20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Сценарій до Міжнародного дня рідної мови

Про матеріал

Сценарій до Міжнародного дня рідної мови (21 лютого).Дана розробка допоможе ознайомити учнів з історією виникнення свята ; красою і багатством рідної мови, її різноманітними можливості,сприяє усвідомленню того , що рідна мова — це духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб. Рекомендована для проведення в 9-10 класах.

Перегляд файлу

                                                НВК «Гімназія №11 — спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов 1 ступеня —дошкільний навчальний заклад «Еврика» м. Кам’янського

 

 

 

 

 

          Сценарій до

     Міжнародного дня української  мови

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель української мови та літератури

Золотоноша

Олена Вікторівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              2018-2019 н.р.

 

                                                         Сценарій до Дня української  мови

Мета: Ознайомити учнів з історією виникнення свята ; показати красу і багатство рідної мови, її різноманітні можливості, довести, що рідна мова — це духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб.

Розвивати  творчі здібності, почуття національної гідності сприяти розширенню словникового запасу школярів, бажанню берегти свою національну культуру.

Виховувати потребу зберігати, як святиню, все те, що пов’язує нас із рідною землею; любов до національних традицій, до краси і гармонії рідного слова.

 

Обладнання: святкова газета, присвячена Дню української мови; виставки книжок про розвиток української писемності,висловлювання про мову; стіл, прикрашений українським рушником, проектор.

                                                                          Хід заняття:

                                                                                   Епіграф до уроку:

  «Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого,

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!»

 

 

Учитель: Сьогодні ми зібралися в цьому залі з нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови, яке відзначають 21лютого. Воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об`єднала спільна історична доля.

А ви знаєте, де і коли народилася традиція святкування Міжнародного дня рідної мови?

 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем  полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи із 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні .

Наша Україна – золота, чарівна сторона. Земля рясно вквітчана врожаями, лісами й ріками і має чудових людей, що народилися в Україні й живуть тут. Скільки ніжних, ласкавих слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися. Пізнаємо  історію свого народу з книг. Чим більше проходить часу, тим яскравішою ми її уявляємо. Пізнати все нам допомагають книги і невичерпна творчість нашого народу, пісні та  думи, легенди й перекази, казки , колядки й щедрівки. Тож  хай же сьогодні урок відкриє перед вами розум, мудрість, творчість нашого народу.»

 

На сцену з’являється дівчина в українському одязі зачитує вірш-молитву

,,Коли до серця крадеться тривога,-


За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до серця крадеться тривога, –

За  долю України я боюсь, –

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь”


 

Учитель:

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Для нас рідна мова - це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, мова, мужньо знісши і витерпівши  найлютіших царів  , панів та продажних чиновників. Протягом  багатьох років українська мова, пісні , книги були заборонені, а робилось це ось з якою метою - якщо знищити мову , зникне й народ не існуватиме України як держави. Згадуються слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

Запрошується учениця:

 Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
її, як дух степів, гарячу.
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу...
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний, —
Але свій дух велично гідний,
Як житнє зерно, берегла.
 

Учитель:

Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

 Звучить мелодія пісні "Реве та стогне Дніпр широкий". На сцені учні зачитують одну із дат в скорботному календарі української мови. Після кожної дати звук музики посилюється і стихає, коли звучить наступна дата.

 

  •    1720 р. — указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.
  •    1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
  •    1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
  •    1862 р.— закрито українські недільні школи.
  •    1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
  •    1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.
  •    1884 р.— закрито всі українські театри.
  •    1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.
  •    1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
  •    1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
  •    1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

 

Учитель:

Друзі, чи звернули ви увагу на те, що ми всі і вся-вся Україна мали уже засвоїти і навчитись рідної мови, а ми й по сьогодні досконало не володіємо нею. Де ж шукати причини? Жодних заборон немає. Вчи мову, спілкуйся на здоров'я, адже на­ша мова неповторна, калинова, солов'їна, лірична та ніжна . Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії.

 Пропоную вашій увазі по­етичні перлини про мову.


1учениця:


Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

І розмовляти так старайся,

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.


2учениця:


 

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
 

Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь як океан співає -
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.


 

 


3учень


 

Моя мова
Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа. 

 


4учениця:


 

Мова наша, мова — 
Мова кольорова, 
В ній гроза травнева 
Й тиша вечорова.

Мова наша, мова — 
Літ минулих повість, 
Вічно юна мудрість, 
Сива наша совість.

Я без тебе, мово, 
Без зерна полова, 
Соняшник без сонця, 
Без птахів діброва.

Як вогонь у серці 
Я несу в майбутнє 
Невгасиму мову, 
Слово незабутнє.

 

5 учень


Велична, щедра і прекрасна мова. 
Прозора й чиста, як гірська вода, 
Це України мова барвінкова, 
Така багата й вічно молода.

Рідна мова, мов гірська вода, 
Рідна мова вічно молода, 
Рідна мова, в серці з ранніх літ 
Гордо лине мова у політ!

Вона, як ніжна пісня колискова, 
Заходить в серце й думи з ранніх літ, 
Це мова, наче пташка світанкова, 
Що гордо лине у політ!


 


6 учениця


Мова кожного народу 
Неповторна і — своя; 
В ній гримлять громи в негоду, 
В тиші — трелі солов'я.

На своїй природній мові 
І потоки гомонять; 
Зелен-клени у діброві 
По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову, 
Колосисту — на віки — 
Українську рідну мову 
В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати 
Буду всюди й повсякчас,— 
Бо ж єдина — так, як мати,— 
Мова в кожного із нас!

 

 

 

7 учень

Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь малоросом, сину мій,
Українською говори.

Чи ідеш ти міською дорогою,
А чи стежкою на селі,
Говори українською мовою,
Бо живеш на своїй землі

І не слухай ворожих натяків,
Мов "забули за сотні літ",
Це ж бо так, як забути матінку,
Що пустила тебе у світ.

Чуєш, як розмовляють соняхи,
Як шумлять густі явори,
Як від рідної мови сонячно?
Українською говори!

 


Учитель:

Тож, шановні учні, прошу вас любити , доглядати свою мову, вчити  її і вчити інших нею розмовляти.

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови:

Учень:

Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати

 

 

Учитель:

Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!..

І зараз ми з вами вивчаємо творчість  Шевченка  і можемо сказати , що «Україна» для Шевченка було священним словом. Він хотів бачити її вільною, щасливою. І  не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, а боровся. Воїн в бою б'ється мечем, а поет — своїм словом. І кожен  вірш Шевченка — це біль серця за рідний, розтерзаний край. Нас до глибини душі вражає велика любов Шевченка до України, до її мови. І минуло багато років, а ми чуємо великого кобзаря і говоримо його мовою(лунають вірші Т.Г.Шевченка.)

І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалежна Україна, в час, коли ми маємо здійснювати мрію Кобзаря — об’єднатися в одну велику сім’ю, ім’я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння. Нерідко ще зустрічаються такі люди, як у гуморесці Павла Глазового  „Кухлик”.

(Звучить гумореска у виконанні учня «Кухлик», «Артист» « Турок»).

 

Кухлик

Дід приїхав із села,
Ходить по столиці.
Має гроші – не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: - Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: - Што? Чєво?
Я не панімаю.
- Кухлик, люба, покажіть,
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлік здєсь,
Єслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови:
- В Україні живете
Й не знаєте мови…
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мєня єсть свій язик,
Ні к чєму мне мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо така сама біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
– І не знає мови!

 

Артист
Простий батько сина 
Вивчив на артиста. 
Мова в того сина 
Ідеально чиста. 
Як зі сцени скаже 
Українське слово, 
То аж дух займає — 
Просто пречудове! 
А в сім’ї артиста 
Діти й домочадці 
Чешуть по-російськи, 
Неначе ленінградці. 
Тож невчений батько 
Й запитав у сина:
— Поясни, будь ласка, 
В чому тут причина? 
У театрі в тебе 
Українська мова,
А у хаті в тебе —
Нашого ні слова.
Син великодушно 
Посміхнувсь до тата: 
— Ех, освіта в тебе, 
Батьку, низькувата.
А тому, хто вчений,
Істина відома, 
Що одне на службі,
Зовсім інше — дома.
Дома в мене мова — 
Засіб спілкування,
А на службі мова — 
Засіб існування. 
Як же рідну мову 
Я забуду, тату, 
Як за неї маю 
Непогану плату?
 

Турок
Збирається мій знайомий 
В далеку мандрівку. 
Придбав собі в Туреччину 
На тиждень путівку. 
Голова тріщить у нього 
Від отих уроків... 
Костюм купив елегантний, 
Вчить турецьку мову. 
Уже знає, як звуть турки 
Свиню і корову, 
Як спитати по-турецьки, 
По чім у них шуби,
Де купити мило й пасту, 
Яка чистить зуби. 
Він, до речі, в Україні 
Живе тридцять років.
Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка, 
Хоча мову українську 
Знає гірше турка.
 


 

Декламується  учнем вірш«До українців» Віктора Баранова.

 

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Учитель:

Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —Т. Шевченкові та Франкові, Ле­сі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що зробили великий внесок в розвиток та багат­ство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спад­щину, котру треба примножувати та оберігати.

Учениця:

Українська мова мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів, морів нашої землі. Вона переткана калиною, барвінком, вишневим цвітом. Ще у 1928 році на конкурсі в Парижі українська мова посіла ІІ місце за милозвучністю після італійської.

Я хочу розповісти вам один випадок, який яскраво засвідчує багатство нашої мови.

У купе вагона першого класу потяга Львів – Відень їхало четверо пасажирів – інтелектуалів: англієць, німець, італієць, четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова точилася навколо різних тем. Нарешті заговорили про мову: чия краща, багатша, досконаліша і якій бути провідною  у світі. Звісно, кожен почав вихваляти свою рідну.

Першим заговорив англієць:

Англія – країна великих завойовників і мореплавців, які поширили славу англійської мови, рознесли по всьому світу.

Ха – ха, - гордовито заперечив німець. – Німецька мова – то мова двох великих імперій – Великонімеччини і Австрії, які займають більше половини Європи.

Тут усміхнувся італієць і стиха мовив:

Панове, ви обидва не маєте рації. Бо італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання.

Богдан Косів довго думав і нарешті промовив:

ви ж бо, по суті, нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажімо, своїми словами прочитати невеличкий твір, у якому всі слова починалися б з однакової літери?

Ні, ні, це неможливо! – вигукнули враз англієць, німець, італієць.

Ось, вашими мовами це неможливо, а нашою зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

Хай буде « ес», - сказав той.

Гаразд. Вірш називається « Самотній сад».

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг.

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад – солодкий спокій – спить.

Сонно сипляться сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи –

Срібні співи серенад.

Стиха стеляться сніжинки –

Спить самотній сонний сад.

Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби.

 

Учитель:

Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови.  Я зачитаю текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла"."Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

 Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата  будуччина  Батьківщини? Буде!".

Ну а якщо ми говоримо про багатство нашої мови –то як не згадати синонімічне багатство нашої мови(учням пропонується  дібрати синоніми до слів різних частин мови)

Говорити-

Старий-

Дім-

А згадайте скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів можна дібрати до одного слова. (Для при кладу можна взяти слово – матуся -)


 


Звучить поезія О Підсухи  у виконанні учня :

 

Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...
Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

 

Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб  не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі. Тому оголошую конкурс «Як  ми  знаємо  рідну  мову».     (Учитель читає запитання, учні дають правильні відповіді. Кожна правильна відповідь -0,5б.).

 Запитання до учнів:

 1.Розділ  мовознавства, у   якому  вивчаються  частини  мови.

 2.Як  називаються  слова для  вираження  впевненості,  невпевненості,  різних  почуттів  тощо.                    

3.У якому  стилі  пишуть  заяву?        

4. Як  називається  слова  з  протилежним  лексичними  значеннями?                      

5.Який  займенник  складається  з   однієї  букви?        

6. Розділ науки про правопис.

7. Як  називається  опис  природи?     

8.Як  називаються  новостворені  слова?         

9.До  якої  частини  мови   належить  слово  «радісно».           

10.Який  звук  є першим  слові «юшка».      

11.Скільки  звуків і  складів  у  слові  «дзвін».?        

12.Як  називається  розмова  двох  осіб

13. Яка  найменша  одиниця  мови?         

14.Як  називається  розмова  однієї  розмови?   

15.Як  називається  вірш,  що  не  має  рими?        

16.Частина  слова  без  закінчення.         

17. До якої відміни належить іменник- мати-.

18. Частина слова без закінчення . 

19. Назвіть останній відмінок української мови
20.  Слово, що вживається лише в певній місцевості
21.Другорядний член речення, що відповідає на питання непрямих відмінків

22. Чуже мовлення, передане дослівно .
23. Назвіть знак, що позначає тверду, роздільну вимову на межі приголосного і голосного.
24. Закінчити:  «Слово  до  слова ---  зложиться…..  »        

 

Учитель:  

Ось і добігає кінця наше свято. У пророчому посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм» український Мойсей — Тарас Григорович Шевченко писав:

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? яких батьків?

Ким? За що закуті?

  Учениця:

Поставмо ці питання й собі. Відчуймо себе не «рабами, не перевертнями», що «з матері полатану сорочку знімають, помагають недолюдкам матір катувати». Ні! Згадаймо, що...

Ми є нащадки гнівного Тараса,

Його терни торкнулись наших тіл.

Народ возвести в націю — не в расу

Огненним словом Велетень хотів...

Встеляймо кручу пам’яті щоденно

Освяченими вітами верби:

Держава наша буде суверенна,

Коли відчуємо себе народом ми.

Під перші акорди пісні « Мово моя!» П. Двірського учасники свята виходять на сцену.Звучать заздалегідь підготовлені учнями вислови, афоризми про мову:

 

-Я пишаюся українською мовою тому, що немає в світі мови прекраснішої за неї. Вона посідає третє місце за своєю красою та мелодійністю між іншими мовами світу.

 

-Я вважаю українську мову найкращою. Часом мені здається, що я люблю нашу мову не за всі її якості, а тільки за те, що вона рідна .

 

-Я люблю свою мову і вважаю, що той, хто забуває рідну мову, перетворює своє серце на камінь, сам стає каменем і, як пил, розвіяний вітром, зникне безслідно.

 

-Моя мова – запашна, сповнена музики та квіткових пахощів, гнучка і милозвучна.

 

-Рідна мова-це порадник і вчитель тим, хто її любить і шанує, і суддя тим, хто її зневажає.

 

-Для мене мова – це віконце, через яке я бачу світ.

 

-Я пишаюся українською мовою тому, що це моя рідна мова. Вона була, є і буде найгарнішою, наймелодійнішою у світі.

 

-Я пишаюся нашою мовою , тому що вона дуже давня.

 

-Українська мова для мене найрідніша. Я хочу досконало володіти нею, тому ретельно вивчаю її.

-Я впевнений, що тільки рідною мовою можна передати власні думки, биття свого серця, свої найпотаємніші почуття.


 

 

docx
Додано
12 вересня 2018
Переглядів
502
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку