РОЗВИВАЙСЯ Й ДАЛІ, МОВО НАША РІДНА, І ПРО НАС НАЩАДКАМ ВІСТКУ ДОНЕСИ…

Про матеріал

Даний захід сприяє підвищенню рівня володіння учнями українською мовою, формуванню в учнів бажання досконало знати мову свого народу; виховує любов до української мови, рідної землі, Батьківщини.

Перегляд файлу

1

 

Тема: «РОЗВИВАЙСЯ Й ДАЛІ, МОВО НАША РІДНА, І ПРО НАС НАЩАДКАМ ВІСТКУ ДОНЕСИ…»

Мета:  сприяти підвищенню рівня володіння учнями українською мовою, формувати в учнів бажання досконало знати мову свого народу; розвивати творчі здібності учнів, пам'ять, мислення, увагу, уяву, зв’язне мовлення; виховувати любов до української мови, рідної землі, Батьківщини.

Завдання: 1. Розвивати творчі здібності учнів.

       2. Формувати лінгвістичну компетенцію.

                 3. Виховувати любов до української мови.

Форма проведення: виховна година.

Засоби:        виставка книг українських поетів; стіл, прикрашений українським рушником, на столі лежить ЗАКОН БОЖИЙ, стоїть запалена свічка, портрет Т.Г.Шевченка, гілочки калини у вазі.

Епіграф:                                                      Велична, щедра і прекрасна мова.

                                                                  Прозора й чиста, як гірська вода,

                                                           Це України мова барвінкова,

                                                         Така багата й вічно молода.

Ю. Косинські.  

Місце проведення: актовий зал.

Час проведення: 8 : 00.

Клас: 9-А.

Хід заходу

Звучить марш запорізьких козаків. На сцену виходить вчитель.

Вчитель: Вітаємо всіх присутніх на нашому святі «РОЗВИВАЙСЯ Й ДАЛІ, МОВО НАША РІДНА, І ПРО НАС НАЩАДКАМ ВІСТКУ ДОНЕСИ…»! (Слайд 1) Зустрічаємо Вас радо з хлібом, любов’ю і миром! Любити, шанувати і плекати рідну мову — святий обов’язок кожного українця. А надто сьогодні, в такі неспокійні часи для нашої держави.  Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21 лютого,(слайд 2) починаючи з 2002 року.

Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою.(Слайд 3)

Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Оскільки з 6000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, то організація прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. ЮНЕСКО вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги. (Слайд 4)

 В Україні 21 лютого 2002 року Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови в Україні (Слайд 5)

«Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, закосичена лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнати все нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, пісні та колядки, думи. хай же сьогодні свято відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.» (Слайд 6)

I  ведучий. Велична, щедра і прекрасна мова.

                     Прозора й чиста, як гірська вода,

                     Це України мова барвінкова,

                     Така багата й вічно молода. (Слайд 7)

I  ведучий Доброго дня вам, шановні друзі! Вітає­мо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

I  ведучий. Спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

II  ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу. (Слайд 8)

I  ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула. (Слайд 9)

II  ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури. (Слайд 10)

I  ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —

Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати. (Слайд 11,12)

II  ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

I  ведучий. Аліно! А мені спало на думку, що не­даремно стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

II  ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

 (Звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”. На сцені 13 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени) (презентація Шевченко)

1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.

1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.

1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 р.— закрито українські недільні школи.

1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.

1884 р.— закрито всі українські театри.

1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.

1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.

1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодер­жавну мову.

У 1991 р. прийнята державна програма реаліза­ції української мови та мов національних меншин до 2000 року. (Слайд 13)

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).
Молитва
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі

I  ведучий. Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали ще до 2000 року до­бре засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею.

II ведучий. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна.

Звучить музика.

I ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі по­етичні перлини про мову.


1.Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів, Що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.


 

2.Моя найкраща в світі мова!

Тож в цьому світі гомінкому

І рідна, й мила над усе,

Я рідну мову пронесу,

Чарівну, ніжну, світанкову, 

 Як скарб великий і безцінний.

Бо ж поки є вона у нас,

І відкриває все у ньому:

Народ ми вільний, незборимий,

І велич, радість і красу.

 Ми — українці, в добрий час!

 

3.Так, рідна мова — це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна — мати з діточками,

І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

 


4. Не говори: в нас мова солов'їна,
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.


II ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.  (Слайд 14)

Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

(Поставка уривку з п’єси І.Котляревського “Наталка Полтавка”)
Дія перша

Картина перша

Наталка (виходить з хати з відрами на коромислі; дійшовши до річки, ставить відра на березі, ходить задумавшись, потім співає):

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться.
О, як болить моє серце, а сльози не ллються !..
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.


Що на полі, на пісочку, без роси на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці!
Де ти, милий чорнобривий? Де ти? Озовися !..
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися !..

 

Полетіла б я до тебе, та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю...
До кого ж я пригорнуся, і хто приголубить,
Коли тепер нема того, який мене любить...

Петре, Петре.. Де ти тепер? Може, де скитаєшся у нужді і горі і проклинаєш свою долю, проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може... (плаче) може, й забув, що я живу на світі!.. Ти був бідний, любив мене, і зате потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю... Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти, - вернися  ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

Возний (ідучи повз Наталку, підходить до неї). Благоденственного і мирного пребиванія!.. (Набік.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті...

Наталка (кланяючись). Здорові були, добродію, пане возний!...

Возний Добродію... Добродію!.. Я хтів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишеупомянутим іменем.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум...

Возний. Не о сем, Галочко - теє-то, як його - хлопочу я; но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразное моєму чувствію. Послушай

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові.

Как вдруг предстал Наталки вид ясний.

Как райський крин душистий, прекрасний.

Утробу всю потряс...

Кров взволновалась,

Душа смішалась,

Настал мой час!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй!.. Когда б я іміл - теє-то, як його - стілько язиків, скілько артикулов в cтатуті ілі скілько зап'ятих в Магдебурськом праві, то і сих недовліло би на восхваленіє ліпоти твоєї!.. Єй-єй! Люблю тебе... до безконечності...

Наталка. Бог з вами, добродію!.. Що ви говорите! Я річі вашої в толк собі не візьму...

Возний. Лукавиш - теє-то, як його - моя галочко!.. І добре все розумієш. Ну, коли так - я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гpіx вам над бідною дівкою глумитись! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та й по всьому Я вам не пара...

Возний. Ізложеннії в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то, як його - для любові нічтожни... Рци одно слово: «люблю вас, пане возний» - і аз, вишеупомянутий, виконаю присягу о вірнім і вічнім союзі з тобою.

Наталка. У нас е пословиця: «знайся кінь з конем, а віл з волом»... Шукайте собі, добродію, в гopoді панночки.

Возний. Бачив я многих - і ліпообразних, і багатих. Но серце моє не імієть - теє-то, як його - к ним поползновенія. Ти одна заложила йому позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того не розумію. Та й не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна було.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно вже - теє-то, як його - полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село. Moїx діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же читаю - теє-то, як його - благость в очах твоїх... До формального опреділенія о моєй участі открой мені хотя в термині, патикулярно, резолюцію: могу лі – теє-то, як його - без отсрочок, волокити, проторов і убитків получити во вічноє і потомственноє владініє тебе - движимоє і недвижимоє іміеіє для душі моєй - з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі - теє-то, як його - розпоряжать? Скажи, говорю!.. Отвічай, отвітствуй: могу лі бить - теєе-то, як його- мужем пристойним і угодливим душі твоєй і тілу?

Наталка. Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я: через вас люди почнуть шептати про мене; а для дівки, коли об ній люди зашепочуть...

Музика починає: грати прелюдію. Возний міркує: собі на думці і смішні міни перебігають йому на обличчі. Наталка задумується

I ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!... (Слайд 15)

II ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. (Слайд 16)

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м'яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.

I ведучий: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

II ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

I ведучий: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

II ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Ι ведучий – Захоплююча і дивовижна наша мова. І щасливі ми, що живемо на такій чудовій землі – Україні.

ΙΙ ведучий – Українською мовою розмовляють у світі близько 45 млн. чоловік. Це забезпечує українській мові 26 місце серед 6 тисяч мов за поширеністю в світі. (Слайд 17)

Ι ведучий – Поза межами України українська мова в усній формі звучить майже в усіх країнах на території  бувшого Радянського Союзу. Її можна почути і в латинській Америці, і в Австралії, США, по-суті, у будь-якому куточку нашої планети. (Слайд 18)

ΙΙ ведучий. На Міжнародному лінгвістичному конгресі українську мову визнано однією з наймелозвучніших мов світу. (Слайд 19)

Ι ведучий – Про популярність, престиж української мови свідчать такі факти:

ΙΙ ведучий – Вона була державною мовою у Великому Литовському князівстві,

Ι ведучий – Вона була спільною мовою для українців та білорусів,

IΙ ведучий – Активною мовою Молдавського князівства,

Ι ведучий – Дипломати при дворі польських королів користувались коли не латиною, то українською.

ΙΙ ведучий – Цією мовою бахчисарайські хани листувались з турецькими султанами.

Ι ведучий – Хтось із мудрих сказав:

ΙΙ ведучий – ,,Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна”.

I ведучий. На жаль, усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.

II ведучий: Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді. Ще донедавна було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.
Читець 2. Артист
 


Простий батько сина
Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає —
Просто пречудове!
А в сім’ї артиста
Діти й домочадці
Чешуть по-російськи,
Неначе ленінградці.
Тож невчений батько
Й запитав у сина:
  Поясни, будь ласка,
В чому тут причина?
У театрі в тебе
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно 

Посміхнувсь до тата:        
— Ех, освіта в тебе,
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома,
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова —
Засіб спілкування,
А на службі мова —
Засіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату?


I ведучий. Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»):
Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!

I ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

II ведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

 

 

Ведуча І. Ми сьогодні довели, що знання мови і вміння нею користуватися – це шлях до всебічного розвитку людини. Таким чином, ми можемо стати гідними громадянами України. (Слайд 20)

(по одному виходять учасники і читають слова. На екрані зявляється мультимедійна презентація «Я – патріот України»)

Учень 1. Як гул столiть, як шум вiкiв,
                Як бурi подих,— рiдна мова,
                Вишневих нiжнiсть пелюсткiв,
               Сурма походу свiтанкова,
               Неволi стогiн, волi спiв,
              Життя духовного основа. (Слайд 21)

Учень 2. Яке то щастя – мати мову, якою створено «Кобзар»!

Оту святу, многовікову – наш найдорожчий Божий дар! (Слайд 22)

Учень 3.Я знаю: мова мамина – свята.

В ній вічний, незнищенний дух свободи.

Її  плекали душі і вуста

Мільярдів. Це – жива вода народу. (Слайд 23)

Учень 4. Коли забув ти рідну мову –
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла. (Слайд 24)

Учень 5. Мово рідна! Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, —

Гей, яка ж прекрасна Ти! (Слайд 25)

Учень 6. У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу! (Слайд 26)

Учень 7. Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав….

Тебе Валдаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.  (Слайд 27)

Учень 8.  Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє. (Слайд 28)

Учитель. Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. У ній материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, велика ніжність.

Дорогі друзі! Маймо сміливість серцем і душею впевнено сказати «Ми – українці!» хай усіх нас єднає належність до великого народу. Тож любіть свою мову та оберігайте її! Адже мова – це свого роду душа народу: немає мови – немає народу. Плекаймо всі разом ту мову, яка дісталася нам у спадок від наших пращурів.  (Слайд 29 )

(Звучить пісня про Україну зі слайдами)

 

doc
Додано
2 липня 2018
Переглядів
453
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку