Урок "Лінгвістичний аналіз тексту"

Тема. Лінгвістичний аналіз тексту. Тренувальні вправи.

Орієнтований план лінгвістичного аналізу тексту

        І. Сформулюйте тему та основну думку тексту.

1.   Визначте його стиль, тип мовлення.
2. Схарактеризуйте будову.
3.                    Із скількох ССЦ побудовано текст?
4.                     Визначте засоби міжфразного зв'язку.
5. Охарактеризуйте розподіл речень на дане і нове в ССЦ.
6.                     Які мовні засоби використано для досягнення виразності висловлюваної думки?

Схарактеризуйте мовні особливості стилю тексту:

а) лексичні;

б) морфологічні;

в) синтаксичні.

7.                 Виділіть індивідуально-авторські мовні засоби, які ство­рюють характерні особливості тексту.

1. Виконайте лінгвістичний аналіз тексту.

Текст 1

Іван Огієнко в книзі «Українська література» сказав так: «Наша мова вкраїнська, чарівна наша мова, всім світом вже признана за одну з найзвучніших, наймелодійніших мов. Серед слов'янських мов наша мова найбагатша на лексику, найвираз­ніша. Синоніміка нашої мови найбагатша, і ми маємо деколи на один вираз десятки слів, от, скажімо, на вираз говорити ми має­мо: говорити, казати, балакати, мовити, гомоніти, гутарити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетали, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бормотати — і кожне слово має свій власний відтінок. Наша мова донесла чис­тою силу старовини і тому без знання нашої мови нема знання мов слов'янських.

Культура кожного народу закодована в його мові. Без знан­ня державної мови неможливо нині стати повноцінним грома­дянином, патріотом України, високоінтелігентною людиною. Ми навіть не усвідомлюємо, що подальше відродження україн­ської мови залежить від того, чи зможемо ми усвідомити свою самоцінність, досягти належного рівня національної свідомості, наскільки Україні вдасться стати європейською державою. В народі кажуть, що саме в молитві закодовано розуміння будь-якого явища.

(Із журналу)

Текст 2

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вог­нищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюб­ності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог-Любов, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вів­таря нашого національного храму й не впускала туди злого духу виродження, злого духу скверного, злого духу ганьби. І висвячу­вала душі козацького роду. І множила край веселий святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і напов­нювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Дзвонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, надавала силу, здоров'я, довгий вік, навіть безсмертя тим, що пили ТЕБЕ. І невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою Слово.

(К. Мотрин)

Текст 3

Євфросина

Тут гостей чекала Ігорева дружина, Євфросина, гарна донька галицького князя Ярослава. Одягнена була в домашнє вбрання, у вишивану сорочку з широкими рукавами, в довгий киптар без рукавів, підбитий білими горностаями. І в спідницю, перетикану золотими нитками. На ногах мала зелені гостроносі чобітки, на голові золотий діадемок, прибраний жемчугом та ізмарагдами, весільний дарунок від батька, який вона залюбки носила. Була це

єдина оздоба княгині. Бо й на що тих оздоб, коли її великі чорні очі горіли куди краще від найдорожчого каменя-самоцвіта, а цві­ла вона — як та пишна рожа.

              Текст 4

Лисавета Гулевичівна

І вона, Лисавета, висока, схудла, почорніла, стояла, заломив­ши попечені руки, з обсмаленим вузлом волосся на голові. Без хустини, яку десь загубила; стояла біля купи врятованих нею книг і невидющим поглядом озирала вогненне коло, дивилась, як могутні язики полум'я злітали високо вгору, немов погрожуючи підпалити саме небо...

На неї посипались вогненні шмаття. Затріщало волосся на голові.

Тепер їй змащували опіки, про неї піклувалися, ледь вгаду­ючи в цій почорнілій, виснаженій за добу, розтріпаній жінці по­важну багатійку Києва Єлизавету Гулевичівну.

Тепер їй усе байдуже. Освічена жінка, вона розуміла, які не­оціненні історичні скарби горять на очах.

(За С. Плачиндою)