Сценарій "Ми - нащадки Кобзаря"

Ми – нащадки Кобзаря

(Святково прибрана  сцена. Біля сцени стіл, накритий вишитою скатертиною. На столі – портрет Т. Шевченка, біля нього – квіти і «Кобзар»).

(Звучить пісня «Шлях до Тараса» у виконанні В. Зінкевича)

Вступне слово вчителя

       Добрий день, дорогі діти, шановні вчителі, батьки та гості нашого свята. Цього року ми відзначаємо 210 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, великого поета, Кобзаря. 

        Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу. Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти.

 

Звучить музика «Реве та стогне Дніпр широкий»(1 куплет. Всі в залі встають).

Ведучий. Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Країна, де найбільше люблять волю і такою дорогою ціною здобувають її.

Ведуча. У дні потрясінь, революцій та війни Кобзар, як ніколи, актуальний. Тарас завжди поруч із нами.  Сьогодні в його рядках знаходимо силу, віру і наснагу і дякуємо  захисникам, які зі зброєю в руках відстоюють наше право на мирне, щасливе майбутнє,  схиляємо голови перед подвигом тих, хто ціною власного життя боронить нашу країну від російського агресора.

Ведучий. Вшануймо хвилиною мовчання воїнів, які загинули, захищаючи незалежність і суверенітет нашої Батьківщини.

(Хвилина мовчання)

Читець 1.         Покладу «Кобзар» на скатертину

                          І змахну непрошену сльозину…

                          Підійди сюди , моя дитино,

                          Заплети розплетену косу.

                          Книжка ця – це наша Україна,

                          В ній не тільки мова солов ' їна, -

                          Стогнуть в ній ще дотепер руїни,

                          Скапуючи кров’ю у росу.

 Читець 2.         Ця роса – червоний цвіт калини…

                          Бережи той цвіт, моя дитино, -

                          Не зів’яв він у важку годину,

                          Хай не в’яне і у наші дні.

                          Цвіт калини завше нагадає

                          Тому, хто у грудях серце має:

                          України іншої немає.

                          Тільки та , що у твоїм вікні…

                           Візьми силу з «Кобзаря» , дитино,

                           Бо у ньому – для душі хлібина,

                           Її теж кладуть на скатертину

                           У великі свята і малі.

Ведучий.   Танець  «Привітальний»

Ведучий.              Земле Шевченкова, земле Франкова

                              Ниво, засіяна щастям-добром,

                              Вічна твоя соловейкова мова,

                              Вічна розмова Дністра із Дніпром

Читець 1.                   В минулім часі не кажіть про нього

                                   Він з нами нині в майбуття іде!

                                   Його слова – то нам пересторога

                                   У наших діях, і на кожен день.

Читець 2.                    Якщо вам мова, і земля, й родина

                                    І пісня українська дорогі, -

                                    Любіть, як він, страждальну Україну,

                                    Як він, і ненавидьте ворогів.

Читець 3.                    У нас від будить волю, честь і гідність,

                                    За правду кличе на борню іти

                                    На світі всі знедолені і бідні

                                     Були для нього – сестри і брати.

Читець 4.                    В дні радості, печалі і тривоги

                                    Йому віддаймо шану та уклін.

                                    За мудрістю звертаймося до нього

                                    І переможем: з нами БОГ і ВІН!

Ведучий. Україна… Це тихі води і ясні зорі…

Ведуча. Україна – це край, де блакитна стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце. Це край, вишневих садів та ніжного співу соловейка.

Ведучий. Тарас  Шевченко. «Садок вишневий коло хати».

Ведучий. (за сценою) «Зацвіла в долині червона калина».  Слова Т. Шевченка. Музика народна.

Ведуча. До глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Тонкий, ніжний лірик, він рідному краєві – справдешньому земному раєві – присвячує найсокровенніші слова, що йдуть від самого серця.

Ведучий.          Ну що б, здавалося, слова…

                         Слова та голос – більш нічого.

                         А серце б’ється, ожива,

                         Як їх почує!... знать од Бога.

                         І голос той, і ті слова

                         Ідуть меж люди…

Ведуча. «Зоре моя вечірняя»  Слова Т. Шевченка. Музика Володимира Лепешка.

Ведучий. Сценка «Пастушки».

(Сценка «Пастушки». Дійові особи: Хлопчик, Тарас, козак)

Звучить мелодія пісні «По діброві вітер виє». На сцені під тополею сидять два хлопчики-пастушки.

Хлопчик. Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас. Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий…

Хлопчик. А вівці?

Тарас. Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик. А вечеряти? Ти ж голодний…

Тарас. Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями… а тоді… тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, а як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається…

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

                                           Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть…

(замовкає, а через хвилину продовжує):

     А спали під відкритим небом, на подвір’ї, а над нами роїлися зорі і тато казав, що десь там сяє і моя зірка…(плаче)

Хлопчик. Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки ти нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде…

Тарас. Ну яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик. У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитини народитися, у вікно дивиться і у вікні бачить тієї дитини долю.

Тарас. Нема в мене долі, а про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик. Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством – мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки:  той за груди, а той за шию.

Тарас. А далі що?

Хлопчик. А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитини. Казала, що уже народився той, що волю в панів одніме… Казала, що, може, це якраз ти…

Тарас. Волю? В царя відібрати,  а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє… А в хаті злидні несказанні..

Хлопчик. Женімо, Тарасе, отару! Поночіє…

Тарас. Не пожену. Заночую тут, під зорями, в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний, сивовусий.

Хлопчик. Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу! (Тарас вкладається, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло  Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє):

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування)

Тарас. Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?

Козак. Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських  книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію і «Кобзар» - це Євангеліє від Тараса.

Тарас. Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тараса. Читав від Луки, Івана, Матвія, Марка…

Козак. Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас. Я? Але ж я не апостол! Я – кріпак. Я – сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди…

Козак. Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику,  дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля – твоїм хрестом. Ти будеш розп’ятий за свою вітчизну і воскреснеш через неї… Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримає  волю, наше національне небо.

(Разом з Тарасом козак виходить)

Ведучий.  Переді мною «Кобзар» Тараса Шевченка. Розгортаю його. Сторінка за сторінкою постають в уяві картини минулого рідного краю. Мій знедолений народе! Твоя велич, краса і духовність – усе бринить на струнах кобзи Великого Співця.

Ведуча.   Мелодія Шевченкового слова дарує почуття легкості, впевненості, любові до краю, де цінується українське слово та українська душа. Наш Шевченко... Ціла епоха. Історія життя. Історія цілого народу. Наш біль і радість. Український бренд.

Ведучий.   Вадим Скомаровський. «Над «Кобзарем»» .

Ведуча.  Священна земля, яка народила велетня мислі і духу. Священні місця, де бував наш поет. І сьогодні ім’я поета викликає почуття гордості у кожного українця. Його «Кобзар» у кожній нашій хаті знаходиться на найпочеснішому місці, а слова його вишиті на рушниках. Шевченків «Кобзар» став символом сумління нашого часу.

Ведучий.  Валерій Зінченко «Коли «Кобзар» Шевченка відкриваю».

Ведучий.  В історії назавжди залишаються імена, що увібрали в себе живу душу народу, які з гордістю пам’ятає і шанує людство. Таким ім’ям для нас, українців, став Великий Кобзар – Тарас Григорович  Шевченко. «Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини».

Ведуча. Тарас Шевченко «Думка»

Ведучий. (за сценою) «Гуцульський танець».

Ведучий.                   Україно, Україно!

                                   Серце моє, ненько!

                                 Як згадаю твою долю,

                                 Заплаче серденько!

                                 Де поділось козачество,

                                 Червоні жупани?

                                 Де поділась доля-воля,

                                 Бунчуки, гетьмани?

Ведуча.                    Де поділося? Згоріло.

                                 А чи затопило

                                 Синє море твої гори,

                                 Високі могили?

                                 Мовчать гори, грає море,

                                 Могили сумують.

                                 А над дітьми козацькими

                                 Поганці панують.

Ведучий.  Не міг пробачити Шевченко Богданові Хмельницькому Переяславської ради, цупких обіймів так званого «старшого брата», в які гетьман так необачно кинув українців, наче запродав у рабство. Та й образ розритої могили став символом пограбованої України, яку й зараз маємо.

Ведуча. Тарас Шевченко «Розрита могила». Читає учениця 11 класу  Вікторія Дорош.

(Вірш+відео про сучасну Україну)

Ведучий. (за сценою) Сценка з містерії «Великий льох» - розділ «Три душі». Виконують Анастасія Скакун, Юлія Липка, Вікторія Николайчук, Софія Смеречанська  

Виходять читці.

1 читець.     Благословен той день і час,

                     Коли прослалась килимами

                     Земля, яку сходив Тарас

                     Малими, босими ногами,

                     Земля, яку скропив Тарас,

                     Дрібними росами-сльозами.

2 читець.     Благословенна в болях ран

                     Степів широчина бездонна,

                     Що, як зелений океан,

                     Тече круг білого Херсона,

                     Що свій дівочий гнучкий стан

                     До Дніпрового тулить лона

3 читець.     Благословенна ти в віках

                     Як сонце наше благовісне,

                     Як віщий білокрилий птах,

                     Печаль і радість наша, пісне,

                     Що мужність будиш у серцях,

                     Коли над краєм хмара висне

4 читець.    Благословенна синь озер,

                    Зоря і повів рути-м’яти,

                    Народу геній, що не вмер,

                    Не вмре від жодної гармати,

                    Й навіки вільная буде

                    Вкраїна, рідна наша Мати.

Ведуча.   Вокально-хореографічна композиція «Не журися, Україно».

Ведучий.   Україна, Україна –

                   Колисково так звучить.

                  В цьому слові заповітнім

                  Туга чайкою ячить.

                  І червоної калини

                  Ізвисає білий цвіт,

                  І природа України,

                  І Шевченків «Заповіт».

Ведуча. Тарас Шевченко «Заповіт».

Ведучий.   Наш Дніпро шумить широкий

                  Мудрий, сивий, добрий Дід.

                  Скільки знає він історій,

                  Смутку, радощів і бід.

                  І її осінній смуток,

                  І її зимовий сміх…

                  Україна українцям

                  Найдорожча з-над усіх.

Ведуча. «Пророчий голос  Кобзаря». 

Ведучий.   Правду кажуть, що поетом не можна стати, поети народжуються. Як на пророків, на них сходить Дух Святий, відкриваючи їм речі, не знані не лише звичайним смертним, а часом і їм самим. Пророк бачить те, чого інші недобачають. Пророк бачить майбутнє.

 Ведуча. Вокально-хореографічна композиція «Кохайтеся, чорнобриві». Ведучий. (за сценою). Тарас Шевченко. «Мені однаково».

Ведучий. Приходьмо до Шевченка на сповідь задля очищення від скверни буденщини і ницості духу, бо він – наш космос і наша історія. Він – наш пророк і суддя. Він – наш навчитель і прокурор.

Ведуча.  То ж приходьмо до нього на сповідь, на щоденні випроби сумління. Тоді лише станемо людьми, тоді лише збудуться наші мрії про щасливе майбутнє. Тоді лише станемо людьми, яких Шевченко почує і Україна прийме під свою опіку як нащадків митця.

«Хай мрії збуваються»