Міністерство освіти і науки України

Управління освіти Рівненського міськвиконкому

Рівненське територіальне відділення МАН України

Відділення «Історії»

Секція: «Етнології»

Сакральний зміст вишитої сорочки Рівненщини (за матеріалами с.Шубків, с.Котів, с.Нова Українка)

Наукова робота:

учення 10  класу

Семещука Марка

Шубківського ліцею

Вихованця гуртка «Етнологія» РМАНУ

Наукові керівники:

Бондарчук Ярослава Аркадіївна

директор Шубківського ліцею, учитель образотворчого мистецтва

Сокаль Валентина Анатоліївна

керівник гуртка «Етнологія» РМАНУ

кандидат педагогічних наук,  доцент НУВГП.

Рівне-2022

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                       3

РОЗДІЛ I ВИСВІТЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОРОЧКИ ЯК ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВБРАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОЛОГІЇ …………………………………………………………..……………  …………..7

РОЗДІЛ II ОБРЯДОВО-МІФОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ ВИКОРИСТАННЯ СОРОЧКИ………………………………… ……..13

РОЗДІЛ III СУЧАСНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВИШИТОЇ СОРОЧКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У ЖИТТІ УКРАЇНЦІВ………………………..………………… ……25

ВИСНОВКИ                                                                                                              31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                     33

ДОДАТКИ                                                                                                                 35

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний рівень розвитку нашого суспільства відзначається зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до свого минулого, усвідомленням необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності.

В останні роки більшість розвинених держав, а також культурна та наукова спільнота світу стурбовані наростаючим негативним впливом глобалізації на національні надбання людства. У зв’язку з цим одним із напрямів роботи щорічного масштабного всесвітнього форуму працівників науки, культури та освіти Генеральної конференції ЮНЕСКО в Парижі є контроль за збереженням надбань духовної і матеріальної культури.

Сучасний стан розвитку нашого суспільства помітний зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної давнини, усвідомленням необхідності збереження традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності. Адже, звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів і жанрів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, це відродження українського народу.

Формування національної, громадянської свідомості, культури й духовної особистості починається з поглибленого вивчення матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, втілених у творах декоративно-ужиткового мистецтва. Одним із засобів національного виховання

Вишита сорочка – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому збереглася національна своєрідність, багатство творчої уяви, технічна майстерність нашого народу. Це мистецтво залишилося незмінним, і, пройшовши крізь віки, не занепало, а відродилося. Іграшка – це те, що супроводжує людину з моменту її народження впродовж усього дитинства і аж до дорослого життя, тому вона привертає увагу і сьогодні.

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що, незважаючи на пожвавлення інтересу до народного одягу,  діяльності майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, які продовжують й відроджують давні традиції виготовлення сорочок, їхній життєвий і творчий шлях, а також технологічні особливості процесу створення вишитих регіональних сорочок (а саме – їхні традиційні та авторські техніки) мало дослідженні.

Про унікальні роботи народних майстринь часто не знають, а захоплюються переважно сувенірною продукцією самодіяльних умільців, які поверхнево опановують прийоми традиційного ремесла й не без успіху витісняють автентичних носіїв етно-мистецької традиції. Люди повинні пам'ятати ті речі, з яких почалося їхнє життя – першу сорочку.

Вишивка в Україні – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. У виробах українських вишивальниць захоплює піднесений світ краси та фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів, закорінений у язичництві, у звичаях та уявленнях наших предків.

Вибір цієї теми дослідження зумовлений прагненням донести духовний образ українців у виготовленні своєрідних вишитих сорочок, їх використання у обрядовості та у побуті, що допоможе усвідомити важливість збереження та поширення української етнології. Українці повинні знати особливості регіонального виготовлення вишитих сорочок, їх використання в обрядовості.

Теоретичною основою для нашого дослідження стали праці Найдена О. С., Резніченка Г. В., Антоновича Є. П., Фіголя Д. І., Янківської О. П., Тарасова О. О., Панчук О. А., Шевчук А. П., у яких висвітлено історію створення ляльки-мотанки, способи її виготовлення, виховний вплив на світогляд українців.

Об’єкт дослідження: українська сорочка.

Предмет дослідження: етнологічні особливості вишитої сорочки Рівненщини.

Мета роботи: проаналізувати сакральний зміст вишитої сорочки, дослідити регіональні особливості сорочки, використання образу сорочки у обрядовості українців, зокрема Рівненщини,

Відповідно до мети наукового дослідження нами визначені такі основні завдання:

- дослідити історію виготовлення сорочки;

- проаналізувати етнологічні особливості вишитої сорочки Рівненщини.

- визначити регіональні особливості використання сорочки у різних обрядах.

- шляхом збирання і систематизації польових матеріалів, з'ясувати значення сорочки в обрядовості;

- систематизувати матеріали власних етнологічних досліджень.

Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані на уроках народознавства, образотворчого мистецтва, трудового навчання в підготовці виховних заходів етнопедагогічного та народознавчого характеру на зазначену тематику, розробці методичних рекомендації щодо виготовлення сорочки для використання у різних обрядах., в наступних дослідженнях та наукових роботах.

Методи дослідження включають в себе принципи історизму, об`єктивного підходу до висвітлення минулого, що базується на пріоритеті задокументованих фактів, та на комплексному використанні джерел у поєднанні зі спеціальними методами фольклорно-етнологічних досліджень, а саме: ретроспективного, порівняльного і комплексного аналізу, класифікації, систематизації, узагальнення матеріалів польових досліджень, метод інтерв’ю. Застосування саме цих методів дозволило висвітлити питання використання сорочки у побуті та обрядовості українців.

Наукова новизна: при проведенні дослідження були отримані нові факти щодо використання сорочки у різних обрядах на Рівненщині.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ 1

ВИСВІТЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОРОЧКИ ЯК ТРАДИЦІЙНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВБРАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЕНОЛОГІЇ

Рівненщина становить більшу частину етнокультурного регіону «Полісся» та частину «Волині». З давніх часів ця земля славиться мистецькими талантами, самобутніми народними традиціями. Чимала кількість дослідників, науковців доклали своєї праці, щоб увіковічнити культурну спадщину українського мистецтва. Народна вишивка Полісся стає об’єктом глибокого наукового дослідження у працях Д. Гуменної, О. Діденко, С. Китової, А. Кульчицької, Ю. Мельничука, О. Найдена,  О. Пчілки, Б. Рибакова, Н. Сивачук,  Є. Шевченка, В. Щербаківського та ін.. Певною мірою це питання розглядалося у ґрунтовних працях таких науковців, як Л. Лиганова, Р. Захарчук-Чугай, Т. Ніколаєва, О. Косміна, В. Білецька, М. Білан та Г. Стельмащук тощо.

В українському суспільстві сьогодні є надзвичайно великий запит на історію та народні традиції, зокрема, з'явилася шалена мода на вишиванки. Нині ми спостерігаємо переосмислення культурних традицій, коли окремий предмет, навіть якщо він давно вийшов з ужитку, стає дорогоцінною пам'яткою, духовне значення якої з плином часу зростає.

Ужиткова річ раптом стає витвором високого мистецтва, єднає недосяжну минувшину з нинішнім днем, час і простір перетворює на єдиний духовний вимір, спомин про пращура наповнює відчуттям близькості. Саме це сталося з вишиванкою.

Це легко пояснити, адже визначальними й унікальними рисами кожного окремого етносу окрім його рідної мови, житла, національного фольклору, кухні є найвиразніша візуальна складова – вбрання. Те, що українці найшвидше звернулись до традиції вишиваного одягу, зовсім не свідчить про нашу першочергову тягу до всього матеріального, а вже потім духовного. Насправді матеріальна культура, хоча й спрямована на перший погляд на задоволення побутових потреб, має духовні витоки. З давніх-давен вбрання, зовнішня оболонка, єдналось із внутрішньою сутністю людини, стаючи показником духовної якості, духовно-суспільної й соціальної ієрархії.

Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з часів енеоліту. Стародавні історики, в тому числі Геродот, стверджували, що у могилах перших століть нашої ери були знайдені залишки вовняного одягу, прикрашеного багатоколірними вишивками [9]. У Мартинівському скарбі на Черкащині знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям, вказують на подібність одягу і вишивки українського народного костюма середньовіччя і нового часу [13]. Скіфи були обізнані у мистецтві вишивки. Кілька уцілілих фрагментів тканих виробів свідчать, що одяг декорували орнаментами, виконаними техникою стьобання. Найкраще збережені клаптики тканини з Рижанівського кургану мають візерунок у вигляді восьмипелюсткової розетки [6]. Вишиті сорочки існували також і за часів Київської Русі, що підтверджено літописами, а також зображеннями на фресках Софійського собору у Києві. У XVII ст. вишивка збагатилася рослинним орнаментом. З XVII-XVIII ст. до сьогодні збереглася достатня кількість оригінальних пам'яток народної вишивки.

Історики досі вагаються, називаючи приблизний час започаткування ремесла вишивання. В одному дослідники суголосні: в добу палеоліту вишиванка вже була популярною та високо шанувалась серед наших пращурів.

Поблизу села Мізин, що розташоване на Чернігівщині, археологи знайшли лляні сорочки, прикрашені унікальними вишитими візерунками. Ці залишки вишитих сорочок вважаються найдавнішими зразками цього ремесла.

Згодом, у Миколаївській області були проведені розкопки могили знатної та заможної сарматки. Курган Соколова Могила залишився чи не єдиним не пограбованим. В ньому археологам вдалось розкопати вовняним одяг, ймовірно сорочку, оздоблений стародавнім вишиттям. Цей факт доводить важливість вишитого одягу для людей, адже його клали в могилу разом із золотом.

Серед вишиванок, знайдених у Києво-Печерській лаврі, вирізняються ті, які вишивала черниця Марія-Магдалина Мазепина – мати відомого гетьмана.

Ці факти зайвий раз доводять, що вишиванка пройшла тернистий шлях крізь віки, щоб залишитись взірцем патріотизму для мільйонів українців зараз.

В Україні існували всі назви спіднього одягу слов'ян: сорочка, кошуля, рубашка. Л. Нідерле вважає, що в давні часи слов'яни носили довгі сорочки (рубища), але вже в кін. 1 тис. н. е. носили також і короткі сорочки — властиво «сорочки». [16].

Сорочка була основою традиційного народного вбрання. Вона мала:

- усталений крій, який кілька століть майже не змінювався. Він залежав від ширини лляного чи конопляного доморобного полотна. Мінімальні зміни вносилися за вподобанням або за потребою власника сорочки.

- вишивку, яка наносилася за певною системою та у вигляді традиційного геометричного орнаменту. Саме сорочки найбільше і найчастіше вишивалися, адже були основою усього вбрання.

Основними рисами традиційної української сорочки є білий колір, розріз пазухи по середині, крій «до уставки», вишивка. Різниця між сорочками різних суспільних станів була не в крою, а в матеріалі та оздобленні. Так сорочки виготовляли з лляного полотна, плоскінного або матірки. Вищі стани суспільства (шляхта та козаки) шили сорочки також з кисеї (серпанку) або шовку. Сорочка до уставки (зі зборами) була міщанською (шляхетською), та переважала на усій лівобережній Україні, а також на Волині, на Поліссі, на Поділлі, на Лемківщині. Сорочка цього покрою поширена також і в білорусів. Чоловіча сорочка з поликами, зборами та відкладним коміром притаманна також полякам (кошуля) і чехам.

Для жінок як правило використовувалaся для пошиття сорочок плоскінна двадцятка. Лляне полотно вважалося кращим за якістю. Якщо сорочка мала підточку, то вона могла шитися з грубшого полотна — з матірки. Грубе матірчате полотно під назвою «кожух» вживалося для пошиття чоловічих сорочок на Дніпропетровщині. Козаки використовували для пошиття сорочок і привозне полотно, а також серпанок і шовк.

Усі традиційні українські сорочки можна умовно поділити на два типи: лівобережні та правобережні, а також на сорочки до уставки (зі зборами) і без уставки (без зборів, тунікоподібні). На Лівобережжі крій жіночої та чоловічої сорочки був переважно «до уставки», який мав також два варіанти: з суцільнокроєнною уставкою (Київщина, Чернігівщина) та окремою уставкою (Полтавщина, Слобожанщина). На Запорожжі (в степу) були поширенні чоловічі сорочки чумацького та лоцманського типу, без уставки та без зборів. Вишивалися лівобережні та степові сорочки біллю, основними техніками були: мережка, вирізування та настилування (лиштва) [21].

Правобережні сорочки чоловічого типу були так само «до уставки» і без уставки (без зборів). Чоловічі сорочки без уставки та з уставкою носилися в деяких місцевостях по штанах (Буковина, Гуцульщина, Бойківщина, Полісся, Придністров'я). Гірське населення, Буковина, а також і частково лівий берег Дністра носило сорочки по штанах, як і росіяни, болгари, чорногорці. Лемки і населення Закарпаття носило сорочки заправлені в штани. На Волині господарі носили сорочки теж по штанах, а наприкінці 19 ст. почaли заправляти в штани «по-міщанському» або по «шляхетському» звичаю. Жіночі сорочки Правобережжя були або без уставок («хлоп'янки» у дві пілки; Буковина, Покуття, Гуцульщина) це були переважно повсякденні сорочки або широкі безуставкові зі зборами (у три пілки, Поділля). Вишивалися такі сорочки чорними (Поділля) або червоними нитками (Волинь, Полісся, Покуття). Основними техніками були: «заволікання» (Волинь, Полісся) або «низина» (Поділля, Покуття, Гуцульщина, Буковина). В деяких місцевостях (Поділля, Покуття) вишивали також білими нитками, технікою вирізування та насилування [24].

Орнаментація українських сорочок органічно поєднана з кроєм, тому часто важко розрізнити прикрасу від способу зшивання, що часто виконує подвійну функцію. Так наприклад рукава чоловічих сорочок на Полтавщині та Дніпропетровщині пришиваються до станка спеціальною мережкою. Такими ж є і чернігівські розшивки червоною та синьою заполоччю. На Поділлі усі шви як чоловічих так і жіночх сорочок з'єднані мережкою. Перехідними від швів до оздоби є мережки, найпростішою формою яких є рубець. Кількість оздоблень на сорочці залежить від того чи це буденна чи святкова сорочка. Основними способами виконання орнаменту були: занизування червоною заполоччю переважно геометричним орнаментом (Полісся), підбір червоною та синьою заполоччю геометризованим рослинним орнаментом (Київщина, Чернігівщина), вирізування та настил білими або сировими нитками (лиштва) геометризованим рослинним орнаментом (лівобережна та південна Україна), низь чорного або червоного кольору (Поділля, Покуття, Гуцульщина, Лемківщина, Закарпаття, Буковина), мережки, хрестик [26 ].

Вишивка Рівненського і Житомирського Полісся зберегла в своїх червоних ромбах і розетках архаїчні корені ритуально-побутового призначення і характерні давні орнаменти і композиції. Саме поліщуки зберегли найдавніші техніки вишивання, що імітують ткані орнаменти – занизування, заволікання, затикання.

В кінці ХІХ ст. активно проходить процес перетворення, рослинні мотиви збагачують традиційний геометричний орнамент. Складні композиції із рослинних мотивів живописного характеру особливо набувають поширення на Київщині, Чернігівщині та Сумщині. Добре відома надзвичайно багата композиційними рішеннями біла вишивка Полтавщини, що підкорила всю Європу. Тут висока майстерність втілювалась через досконале поєднання багатьох вишивальних технік – лиштва пряма і коса, вирізування, виколювання, «солов'їні вічка»,  «зерновий вивід», «курячий брід» та безмежне розмаїття ажурних мережок. Зразки видів вишити сорочок, орнаментів наведені у Додатках В та Д.

Архівні матеріали науково-дослідної лабораторії «Етнологія Поліського краю» засвідчують, що пісенний фольклор доніс цінні відомості про дівочі (жіночі) та парубоцькі (чоловічі) сорочки.

Кума до куми приходила

Кума кумі говорила:

Позич, кумо, рубашонки.

Хоч плоскінну та додільну

З широкими подолами

З вишитими рукавами,

На Рівненщині сорочки дівочі і жіночі шилися з домотканого полотна в кілька пілок:

Поший мені, моя мати, сорочку в три пілки,

Щоб до мене не пристали людські поговірки

− А я тобі, моя доню, пошию чотири,

А щоб тебе, моя доню, вся челядь любила [4, с . 22].

Матеріал для нашої сорочки це полотно льняне і конопляне, подекуди вже бавовняне. Лляна сорочка уважається розкішшю, не завжди досяжною, як і пробивається в пісні, якою жінка, вмираючи, прохає чоловіка:

«Надінь мені ільняну сорочку

Сховай мене в вишневім садочку»

«Ніде, мила, льняної узяти

Будеш мила в плоскінній лежати»

Часто жіноча сорочка зроблена з різнородного матеріалу. Рукави, або тан з кращого, підточки з гіршого. В  старинних описах сорочок згадують про «кисейние рукава» у жінок козацьких старшин. Кисея, це прозірчастий, легкий матеріал.

Сорочка − ознака працьовитості дівчини й була окрасою дівочого вбрання. Чим більше дівчина пошила і вишила сорочок, тим більше її поважали як працьовиту господиню.

Письменник С. Руданський засвідчує особливу увагу, яка приділялася вишиванню рукавів сорочки. Вишитий рукав сорочки закінчувався манжетами (чохлами) [15, с. 46].

Сорочки − обов’язковий елемент посагу нареченої. Весільні сорочки мали свої особливості. Крій для жінок і чоловіків співпадав у тому, що він був вільним, аби не обмежувати рухів, а сам одяг мав тунікоподібну форму. У такому вбранні обов’язково декорувався  комір, який був виложистий або стійкою, та маніжка. Вишивкою також оздоблювали рукав сорочки теж вільного крою, що призбирався біля манжету. Траплялося, що жінки на весільному одязі робили знизу бокові розпірки, аби з віком, коли статура стає не такою стрункою, сорочка пасувала та не обмежувала рухів. Збереженню архаїчних орнаментів у поліських вишивках сприяла віддаленість сіл від міст, де проводилися ярмарки і можна було придбати чи хоча б побачити щось нове. Тож у селах укорінювалися та передавалися із покоління у покоління свої традиції вишивання. У заможних родинах сорочок шили і вишивали не один десяток, на противагу бідним, які могли обходитися однією сорочкою. [9, с . 30].

Серед досліджень, у яких згадуються парубочі та чоловічі сорочки, більше відомостей відноситься якраз до сорочок парубочих. Їх по-різному вишивають і дарують своїм хлопцям поліські дівчата, спільним залишається зміст подарунка – дівчина покладає на хлопця «велику надію». Для створення такої сорочки використовувалася спеціальна голка і різнокольорові нитка, у етнологічних матеріалах Рівненщини найчастіше згадуються червоні та сині нитки:

Вишита дівчиною і подарована парубкові сорочка змінювала взаємовідносини між ними. Вишита сорочка − своєрідна «принада» для хлопця, якою дівчина причаровувала хлопця.

Весільна парубоча сорочка була обов’язковим подарунком молодої молодому. У неділю молода взувала ті чоботи, що вчора їй молодий прислав у дарунок, а молодий одягав сорочку, що молода йому вишила і вчора подарувала [24, с . 41].

На парубочих (весільних) сорочках вишивались давні магічні знаки: солярні − місяць і зоря, зооморфні − птахи − різні пташки, райськії пташки, сиві голуби та тури й олені, як символічні зображення верховних божеств [7].

Згідно з системою світобачення українців, вищезазначені солярні та зооморфні мотиви посідали значне місце у їхній духовній та матеріальній культурі. Вони є часто вживаними як у фольклорі, так і як мистецькі образи в українському народному декоративно-прикладному мистецтві. Зокрема, «місяць» завжди уособлював юнака, «зірка» − дівчину, птахи − добробут,

працьовитість, тури-олені − добру фізичну силу, яка здатна протистояти злим силам.

Останніми роками популярність вишиванок значно зросла. Це пояснюється політичною ситуацією та курсом на українізацію. Сьогодні модно носити вишиванку не тільки на національні свята, а й кожен день. Чому українці ходять у вишиванках? Тому, що вони – частина становлення нації. Вишиванку часто називають одягом патріотів. Зараз кожен може купити розкішні, буденні, молодіжні, стародавні або ж сучасні вишиванки.

Отже, образ вишитої сорочки у етнологічних дослідженнях, зокрема на  Рівненщині, розкриває складну систему світосприйняття українців та акцентує увагу на значимих аспектах, пов’язаних з виробничими і суспільно-побутовими вимогами українців у галузі виготовлення і оздоблення вишивкою традиційної сорочки.

Відтак, етнологічні дослідження Рівненщини є неоціненним джерелом відомостей, яке розширює знання про український народний одяг, зокрема про сорочку та її використання у побуті та обрядах.

РОЗДІЛ II

ОБРЯДОВО-МІФОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВИКОРИСТАННЯ СОРОЧКИ

Якщо звернутися до етнологічних джерел, то одразу стане зрозумілим, що побутування вишитих предметів, їх знаковість та процес виготовлення не завжди були сферою суто побутовою, утилітарною або ж суспільною. Це стосується і одягу, оскільки він належав  до тих речей, які входили до життєвого простору людини, безпосередньо контактували з її тілом, а, отже, від того, як виготовлено одяг, з якою метою, залежало його використання, а, можливо, і доля людини.

Згадки про вишивання та використання вишитих предметів, а також про орнаменти вишивок ми можемо зустріти в календарно-обрядовому фольклорі, казках, народних віруваннях, в побуті, як обереги в українській родині. Можна сказати, що це - ті перевтілення, яких зазнала сакральна сфера народного світогляду, коли ви­дозмінені відгомони колишніх реальних вірувань залишились у вигляді казок та обрядових пісень. Характерно, що до сфери сакрального не потрапили тканини, орнаментовані фабричним способом, куповані.

У процесі аналізу світоглядно-обрядових аспектів побутування вишитих предметів і, зокрема - сорочки, виділяються такі напрями:

1. функціонування предмета; вишивка згадується, але відіграє другорядну роль, головна увага приділяється речі та її призначенню;
2. функціонування вишивки; в даному випадку сам предмет сприймається вже як певна відданість стилю, головну роль відіграє орнамент;
3. сам процес вишивання; в даному випадку вся увага зосереджена саме на ньому, безвідносно до того, що саме вишивають і яким орнаментом, або ж вишивання поєднує характеристики всіх наведених вище груп [17].

Окремо можна виділити комплекс вірувань, пов'язаний з предметами, що супроводжують вишивання (це, власне, знаряддя праці - голки, ножиці), з матеріалом, на якому та яким вишивають (тканина і нитки), а також із тими роботами і предметами, які співвідносяться з виготовленням цих матеріалів.

У родинно-побутових обрядах (а іноді в «нетрадиційній медицині» та різних способах ворожіння) дуже часто використовується сорочка. В родильних обрядах - це загортання дитини в стару сорочку, частіше - батькову; іноді, залежно від статі дитини, в батькову або в материну [16].

У росіян зафіксовано ще одну традицію: якщо хочуть, щоб і надалі народжувалися хлопчики, послід (плаценту) треба закопати, загорнувши її в клапоть чоловічої сорочки [18]. Особливу специфіку мав і смертний одяг. У народній медицині бачимо приклади асоціації одягу з людським тілом та варіанти заміни людини одягом [16].

Нитки, тканина, вироби з них фігурують у міфологічних сюжетах різних народів. Згадаймо, наприклад, відомий міф про нитку Аріадни чи трьох богинь парок, від  веретена та ножниць яких залежали людські життя. Чим були саме вишивання, вміння вишивати і самі вишиті речі для наших далеких пращурів, коли пошана до вишивки, як і сама вишивка, настільки вкоренились у народній  традиції, що вишивка, перетерпівши стільки змін в малюнках та назвах орнаментів, техніці виконання, все ж збереглась в українській культурній традиції?

Сорочка в українських народних віруваннях також має чарівну силу, починаючи з чисто казкових мотивів і закінчуючи побутовою обрядністю.

Щодо календарних обрядів, то тут використання вишитих речей прослідковується не настільки чітко, як в побутових обрядах, і говорити про, наприклад, одяг суто ритуального призначення можна лише стосовно свята  Івана Купала та Зелених свят, що йому передують. Це - так званий період русалій, обрядів, пов'язаних з молінням про врожай і воду. Про давність цих обрядів та пов'язаного з ними одягу свідчать ритуальні браслети-наручі, призначені для русальних дійств, із зображеннями людей в ритуальних костюмах [23].

Для української вишивки притаманні прямі та ламані лінії, криві лінії властиві вишивці сріблом, золотом, шовком та шерстю. Український народний орнамент має чітко орнаментальний характер, тобто простий, реальний, не штучний .

Отже, спробуємо, звернувшись до обрядовості та з'ясувати - чим був акт вишивання для наших пращурів і що саме пов'язувалося з вишивкою, орнаментом і з вишитими речами в обрядових дійствах.

Українська вишита сорочка − один з найдавніших елементів одягу, який розвивався та удосконалювався протягом багатьох століть. Сорочку берегли як зіницю ока, адже вона була не просто одягом, а деяким, навіть магічним предметом, оберегом, який захищав людину від усього поганого. Прилучення до сорочки починалось з раннього дитинства. Першу сорочку для немовляти шили з тканини, якою хрещені батьки обвівали свічки під час обряду хрещення. В подальшому житті сорочка супроводжувала людину протягом всього життєвого шляху. Під час проведення релігійних обрядів та ритуалів, або будь-яких важливих урочистих подій, українці обов'язково вдягали вишиванку [26].

Взагалі вважалось, що сорочка, яка прилягає безпосередньо до тіла є провідником магічної сили, яку має кожна людина. Відповідно, вона оберігала людину від нечистої сили. Шилася сорочка з лляного чи конопляного полотна, яке ткали власноруч. А оскільки рослини, з яких виготовляли сорочки, містили ефірні масла, то вони захищали як жінку так і її ще ненароджене маля від будь-якого зла та хвороб. Саме тому доцільним є повернення до виготовлення сорочок в етнічному стилі з традиційних матеріалів.

Українські жіночі сорочки багато оздоблені вишивкою, яка посідає важливе місце у світовій скарбниці художньої культури [20]. З часу створення і дотепер вишивка відіграє велику роль в утвердженні краси нашого життя. Перші публікації, що свідчать про науковий інтерес до найпоширенішого виду декоративно-ужиткового мистецтва – вишивки, зустрічаємо у виданнях середини ХІХ ст. Серед них були представники української передової інтелігенції Яків Головацький, Володимир Шухевич, Юрій Жаткович, Федір Вовк, Григорій Купчанко. Класифікація крою жіночих сорочок наведена у Додатку Б

Багато дослідників, вивчаючи особливості орнаментів на вишивках, поділяють думку, що основна функція орнаменту – естетично-магічна. [25]. Наші предки вірили, що як вишитий рушник оберігає кожну хату, так і вишита сорочка оберігає людину від недобрих очей, заздрісних думок та поганих людей. Яскрава вишивка, немовби, применшувала вплив «поганого» погляду чи «злого» ока. Саме тому вишита сорочка була оберегом для людини. В сорочці орнамент розташовується там, де відкривається доступ до тіла, а саме − в низах рукавів, на горловині або комірі, на подолі. Також часто прикрашаються вишивкою погрудки, щоб захистити душу від зла. Кожен колір, кожна фігура у вишивці несе своє значення, свою ауру, свою енергетику.

Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображення тварин, птахів, рослин (дерево життя − верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами просто зачаровує (Додаток В). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. Абсолютно кожен елемент вишивки має певне значення, згідно з яким його використовували. Усі існуючі орнаменти умовно поділяють на чотири групи: рослинні, геометричні, рослинно-геометризовані та зооморфні.

Те, що вишивання було явищем сакральним зафіксовано і в обрядових піснях - календарного циклу та побутових, а також у відгомоні вірувань про те, кому, яким орнаментом і коли вишивати одяг. Ставлення до повсякденного одягу та до його вироблення - починаючи від підготовчих етапів  (прядіння  ниток, ткання, вибілювання готового  полотна)  і до вишивання вже готового виробу - свідчить про існування певних обрядових дійств, пов'язаних саме з тим, щоб якомога краще не лише прикрасити сорочку, продемонструвати своє вміння, майстерність, заможність, але й вберегти того, хто цю сорочку носитиме, від можливих зазіхань на його життя та долю з боку «нечистої сили». Так, подекуди ще в наш час зберігається стійка віра в те, що традиція вишивання сорочки в місцях прорізів (біля горловини, внизу, на  рукавах) пов'язана з тим, що це запобігання від злого духу, не дозволяє йому проникнути в тіло людини [25].

Календарно-обрядовий фольклор, як джерело етнологічних досліджень, дає нам широку картину ставлення народу до різних ремесел і, зокрема, до  жіночих робіт, таких як прядіння, ткацтво, шиття і вишивання. Тут можна простежити певну сакралізацію всіх процесів, що передують виготовленню одягу, а також процесів шиття та вишивання.

Можна спостерігати перетворення звичайних робіт на певне дійство, свого роду ритуал, що міг  насправді існувати в давні часи, але поступово, зі змінами у світогляді та житті відійшов у розряд архаїки.  Вище ми вже наводили приклади про існування різних варіантів побутування сорочки та ставлення до її вишивання в народній традиції і припущення щодо існування окремого обрядового одягу, що в більшості випадків надалі перетворився на звичайний святковий одяг. Відповідно могли існувати і обряди, що виконувались як в процесі підготовчих робіт (ткання, прядіння, обробка полотна), так і  в  процесі виготовлення одягу, причому, цілком можливо, що певними обрядами могло супроводжуватись виготовлення не лише ритуального одягу, але й повсякденного.

В наш час це можна віднести до розряду умовних вірогідностей, оскільки відновити такий обряд, бодай частково, практично неможливо: вишивка на даному етапі перетворилась на явище майже цілком мистецьке. Для аналогії можна взяти комплекс вірувань, обрядів, що пов'язані із виготовленням ниток - прядінням та виготовленням тканини, оскільки все це передує завершальному процесу у виготовленні одягу - вишиванню.

Крім певних регламентацій порядку виконання робіт, заборону на роботу в ті чи інші дні, могли існувати і інші правила, за якими виконувалась робота: все залежало від того, з якою метою і кому вишивали сорочку. Наприклад, у с. Шубків було записано таке: «Орнамент треба вишивати на сорочку або білизну з любов'ю, особливо для дитини» (Додаток Ж).

 У Гарафини Маковій зустрічаємо таку народну співанку:

- Гей, вишию сорочку, файно загачкую,

Та най моє гачковання відверне другую [23].

Тут мотиви вишивання перегукуються з любовною магією. Традицію вкривати вишивкою весь рукав жіночої сорочки вважають далеким відгомоном давньої поваги до руки як «знаряддя праці». Оточуючи руку символами, людина прагнула збільшити її силу та спритність, забезпечити успіх у різних діях. За подібними залишками давніх вірувань можна прослідкувати не лише те, як ставились до вишивки, але й яке вона мала значення для людей і яку роль  відігравала  в  традиційній культурі українців [22].

Це був досить важливий момент у тому  культурному прошарку, що поєднує явища і духовної, і матеріальної культур. Фактично, вишивка на одязі, за народними віруваннями та обрядовим фольклором, поєднувала в собі багато функцій, які умовно можна поділити на соціально-знакові (визначення статі, віку, сімейного та соціального стану) та магічні (апотропеїчні - оберегові, любовна магія, родючість тощо). Причому важливу роль відігравала не  лише  вишивка, але й сам процес її виконання, який теж асоціювався із свого роду магічним дійством, від успішного виконання якого могла  залежати подальша доля людини, що носитиме вишитий одяг.

Дівчата навчались вишивати з 5 років. Юна рукодільниця вже в 5 років уміла тримати голку з ниткою, оздоблювати одяг найпростішими швами. - Вишиванки мали розподіл за кольором. Чорні вишиванки одягалися виключно чоловіками. Сині вишиті сорочки були у гардеробі жінок, які не хотіли чи не могли народжувати, або у маленьких дівчаток до 12 років.

Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був». Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народові: «скочив чоловік у гречку».

Свого часу, напевно, весь цей процес регламентувався набагато чіткіше. Певна  частина вірувань, пов'язаних із виконанням жінкою домашніх робіт, в тому числі і з вишиванням, міцно пов'язана із християнською традицією заборони працювати у неділю та в свята. З дохристиянською традицією пов'язують заборону на будь-які жіночі роботи в п'ятницю, бо цей день вважали днем Св.Параскеви-П'ятниці - покровительниці і заступниці жінок, хоча вона і набула поступово християнського забарвлення. Цієї традиції дотримувались дуже  ретельно, літні  люди  згадують про неї і тепер.  «За християнською традицією не можна вишивати у неділю (бо в цей день воскресіння Христа), у дні церковних свят, а ще раніше (сьогодні ця традиція вже забувається). Існувала така прикмета, що найкраще починати вишивати щось у понеділок, на початку тижня. Ніколи не починали вишивку в суботу» [21].

Якщо припущення «вишивка, спів, музика тощо - своєрідний вираз діалогу людини з природою, який в давні часи набував вигляду обрядів» [23] є вірним, то можна припустити також те, що обряди, пов'язані саме з вишивкою, могли зафіксуватися в українській та східнослов'янській етнології. Звісно, та інформація про вишивку та пов'язані з нею уявлення, яку ми можемо виділити з етнологічних досліджень, може бути  використана лише із застереженням її умовності, оскільки за тривалий період свого існування обрядовий та календарний фольклор і казки дуже сильно видозмінили ті явища, які свого часу послужили їх першоосновою. Однак це дає нам змогу подивитися на вишивку не тільки як на мистецьке, декоративно-утилітарне явище, а  й як на таке, що тісно пов'язане зі світом сакрального.

Отже, сорочка, в тому числі і вишита сорочка має сакральне значення для українців. Вона використовувалася у різних обрядах: сезонних, агрономічних, релігійних, побутових свят. Сорочка супроводжувала людину від народження і до смерті, саме тому така велика увага приділена образу сорочки в українській етнології.

РОЗДІЛ III

ЕТНОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИШИТЇ СОРОЧКИ РІВНЕНЩИНИ

Матеріальна культура, хоча й спрямована на перший погляд на задоволення побутових потреб, має духовні витоки Процес становлення традиційного народного вбрання охоплює всю територію, де проживають етнічні українці, він поєднує місцеві традиції з впливом інших народів і має логічний розвиток крізь всі історичні епохи. Та осьовим у формуванні української національної ідентичності було ХІХ ст. і – село. Саме село виступило хранителем давніх надбань, скарбницею давніх традицій протягом творення національних цінностей. Воно залишалось етнічно однорідним, в той час як міста були різнонаціональними. Невипадково уявлення про український національний стрій ще й нині часто асоціюється з селянським.

До окремої групи вишивок можна віднести вишивку Полісся та Волині. В цих краях сорочки часто шилися з витканого полотна. Вишивка була в основному червоною барвою, а також білою, і незначно для оздоблення могли додавати синій або пізніше чорний колір. Основним способом вишивання була — заволоч (заволікання). Основні види швів якими вишивалися сорочки наведені у Додатку Г. Вишивалися в жіночих сорочках в основному полики та рукав, а також комір, а в чоловічих пазуха та комір, чохли.

Українська вишивана сорочка, кожна неповторна через безліч узорів і технік вишивання, має неповторну магнетичну силу краси. На Рівненщині шили сорочки з лляного чи конопляного домотканого полотна. Побутували в українській спеціальній лексиці і давні назви полотна – холст, холстина, узчина. Крій народних сорочок не відрізнявся особливою різноманітністю в першу чергу тому, що залежав від особливостей виготовлення і ширини домотканого полотна. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. з поширенням фабричних тканин – перкалю, а також під впливом міської моди крій сорочок став різноманітнішим.

Жіноча традиційна сорочка була обов'язково білого кольору, вишита білими або кольоровими нитками. Вона могла бути довгою, якщо її носили до плахти або запаски і коротшою, якщо її одягали до спідниці. Традиційні жіночі сорочки поділяються за особливостями крою на три види: сорочка «до уставки»; сорочка з цільнокроєним рукавом; та сорочка «хлоп'янка».

Перших два види мали численні збори біля коміра, сорочка «хлоп'янка» зборів не мала, вона шилася без коміра та з відкритими (непризбираними) рукавами. Перший тип сорочки був поширений на Лівобережжі, Поліссі, Волині, другий тип — на Правобережжі, Буковині, Гуцульщині. Вишивалися сорочки усіх типів біля коміра або комір, на уставках, на манжетах, та нерідко зашивався і весь рукав, особливо в дівочих сорочках, а також сорочки, які носилися до плахти або запаски вишивалися на подолку (Додаток Б).

Композиційне поєднання орнаментів було ще однією важливою ознакою поліської вишитої сорочки. Вважалось, що їх ні в якому разі не можна повторювати, оскільки людина може перейняти долю іншої людини. Можливо, саме тому кожна сорочка по своєму прекрасна і неповторна.

Також слід зазначити, що для вишивання на Рівненщині використовували конопляні і льняні нитки власного домашнього виробництва, пізніше стали застосовувати промислові бавовняні, шовкові і вовняні нитки. Техніки вишивки вражали своїм різноманіттям і витонченістю. На Волині і Поліссі нараховувалася близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (Додаток Г). Мистецтво та техніка вишивання передавалися із покоління в покоління, від матері до доньки, від бабусі до внучки. Суто жіночою технікою вишивання вважається вишивання гладдю. Інколи у вишиванках використовується і вишивання бісером та мереживом.

Досліджувалися і традиційні кольори, якими вишивалася сорочка: червоний і чорний, і їх сакральне значення.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Після проведення аналізу було визначено, що найчастіше у народній вишивці зустрічаються такі кольори: білий, червоний та чорний, а зазвичай у вишивці використовується шість таких основних кольорів [14]:

• чорний − символізує землю, а земля, як відомо, з української літератури, це годувальниця;
• червоний − цей яскравий красивий колір означає радість, пристрасть, любов і життєлюбність;
• білий – є кольором чистоти, непорочності, святості та часто використовується для вишивання мережок;
• синій − колір небосхилу і води, є символом очищення, душевного спокою та позбавлення від хвороб;
• зелений − колір рослин, є символом весни і молодості.
• жовтий − є символом нічних світил місяця і зірок, але в той же час вважається кольором розлуки.

Так, як Рівненщина розташована у двох етнологічних регіонах: Волині і Полісся, розглянемо особливості Волинської і Поліської вишивки.

Поліські вишивки відрізняються простотою, але при цьому вишуканістю, мініатюрністю, багатством варіантів та чіткістю композиції. Стриманість ліній та геометричність мотивів, відсутність деталізованості в орнаментах та невелика кількість технік оживають завдяки використанню червоних ниток, що надає роботам яскравості та емоційності.

Найбільш традиційною тут є геометрична вишивка, яка відноситься до найстарішої в історії людства і зустрічається у зразках орнаментів різних епох і на всіх континентах. І це не просто абстрактні малюнки, вони мають дуже глибокий символічний та магічний зміст.

У вишивках також часто зустрічаються символічні рослинний та квітковий орнаменти (барвінок, що символізує пам'ять, калина – дівочий символ, дерево, як символ роду, листя дубу, як ознака сили чоловіка, виноград, як символ добра та інші). Вишивка не була цілком натуралістична, скоріше це була своєрідна стилізація.

На поліських вишитих виробах часто зустрічаються зображення розетки з чотирма, шістьма або вісьмома кінцями – символу, який відноситься до землі та неба, вказує на нескінченність життя.

Подолик сорочок були до колін, інколи ще нижче. Сорочка для господаря та старшого парубка шилася з тонкого полотна, а для хлопця (погонича, підпасича, пастуха) з грубого (з дванадцятки). Жіноча сорочка теж була довжиною нижче колін, але з меншим розрізом пазухи. В святкові дні жінки одягали сорочки з крамного полотна, такі сорочки часто мали підточки з грубшого полотна. Сорочка не вишивалася кольоровими нитками і уставки були зовсім білі. Сорочку з купленого полотна називали крамська сорочка.

Орнаменти на Волині геометричні, чіткі і прості за композицією, що зумовлює традиційна техніка «заволікування». Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірій полотнині. Поряд з основною технікою заволікування в незначній мірі використовували також техніку «вирізування» та «хрестик».

Сорочки біля коміра та на рукавах на поч. 20 ст вишивали білими, попелясто-синіми або червоними кольорами. В чоловічих сорочках вишивали, рукави, комір та пазухи, а в жіночих ще й вставки і часом подолки. Вишивали технікою «заволоч», з лицевої або виворотньої сторони. Тобто поздовжніми узорами. При заволікуванні нитка йде вздовж усього узору, якої би довжини він не був. Часто на Волині шили рукава сорочки з «заболоті», тобто тканини тканої в червоні і сині смуги, проткані здебільшого вздовж рукава. На Волині пазухи жіночих сорочок часто були вишиті хрестиками і не поєднувалися з узорами уставок. В 20-му ст. узори хрестиками повторювали геометричні узори занизування. Змінилася на них вишивка. Замість заволочі вишивають хрестиком та півгладдю, останнім часом модним став шов гладдю. Геометричний орнамент замінений на рослинний, а в останніх роках на рукавах сорочок в деяких місцевостях (Мілятин, Садки) вишивають птахів. Міські сорочки мають сучасний крій, а мотиви вишивки взятті з куплених серветок, рушників тощо» [7].

Сорочки викроювались ножем. Частини сорочки: стан, рукави, уставки, цвиклі (клинки під рукавами), комір, чохли. Довжина стану — 85 см, довжина рукава — 57 см, ширина — 32 см, довжина коміра — 38 см, довжина вставки — 24 см, ширина — 12 см, ширина чохлів — 4 см. Комір був викладний та запинався на шпонку з олова зі скельцем або на «жичку» — смужка з вовни червоного або зеленого кольору. В молодих хлопців сорочки були вишиті на комірі, пазусі, на чохлах. Чохли запиналися на ґудзики, часто домашньої роботи з сирових ниток. Крій жіночої сорочки був такий самий як у чоловіків, тільки сорочки були довгі (по кісточки).

Назви волинських візерунків: цвіткі, хміль, лапатий хміль, хмелик, лапатий хмелик, виноград, ягідний хміль, хміль ягідки, хрести гречкою, хрести, безконечник, хрести повії, купчаті, кукурузка, огірочки на дві половинки, звізди, кошички, кошичаста рожа, вилка, баранячі роги, таргачики, рутка, чорнобривці, очка, ягідки, цимбали, кучері, рожа повна, рожа клинчаста, рожа шулякова, рожа барвінкова, рожа шулякова повна, сокирки, копита, копитка, розбиті хрести, хрести, сливочки, дубове листя, полоничник на дві половинки, полоничник хрещатий, полоничник.

Вишивки Полісся — прості й чіткі за композицією. Ромбоподібна лінія геометричного візерунка повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою на білому-сірому тлі лляної полотнини — графічно чітка. У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з добавкою синього. На Поліссі жіночі сорочки не вишиваються або вишиваються тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом.

Вишивали нитками, фарбованими природним рослинним фарбником мареною красильною або тваринним барвником червець (кошеніль). В орнаментиці – найрізноманітніші поєднання квадратів, ромбів та трикутників. Приклад – сорочка з Рівненської області, вишита на домотканому полотні червоними нитками. (Додаток Е ).

Виконувались поліські вишивки на біло-сірих льняних або конопляних домотканих тканинах переважно червоними та чорними кольорами.

Сорочки для жінок на Поліссі шили з якісного, трохи, але не до кінця, вибіленого полотна, яке від прання ставало з кожним разом все більш м’яким та шовковистим. Іноді робили сорочки «з підставою», поєднуючи в одному виробі два види тканини (більш тонку зверху і грубішу знизу). При шитві, зазвичай, поєднували два широких полотнища тканини, із цільними рукавами або використовуючи вставки. Біля шиї сорочки густо призбирувались і мали стоячий комір у щоденних та викладчатий – у святкових вбраннях, а рукава вшивались у широкі чохли. Довжина сорочки досягала середини литки.

Вишивались жіночі сорочки переважно орнаментом червоного кольору, інколи додаючи чорний. Вишивали «перетиканням» або «зволіканням», в техніці, дуже схожій на ткання, а також «настилуванням» чи «вирізуванням».

У Рівненській та Волинській областях шили нескладні прямі та ламані лінії, ромби, восьмикутні зірки, які повторювали один за одним по декілька разів. Використовували зазвичай «занизування», чітко вишиті лінії, що робило вироби схожими на узорне ткацтво. Улюбленими орнаментами були також рослинні (виноград, терен). Основним кольором вишивок цього регіону був червоний, до якого інколи додавались чорний або синій.

В деяких районах Волині вишивки відрізняються ромбовими узорами, які вписуються у прямокутники. Робились такі орнаменти поперемінно червоними та синіми нитками.

На Рівненщині також були свої відмінності – тут зустрічалась вишивка гладдю, «набируванням» та «вирізуванням», яку робили білим кольором.

Традиційна сорочка в певних регіонах мала свою місцеву назву Наприклад, на території Закарпаття сорочку називали «довганя». На території Рівненського Полісся вживали слово «кошуля», яке є спорідненим до польського слова «сорочка».

Вишивка по сорочці розміщувалась, залежно від регіону. Вишивка спереду на поличках сорочки та по рукавах була притаманна Північному Поліссю. В Західній частини Полісся частіше зустрічалась вишивка лише по рукавах геометричними ритмічними малюнками. На Волині сорочка «занизувалась» вздовж всієї довжини, а іноді вишивали також вставки та частково рукава.

Найбільша колекція традиційних сорочок – у київському Музеї Івана Гончара. У його фондах загалом зберігається 1400 вишитих предметів одягу, з них 1380 – саме сорочки і лише 20 вишиванок.

Гідна подиву фантазія майстринь, а їх високий художній рівень був би неможливий без досвіду, набутого протягом тривалого часу. І за всім цим стоїть авторитет тисячолітньої історії народної творчості, що відбиває живий зв'язок між природою і осмисленою мистецькою реальністю.

Розвиток вишивки, як і всієї народної творчості, відбувається за законами спадковості і колективності. Орнамент вишивки, будучи відносно стійким елементом культури, зберігає в собі архаїчні пласти, що відображають давні міфологічні уявлення.

Наші бабусі досі пам’ятають багато секретів давнього ремесла. Наприклад, фарбували нитки для вишивання колись лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть.

Українська вишивана сорочка, кожна неповторна через безліч узорів і технік вишивання, має неповторну магнетичну силу краси. Про сорочку оберіг, на якій вишиті сакральні символи пишуть вірші сучасні поети. (Додаток Д)

На щастя дитині вишивали білим нитками, пише Леся Возняк:

Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – це геометризований метод зображення краси. Вишивка зберігала іконографічне багатство давніх архаїчних магічних мотивів. Колективний досвід відбиває складною мовою вишивального мистецтва свій власний народний світогляд. Тут магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв'язку. Дослідники народного строю називають сорочку не тільки улюбленою ношею українців, а й клітинкою свідомості, рисочкою національного характеру.

Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці. Саме тому у багатьох піснях показано образ молодої дівчини, яка вишиває  своєму коханому вишиванку

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну та червоную нитку клала.

Ой та чорна ниточка — то страждання,

А червона ниточка — то кохання.

Тому чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась

За останнє століття вишивання відділилося від утилітарного домашнього заняття, перейшовши в сферу естетичного. Багатство технік, розмаїття мотивів, вишуканий колорит і безліч семантичних загадок не дозволяють назвати вишивку ні промислом, ні ремеслом. Традиційна народна вишивка вже давно належить до мистецтва і є невід'ємною складовою культурного надбання всього світу.

У давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію в свою працю. Характерно, що тоді жінки не копіювали чужі візерунки, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їхні роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю.

Вишивки – це своєрідні письмена, не дарма на Гуцульщині вишивальниці говорили: «Я таку сорочку випишу». Сама ж сорочка, цитує Надія Понятишин книгу «Код української вишивки» Марії Чумарної, «складалася із шести чотирикутників різної величини… Ці чотирикутники з’єднувалися між собою за допомогою хрестиків, вишитих, як правило, чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією «розтинає», знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає. Низом, на грудях і на рукавах вишивалися священні коди сили» [25]. Головними вважаються дванадцять (Додаток Е).

На вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні). Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього.

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.).

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був», звідки видно, що «білий — милий».

Вона є символом українця загалом і України зокрема, проте в XX ст. престиж вишиванки як одягу занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій.

Особливості вишитих сорочок у с.Шубків, с.Новоукраїнка, с.Котів (Додаток Ж)

За мотивами орнаменти вишивок на сорочках можна умовно поділити на три групи: геометричні (традиційні); рослинні (перенесені з паперових та ситцевих реалістичних мотивів); зооморфні (тварини). Але у нашій місцевості зооморфні вишивки практично не зустрічаються.

Геометричні (традиційні) орнаменти прості: кружечки, трикутники, ромби, зиґзаґи, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «кудрявці», «гребінці» тощо.

Pослинні мотиви поширилися в зв'язку з занепадом старовинних технік і переносилися з паперових та ситцевих мотивів на вишиванки. У вишивці  в с.Шубків  часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубові листи», «барвінок», «ружа», «калина» тощо.

Візерунки у вишиваних сорочках викладали на уставках, рукавах, пелені, що було зумовлено жіночим святковим вбранням. Так, якщо вбрання складалося з керсетки та плахти, то відкритими залишалися лише рукава і поділ сорочки. Основними способами вишивання були: мережка (ляхівка), вирізування, лиштва виконувалася переважно лляною або конопляною ниткою. Лляна нитка мало піддавалася фарбуванню. Кольорами вишивки були білий (біллю — вибіленими нитками), охристий (нитка підфарбована дубовою корою) та попелясто-синій. Вишивка була в основному червоною барвою, а також білою, і незначно для оздоблення могли додавати синій або пізніше чорний колір. Основним способом вишивання була — заволоч (заволікання). Вишивалися в жіночих сорочках в основному полики та рукав, а також комір, а в чоловічих пазуха та комір, чохли.

Якщо рукава шилися у 1,5 пілки, то зшивався рукав спереду так само розшивкою. Інколи до лиштви додавали кольорових ниток, тоді вся сорочка вишивалася кольорововими нитками. В такому випадку уставки і пелена вишивалися — занизуванням, а рукави — лиштвою.

Раніше вишита сорочка вважалася річчю сакральною, магічною. Жінка її мала вишивати тільки для себе або членів своєї родини. Їх не радили купувати і продавати. Бо як купиш сорочку з недобрими думками вишиту – біду накличеш, а свою продаси – щастя не буде. Вишиту сорочку вважали оберегом і енергетичним двійником власника. Тому коли малих діток брали десь поміж люди, то навіть одягали сорочечку навиворіт, щоб від лихого ока захистити – вроки відлякати.

У давнину вишивання було виключно жіночою справою. Газдині бралися за вишивку переважно взимку. З весни і до осені готували для цього полотно. Прядиво робили з льону або конопель. І це була досить важка  праця.

Найперше, треба було відділити «чоловічі» коноплі від «жіночих». Останні молотили, аби зібрати зерно. Потім у копанках розстеляли горстки конопель для вимочування у воді. Тут була особлива технологія. Далі – полокання, ціпання і кількаразове висушування. Вичісували волокна на металевому пристрої, закриваючи обличчя хусткою. Щітку робили з шерсті дикого кабана. Для створення полотна використовували верстат. На сорочки брали більш тонке полотно, грубе йшло на верети, мішки та возища – мотузки, якими перев’язували сіно. Нитки волокна золили у попелі з верби, яка робила полотно білішим» [7].

Наші предки вірили, що кожен елемент на вишиванці має конкретне значення. Згодом зникла традиція вибирати вишиванку, зважаючи на її символізм. Люди перестали задумуватись про те, що поєднання певних візерунків може принести в їхню долю лихо, або ж навпаки – щастя і вдачу.

У зв'язку з небувалим розквітом українського національного вбрання, українці стали звертати неабияку увагу на те, що зображено на їхніх вишиванках, які кольори поєднані та що вони символізують.

Знавці вишиванки переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить. Отож, представляємо кілька основних порад щодо вибору вишиванки з погляду символіки: геометричні візерунки символізують стихії природи та родючість землі, такі візерунки ; рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов; майстрині зображували на полотні тварин і вірили, що їхні зображення приносять вірність, достаток і довголіття.

Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби. Сьогодні Ви можете купувати вишиванки різних кольорів: рожеві, бордові, зелені, сірі ті інші. Лише пам'ятайте, що більш темний колір вишитої сорочки завжди символізує смуток та тугу.

ВИСНОВКИ

В результаті аналізу літературних, етнологічних, фольклорних джерел, в результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що у багатьох етнологічних дослідженнях розкрито сакральний зміст вишивки, колористики та використання вишитої сорочки .

Досліджено, що сорочка, в тому числі і вишита сорочка має сакральне значення для українців. Вона використовувалася у різних обрядах: сезонних, агрономічних, релігійних, побутових свят. Сорочка супроводжувала людину від народження і до смерті, саме тому така велика увага приділена образу сорочки в українській етнології

 Нами обґрунтовано, що образ вишитої сорочки в етнологічних дослідження на Рівненщині, розкриває складну систему світосприйняття українців та акцентує увагу на значимих аспектах, пов’язаних з виробничими і суспільно-побутовими вимогами українців у галузі виготовлення і оздоблення вишивкою традиційної сорочки.

Якщо припущення «вишивка, спів, музика тощо - своєрідний вираз діалогу людини з природою, який в давні часи набував вигляду обрядів» є вірним, то можна припустити також те, що обряди, пов'язані саме з вишивкою, могли зафіксуватися в етнологічних дослідженнях східнослов’янських народів, зокрема українців. Звісно, та інформація про вишивку та пов'язані з нею уявлення, яку ми можемо виділити з етнологічних джерел, може бути  використана лише із застереженням її умовності, оскільки за тривалий період свого існування обрядовий та календарний фольклор і казки дуже сильно видозмінили ті явища, які свого часу послужили їх першоосновою. Однак це дає нам змогу подивитися на вишивку не тільки як на мистецьке, декоративно-утилітарне явище, а  й як на таке, що тісно пов'язане зі світом сакрального.

Побут, календарна та родинна обрядовість дають нам широку картину ставлення  народу до різних ремесел і, зокрема, до  жіночих робіт, таких як прядіння, ткацтво, шиття і вишивання. Тут можна простежити певну сакралізацію всіх процесів, що передують виготовленню одягу, а також процесів шиття та вишивання.

На основі проведених теоретичних та експериментальних досліджень було визначено, що на всій території України крій є основним в класифікації українських вишитих сорочок, а вишивка займає провідне місце в оздобленні жіночих та чоловічих сорочок, носить символічне значення оберегу та має характерні особливості у колориті, техніці виконання та композиційних прийомах.

Відтак, етнологічні дослідження на Рівненщині є неоціненним джерелом відомостей, яке розширює знання про український народний одяг, зокрема про сорочку та її використання у побуті та обрядах.

Отже, сорочка-вишиванка оспівана, досліджена та зображена в різноманітних жанрах народної творчості є невід’ємним атрибутом національної культури українців, вона є символом і оберегом в українській родині.

Отже, потребує подальшого вивчення автентичні зразки вишиванок для розробки більш повних баз даних їх елементів. Адже вишита сорочка – це культурне надбання народу України, національний символ нашої країни, наша гордість і справжній витвір мистецтва

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович Є. Декоративно-прикладне мистецтво / Є Антонович. – Львів, 1992. – 180с.
2. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація / В. Білецька // Матеріали до етнології й антропології. – Львів : [б. в.], 1929. – Т. ХХІ-ХХІІ, ч. І. – С. 43- 109.
3. Булгакова-Ситник Л. Подільська народна вишивка: Етногр. Аспект / Ред. О. М. Козакевич / Л. Ситник-Булгакова. – Кам’янець-Подільський: ПП «Медобори – 2006», 2010. – 336 с.
4. Вовк М.П. Фольклористика у класичних університетах України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): навч. посібн. / Мирослава Петрівна Вовк. – К.: Ін-т пед. освіти і освіти дорослих НАПН України, 2014. – 202 с.
5. Вовк М., Машкова І. Українознавча освіта в Україні і Канаді: поняттєвоперсонологічний словник / Мирослава Вовк, Інна Машкова. – К.: «Талком», 2018. – 107 с.
6. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - С.193.
7. Виткалов В. Г. Декоратично-прикладне мистецтво Рівненщини/Наукове видання/колективна монографія – Рівне: ПП ДМ. 2010. – 224 с.
8. Гасюк О.,Степан М. Художнє вишивання/О.Гасюк, М.Степан. К:Вища школа, 1986.
9. Гурська А. С. Мова та граматика українського орнаменту : навч.-метод. посіб. / А. С. Гурська. - К. : Альтернативи, 2003. - 144 с.
10. Зеленіш Д.К. Восточнославянская этнография. - M.: Наука, 1991. - С.321.
11. Енциклопедія українознавства (загальна части­ на). - К., 1994. - Т. 1. - С.294.
12. Кара-Васильєва Т. В. Українська вишивка / Т. В. Кара-Васильєва. – К. : Мистецтво, 1993. – 263 с.
13. Кара-Васильєва Тетяна. Історія української вишивки: / Т.Кара-Васильєва. Мистецтвознавче видання.
14. Кара-Васильєва Т., Ваволокіна А. Українська народна вишивка. / Т.Кара-Васильєва, А.Ваволикіна. Київ, «Либідь», 1996.
15. Народні пісні в записах Степана Руданського. – K., 1971. – 292 с.
16. Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославян­ ских традиционных  обычаях  и  обрядах  XIX  -  начала XX в. - М.: Наука, 1984. - С.33
17. Ніколаєва Т. А. Історія українського костюма / Т. А. Ніколаєва. – К. : Либідь, 1996. – 176 с.
18. Рыбаков Б. Язычество древних славян / Б. Рыбаков. – М. : Наука, 1981. – 607 с.
19. Сивачук Н. П. Методика  викладання народознавств: Навч. посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / Н. П. Сивачук. – К. : Наук. світ, 2002. – 65 с.
20. Символ жіночої мудрості/Вільне слово: Громадсько-політична газета. –Рівне, 2016. -№49/1 груд./ - с. 16.
21. Технологія виготовлення вишитих сорочок [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukped.com/
22. Українські чари. - К.: Либідь, 1992. - СЮ, 90-91.
23. . Українська минувшина. - К.: Либідь, 1993. - С.179.
24.   Українська вишита сорочка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vishivanka.org/ukrainska-vishita-sorochka.html.
25.  Чумарна Марія Код української вишивки/М.Чумарна. Л.: Апріорі, 2008.
26. Українське народне мистецтво вбрання. Київ, 1961
27. http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/MONOGRAFII_2009/SERDYK_2002.htm
28. https://ukrainky.com.ua/ukrayinska-tradyczijna-sorochka-chotyry-czikavi-fakty-ta-dvi-yiyi-vidminnosti-vid-vyshyvanky/

ДОДАТОК А

Класифікація особливостей сорочкової вишивки різних регіонів України

ДОДАТОК Б

Рис. 2 Класифікація крою українських жіночих вишитих сорочок

ДОДАТОК В

Класифікація символіки орнаментів української вишивки

ДОДАТОК Г

Основні способи вишивання

Мережка. Цим способом в давнину з'єднували різні частини сорочки. Пізніше, коли сорочку шили машинкою, він використовувався як декоративний у тих самих місцях.

Вирізування. Цей спосіб виконувався лляними або й конопляними нитками (біллю (вибіленою), сировою (небіленою), підфарбованою в полелясто-синій або охристий колір). Вирізування часто поєднувалося з лиштвою (настилуванням). Переважав цей спосіб вишивання на лівобережній (подніпрянській) частині України, тобто на Чернігівщині, Києвщині, Полтавщині, Черкащині, Слобідській Україні, Запорожжі.

Настилування (лиштва).

Низь (низинка). Цей спосіб виконувався переважно чорними або й червоними нитками зі споду полотна, від чого отримав свою назву. Низь переважала у вишивках правобережної (подністрянської) частини України. Полягав він у тому, що узор заповнювався чорною ниткою і розцвічувався незначно кольоровими (жовтою, червоною, інколи й зеленою). Цей спосіб вишивання переважав передусім на Поділлі, Гуцульщині, Буковині, Закарпатті, Покутті, Галичині.

Заволоч. Цей спосіб вишивання виконувався в основному червоною ниткою. Він переважав на Волині та Поліссі. Узори цією технікою виконують лише темно-червоною ниткою, а вузенькі смужки білою, синьою або чорною. Заволікання вишивають справа на ліво на всю довжину візерунку. Узори виконанні цим швом можуть бути лише геометричними, вони можуть розміщуватись на всіх деталях сорочки, але найчастіше на вставках та рукавах. Цей шов може бути поєднаним з занизуванням, низиною, настилом, проте цей шов рідко поєднується з іншими.

Вишивання кольоровим шовком. Цим способом вишивали вишивки козацької старшини. Вишивали шовком однієї барки з золотою або срібною ниткою. Барви таких вишивок були: зелені, червоні, а також і чорні. Цей спосіб вишивання використовувався також для церковиних речей, тому його неправильно називали — церковним стилем. Правильніше було би назвати, стилем козацької доби.

Хрестик . Не відноситься до традиційних українських способів вишивання, яким заповнювали узор вишиванок. Поширився він з кін. 19-го ст — поч. 20-го ст., і частково витіснив традиційні способи. Вишивали цим способом спочатку червоно-синьою заполоччю, а пізніше червоно-чорною. Вишивали не традиційно по полотні, а по канві, тому вишивка виходила грубою.

ДОДАТОК Д

Основні символи на вишитих сорочках.

КОЛО

Як символ сонця воно походить із язичницької релігії, де означає божественну, життєдайну енергію

Коло це також безперервність буття і вічність. Загалом цей символ, що може зображатись у багатьох варіаціях, має чи не найбільше різноманітних значень. Круг із крапкою всередині є центром світобудови, круг як вінок нареченої. Коло як сонце із променями, що виходять на зовні, дарує силу та енергію. Коло завжди поєднують з іншими фігурами, як елемент складнішого візерунку. Його можна розпізнати у Дереві життя, зокрема на весільних рушниках.

Квадрат

Символізує досконалість, гармонію, порядок і є одним із знаків землі. Є головним елементом саме чоловічої вишивки. Ідея цієї фігури – у розмежуванні простору, виділенні якоїсь частини (поля). Ще квадрат – знак особливого числа 4, яке українці розуміли як символ першоелементів. Це чотири точки земної кулі: сторони світу; пори року; життєві цикли; частини доби… А ще це символ сили, його часто вишивали на чоловічих сорочках, аби додати її свому коханому.

Дерево життя

Цей символ зустрічається у мистецтві народів, які вірили в підземне царство, земний світ і небесне царство

У ньому водночас закладено істину єднання трьох світів та образ роду, продовження життя. Дерево зображає: корінням – минуле, стовбуром – сучасне, кроною – майбутнє. Його можна впізнати не лише у розгалуженому дереві, а й у колоску, снопі, гілці, навіть виноградній лозі.

Ромб

Його пов`язують із плодючістю людини і землі

Він складається з двох трикутників, які символізують чоловіче та жіноче начало. Цікаво, що в праукраїнському розумінні три кути ромба тримає жінка (як три кути оселі), а лише четвертий – чоловік, який завершує цілісність. Ромб (із крапкою посередині) є символом засіяного поля, достатку і добробуту. Часто зустрічається ромб з гачками (вусиками), його називають “жаба”, і він символізує плодючість. Ромбоподібні узори вишивали на весільних рушниках та на весільному одязі молодої. Одяг із вишитими ромбами молода жінка, завагітнівши, мала носити аж до народження дитини. Адже цей символ слугував сильним оберегом.

Трикутник

У давніх віруваннях це символ брами у вічне життя і єдності трьох світів, трьох стихій (вода, вогонь, повітря)

Це три рівні буття, тривимірність світу, це і Свята Трійця. Ще це символ вогню. Трикутники, що торкаються вершинами один одного, нагадуючи “пісочний годинник”, символізують Світ та Антисвіт. А місце їх дотику є своєрідним місцем переходу із одного світу до іншого. Інколи між трикутниками зображають лінію, що зветься “кільцем великого світіння” – дзеркалом, де один світ віддзеркалюється в іншому і навпаки.

Шеврони

Це ті ж трикутники, але без основи (незамкнуті)

Ті з них, які обернуті вершиною вниз, означають жіночу або матеріальну сутність, вершиною вгору – чоловічу, духовну. Шеврони з направленою вниз вершиною порівнюють з жіночим лоном, вмістилищем, у якому зароджується і виношується нове життя.

Спіраль

Хвилясті лінії, сигми, зигзаги пов`язують із водою

Дослідники давньої символіки відзначають, що малюнок вертикально розташованих паралельних зигзагів позначав дощ, а горизонтальні зигзагоподібні або прямі лінії могли символізувати небесну вологу. Спіраль також означала плинність часу, еволюцiю всесвiту, його нескінченість.

Хрест

Символізує ідею центричності. Прямий хрест – це знак Сонця, Творця, чоловічого начала. Косий хрест – уособлення жіночого начала, Місяця. Накладання цих двох фігур дає подвійний хрест, або 8-променеву зірку – символ об`єднання двох начал. Відомо, що ще у дохристиянські часи хрест служив оберегом від злих духів. Перехрещення двох ліній символізувало зустріч Земного з Небесним. Хрест означає також гармонію чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря. Хрест у колі – астрологічний символ Землі.

Сварга

«Хрест у русі», знаний ще як свастика, є символом сонячного культу, в магічну силу якого вірили усі древні народи. В давніх українців він асоціювався із силою домашнього вогнища, родинним щастям. Повернута проти годинникової стрілки, вважалася символом оберегового духовного полум’я, а за годинниковою стрілкою – символом родинного вогнища. Досить частим в українському вишитті є мотив так званої повної сварги (накладання лівооберненої свастики на правообернену). В народі його ще називають круторіжки. Це символ гармонії, створений двома врівноважуючими потоками.

Ключі

За формою цей знак – половина сварги або вісімки. Він символізує шлях до досконалості. Одяг із “ключовими” символами здатен оберігати енергетику людини від негативних впливів. Ними вишивали край подолу жіночих сорочок, щоб захистити материнську сутність жінки.

Повна рожа або восьмипроменева зірка

 Поєднання цих двох сутностей закономірно дає життя усьому. Утворюється накладанням прямого хреста (символ чоловічого начала, Сонця) і косого хреста (символ жіночого начала, Місяця). Повну рожу називають також «зіркою матері». Саме такий символ ми часто бачимо на іконах Богородиці.

Біофізики кажуть, що саме така восьмикутна зірка – октаедрон – зображає модель побудови енергетичного поля довкола будь-якого живого організму. Людська зигота після поділу має саме 8 клітин, 8 енергетичних потоків, які надалі формують фізичну і духовну основу ембріона.

Кривий танець

Знак, який ще називають безконечником і меандром. Він утворює “вічний” безконечний орнамент, який снується, наче нитка долі, але завжди повертається до першоджерела. Він зображає життєвий шлях і водночас є символом вічного буття. Назвали такий орнамент кривим танком через зв’язок з обрядовим танцем, який українські дівчата традиційно виконували навесні, заряджаючи своїми рухами землю.

ДОДАТОК Е

ДОДАТОК Ж

Інтерв’ю з

Хто записав: Семещук Марко Сергійович

Місце запису: село Котів  Рівненського району Рівненської області

Дата запису: 6.12.2021 р.

Респондент: Семещук Ніна Дмитрівна

Рік народження респондент: 06.10 1955р.

Місце народження респондента: с. Шубків  Рівненського р-ну , Рівненської області

Місце проживання респондента: село Котів Рівненського району Рівненської області.

Технологія вишивання сорочки у с.Котів

Починати вишивати сорочку треба в четвер зі спокійним серцем та чистими руками. За давніми віруваннями, варто навіть постити день перед вишиванням та приступити до сакрального процесу після молитви. Не вишивали у нас сорочку в п'ятницю та неділю. За вишивання потрібно сідати у гарному настрої, тому, що вишивка вбирає в себе настрій та енергетику людини, яка її творить.

Якщо сорочка вишивається з метою посилення чогось (багатства, любові, успіху), то її треба вишивати на зростаючий Місяць. У протилежному випадку, коли людина хоче від чогось позбутися (хвороба, страхи, бідність), то треба вишивати на спадаючий Місяць.

Зараз, в більшості випадків, розкрій сорочки роблять закрійники у швейних майстернях. Можна і купити готову заготовку із нанесеною схемою, але ця сорочка не буде мати такого сакрального значення, який має мати вишита сорочка. Тоді сорочки вишивається, переться і шиється. Вибираємо техніку у якій будемо вишивати, найпоширеніша техніка вишивання у нас хрестик, зараз багато вишивають ще бісером.

Звичайно потрібно визначитися для кого ми вишиваємо сорочку, якщо для дівчаток чи жінок, вибираємо жіночі символи і обереги, якщо для чоловіків чи хлопців – чоловічі.

Найпоширеніших зображень, які вишивають у нашій місцевості  на рукавах та комірах сорочки, є коло, сварга, ромб, рожа (ружа) та берегиня, що символізують відповідно сонце, домашнє вогнище, плодючість, чоловіче й жіноче начала. Часто вишивають ще квіти, птахів і баранячі ріжки.

ДОДАТОК З

Інтерв’ю з Трофимчук Ольгою Адамівною

Хто записав: Семещук Марко Сергійович

Місце запису: село Шубків Рівненського району Рівненської області

Дата запису:19.11.2021 р.

Респондент: Трофимчук Ольга Адамівна

Рік народження респондента: 23.07. 1953

Місце народження респондента: с.Шубків Рівненського р-ну , Рівненської області

Місце проживання респондента: село Шубків Рівненського району Рівненської області.

Приказки, прислів’я, повір’я про сорочку

Як неділя, то й сорочка біла.

Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.

Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто має сини, той готує сумки.

У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна — та й та біла щодня.

Хочеш сорочку мати — не треба зівати.

Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила.

Ближча сорочка як свита.

З миру по нитці — голому сорочка.

Сорочки на хребті нема.

Сам голий, а сорочка за пазухою.

Не до стида, як сорочки нема.

Пізнають хлопці і в драній сорочці.

Шкура ближче від сорочки.

Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку — на багатство

Якщо сорочку прогризли миші — в ногах буде слабість

Якщо зачепив і роздер сорочку — можеш зганьбитись

Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною.

Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.