Сценарій позакласного заходу "Театр поезії"

ТЕАТР ПОЕЗІЇ

Вступ

Поезія — це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…

Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…

Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне — здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхні очі відкриті для всього прекрасного, а серця — великі й людяні. Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.

Наші бажання, помилки і прагнення — все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз — бо поет ніби висловлює твої власні думки.

Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас — особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, — любов і віра. А поезія — найкращий спосіб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.

…Думка, що час поезії пройшов, що у теперішню техногенну епоху потрібна лише інформація – строга, достовірна, коректно суха – стала домінуючою у наші дні. Та реальність ставить усе на свої місця: шанувальники поетичного слова були, є і будуть у всі віки і часи. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий 1:  Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в душі людини народжуються геніальні вірші? Від чого з’являється дивовижний дар,  який спонукає звичайні слова звучати по-новому, від яких сильніше б’ється  серце і захоплює подих?

Ведучий 2: Поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народжується не на Землі, а десь у височині блакитного неба.

Ведучий 1: На жаль, сьогодні поетичне мистецтво не має колишньої цінності - тієї, що «музика душі» набувала в епоху Олександра Пушкіна чи Анни Ахматової. Однак є ще надія на відродження минулих традицій, адже щороку в березні автори і читачі відзначають  Всесвітній день поезії, покликаний нагадати жителям планети про існування світу Прекрасного.

Ведучий 2: Всесві́тній день пое́зії — свято, яке було встановлено у 1999 році ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО та вперше відзначено в 2000 році. Це рішення  було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів.

Ведучий 1: Всесвітній день поезії — це ще й нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди були в пошані. Відомий давньогрецький історик і мандрівник Страбон сказав: «Єдиний мудрець — це поет».

Ведучий 2: Поезія, з якою сьогодні зустрінемося ми, - це кращі зразки світової класики. Століття відділяють нас від того часу, коли ці вірші були написані.

Ведучий 1: Але й дотепер у цих творах людство шукає відповіді на питання про сенс життя, сутність щастя, кохання – питання, які рано чи пізно постають перед кожною людиною.

Ведучий 2: Поезія завжди була й буде своєрідним «збільшувальним склом», крізь яке нагальні проблеми часу, тенденції соціального, політичного та художнього розвитку виявляються особливо яскраво. Саме в поезії будь-яке століття постає як напрочуд рухливе і мінливе.

Ведучий 1: Простежити, яких змін зазнавала поезія у середині 19 – на початку 20 століття ми зможемо, звернувшись до творчості Волта Вітмена -одного з найшанованіших поетів свого часу .

Ведучий 2: «Є цілий світ, що знає це, світ, найбільший для мене, - це я сам…» - так схарактеризував себе Волт Вітмен, американський поет-демократ, який виступав з позицій гуманістичного ідеалу братерства всіх людей на землі.

Ведучий 1: Єдина збірка Вітмена «Листя трави» - явище унікальне в американській літературі. Її називають ліричним романом  у віршах, тому, що вона, як роман, розкриває розвиток самого поета, його світогляду, втілює історію країни впродовж майже сорока років.

Ведучий 2: Послухайте уривок з поеми В.Вітмена «Пісня про самого себе» мовою оригіналу та в перекладі  М.Мисика: читає  

 Ведучий 1: Російська поезія 19 століття була представлена творчістю і пізніх романтиків, і поетів-реалістів. Яскравою сторінкою російської поезії цього часу є творча спадщина Афанасія Фета, геніального лірика, поета романтичного складу.

Ведучий 2: Поезія Фета — поезія натяків, здогадок, вмовчань; його вірші у більшості своїй не мають сюжету, — це ліричні мініатюри, призначення яких не стільки передати читачеві думки і почуття, скільки «летючий» настрій поета. Фет обмежував свою поезію трьома темами: кохання, природа, мистецтво. Він був далекий від душевних переживань і тривог.

Ведучий 1: Кохання для нього — захист «від вічного плескоту і гомону життя». Любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю і щиросердечним теплом. Пронизана то світлим сумом, то легкою радістю, його любовна лірика дотепер «золотом вічним горить у співі».

Ведучий 2: Олександр Блок так оцінив творчість Фета: «Ми навіть не ставимо метою описати всього Фета. Це означало б – хотіти вичерпати невичерпне».

Ведучий 1: Найкраще про творчість Фета говорить те, що на його вірші написано безліч романсів в 19 та 20 столітті,  але вона надихає також і сучасних музикантів.

Ведучий 2: Пропонуємо вашій увазі  класичне виконання романсу «На заре ты ее на буди» та сучасну версію прослуханого романсу у виконанні  гурту «Ногу свело».

Ведучий 1: Справжня поезія — неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичай­ними словами, але розкривати їх по-новому, давати нам но­вий погляд.

Ведучий 2: Шарля Бодлера називають «духовним батьком» європейського декадансу. Але сучасники бачили в ньому бунтівника, богохульника, порушника старої «доброї моралі» - все, крім великого поета. Його головний творчий здобуток – збірка «Квіти Зла» 1857 року була засуджена французьким парламентом і реабілітована майже через століття, лише 1947 року.

Ведучий 1: Але його поезія, випередивши час, відкрила нові обрії мистецтва. Це відчули поети, які йшли за ним. Не минуло й 15-ти років після засудження головної книги Бодлера, як ще зовсім юний Артюр Рембо у захваті написав у своєму щоденнику: «Бодлер…це король поетів, справжній Бог».

Ведучий 2: Пропонуємо вашій увазі кілька перекладів вірша Шарля Бодлера «Альбатрос»  у виконанні

Ведучий 2: Завдання поезії — розтривожити душу, примусити лю­дину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчут­ний дотик. Поезія може віднайти сховані у кожному з нас глибини.

Ведучий  1: «Найбільш оригінальний, грішний, містичний, найбільш натхненний  і справжній, пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, добропорядний  громадянин, богемний  митець і безпритульний в’язень – таким був визнаний майстер імпресіонізму, зачинатель символізму у французькій поезії – Поль Верлен, якого в 1891 році визнали другим «Королем поетів».

Ведучий 2: «Найперше – музика у слові!»- ці слова стали не тільки гаслом французьких поетів-символістів, а й привернули увагу композиторів до поезії Поля Верлена.

Ведучий 1: Послухайте неповторну мелодію верленівської строфи  «Так тихо серце плаче…» , а також  у виконанні однієї із сучасних французьких шанувальниць творчості поета. (кліп)

Ведучий 1: Серед великих французьких символістів останньої третини ХІХ століття чи не найзухвалішим порушником поетичного етикету був Артюр Рембо, славнозвісний поет,  який у неповних 17 років написав вірш "П'яний корабель", вірш, що приніс славу Франції і юнаку, збагатив світову поетичну думку.

Ведучий 2: Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Артюр Рембо мав непостійну і примхливу вдачу. Як у творчості, так і в житті він шукав різних шляхів, інколи цілком протилежних. Серед сучасників користувався славою «скандального» поета, який, за словами П.Верлена, «любив так само пристрасно, як і ненавидів».

Ведучий 1: Рембо був майже невідомий сучасникам; натомість його зоряний час настав аж на початку ХХ століття, не згасаючи й понині. Цей митець своїми поетичними видіннями бентежить і надихає сучасне покоління, яке називають поколінням Інтернету.

Ведучий 2: Вірш «Відчуття» Артюра Рембо

Ведучий 2: Перегортаючи сторінки світової поезії неможливо обминути увагою митців «Срібної доби» російської поезії.  Доля Бориса Пастернака, як і доля багатьох інших поетів цієї доби, склалася драматично, аби на сказати трагічно. (пауза)

«О, знал бы я, что так бывает,

Когда пускался на дебют,

Что строчки с кровью – убивают,

Нахлынут горлом  и убьют!..»

 

Ведучий 1: Із 1946 року Пастернак 7 разів висувався на Нобелівську премію з літератури. Його вірші передусім відрізняються мелодійністю. Поезія «Зимова ніч» є однією з найхарактерніших та найбільш «пастернаківських»,  і останнім часом перетворилася  на емблему його поетичної творчості.

Ведучий 2: Пісню «Зимова ніч» на слова Бориса Пастернака виконує студ

Ведучий 2: «Срібне століття» російської поезії багате на появу нових поетичний шкіл, течій, напрямків, які приходять один одному на зміну, або крокують поруч. З-поміж них як справжня королева лірики вирізнялась своїм талантом Анна Ахматова.

Ведучий 1: Вірші Анни Ахматової  сповнені журби та смутку, вони розпо­відають про кохання, гіркоту розчарувань, красу природи, яка перегукується з кра­сою людини та її почуттями.

Ведучий 2:Її  поезія - це голос істини, голос правди, який єднає серця. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу, згуртувати націю, об’єднати людство.

Ведучий  1::Життя поетеси можна поділити на дві частини: від любові її ранніх віршів до страшної, як розіп’яте тіло, проте вже дійсно нічим непереможної любові «Реквієму». Вірші  Анни Ахматової  читають

Ведучий 2: До тих, хто має Божий дар, суспільство завжди ставилося з недовірою. Та й самі митці, здається, чимало робили для того, щоб шокувати, дивувати, бентежити своє оточення. Іноді це був навмисний епатаж, але частіше – яскравий прояв не лише творчої, а й людської індивідуальності.

 Ведучий 1: Гійом Аполлінер – як особистість і явище світової культури, вкрай незвичайний. Напівполяк і напівіталієць, він став великим поетом Франції. Його вважають фундатором сюрреалізму і кубофутуризму. Він написав книгу про кубістів, яку проілюстрував їхніми картинами.

Ведучий 2: Подібно до картин Аполлінер створює свою, незвичну форму вірша, яку називає каліграмою, де слова і літери розташовані так, що створюють певний малюнок (будинок, зірку, тощо). Найвідоміша каліграма поета - антивоєнна ідеограма «Зарізана голубка і водограй».

Ведучий 1: Кохання — одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет чи людина,  зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково “пише” свою неповторну історію кохання.

Ведучий 2: Тому ми пропонуємо вашій увазі зразок інтимної лірики Аполлінера  - пісню на слова  вірша  «Міст Мірабо». (кліп)

Ведучий 2: Кожен поет, усвідомлюючи своє призначення на Землі, повинен бути людиною, такою, що повна любові до всього живого на землі. Саме таким добродієм є австрійський поет Райнер Марія Рільке.

Ведучий 1: Усе своє життя поет мандрував світом. Спочатку він з жадібною цікавістю пізнає Західну Європу. Згодом  особливе значення для поета мало перебування  в Україні.

Ведучий 2: Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. На цій землі він знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі та Бога. Він перекладає «Слово о полку Ігоревім», пише притчі, вірші. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим , багатою історією.

Ведучий 1: Уривок  з «Віршів про Україну» читає

 

В оцім селі стоїть останній дім, 
самітний, наче на краю землі. 
Іде дорога селищем малим 
крізь темну ніч і губиться в імлі. 

Мале село - це тільки перехід 
між двох світів у інший лячний світ, 
передчування моторошна путь. 
І ті, що йдуть з села за круговид,- 
брестимуть довго чи в дорозі вмруть. 

                                                         Переклав М.Бажан

 

Ведучий 1: Наш театр поезії, мабуть, буде представлений не повністю, якщо ми не згадаємо сьогодні про наші юні таланти, які знаходяться серед нас. Ми маємо на увазі студентів, які пробують себе в царині поезії.  Пропонуємо вашій увазі їх творчі здобутки.

Ведучий 2: Запрошуємо на сцену Богданець Олександру, Токмину Ангеліну, Тихончука Владислава.

 

Ніжність перетвориться у сон.

Серце від жалю співа сонати.

Знов душа заграє в унісон

З тихою мовчанкою розплати.

На піано молиться туга,

Щастя усміхається на форте.

Де ж поділася колишня та журба,

Що перегравала радості акорди?

Ця мелодія створила дощ,

Що збирається десь там у хмарах.

Грається веселкою краса когось

Барвами. На всіх її октавах.

 

 

Любите дети своих мам!

Они одни на свете,

И помните всегда о том,

Они за вас в ответе.

Живите мыслями о том,

Что будет все прекрасно!

Благодарите своих мам,

Ведь они дарят счастье.

Ты береги огонь любви,

Тот, что таится в сердце!

И пусть не будет никогда

Души закрыта дверца!

Пусть будет в сердце доброта,

Ведь это очень важно,

Пусть будет мир не все года!

Пусть будут все отважны!

Ты не живи в обидах тьмы,

И мыслями о прошлом.

Пусть будет так, как хочешь ты!

Но будь ты осторожным!

Бывает так, что не поймешь,

Что ты хотел от жизни.

Ты слушаешь слепую лож,

Перебирая мысли.

Жизнь коротка. Пойми!

И у тебя одна.

Мы честно губим свою жизнь,

Сами того не зная!

Мы рушим сами все мосты,

Что строим из детства.

И иногда нам от тоски

Никуда не деться.

Да, жизнь несправедлива и сурова,

Судьба не ищет легкую дорогу.

Но все же мы просим у Бога,

Что б дал тебе терпения немного.

И пусть хоть снег, хоть ветер,

Или дождь тебе в пути,

Ты сильным будь, с достоинством живи!!!

 

 

Цей світ цікавий, якщо добре придивитись.

І кожен день дарує позитив.

Так добре в душі, коли сонце світить,

І так багато в цьому світі різних див.

Як би ж ми вміли повертать минуле,

Повернуть дитинство, яке давно пройшло,

Повернуть людей, яких уже забули,

І зробить все так, як тоді було.

Хтось сміло йде вперед, хтось плентає позаду,

Комусь можливо лінь, а хтось не має сил,

Є люди, котрі вміють лише давати поради,

А є такі, хто це пройшов, перетерпів.

Та важко лише тому, хто ціль собі поставив,

У нього в голові цілі досягать.

Не вам його судити, нема такого права,

Бо лише в невмілого руки не болять.

 

Ведучий 2: Я, напевно, не помилюсь, якщо скажу, що за час вивчення зарубіжної літератури 19-20-го століть ми перебували нібито на велетенській гойдалці, постійно опиняючись то на висотах людського духу і надії, то у низинах того ж духу, просякнутого зневірою, суцільним скепсисом і абсолютною безперспективністю шляхів людства.

Ведучий 1: А тому, думається, у нас є достатньо підстав стверджувати, що власне існування літератури такої емоційної сили і такого ідейно-естетичного рівня триватиме попри космічні швидкості реального буття.

Ведучий 2: Наша поетична вітальня  підійшла до свого завершення. Дуже хочеться надіятись, що ви, дорогі гості нашого свята поезії, отримали задоволення від спілкування з лірикою видатних поетів, відкрили для себе щось нове і неповторне.

Ведучий 1:Нехай слово, рима і мелодія наповнюють Ваші серця натхненням, добром, надією, вірою та любов'ю, а світ навколо роблять кращим. Хай живе вічна і прекрасна ПОЕЗІЯ!

Дякуємо за увагу!