

Саме таку Україну тримав у своєму серці і палко любив її Микола Васильович Гоголь.

Звучить «Пісня про Україну» Тараса Петриненка.

1-й учень. Століття за століттями, крапля за краплею, зернятко за зернятком, одне добре слово до іншого – йшов у товщі народній незримий процес «набуття людяності й невичерпного морального ресурсу гуманізму». Ми вдячні предкам за чистоту їхніх думок і переживань. Вдячні за те, що навіть у ті часи (жорстокі століття) вони, пригноблені, берегли в собі людяність, мріяли про справедливе6 життя, про людину, в якій були б гармонійно поєднані духовна сила, внутрішня краса, фізична досконалість.

2-й учень. Гоголь пише: «Чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно-гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши у млості. Пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх!»

Ведучий. Протягом своєї багатовікової історії український народ склав безліч прекрасних казок, прислів’їв, загадок, інших творів. І серед них – народна пісня, особливо обрядова. У цих піснях народ висловлює побажання щастя, здоровя, доброго врожаю.

У «Ночі перед Різдвом» пасічник зауважує: колядувати у нас називається співати під вікнами проти Різдва пісень, що звуться колядками.

Ведуча. «Голосніше й голосніше лунали на вулицях пісні та крики. Раптом один із юрби замість колядки пускав щедрівку й ревів на все горло:

Щедрик, ведрик!

Дайте вареник,

Грудочку кашки, кільце ковбаски…»

 

Виконуються колядки «Нова радість стала» у виконанні хору імені Г. Верьовки та щедрівки «Що в пана Івана та на його дворі»

Ведучий. А який чудовий опис української ночі в повісті «Травнева ніч, або Утоплена»!

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлося, розширилося іще безмеж ніше. Горить і дише воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млосно, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Нерухомо стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави…»

У «Вечорах…» звучить красива мова малорусів, яка була для нього близькою та рідною. Для нього мова і пісня – дві найважливіші фортеці, які народ береже як найбільш дорогоцінне.

1-й учень. У нас, мои любезные, на хуторах, водится издавна: как только окончатся работы в поле, мужик залезет отдыхать на всю зиму на печь и наш брат припрячет своих пчёл в тёмный погреб, когда ни журавлей на небе, ни груш на дереве не увидите более – тогда, только вечер, уж, наверно, где-нибудь в конце улицы брезжит огонёк, смех и песни слышатся, издалече бренчит балалайка, говор, шум… Но нигде не было рассказываемой столько диковины, как на вечерах у пасичника Рудого Панька. Вот одна из них.

2-й учень. В Диканьке никто не слышал, как чёрт украл месяц. Правда, волостной писарь, выходя на четвереньках из шинка, видел, что месяц ни с сего и ни с того танцевал на небе, и уверял с божбою в том всё село: но миряне качали головами, даже подымали его на смех. Но как только чёрт спрятал в карман свій месяц, вдруг по всему миру сделалось так темно, что не всякий бы нашёл дорогу к шинку, не только к дьяку. На небе и под. небом так сделалось темно, что ничего нельзя было видеть.

Выходят на сцену Чуб, Панас.

Ведучий. Знайомтесь, Оксана. (Виходить учениця в ролі Оксани.) Який чудовий образ української дівчини! З якою любовю говорить про неї Вакула: «Стоїть, як цариця, і блискає чорними очима! Вона сміється. Та вона завжди сміється… Боже ти мій, чому вона така в біса гарна? Її погляд, і мова, і все, ну, от так і палить…»

Ведуча. Тепер подивимося, що робить Оксана, сидячи біля вікна.

 

Інсценізація епізоду з «Ночі перед Різдвом»

Ведущая. В то время, когда проворный франт с хвостом и козлиною бородою летал из трубы и потом снова в трубу, и месяц, пользуясь этим случаем, вылетел через трубу Солохиной хаты и плавно поднялся по небу, Чёрт между тем не на шутку разнежился у Солохи: целовал ей руки с такими ужимками, как заседатель у поповны, брался за сердце, охал и сказал напрямик.

Чёрт. О, несравненная Солоха, если вы не удовлетворите мою страсть, я кинусь в омут, а душа моя улетит прямо в пекло.

Слышится стук в дверь.

Солоха. О, нечистая сила!

В это время Чёрт влез в лежавший мешок. Входит голова, стряхнувши со своего капелюха снег и выпив из рук Солохи чарку водки.

Голова. Ну и метель разгулялась, шёл к дьяку, увидел све в вашей хате, завернул к вам, божественная Солоха, в намереньи провесть вечер с вами. (Заигрывает.)

Ведущая. Не успел голова это сказать, как в дверь послышался стук и голос дьяка.

Дьяк. Солоха, открой, ты дома? Солоха!

Голова. Спрячь меня куда-нибудь, мне не хочется теперь встречатся с дьяком.

Ведущая. Солоха думала долго, куда спрятать такого плотного гостя, наконец выбрала огромный мешок.

Входит дьяк, потряхивая и потирая руки.

Дьяк. О великолепная Солоха, я сердечно рад такому случаю, что могу погулять у вас, пока пройдёт метель.

Он подошёл к ней ближе, кашлянул, усмехнулся, дотронулся своими длинными пальцами её обнажённой полной руки.

Дьяк. А что это у вас, великолепная Солоха?

И, сказавши это, отскочил он несколько назад.

Солоха. Как что? Рука, Осип Никифорович!

Дьяк. Гм! Рука! Хе! Хе! А это что у вас, дражайшая Солоха?

Солоха. Будто не видите, Осип Никифорович! Шея, а на шее Монисто!

Дьяк. Гм! На шее монисто! Хе!

Дьяк пошёл по комнате, потирая руки.

Дьяк. А это что у вас, несравненная Солоха?

Стук в дверь.

Дьяк. Ах, боже мой, стороннее лицо! Что теперь, если застанут особу моего звания! Дойдёт до отца Кондрата! Ради бога, добродетельная Солоха. Ваша доброта… Стучатся, ей-богу, стучатся. Ох, спрячьте меня куда-нибудь.

Солоха прячет дьяка в мешок. Входит Чуб.

Чуб. Здравствуй, Солоха, ты, может быть, не ожидала меня, а? Правда, не ожидала? Может быть, я помешал? Может быть, ты кого-нибудь спрятала? Ну, Солоха, дай теперь рюмку водки. Я думаю, у меня горло замёрзло от проклятого морозу. Послал же бог такую ночь перед Рождеством! Как схватилась вьюга!

Стук в дверь.

Чуб. Стучит кто-то? Отвори!

Солоха. Это кузнец!

Чуб. Слышь, Солоха, куда хочешь девай меня; я ни за что на свете не хочу показаться этому выродку проклятому, чтоб ему набежало, дьявольскому сыну, под обоими глазами по пузырю в копну величиною!

Солоха показывает на мешок.

Сцена закрывается.

Ведущая. Каких только диковин не бывает на хуторе? Между тем Вакула отправился к царице за черевичками для своей любимой Оксаны. Давайте и мы отправимся в гости.

Інсценізація епізоду мыж старою Переперчихою та товстою ткачихою.

Ведущая. И пошла молва по хутору: «Утоп кузнец!»

Ведущий. Но, как и каждая сказка, так и наша заканчивается красиво. Кузнец-таки привёз Оксане черевички, но она полюбила его и без них.

Ведущая. Как далеко уходять наши украинские корни! Но и сегодня в народе любят украинские песни, которые звучат веками и радуют нашу душу. Как велика и прекрасна наша украинская культура!

Звучит украинская песня.

Ведуча. Сьогодні ми з вами перегорнули сторінки творів великого Гоголя. За справедливим висновком О.І. Білецького: «Не тільки рідний йому земляк, а й російський читач полюбив і розкішний день українського літа; і чарівну українську ніч, «дивне повітря» з якої віє і теплом, і прохолодою, і млостю, і розливає окена пахощів, і пишний Дніпро, якому «немає рівної ріки в світі»; і страшенно прекрасні українські степи, «зелено-золотий окена, по якому бризнули мільйони різних квітів»; і народ, який не спасує перед нечистою силою, відповідає посмішкою на всі небезпеки і в той же час здатний до найтонших почуттів, що передаються мовою, подібно до ніжної ліричної пісні. В сліпучих барвах у нестримних гіперболах вилилась у Гоголя його любов до України».

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
24 січня
Переглядів
118
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку