СЦЕНАРІЙ ДО СВЯТА ШЕВЧЕНКА "ХАЙ ПАЛАЄ СВІЧКА..."

СЦЕНАРІЙ ДО СВЯТА ШЕВЧЕНКА

"ХАЙ ПАЛАЄ СВІЧКА..."

 

Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова України, вшанування пам’яті  видатного художника слова, патріота України – Т.Г.Шевченка, формування культури мовлення через красу і багатство рідної мови 

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, свічка (на батарейках), гілка вишні, рушники, стрічки

 

На сцені – стіл, вкритий рушниками, портрет Шевченка, квіти, свічка; по можливості – елементи інтер’єру української хати

 

Ведуча:

 Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини

 (Запалює свічку, що стоїть біля портрета Шевченка)

 

Ведучий:

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. Скільки років минуло з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі

 

Ведуча:

Хай палає свічка, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас

(Звучить мелодія «Мамина молитва»)

 

Ведучий:

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем

(Входить молода мати з немовлям на руках)

 

Мати:

 Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

 

(Відходить убік, виходить учениця і читає поезію «На панщині пшеницю жала»)

 

 Виходить стомлений батько, зупиняється біля матері

 

Батько:

 Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе

(Йдуть зі сцени)

 

 Ведучий:

Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838року

За сценою звучить «голос Тараса»:

 «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике щастя бути вільним чоловіком, робити, що хочеш, , тебе не спинить»

 

Ведуча:

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

 

Ведучий:

Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди  людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібралися ми серед білого дня і всією громадою, складаємо йому щиру дяку за його животворне слово

 

Ведуча:

Живими в пам’яті встають

Ярема, Гонта, Гамалія,

І Катерина, Ганна, і Лілея

В людські серця проклали путь

 

(По черзі виходять герої  Шевченкових  творів)

 

Катерина (проходить сценою з дитиною на руках і говорить сама до себе):  

Утік! Нема! Сина, сина батько одцурався! Боже ти мій! Дитя моє! Де дінуся з тобою? Москалики! Голубчики! Візьміть за собою…бо покину. Як батько покинув  (йде за лаштунки)

 

Наймичка (виходить): 

А я ледве додибала до вашої хати, не хотілося на чужині одній умирати! Коли б Марка діждатися… Так щось тяжко стало! 

Марку! Прости мене! Я каралась! Весь вік в чужій хаті… Прости мене, мій синочку! Я… Я твоя мати

(Під сумну музику йде за сцену)

 

                                      Сценка-колаж «Тополя»

 

Текст читає дівчина в образі русалки. Інші русалки, Дівчина та Ворожка  в цей час розігрують пантоміму, танцюють . Звучить пісня «Сіла птаха білокрила…», мінус

 

Ходімо гріться!

Зійшов вже місяць!

Місяченьку! Наш голубоньку!

Ходи до нас вечеряти!

Посвіти нам… Он щось ходить!

Он під дубом щось там робить.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила,

Пішов та й загинув.

Пішла вночі до ворожки

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала.

Вдруге, втретє та, мов сонна,

В степу заспівала.

 

Під час монологу русалки пов’язують на  одяг Дівчини, руки зелені стрічки, а дівчина потихеньку підіймає руки вгору, перетворюючись на тополю.

 

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Там десь милий чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люде,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде.

 

 

(Русалка з гурту):

Зілля дива наробило –

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждалась пари.

Русалка:

Прилітає зозуленька

Над нею кувати,

Прилітає соловейко

Щоніч щебетати.

Виспівує та щебече,

Поки місяць зійде,

Поки тії русалоньки

З Дніпра грітись вийдуть.

(Русалки і Дівчина йдуть зі сцени)

 

Ведучий:

Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

Ведуча:

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть і погорду, а віру в Бога – на зневіру і песимізм.

 

Учні читають:

1. «Садок вишневий коло хати»
2. «Мені тринадцятий минало»
3. «Доля»(Ти не лукавила зо мною)
4.  «Заповіт»

 

 Ведуча:

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били зі здорового джерела життя. Ось такий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

 

З’являється дівчинка із вишневою гілкою у руках,

 читає вірш під мелодію  «Край долини кущ калини», мінус:

 

Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж;

А земля од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш;

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносила міста,

А дуби стругалися на мари,

На труну, на віко, на хреста.

Петербурзьким шляхом, по коліна

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

Хурделяє хуга-хуртовина,

Засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга –

Тільки гілка вишні на столі.

 (ставить гілочку вишні із квіточками у вазу на столі із портретом Шевченка)

 

Ведучий:

Шануйте коми кожної пір’їну

В розкриллях білих ста його томів,

Що зносили до сонця Україну,

Яку лиш він до слова розумів.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти в засланні зла,

Була у нього надзвичайна доля.

Та доля українською була.

 

 Ведуча:

Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах.

І ми, читая, оживаєм,

В чуєм  Бога в небесах.

 

Флешмоб під «Мені однаково, чи буду…» у виконанні А.Скрябіна ( участь беруть всі актори, запрошуються глядачі)