Уроки  № 68, 69

Тема: Відокремлені обставини

Мета: пояснити правила відокремлення обставин, формувати вміння визначати відокремлені обставини в реченнях, розставляти розділові знаки в реченнях з відокремленими обставинами, правильно інтонувати речення з відокремленими обставинами; виховувати повагу до усної народної творчості; розвивати  увагу, спостережливість, логічне  й  образне  мислення, уточнювати й збагачувати словниковий запас учнів.

Тип уроків:  уроки  вивчення нового матеріалу.

Обладнання: роздавальний  матеріал, підручник.

Хід уроків

І. Перевірка домашнього завдання.

* Робота біля дошки. Виконання індивідуальних завдань двома-трьома учнями.

* Попереджувальний диктант.

І. Та біжу, ти мені пробач! В телевізорі знову м’яч – популярний ерзац інтелекту. (І.Драч.) Лиш мисль на мисль помножена стократ  дала людину – найдивніше диво. (Л.Дмитерко.)

ІІ. У нас, у бджіл, такий девіз: “Хто не працює – в мед не лізь”. (Нар.творч.)  Їй можна, природі одвічній, радіти. (Б.Грінченко.) Ми робимо роботу звичну, своєї долі ковалі. (О.Грязнов.)

Словник. Ерзац -  неякісний замінник, сурогат. Інтелект – здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.

І. Актуалізація опорних знань.

* Прочитати спроектовані через кодоскоп (заздалегідь записані на дошці) речення, вказати в них одиничні дієприслівники та дієприслівникові звороти.  Якими членами речення вони є? Пояснити вживання  розділових знаків у реченнях. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

І.  Лінь, лежачи на печі, мерзне. Усе святкуючи, не матимеш чого їсти.  Два дні відпочиваємо, п’ять днів проледарювавши. Лежачи, й посидіти ніколи.

Народна творчість.

ІІ. За вікном у вишневих гілках шарудить, бешкетуючи, вітер. (Д.Луценко.) Плачучи, крутиться вітер круг хати. (Б.Грінченко.)  Ти раптом розхвилюєшся в тривозі, відчувши теплий подих вітерцю. (Д.Луценко.) І розгулялись дужі вітерці, долаючи невидимі простори. (А.Малишко.)  По городі, заплутуючись в огудинні, шукав собі  на ніч місця вітерець. (М.Стельмах.) Пограбувавши золоті хороми, вітри  в гаях ділили бариші. (Л.Костенко.) “Ого-ого!” – шаліє вітер, “Го-го!” – сміється із-над  хмар і, прислухаючись до грому, каміння кидає у яр. (Олександр Олесь.)

* Робота з підручником. Виконання вправи 268.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

* Робота з підручником. Опрацювання таблиці “Відокремлені обставини” та теоретичного матеріалу (с. 114).

ІV. Виконання вправ на закріплення вивченого.

* Робота біля дошки.  Записати речення. Пояснити вживання в кожному розділових знаків. Підкреслити відокремлені обставини. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Не пізнавши отрути бджоли, не скуштуєш і меду. Закрутив носом, переплутавши хрін із медом. Вміючи, печуть хліб і з каменю. Ївши, гріється, а працюючи, мерзне. Хоч мене й рано збудили, та я надолужив взуваючись. Така хата тепла, що потієш дрижачи.

Народна творчість.

*Попереджувальний диктант.

Прийшли непрохані, то підете не ївши.  Хто ходить знаючи дорогу, той не спотикається. Мани собаку, маючи кияку. Тигра за хвіст не хапай, а вхопивши, не відпускай. Побачивши вовка, собаки між собою враз миряться. Свиня не з’їсть, не покачавши. Просить покірно, наступивши на горло.

Народна творчість.

* Пояснювальний диктант.

І. Мовчить, скупавшися в зимовім молоці, алея волохата. (М.Рильський.) Білим цвітом сніжини, кружляючи, падали з хмар. (Д.Луценко.) І навіть дощ, зимуючи, посивів. (І.Ліберда.) Снігопад як на те валив не перестаючи. (Г.Колісник.) Шелеснувши, прослалась пухка ялинка шини на ранішній пороші, на свіжому снігу. (М.Бажан.) Спала природа, а з неба мірошник, руки простягши над нею, сіяв крізь хмари муку. (Олександр Олесь.) Вили в степу хуртовини, кружляли в дикому сніговійному танці, розкидавши по небу клочкуваті подерті хмари. (З.Тулуб.) То не іній, то ледве примітні білі голенькі хлоп’ята злітали з гілок, і кожне, вхопивши за руку сніжинку, почало біля сніжинок крутитися та гопака вибивати. Сніжинки, собі зіп’явшись на пальчики, дрібно ногами вибивали. Сніжинки з інеєм ще більше  закрутилися, стовпом здіймаючись угору. (Панас Мирний.)

ІІ. Місяць срібний, піднявши високо свій щит, вглядається. (А.Казка.) Низесенько завис, чекаючи мене, Чумацький Віз. (І.Жиленко.) Сном  повиваючи землю, линула ніч небесами, з темно-блакитної ризи сиплючи рясно зірками. В темнім саду соловейко, коники в полі щосили, славлячи ніч яснозору, радісним співом дзвеніли. (О.Плещеєв.) Світало стиха. Прокидались тіні, заводячи із світлом боротьбу. Підваживши зигзаги чорних ліній, трава стелила росяну журбу. (М.Доленго.)

ІІІ. Усяка пташечка, радіючи, співала. (Л.Глібов.) Угвинтився у синяву жайвір,  розсипаючи срібло пісень. (Н.Кошара.) Ой крикнула лебедонька, крилом воду розбиваючи. (П.Куліш.) Спить на дереві, вмостивши під крило голівку, птиця. (М.Емінеску.) На стрісі хати стоїть боцюн, витягнувши вгору перчину  червоного дзьоба. (Є.Гуцало.) Соловей, стуливши очі, в келих ночі срібло точе. (Олександр Олесь.) Знову чайка кигиче, вітра-легіня кличе, розпросторивши крила, йому  навстріч летить. (Н.Петренко.) Гусиний ключ, майнувши вдалині, в старих грудях розбудить серце юне. (М.Рильський.) Кожен птах, свою пісню співаючи, здіймається до небес. (Нар.творч.) Сороки скреготали, стрибаючи по стіні і махаючи своїми чорними хвостами. (Панас Мирний.) Покинувши ліси свої, сорока в город полетіла. (Б.Грінченко.) Забувши мову посестри сільської, скрипить чи скиглить ластівка міська. Вона летить над сквериком похилим, нездатна навіть на банальне “фіть”, немов охрипла, захлинувшись пилом гонитви у чаду тисячоліть. (В.Моруга.) Із барви ковані довгасті жовті  бджоли, ввібравши сонця в теплі хоботки, летять до вулика, як дітлахи до школи. (А.Малишко.)

VІ. Кого ховають тут кургани, низькі нахмуривши лоби? (В.Марсюк.) Там могили з буйним вітром в степу розмовляють, розмовляють сумуючи. (Т.Шевченко.) Захитались прапори, і летить степами військо, обганяючи вітри. (Олександр Олесь.) Шевченкові думи, збудивши історію, розірвавши закони несамовиті, запинають минуле  габою суворою і дзвенять тобі, Києве, в бронзі відлиті. (А.Малишко.) Живи, підносячи розплющену, побиту честь і чистоту. (Д.Павличко.) І крила вгору зносить у надії, воскресаючи, прекрасний Львів. (М.Рильський.) Затихши, не в силі од сміху дихнути, сидять приголомшені вкрай глядачі. (Л.Первомайський.) Старий співак співав, як пелікан, проціджуючи музику крізь воло. (Л.Костенко.)

Словник. Банальний -   давно  відомий, шаблонний, заяложений.

* Диктант із коментуванням.

І.  Умившись, Марко видибав надвір. Ранок одразу охопив його свіжістю і сонцем. Усе повтіря було густо засноване майже невидимими  нитями паморозі. Тільки вдивляючись  проти молодого сонця, можна було помітити, як вони щедро розщеплювались на крихітні сніжинки-іскорки, творячи навколо невідчутну золоту метелицю. Так, це була справжня, але незвичайна метелиця, що сліпуче рухалась своїми шляхами і колами. Марко, любуючись нею, дивувався, чому раніше ніколи не бачив, що може творити звичайна, сонцем підсвічена паморозь.

За М.Стельмахом.

ІІ. Тихо-тихо зазвучав голос, дедалі все дужчаючи та піднімаючись угору. Усі зразу стихли, слухаючи пісню. І було що послухати. У кожного перед очима  встала ніч, тиха та зоряна. Сизим мороком криє вона страшенні скелі. Здається, гори ворушаться, скелі шепочуть  між собою, дослухаючись до того гомону. Серце завмирає, душа ширшає. Ніби чуєш, як  кидається всесвітнє серце.

Пісня завмерла, проте луна від пісні бриніла в кожному серці, ворушачи якісь глухі почування. Всі мовчки, схилившись, сиділи.

За Панасом Мирним.

ІІІ. Які ж округи скелі та шпилі! Дніпро поривається,  розбиваючи кручі між них, грючить по камінню й високо  прискає, перелітаючи через них. (Марко Вовчок.) Дніпро, обгинаючи Поділ,  у своїх холодних бризках течії ніс наниз усю  розкіш українського вечірнього неба. (Т.Осьмачка.) Рибалки тягли важкий невід, живим півколом оточивши затоку. Коли крайній із них виходив на піщану обмілину, волочачи, важку мокру сіть, він миттю кидався знов у воду і брався за невід позаду того, що був найдалі від берега.  Риба борсалася у воді, натикаючись на тонку, але міцну перепону. В розпачі кидалася на всі боки, виплигуючи з води, але сіть невпинно наближалася до берега, тягнучи її за собою. (З.Тулуб.)

* Навчальний диктант.

Сідало  сонечко в сизо-червоні хмари, а зверху гоготіло червоне зарево.  Коли зарево бліднішало, хмари, мов живі страховища, щось бубоніли, блимаючи огненними очима. Шварконула блискавиця, обвиваючи все вогненним поясом, і стустилася стрілою у яр. Гогонула земля, тіпаючи на  своїх широких грудях, як пір’їну, здоровенні палати, височенні церкви і невеличкі хати.

Дощ, як з відра, линув на землю. Побігли швидко, мов ящірки, потоки з гір, стрибаючи на переступах, в’ючись гадюками по ровах, щось глухо булькочучи, грізно пінячись. Зашуміла вода по низині, шукаючи виходу і, не знаходячи, щось булькотіла своєю бульбашковою мовою, наче сердилася... А грім  гукав, торохтів на увесь світ своїм страшенним гуком.

Помчалися темнії хмари далі, зоставляючи на своєму шляху воду. Понеслися вони в інший край,  гудячи та блимаючи. Блиснув місяць. Заходив він по горах, по долинах, по людських оселях, заглядаючи в темні шибки вікон, заглядаючи в яри, зазираючи в провалля. (За Панасом Мирним; 140 сл.)

VІ. Підбиття підсумків уроку.

VІІ. Домашнє завдання. П. 16, вправа 272.