Сармати на теріторії України

Сармати на території України. Презентацію підготували:вчителі історії ЗЗБНВК № 106 Пономаренко О. О.,

План: Походження сарматів. Хронологічні межі панування сарматських племен на території України. Території розселення сарматських племен. Становище жінки в сарматському суспільстві. Суспільне та господарське життя сарматів. Релігійні погляди сарматів. Культура сарматів. Війни сарматів. Занепад сарматських племен.

На думку лінгвістів, слово «сармат» походить від давньоіранського слова «саоромант», що означає – «підперезаний мечем». Античний історик Геродот свідчить, що пращури сарматів проживали на схід від скіфських племен за річною Танаїс (Дон). Також, Геродот наводить легенду про походження сарматів – нібито сармати – це нащадки скіфів та амазонок, і головна різниця між племенами була в тому, що сарматам не вдалося добре вивчити мову своїх батьків, «тому савромати розмовляють скіфською мовою, яка здавна є зіпсованою». Звісно, що це лише поетична легенда, але і ця легенда містить раціональне знання – очевидно, що сармати були подібними до скіфів групами іраномовних племен, які здавна контактували одне з одним.

Тривалі дослідження сарматських старожитностей дозволили виділити чотири хронологічні періоди розвитку їхньої культури: савроматський (IV–ІІІ ст. до н.е.);ранньосарматський (II–I ст. до н.е.);середньосарматський (I ст. до н.е. – середина II ст. н.е.);пізньосарматський (друга половина II–IV ст. н.е.). 

Сармати не були одним плем’ям, це умовна назва сукупності іранських племен, до яких можна віднести: роксолани, сіраки, язиги, аорси та алани. Ще давньогрецький вчений Страбон візначав, що  сармати складаються з кількох племен.

Роздивіться карту, назвіть які сарматські племена проживали на території України

Язиги у П ст. до н. е. осіли у Північному Приазов'ї, а в 30-40 pp. І ст. до н. е. рушили далі на захід, перейшли Карпати й осіли між Дунаєм і Тисою. У цьому регіоні досі збереглися міста й села, засновані сарматами - язигами, зокрема м. Яси, яке спочатку називалося Яський торг.

Роксолани ("світлі" або "головні" алани) до початку І ст. н.е. мешкають між Доном і Дніпром. Роксолани відомі як одне з найбільш войовничих сарматських племен. Під час війн Малої Скіфії з Херсонесом і Понтійською державою наприкінці II ст. до н.е. роксолани на чолі зі своїм царем Тасієм підтримували скіфів. У першій половині І ст. н. е. роксолани переселилися на захід і розселилися на території від Дніпра до нижнього Дунаю.

У II ст. н.е. в українські степи переселяється ще одне сарматське плем’я – алани, які остаточно знищують залишки скіфської державності на Нижньому Дніпрі. Алани, як і попередні сармати, виходять на Дунай і починаю боротьбу проти Римської імперії. Ці події увійшли до історії під назвою Сарматська війна.

Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції. Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчинки, нерідко клали, крім прикрас, і предмети озброєння. Родове кладовище, як правило, формувалося навколо більш раннього поховання знатної жінки-ватажка або жриці, яку родичі шанували як праматір. Своєрідною рисою суспільного ладу сарматів, особливо в ранній, савроматський період, було високе становище жінок в сім'ї і суспільстві. Вони були не тільки берегинями вогнища і вихователями дітей, а й воїнами нарівні з чоловіками. Про сарматських жінок-войовниць повідомляли античні автори, що жили в ту епоху. Так, грецький історик Геродот зазначав, що їхні жінки «їздять верхи на полювання з чоловіками і без них, виходять на війну і носять однаковий з чоловіками одяг... жодна дівчина не виходить заміж, поки не вб'є ворога».

Сарматські жінки відрізнялися від "слабкої статі" сусідніх народностей не тільки войовничістю і владолюбством, а й пристрастю до хорошого одягу. Що тільки не включало в себе оздоблення знатної сарматки! І золоту діадему, і сережки, і намиста, і всілякі прикраси зі вставками з дорогоцінних і напівкоштовних каменів – рубіна, граната, сердоліку, бірюзи. Як приклад можна навести сарматський костюм з поховання біля села Ковалівка під Миколаєвом( Україна): довга сукня з вузькими рукавами з червоної тканини типу репса, розшита дрібними золотими бляшками і намистинками зі скла, агату, халцедону. Поділ прикрашений широкою смугою пишного орнаменту золотого шиття. Поперек грудей-смуга золотих бляшок з емалевою інкрустацією. Поверх сукні-синій халат з широкими рукавами. Його борти, рукава, розрізи прикрашені широкими смугами з безлічі найдрібніших золотих бляшок різних форм. Халат застібався двома золотими фібулами - з ажурним приймачем і у формі жука-скарабея, виготовленого з напівкоштовних каменів. Дрібними золотими бляшками були розшиті туфлі, безліччю скляних бісеринок-манжети шаровар. Костюм доповнювали золоті браслети і намиста з рубіновими вставками, золоті сережки і діадема з напівкоштовних каменів.

   У Страбона містяться опис життя сарматів: «Кибитки номадів зроблені із повсті і поставлені на вози, на яких вони живуть. Навколо кібіток пасеться худоба, м’ясом, сиром, молоком якої вони кормляться. Вони пересуваються за своїми стадами вибираючи місцевості з гарними пасовиськами: взимку в болотах біля Меотиди (так греки називали Азовське море), а влітку на рівнинах». Сарматське суспільство багато в чому нагадувало скіфське. Проте, через посушливість клімату Північного Причорномор’я, сармати були більш рухливими – повинні були частіше змінювати пасовища. Прочитайте уривок з твору античного історика Страбона. Дайте відповідь на наступне питання «Який спосіб життя вели сармати?».

Кочовим скотарством займалися переважно заможні родини, які мали численні гурти овець та кінські табуни. Бідне населення жило осіло в Приазов’ї, вирощуючи пшеницю, просо та займаючись осілим скотарством.

У сарматів були розвинуті ремесла: ковальська справа, прядіння і ткацтво, обробка шкіри і пошиття з неї одягу та взуття, виготовлення кераміки, зброї, прикрас, бронзоливарна справа. Залишилося багато свідчень, що сармати займалися торгівлею. Вони мали тісні економічні й культурні зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я, з найдальших країв привозили китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння з Ірану та Індії. Усе це збагачувало племінну знать у сарматському суспільстві.

Своєрідне продовження скіфський звіриний стиль знайшов у мистецтві сарматів. На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний. Скіфські художні образи вони й далі запозичували, водночас видозмінюючи. Особливо сарматам подобалася бірюза і червоні камені, якими прикрашали очі, вуха, хвости та інші частини тіла тварин.

Про вірування сарматів відомо значно менше, ніж про релігійні уявлення скіфів, але багато в чому вони подібні. Так само, як і всім індоіранським народам, сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Археологічними доказами останнього є сліди вогнищ під курганами, обпаленість дерев'яних поховальних конструкцій, вугілля в сарматських могилах тощо. Також у сарматів був поширений культ предків. У сарматів верховним божеством була, можливо, богиня родючості Астарта, пов'язана з культом Сонця й коня. Іншим їхнім відомим богом був Танаїс.

Розвиток сарматського бойового мистецтва мав 2 етапи:з 3 до 1 століття до н.е. сармати воювали методом ополчення, котре вела за собою племінна верхівка. Військо складалось з легкої кінноти та піхоти;отримавши поразку від римських легіонів, кочівники з 1 століття н.е. почали застосовувати іншу військову організацію – вони стали використовувати тяжку кінноту (вершники та коні були заковані у міцний обладунок – катафракій) і озброєні довгими мечами та списами. Сармати перевершили скіфів у військовій справі, застосувавши нову для того часу клинову атаку важко озброєної кінноти з довгими списами, проти якої не могли встояти навіть римські легіони.

Напади сарматів на околиці Римської імперії спочатку зводилися до періодичних набігів, а згодом виявилися в спробах вселитися в межі імперії. Відбувалися з перемінним успіхом. У І-II ст. н. е. переважно перемагали сармати. На початку II ст. н. е., після загарбання Римом Дакії за часів правління імператора Траяна, Римська імперія підійшла впритул до сучасних кордонів України на південному заході. Маркоманські війни (166 – 180 рр.) Війни Риму із сарматами та германцями. Вперше після встановлення імперії Рим став стороною, що змушена була захищатися вглибині власної території.

Майже 600 років сармати наводили жах на античний світ, але у III ст. н. є. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали ґоти — германські племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другій пол. IV ст.. н. є. їх добили гуни — нові кочівники, що з'явилися у степовій Україні з Центральної Азії.

21.01.2018 Виконайте вправу на закріплення за посиланнямhttps://learningapps.org/display?v=pvaires4c21 Закріплення знань

Домашнє завдання. Опрацювати § 42. Створіть інтелектуальну загадку (кросворд, вікторину, головоломку тощо) до теми «Народи раннього залізного віку на теренах України».