Розвиток творчих здібностей учнів засобами проблемного навчання

1.   Визначення сутності поняття «проблемне навчання» в психолого- педагогічній літературі

Проблемне навчання - це не абсолютно нове педагогічне явище. Особливо близько підходив до цієї ідеї К.Д. Ушинський. Він, наприклад, писав: «Кращим способом переказу механічних комбінацій у розумове ми вважаємо для всіх віків, і особливо для дитячого, метод, вживаний Сократом і названий на його імені сократівським. Сократ не нав'язував своїх думок слухачам, але, знаючи, які суперечності низки думок і фактів лежать один біля одного у їх слабо освітлених свідомістю головах, викликав питаннями ці суперечать ряди в світлий коло свідомості і, таким чином, змушував їх зіштовхувати, або руйнувати один одного , або примирятися у третій їх сполучає і усвідомлює думки ». [1, с.30].

Глибокі дослідження в області проблемного навчання почалися в 60-х роках. Ідея та принципи проблемного навчання в руслі дослідження психології мислення розроблялися радянськими психологами Д.Н.Богоявленським, Н.А.Менчинська, А.М. Матюшкін, С.Л. Рубінштейном, а в застосуванні до шкільного навчання такими дидактів, як М.А. Данилов, М. М. Скаткін. Багато цими питаннями займалися Ю.К.Бабанський Д.В.Вількеєв, Т.В.Кудрявцев І .Я. Лернер, М.І. Махмутов. [21, с.86]. Завданням школи є формування гармонійно розвиненої особистості. У сучасній педагогіці досліджуються питання загального розвитку дітей у процесі навчання. Найважливіший показник всесторонньо і гармонійно розвиненої особистості - наявність високого рівня розумових здібностей. Розвиваючим навчанням, тобто що веде до загального і спеціального розвитку можна вважати лише таке навчання, при якому вчитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу по формуванню розумових здібностей своїх учнів у процесі вивчення ними основ наук. Таке навчання і є проблемним. У педагогічній літературі є ряд спроб дати визначення цьому явищу. Під проблемним навчанням В.Оконь розуміє «сукупність таких дій, як організація проблемних ситуацій, формулювання проблем, надання учням необхідної допомоги у вирішенні проблем, перевірка цих рішень і, нарешті, керівництво процесом систематизації та закріплення набутих знань» . Д.В.Вількєєв під проблемним навчанням має на увазі такий характер навчання, коли йому надають деякі риси наукового пізнання. Сутність проблемного навчання І. Я. Лернер бачить у тому, що «учень під керівництвом вчителя бере участь у вирішенні нових для нього пізнавальних і практичних проблем у виразно системі, відповідної освітньовиховними цілям школи» [10, с.32]. Т.В. Кудрявцев суть процесу проблемного навчання бачить у висуванні перед учнями дидактичних проблем, у вирішенні й оволодінні учнями узагальненими знаннями та принципами проблемних завдань. Таке розуміння є і в працях Ю. К. Бабанського. На основі узагальнення практики і аналізу результатів теоретичних досліджень М.І.Махмутов дає таке визначення поняття «проблемне навчання»: «Проблемне навчання - це тип навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів побудована з урахуванням визначення мети й принципу проблемності; процес взаємодії викладання і навчання орієнтований на формування пізнавальної самостійності учнів, стійкості мотивів навчання і розумових (включаючи і творчі) здібностей під час засвоєння ними наукових понять і способів діяльності, детермінованого системою проблемних ситуацій ». [15, с.31]. Основні достоїнства проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб’єктів учіння; викликає у них інтерес до учіння і відповідно сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі нахили; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми. Проблемне викладання-учіння складається з таких етапів діяльності суб’єктів дидактичного процесу:

• Організації проблемної ситуації;
• Формулювання проблеми;
• Індивідуального або групового вирішення проблеми суб’єктами учіння;
• Верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;
• Використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності. Використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Все залежить від вчителя на скільки йому вдається надати цим завданням проблемного характеру. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає пізнавальний інтерес в учнів, спирається на попередній досвід і знання. Проблеми класифікують:
•                    за галуззю і місцем виникнення;
•                    за роллю в пізнавальному процесі;
•                    за способом їх вирішення.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

•                    предметна - виникає в межах одного предмета і розв’язання засобами і методами цього предмета;
•                    міжпредметні — виникають в навчальному процесі в результаті
•                    міжпредметних зв’язків і зв’язку навчання з життям;
•                   урочні - виникають безпосередньо на уроці, вирішуються колективно або індивідуально під керівництво вчителя;

позаурочні - виникають в процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішується переважно індивідуально. Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

•                     основні - на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку;
•                    допоміжні - основна проблема інколи непосильна для самостійного розв’язання, тому вчитель ділить матеріла на частини і ставить допоміжні проблеми. Формує самостійність, дає змогу поетапно вирішувати проблему. Щодо способів розв’язання виділяють такі проблеми:

фронтальна — проблема, яку ставлять перед класом і вирішують зусиллями всіх учнів;

•                     групова - вирішується окремою групою учнів.
•                     індивідуальна — проблема яку ставить сам учень або вчитель, але вирішує учень самостійно;

Важливий компонент проблемного навчання - проблемна ситуація - учень або колектив мають знайти і застосувати нові для себе знання чи способи дій. Проблемні ситуації створюють різними способами:

•                     Зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування . Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами викликає в учнів бажання пояснити їх, спонукає до активного засвоєння нових знань.
•                    Використання навчальних і життєвих ситуацій.

Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, під час спостереження за природою на пришкільній ділянці. У цих випадках учні самостійно доходять висновків. [15, с. 38]. Проблемне навчання — один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.

2. Розвиток творчих здібностей учнів засобами проблемного навчання

Проблемне навчання є одним з найбільш ефективних засобів активізації мислення учня. Суть активності, яка досягається при проблемному навчанні, полягає в тому, що учень повинен аналізувати фактичний матеріал і оперувати їм так, щоб самому отримати з нього нову інформацію. [8, с. 60]. Мета активізації учнів за допомогою проблемного навчання полягає в тому, щоб підняти рівень розумової діяльності учня і навчати його не окремими операціями у випадковості, стихійно який складається порядку, а системі розумових дій, яка характерна для вирішення нестереотипно завдань, що вимагає застосування творчої розумової діяльності. Суть активізації навчання школяра за допомогою проблемного навчання полягає в активізації його мислення шляхом створення проблемних ситуацій, у формуванні пізнавального інтересу і моделювання розумових процесів. [3,с.93]. Проблемна ситуація і навчальна проблема є основними поняттями проблемного навчання, яке розглядається не як механічне складання діяльності викладання і навчання, а як діалектична взаємодія і взаємозв'язок цих двох діяльностей. Проблемне викладання визначається як діяльність учителя зі створення системи проблемних ситуацій, викладу навчального матеріалу з його (повним або частковим) поясненням і управління діяльністю учнів, спрямованої на освоєння нових знань - як традиційним шляхом, так і шляхом самостійної підготовки навчальних проблем і їх вирішення. [4, с.43]. А. М. Матюшкін характеризує проблемну ситуацію як «особливий вид розумової взаємодії об'єкта і суб'єкта, що характеризується таким психічним станом суб'єкта (учня) при вирішенні ним завдань, який вимагає виявлення (відкриття або засвоєння) нових, раніше суб'єкту невідомих знань чи способів діяльності» . [13, с.52]. Розвиток творчих здібностей школярів полягає в пізнавальній (навчальній) активності. Яка виявляється у прагненні навчатись, долаючи труднощі на шляху здобування знань, у докладанні максимуму власних вольових зусиль та енергії у розумовій роботі. Мова йде не лише про зовнішню активність (піднімання рук, переписування, бездумне перегортання друкованих книжок), а головним чином про внутрішню, розумову активність школяра, про творче мислення. Психологи переконують, що творчі здібності учня - якість не вроджена і не постійна. Ці здібності динамічно розвиваються, можуть прогресувати і регресувати під впливом школи, товаришів, сім’ї, праці та інших соціальних чинників. На рівень творчих здібностей дуже впливають відношення учителя та стиль його спілкування з учнями на уроці, успішність і настрій самого учня. В одного й того ж учня на різних уроках творчі здібності так само, як і пізнавальна активність різко змінюється, в залежності від того, який учитель навчає, чому навчає і як навчає, як він може активізувати клас. [3, с.90]. Але, ступінь творчих здібностей учнів залежить і від них самих, від їхньої вихованості, свідомості, допитливості, вольових зусиль, адже учень не лише об’єкт, а й суб’єкт навчального процесу. Ступінь творчих здібностей школярів є реакцією на методи та засоби роботи, інтегрованим показником педагогічної майстерності. Отже, активними методами навчання слід назвати ті, котрі максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного навчання. [19, с.63]. Під час вивчення нового навчального матеріалу вчитель створює таку ситуацію, коли запропоноване навчальне завдання учні не можуть розв’язати за допомогою наявних у них знань, а повинні здобути нові знання, оволодіти новими прийомами навчальної роботи, що в свою чергу вимагає від них обдумування, міркування. [1, с.32]. Результат проблемного навчання полягає не лише в глибших і міцніших знаннях або навичках, нових прийомах навчальної роботи, а й у тому, що мислення школярів набуває нових якостей: стає глибшим, жвавішим, гнучкішим. Учні ставляться критичніше до власних знань і матеріалу, який вивчається. І хоч ці якості розуму важко визначити точно, але їх помічає вчитель, і вони дають задоволення в роботі. Для проблемного навчання слід добирати навчальний матеріал, який потребує знання процесів, про причинно-наслідкові зв’язки та ін. Найважливіша ознака уроку проблемного характеру - наявність у ньому проблемної ситуації. [6, с.30]. Після відбирання навчального матеріалу, потрібно продумати способи створення проблемних ситуацій. Щоб навчитися створювати проблемні ситуації, учитель повинен уміти перебудовувати і текст підручника. Залежно від того, наскільки важке проблемне питання, пізнавальну діяльність учнів організовують по-різному. Учні найменш самостійні тоді, коли на запропоноване класове запитання відповідає сам учитель. Проблемне навчання не лише активізує пізнавальну діяльність учнів, а й сприяє розвитку творчих здібностей та швидкому формуванню прийомів навчальної роботи.

1.3 Дидактичні умови розвитку творчих здібностей учнів

 Дидактична умова - це обставина процесу навчання, яка є результатом цілеспрямованого вибору, конструювання та застосування елементів змісту, методів, прийомів, а також організаційних форм навчання для дослідження певних дидактичних цілей. Більшість сучасних публікацій по теорії навчання зв’язано з ідеєю активізації навчального процесу і навчальної діяльності учнів. Під активізацією розуміють ефективне використання тих прийомів і методів навчання які відомі з традиційної дидактики. Автори говорять про активізацію за допомогою проблемного навчання, розуміючи при цьому створення проблемних ситуацій і постановку пізнавальних задач.

При проблемному навчанні діяльність учителя полягає в тому, що він,доводить у необхідних випадках пояснення змісту найбільш складних понять, систематично створює проблемні ситуації, повідомляє учням фактори й організує (проблемні ситуації) їх учбово-пізнавальну діяльність, так що на основі аналізу фактів учні самостійно роблять висновки й узагальнення, формують за допомогою учителя визначені поняття, закони. У результаті в учня виробляються навички розумових операцій і дій,навички переносу знань, розвивається увага, воля, творча уява. [4, с.42]. Проблемне викладання - діяльність учителя по створенню системи проблемних ситуацій, виклад навчального матеріалу з його поясненням і керуванню діяльністю учнів, спрямованої на засвоєння нових знань як традиційним шляхом, так і шляхом із самостійною постановкою навчальних проблем і їх рішення. Розумова діяльність учнів стимулюється постановкою питань. Питання вчителя повинне бути складним настільки, щоб викликати утруднення учнів, і в той же час посильним для самостійного перебування відповіді. [16, с. 215]. Проблемна задача, у відмінності від звичайних навчальних задач, представляє не простий опис деякої ситуації, що включає характеристику даних, що складають умову задачі і вказівку на невідоме, котре повинно бути розкрите на підставі цих умов. [З, с.90].

Дидактичні основи проблемного навчання:

Перший спосіб - спонукання учнів до теоретичного пояснення явищ, фактів, зовнішньої невідповідності між ними. Це викликає пошукову діяльність учнів і проводить до активного засвоєння нових знань.

Другий спосіб - використання навчальних і життєвих ситуацій, що виникають при виконанні учнями практичних завдань у школі, вдома чи на виробництві, у ході спостереження за природою тощо.

Проблемна ситуація виникає при спробі учнів самостійно досягти поставленої перед ними практичної мети.

Третій спосіб - розміщення навчальних проблемних завдань на пояснення явищ чи пошук шляхів практичного рішення. Прикладом може служити будь-яка дослідницька робота учнів на учбово-дослідній ділянці, у майстерні і так далі.

Четвертий спосіб спонукання учнів до аналізу фактів і явищ дійсності, що виражають протиріччя між життєвими представленнями і науковими поняттями про ці факти.

П’ятий спосіб висування припущення (гіпотез) формулювання висновків і їхня досвідчена перевірка.

Шостий спосіб - спонукання учнів до порівняння, зіставлення і протиставлення фактів, явищ, правил, у результаті яких виникає проблемна ситуація.

Сьомий спосіб - спонукання учнів до попереднього узагальнення нових фактів. Учні одержують завдання розглянути деякі факти, явища, що містяться в новому для них матеріалі, порівняти їх з відомими і зробити самостійне узагальнення.

Восьмий спосіб - ознайомлення учнів з фактами що носять начебто б непояснений характер і приведеними в історії науки до постановки наукової проблеми.

Дев'ятий спосіб - організація міжпредметних зв’язків. Часто матеріал навчального предмета не забезпечує створення проблемної ситуації (при обробці навичок, повторення пройденого тощо ). У цьому випадку варто використовувати факти і дані наук які мають зв'язок з досліджуваним матеріалом.

Десятий спосіб - варійовані задачі. [11, с. 65].

Основним завданням розвиваючого навчання являється формування у учнів активного, самостійного, творчого мислення. Для розвитку творчого мислення слід найчастіше ставити учнів в проблемну ситуацію, в якій вимагалось би від них дослідницького розуміння: необхідно так організувати заняття, щоб в учнів виникали не тільки проблемні питання, але й прагнення їх самостійно розв’язувати. Творче мислення - основний компонент в побудові дослідницького розуміння, коли учень сам відкриває, сам знаходить невідомий йому до цього часу шлях до відповіді, до розв’язання проблеми. З чого починається підхід до проблеми? З того, що в пізнавальному процесі у учня виникає ускладнення: він не може пояснити з допомогою раніше засвоєних знань нові факти і явища, що його зацікавили. [19, с.70]. Учень сам прагне відкрити або засвоїти нові відомості, нові способи дій, щоб зняти виникаючі протиріччя в розумінні ним даного явища. Створити пізнавальну потребу на уроці - значить створити проблемну ситуацію. Для того, щоб включити учнів в процес розв’язання проблеми, необхідно ще чітке визначення проблеми, її формулювання і потім рішення через висунення гіпотез, їх перевірку і обґрунтування. [8, с.45].