Розробка виховного заходу "Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану — в небо"

Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану — в небо.

Виховний захід присвячений героям  Небесної сотні

 

 

 Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, виховувати почуття  патріотизму, національної гордості, любові до України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні ,прапор України, вишитий рушник, ікона Божої матері, свічки

 

 

Ведучий 1: Кожен з нас  згадує те місце, де він народився, де промайнуло його казкове та чарівне дитинство. А найголовніше в кожного з нас, - родинне вогнище,мамині ніжні руки, мудре татове слово, маленька батьківщина кожної людини, то її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Батьківщина.

 

Ведучий 2: Українська земля… щедро полита кров’ю її синів. Гортаючи сторінки нашої історії, ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності.

 

Ведучий 1: Україна- це країна привітних, добрих, щирих  і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворогів.

 Її красою захоплювались поети, художники та композитори.

 

Ведучий 2: Україна... Вона в усьому, що нас оточує; в місяці, зорях, стежці, якою ви йдете до школи, у кожному камінчику, деревці. Все це рідне і близьке кожному з нас. І червона калина, що росте на подвір'ї  біля вашої оселі, і рушничок, вишитий старенькими бабусиними руками.

Ведучий 1: Україна -це й зелена трава у дворі вашого дому, на якій можна бігати, сидіти, лежати і дивитися в небо, як там пливуть білесенькі хмаринки. І в полі, і в лузі, і в лісі -вам скрізь хороше, бо ви вдома, на своїй землі. Навкруги земля ваших батьків, ваших предків.

 

Ведучий 2: Україна - це історія народу, який протягом багатьох віків боровся за свою свободу і незалежність. Це його славні лицарі Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Іван Мазепа, Олекса Довбуш, Устим Кармелюк, які віддали своє життя за щастя народу.

Ведучий 1: Це і такі відомі всьому світові діячі української культури, як Тарас Шевченко і Іван Франко, Леся Українка і Олександр Довженко, Микола Лисенко і Оксана Петрусенко, Марія Заньковецька і Соломія Крушельницька, Микола Костомаров і Михайло Грушевський, вчені Борис Патон, Микола Амосов та багато інших
 

 

Ведучий 2: Спокон віків українці боронили свою волю, незалежність, прагнення до свободи. Скільки довелось пройти шляху у боротьбі із ворогами козацької доби, із царським режимом Росії, фашистськими окупантами –гітлерівцями. Але вистояли, вибороли свободу! Ціною власних життів…

 

Ведучий 1: Ми  в скорботі схиляємо низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

 

Ведучий 2: . Разом з вами вшановуємо пам’ять героїв різних історичних подій: Битви під Крутами, Голодомору 1932-33рр, Бабиного Яру. Тепер стаємо  сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

 

Ведучий 1:  У цьому довгому списку за світле майбутнє нашої держави стали і герої Небесної Сотні. Саме вони зуміли рішуче піднялися на герць зі  злом у 2014 році, заплативши за перемогу надвисоку ціну — власне життя. То чи може бути забутою кров, пролита ге­роями? Можлива лише одна відповідь — ні!

 

Інсценізація  вірша  Оксани Максимишин-Корабель
"Мені наснилось, що вони зустрілись"

 

Дівчина:

Мені наснилось, що вони зустрілись:

Убитий в Крутах й вірменин Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

 

Герой Крут:

“За що тебе? ”

Сергій Нігоян:

“За Україну, друже мій.”

Герой Крут:

Ти знаєш і мене за неї вбили,

Та це було вже років майже сто.

Тоді померли ми, щоб ви нам жили.

А вас вбивають… Вас тепер за що?”

Сергій Нігоян:

“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,

Як біло-біло в нас цвітуть сади.

І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …

Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”

Герой Крут:

“А я ще ввечері узяв дівча за руку

Й тихенько так до серця притулив.

Тоді не знав, що Бог уже розлуку

Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.

В очах не страх, а злість до ворогів.

Більшовики готовились до бою,

Я йшов на смерть… а жити так хотів.”

Сергій Нігоян

“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.

Я вірменин, а теж Вкраїни – син.

Не мав у серці й крапельки облуди,

За те й убив мене проклятий поганин.”

Дівчина:

… Мені наснилось, що вони зустрілись.

Убитий в Крутах й бородач Сергій.

В саду едемськім на травичці всілись:

Разом:

«За Україну нас вбивають, брате мій».

 

 

Виходить Україна - дівчина в українському костюмі.

 

Україна:

Сторіччями здригався мій народ

Від ярма, від зрад й кривавих заворушень,

І мову як духовний оплот

Втирали в бруд прямісінько у душах.

Шевченко вмер. І Лесі вже нема.

Є незалежність. Є уже свобода.

І все одно ще темно від примар.

І все одно щось гірко труїть воду.

 

Ведучий 2:   Думалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш,  Україно? 

 

Україна: Від вогню та диму страждають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.

 

«Небесна Сотня»…Юнаки,батьки

Їх імена мені ніколи не забути –

Вони ж за мене полягли,

Так як і ті, що захищали Крути.

Щемить у грудях, і душа болить

За долю мого рідного народу.

Але у серці іскра ще горить,

І не втрачаю віру у свободу.

 

Відео подій листопада 2013 - січня 2014. Ведучі коментують кадри:

 

Ведучий 1: У листопаді   2013 року Україна стояла перед важливим історичним кроком  –  стати незалежною Європейською державою. Але колишня влада злякалась цього.  Корупція, мільярдні  грошові зв’язки із Російським Кремлем стали перепоною до європейського вибору. Підписання історичного документу було цинічно зірвано.

 

Ведучий 2: Українська молодь вийшла на Майдан, вибираючи та відстоюючи свою гідність, право стати європейською державою. В її руках були  лише прапори України та Євросоюзу, а в очах – надія та віра у майбутнє.

 

Ведучий 1: 21 листопада 2013 року за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, уряд радикально повернув курс держави від євроітеграційного до  курсу, спрямованого на розвиток  співпраці з державами-членами СНД.

 

Ведучий 2: Обурена таким рішенням уряду України молодь виходить на Майдан Незалежності у Києві. Невдоволення підтримують по всій Україні. Це був початок  Революції Гідності.

 

Ведучий 1: До кінця доби 21 листопада 2013 року на Євромайдан у столиці збирається понад 1500 чоловік молоді, киян… З'явилась міліція, посилені загони Беркуту. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей.

 

Ведучий 2: Близько 4 години ранку на Майдані Незалежності залишалося до 400 протестувальників– одні з них, стомлені, дрімали, інші грілися біля багаття, хтось співав пісні. Площу оточили близько 2000 озброєних спецзасобами бійців «Беркуту» із трьох регіонів України — Автономної Республіки Крим, Луганського та  Донецького регіонів.

 

Ведучий 1: В результаті наступу силовиків десятки людей були жорстоко побиті, серед них багато студентів (чимало з них приїхали з інших областей України).

 

Ведучий 2: Бійці «Беркуту» били людей кийками, скидали їх на землю з постаменту монументу Незалежності та чавили ногами. При цьому мітингувальників били навіть за кілька сотень метрів від Майдану. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників .

 

Ведучий 1: Крім того, за словами очевидців, перед атакою «Беркуту» на Майдані зник мобільний зв'язок.

 

Ведучий 2: Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський Золотоверхий собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки.Для багатьох він став єдиним прихистком, що у лиху годину відкрив свої двері тієї страшної ночі для багатьох переслідуваних.

 

Ведучий 1: Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу.

 

Ведучий 2: Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву. І сотні тисяч обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче.

 

Ведучий 1: 19 січня 2014 року. Мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. Беркутівці застосували спецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря, водомет.

 

Ведучий 2: Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, ще називають «Криваве водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

 

Ведучий 1: Страшна звістка з майдану 22 січня облетіла весь світ.

Саме цього дня зранку на Євромайдані під час штурму було вбито мешканця Дніпропетровська вірменина Сергія Нігояна.

Згодом стало відомо про ще одного вбитого – білоруса Михайла Жизневського. У суботу від важких поранень, отриманих 22 січня на вул. Грушевського під час зіткнень з міліцією, після кількох перенесених операцій і не виходячи з коми, в київській лікарні помер 45-річний Роман Сеник та Олександр Бадера, родом з Волині. Тоді ж у лісосмузі поблизу Борисполя знайшли мертвим викраденого і замордованого невідомими львів’янина Юрія Вербицького.

 

Ведучий 2: Вони стали першими з Небесної сотні, хто поліг на Грушевського, пожертвувавши собою як заради тих, хто відстоював на Майдані власну гідність, так і задля гідного майбутнього кожного українця. Активістів не ділили за національностями. Всі були просто «майданівцями».

Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

Ведучий 1: Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

 

Відео « С. Нігоян читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ».

 

На фоні сумної мелодії звучить вірш « Лист до матері» (автор - М.В. Сковронська)

 

Не чекай мене, мамо, додому

Бо додому я вже не прийду.

Не чинив, мамо, зла я нікому,

Захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,

Бо любити ти вчила мене.

Ну а тих, хто у мене поцілив,

Людський осуд уже не мине.

Ти пробач. Що тебе я покинув,

Що поїхав в далекую путь.

Знаю, снайпер цілився в мене,

А попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити,

Я ще зовсім не думав про смерть,

Та я мусив так, рідна, вчинити,

Щоби банді сказати цій – геть!

Та не плач, моя рідна матусю,

Сонце зійде. Ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить.

А народ не простить їм цей гріх.

 

Ведучий 2: Сьогодні Україну знають у всьому світі. Трагіч­ні події, що відбулися на Майдані у серці України — Києві — взимку 2014 року, сколихнули людей усієї земної кулі. Українці об'єдналися, щоб боротися за краще життя своїх дітей, друзів, батьків. 80 днів і но­чей... Тривожних, заплаканих і вимолених... Три мі­сяці, залишивши свої родини, тисячі людей стояли на вулицях  день і ніч у морози заради одного — щоб домогтися свого, щоб їхній біль хтось почув. В один день тисячі простих українців стали солдатами сво­го народу. Звичайні мирні люди. Інтелігентні, жар­тівливі, люблячі. Студенти, учні, інженери, водії, вчителі, колишні військові, безробітні.

Ведучий 1: «Ми прийшли сюди перемогти або померти», — заприсяглися вони на барикаді. І перемога при­йшла. Велика перемога маленьких людей із гарячими і мужніми серцями. Це звитяга кожної людини, яка стояла на майданах, передавала гроші у церквах, їжу чи одяг, плакала чи молилася. За цю перемогу заплачено велику ціну — понад сто життів. Вони загинули за честь, за волю, за право бути народом — джере­лом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

 

Ведучий 2: Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок.

 

Ведучий 1: Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, Майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе… До нас прийшла війна!...

 

Ведучий 2: Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

 

Відео «Хронологія подій 20 лютого»

 

Ведучий 1: І продовжився  відлік загиблих, поповнювалась Небесна Сотня..

 

Ведучий 2: Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і надала шанс збудувати нову демократичну правову державу.

 

Ведучий 1: Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

 

Ведучий 2: Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Вмирали за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…

 

Відео презентація «Герої Небесної сотні. Згадаємо поіменно»

Виходять учні, тримаючи в руках запалені свічки

 

Учень 1

Моя хата не скраю,
Тому і вмираю  я за Україну,
ЇЇ честь та славу.
Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,
Бо мушу йти на війну
Проти осатанілої зграї.

Хто зна, чи вдасться мені тебе ще побачить
Та я сподіваюсь,
Що одного ранку прокинешся
Та й мене пробачиш.

 

Учень 2                         
Пробачиш та й заплачеш,
Сліз не жаліючи, обмиєш ти ними усю Україну,
Україну нову, сильну,
В якій брат за брата
Йшов під кулі навпростець,
Не боячись ката.
Ти подивишся навколо-
Все не так, як було.
Хоч мене й немає поруч
Знай, що я, сумую…

 

Учень 3                         

Боротьба не за щастя вже навіть іде  —за життя!

Бо його забирають.

Нас Надія веде, нас ідея веде

За свободу для рідного краю.

 

Учень 4                         

Українцю, поглянь, там побили жінок!

 Глянь, вже люди ховаються в храмі!

 Де таке ще траплялось, коли це було

 Аж в такому нестерпному стані?..

 

Учень 5

Плаче Україна гіркими сльозами,

А по землі ллється кров людська свята.

За свободу й волю діти помирають,

За ту Україну, що у нас одна.

 

Учень 6                         

Мамо, я живий, лиш закриті очі….

І серце не б`ється, не вирує кров…

Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі

Я буду поруч – в грудях, де живе любов!

 

Учень 7                        

Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,

За ту біль, і той жаль, що я наробив.

Я ж хотів лише миру, добра і свободи…

А мене за це ворог безжалісно вбив.

 

Учень 8                         

Не жалій, моя нене, що я не вернуся,

Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!

Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,

Ти лишень свої очі здійми до зірок!

 

Ведучий 9

Вгорі прекрасні зорі, що палають…

Будь ласка, наші душі вбережи!

Хай кожну ніч нам Янголи співають,

Ти ж своє милосердя покажи.

 

Учень 10

Всім серцем вірили вони у кращу долю,

За неї ж й на Майдані полягли.

За українців і за їхню волю,

Своє життя, не завагавшись, віддали!

 

Учень 11

Бездонна прірва горя і скорботи

Панує в Україні на цей час.

І всі мої думки, і сльози, і турботи

За тими, хто життя віддав за нас.

 

Учень 12

Ніколи їх не забувайте!

В історію внесіть кожне ім’я!

Онукам, дітям ви розповідайте,

Що наша Україна ще жива!

 

Ведучий 1: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

(Під пісню «Пливе кача» діти ставляють свічки до портретів Героїв «Небесної сотні» )

 

Ведучий 2: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

 

Ведучий 1: Герої не вмирають! Вони тут, з нами на Землі! Лише тихенько-тихенько сплять, бо змучились від катувань, побоїв і голосу смерті, що на вістрі снайперської кулі... Ми плачемо, вони ж не плачуть. Їхні душі героїчним жовто-блакитним полум’ям горять! А ми повинні жити гідно, щоб святу Небесну Сотню нізащо, ніколи не забути.