Сценарій поетичних читань "Молоді обдарування"

Ведуча:

Доброго дня! Я вітаю вас на традиційних поетичних читаннях «Молоді обдарування», приурочених до Міжнародного дня дитячої книги. Але тема сьогоднішніх читань буде зовсім не дитяча…

Ведуча:

Емігранти, чужоземці, вигнанці, люди, хворі Україною… У них забрали рідну землю, небо, могили предків, але не змогли лишити любові, пам’яті, прагнення житии Батьківщиною. Сьогодні ми спробуємо віртуально пройти шлях емігранта, сприйняти його психологію, підґрунтя поетичної творчості й побачити ту Україну, омріяну, виболілу, незвичну.

Ведуча:

На уроках української літератури ми чули, що еміграційна література — це література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у ХХ ст. А на уроках історії України чули про те, що в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні.

Можна виділити кілька хвиль еміграції українських письменників та поетів.

Ведуча:

Проте саме друга хвиля еміграції принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Перші значні українські літературні угрупування з’явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім «Празька школа». До неї входили Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Оксана Аятуринська, Олекса Стефанович та ін. Вона не мала ні статуту, ні членства, ні структури.Чимало її представників жило нетільки у Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи. Основу «Празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917—1921 рр., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленного українства на основі художньої літератури.

«Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом» читає …

Ведуча:

Таким бачила життя юна поетеса у своєму вірші «Сьогодні кожний крок…». Але життя кожної людини має і майбутнє, яке йменується: завтра. Воно диктує свою волю, пред’являє свої вимоги. Часто ці вимоги співпадають із бажанням тієї людини, якій вони диктуються. Тоді доля її стає, як «Пломінний день». Так назвала Олена Теліга одну із своїх поезій.

«Пломінний день» читає …

Ведуча:

Саме шлях великий і жертовний, хоч і небезпечний, - шлях боротьби за незалежність своєї батьківщини обрала поетеса. Але радощів любові і творчості ця боротьба не перекреслювала, а навпаки надавала їм більшої ваги, наснаги і сили.

«Літо» …

Ведуча:

За право «…цілим натхненням жить» Олена Теліга іде на боротьбу зі злом, на боротьбу за право жити у своїй рідній державі, хоч передбачає, що боротьба ця буде нелегкою, а, може, навіть трагічною.

«Поворот» читає …

Ведуча:

У своїх поетичних творах Олена Теліга виступає, насамперед, як сильна особистість, яка не терпить насилля над собою. Горда і незворушна, вона підкоряється єдиному впливу на землі - впливу любові.

«Я руці, що била, - не пробачу» читає …

Ведуча:

Прихильна до світу і людей, її поезія здатна не лише нестримно веселитися, співати і сміятися. Вона хоче поділитися цими своїми багатющими дарами із людьми, хай навіть і з перехожими. Такою темою огорнено вірш поетеси «Моя душа…».

«Моя душа…» читає …

Ведуча:

Юна, але глибоко мисляча і мудра жінка, Олена Теліга розуміє, що життя складається не лише з утіх, вальсів та пісень. Воно, за словами древніх філософів, це - боротьба. Боротьба, яка не віднімає у жінки жіночості та принади, боротьба, яка не топче її споконвічних природніх обов’язків бути дружиною і матір’ю. Це - боротьба, яка ставить жінку поруч із чоловіком як рівну соратницю, супутницю і друга.

«Мужчинам» читає …  

Ведуча:

У своїх поетичних творах Олена Теліга виступає як цільна, ціленаправлена натура, яка може повести за собою, переконати інших у правильності вибору свого шляху. Вірші авторки, як і вона сама, не здатні на дворушність і зраду. Про це поетеса сказала словами: «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, - я тверда й сувора. О, краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог», що стали останньою строфою вірша «Сучасникам». Думка про жінку - берегиню домашнього вогнища та жінку - соратницю чоловіка особливо яскраво виражена в поетичному творі під назвою «Вечірня пісня».

«Вечірня пісня» читає …  

Ведуча:

Дуже часто постать Олени Теліги порівнюють із постаттю Лесі Українки. Незалежність поглядів і мужність - ось якості, які їх ріднять. Часто така мужність, на жаль, не властива буває навіть творчим людям - мужчинам.

Небуденність поезії Олени Теліги є своєрідним гімном радощам життя, яке скороминуще, тому дари його «бризки, свіжі та іскристі» потрібно пити, як подароване природою благо.

Вірш «Без назви» читає …  

Ведуча:

Осуджуюче пише поетеса у вірші «Відповідь» про намагання принизити жінку, про домагання відвести їй другорядну роль у житті порівняно з чоловіком. Вірш «Відповідь» є своєрідним протестом проти такого принципового ставлення до жінки. «О, так, я знаю, нам не до лиця з мечем в руках і з блискавками гніву, Військовим кроком, з поглядом ловця. Іти завзято крізь вогонь і зливу», - з гіркою іронією пише поетеса. Заперечуючи догматичну думку багатьох про призначення жінки в житті, вона твердо констатує в уже названому вірші свої переконання.

«Відповідь» читає …  

Ведуча:

Манері віршованого письма Олени Теліги властива народнопісенна мелодика. Видно, що поетеса добре знала і любила український фольклор. Про спорідненість її поезій із народною віршованою творчістю говорять багато творів, зокрема, вірш «Розцвітають кущі яс міну».

«Розцвітають кущі ясміну» читає …  

Ведуча:

Всі грані людського життя були завжди присутніми в долі Олени Теліги. Вони і ставали джерелом її поетичних творів. Швидка, за її ж словами, як «вогонь» і «вихор», поетеса, ніби відчуваючи короткість свого земного життя, поспішала доторкнутись, напитись його принад. Огорнене поезією, думкою, любов’ю, вальсом, танцями - танго і козачком, життя Олени Теліги дійсно було, як: пристрасть, вогонь, вихор.

«Козачок» читає …  

Ведуча:

У віршах Олени Теліги відчутний весь різнобарвний характер поетеси, її темперамент, яка в усіх, часто нелегких і складних ситуаціях, залишалася вірною своїм принципам: бути собою. Для неї були чужими брехня і притворство. Вона завжди прагнула:

Якогось вітру, сміху чи злоби!

Щоб рвались душі крізь іржаві грати,

Щоб крикнув хтось - ненавидь і люби -

І варто буде жити чи вмирати.

Поетичні твори  Олени Теліги це - заклик до вічного руху, змін, мислення.   Це - життя, яке ніколи не спиняє своєї ходи, свого бігу.

«Гострі очі…» читає …   

Ведуча:

Такою постає перед нами образ Олени Теліги - жінки ніжної і красивої, і, водночас, мужньої і мудрої. Її душа й «сьогодні грає», примушуючи нас доторкнутись до неї своїм проникливим читацьким оком, збагнути обшири її світу, де «кожний крок хотів би бути вальсом», де живе бажання дарувати «Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх». Як велика поетеса, що мріяла про безсмертя для своїх віршів, вірила, що і:

В день звичайний розквітне свято,

Мов бузок запашний у січні.

«Піхотинець» читає …

Ведуча:

Автор вірша «Піхотинець» Олег Кандиба, син Олександра Кандиби, відомого під псевдонімом Олександр Олесь. Олег Кандиба став відомий і як К. Опара, Д. Кардаш т.д., і т.д., а найбільше - під своїм «поетичним» псевдонімом Олег Ольжич. Його пророчі вірші  стугонять ритмом боротьби за незалежність Української держави. В одному з ранніх віршів, який ми щойно почули поет стверджує, що дивиться на світ очима переконаного ідеаліста.

Хоч би про що Ольжич не писав, у всьому – в образах, ситуації, мові – відчував знання історії людства. Зі сторінок цієї історії митець вибрав ті, що стверджують зміну епох і володінь, занепад культур, химерну долю завойовників.

«Нащо слова? Ми діло несемо» читає …

Ведуча:

Із спогадів дружини поета Катерини Білецької:

«…Вірші Ольжича - кам’яні, пророчі, суворі. Вони поривають до незбагненних вершин і відбивають ритмом походу...»

У 1936 році невідомий дослідник творчості Олега Ольжича Варро писав: «Ольжич вміє рінь оживити в незвичайний спосіб. Це вже не мертве каміння, але вислід борні в природі або радше таки сама борня».

«Дванадцять літ кривавилась земля» читає …

Дванадцять літ кривавилась земля

І сціпеніла, ствердла на каміння.

І застелило спалені поля

Непокориме покоління...

До перс закляклих, просячи

тепла,

Тулили марно немовлята лиця.

Проте їм чорне лоно віддала

Доба жорстока, як вовчиця.

Тепер дощі холодні і вітри,

Кудлаті хмари, каламутні ріки.

Але ростуть у присмерку нори

Брати, суворі і великі.

Ведуча:

Третя, остання збірка Ольжича була видана після його трагічної загибелі. Поет ще встиг переглянути її та підготувати до друку, проте з виданням не спішив. Тематикою віршів він схиляється до неокласиків. У творах відчутна гармонія думки і почуття, урівноваження настрою.

Художня спадщина Олега Ольжича кількісно невелика, але значима своїм духовним зарядом, чиста і правдива, сповнена героїзму і вишуканого класицизму, просякнута ідеєю створення вільної української держави.

Забути  Ольжича не маємо права: він дає нам ключ до розуміння нашого нелегкого національного буття. Він приніс у жертву національній справі власне життя.

«Присвята» читає …

Ведуча:

Прикладом героїчного типу людини і поета, незламного борця за волю свого народу, увійшов в історію української літератури сам Олег Ольжич. Ціною власного життя він прокладав шлях до свободи.

Ведуча:

А десь Вона – не знаю чим – живе:

Архангород, Синюха, Скаліве,

Торговиця… І над розлогим степом

Таке ясне херсонське наше небо

Нема на світі інших Батьківщин.

Понад одну, що є – наказ і чин

Нема землі коханої так палко

Як та, що в ній, що не верства, то – Балка.

А там байрак, а там – горби могил

І хмари велетні, і синій небосхил.

А ці рядки, про місце де він народився, написав український поет, культуролог, літературний критик Євген Маланюк.

Оригінальною виявилась естетична концепція мистецтва Маланюка. Він продовжив традицію Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Лесі Українки, які підкреслювали суспільну важливість поезії. Концепція мистецтва Маланюка — суспільно активна, завдання поета — служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї.

«Стилет чи стилос?» читає …

Ведуча:

Слово стає єдиною зброєю. Поет поставив слово на сторожі української культури й державності, формування нового типу українця. «Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси», — так митець уже в першій збірці роздумує над творчою місією митця і його покликанням, яке ні за яких обставин не допускає фальшивості чи кон’юктури. Стилет і стилос, зброя й перо, сила і краса зливаються в своєму образі, символізують боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді.

«Шевченко» читає …

Ведуча:

Національним поетом вважав Маланюк Шевченка. У поезії «Шевченко» він надзвичайно високо оцінює роль митця в національному відродженні України після кількох століть рабства й стихійних бунтів. Визначення «Кобзар Тарас», «трибун», «поет» є замалими для цієї гігантської постаті в українській історії, бо він є тим, «ким зайнялось і запалало» наше національне визволення. У статтях про Кобзаря Маланюк назвав його «духовним Мойсеєм нашої нації», підкреслював величезну роль Шевченкового слова в боротьбі за волю.

«Лист» читає …

Ведуча:

Поезія Євгена Маланюка національно органічна. В ній поєднується неокласична гармонія й неоромантика, символіка й патетика. В його художній картині світу на вершині піраміди перебуває Бог, вища правда й справедливість, а поет — це обранець божий, який несе його слово в маси, в Україну.

Ведуча:

Поети  «Празької школи», зокрема Олена Теліга, Олег Ольжич, Євген Маланюк сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова особистість, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалежність України. Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою батьківщиною, щирий патріотизм — основний пафос їхньої творчості.

Ведуча:

Дякуємо нашим гостям, учасникам та всім працівникам дитячої бібліотеки!

Шановні гості, нашим основним завданням було наповнити вашу духовну чашу теплом, любов’ю, життєвою енергією і просто відпочити від буденних справ, сподіваємось, що наші побажання здійснились!

До побачення, до нових зустрічей!