Сценарій проведення урочисиої лінійки до дня писемності

Сценарій до Дня писемності

1 -й учень
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

2-й учень
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.

3-й учень 
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ
Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

4-й учень
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.

5-й учень
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!

6-й учень
Всіх нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п'ю.

7-й учень
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!

8-й учень
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

9-й учень
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!

10-й учень
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!

(Звучить музика.)
1 -й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.
2-й ведучий. 9 листопада — День української мови та писемності. Ми хочемо долучитися до урочистого відзначення цієї славної дати, спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня, і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

2-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

1 -й ведучий. Я цілком згодна з тобою, бо нещодавно прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

2-й ведучий. А мені спало на думку, що недаремно стільки літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

1 - й ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

(Звучить мелодія Т. Петриненка «Господи помилуй нас»)

Учасниці оголошують подію і несуть в руках дати скорботного календаря.

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 р.— видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р.— закрито українські недільні школи.
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р.— закрито всі українські театри.
1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення української мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
1991 р.— прийнята державна програма реалізації української мови та мов національних меншин до 2000 року.

(Звучить музика.)

1-й ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.

ЯКА Ж БАГАТА РІДНА МОВА!

Яка ж багата рідна мова!
Ти містиш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона! '
А мову знаючи, здобути
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже.
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
1 приказок, і порівнянь

ПРОМОВА ПРО МОВУ
Моя найкраща в світі мова!
Тож в цьому світі гомінкому
І рідна, й мила над усе.
Я рідну мову пронесу.
Чарівну, ніжну, світанкову!
Як скарб великий і безцінний.
Бо ж поки є вона у нас,
1 відкриває все у ньому:
Народ ми вільний, незборимий,
І велич, радість і красу.
Ми — українці, в добрий час!

МОВА - ДУША НАРОДУ
Так, рідна мова — це душа народу,
Його поезія і пісня, і казки.
Оспівує він нею всю природу,
Несе в своєму серці залюбки.
Бо в ній усе — і рушники з квітками,
І хліб та сіль, як гості на поріг.
Й свята Мадонна — мати з діточками,
І Матір Божа — вічний оберіг.
І верби, що схилилися на воду,
Калини цвіт, дівочий ніжний спів.
Все те найкраще, що в душі народу,
Про що віками мріяв, що любив.
В садку вишневім засміялась хата,
З дитям за руку — мати молода...
О! Мово рідна, щира і багата —
Потрібна, як повітря і вода!
Як хліб і сіль, як росяне світання.
В тобі живуть такі п'янкі слова!
Любов і добрість; трепетне кохання.
Ти вічна, мово, щира і жива!
2-й ведучий. Ми переконалися, що поетичною мовою можна все змалювати й охарактеризувати: чарівні картини природи і людські почуття, найпершу гаму барв та гармонію людських стосунків.
1 -й ведучий. Все-все можна сказати рідною мовою, навіть писати вірші, всі слова у яких починалися б з однієї букви! Хочете почути? Пропонуємо вам послухати вірш, у якому всі букви починаються з літери «С».

Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старенький стуманів.
Стежина - стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає,
Серпанок світиться світліє.
Сон сновидіннячко снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов'їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна.

2-й ведучий. Які чудові поезії про багатство рідної мови і, здається, такі переконливі. Але звернімо увагу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?

1 -й ведучий. Дійсно! Давайте разом поміркуємо про причини нелюбові до мови. їх багато, правда? Але одна з перших, напевно, це відчуття меншовартості, а ще наше недолуге наслідування і копіювання когось моднішого.

2-й ведучий. А як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом даній землі, в час, коли постала, як благословення Господнє, омріяна Шевченком незалежна Україна, все ще зрікаємося мови наших предків, а значить, і свого національного коріння.

Учень

Пишається Париж і Рим
Одвічно рідним словом,
Чого ж втрачаєм тільки ми
Свою співучу мову?
Без мови гине всякий слід
І роду і народу.
Як пам'ятає мову рід —
Не буде переводу.
Хіба манкурти ми чужі
Чи яничари люті,
Щоб за дешеві бариші
Свій рідний дух забути?!
На крила пам'яті, орли.
Пора у путь, братове,
Ми — українці, не хохли,
Ми не забули мови!
Ми краще на льоту помрем,
Ніж бути в нас руїні.
Ми нашу мову збережем,
Коли ми — Україна!

1 -й ведучий.

Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

2-й ведучий.

Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.
Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»
(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина. Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати

Зранку виглядаю, лиш зоря заграла, А його не видно, а його немає.. Хлопчаком в Росію виїхав блукати. І забув дорогу до рідної хати...
Тільки прилітають із країв далеких щовесни до мене стомлені лелеки, Та іще дві ластівки під зруділу стріху. На легку розраду, на веселу втіху.
(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор
І, почувши, мабуть, матері зітхання, Син таки приїхав рано, на світанні. Йде він через поле, йде він попід гаєм. Тітка Харитина з хати вибігає. І летить назустріч, наче біла птиця, Простягає руки, чорні від землиці, До свого серденька сина пригортає

Мати. Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері) Син В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Диктор.
Тітка заніміла.

Мати. Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація)
Диктор. Уночі не спала, виплакала очі. А як засиніло у долинах зранку, Відшукала в скринях нашу вишиванку. Випрала, на сонці вигріла сорочку, Мов колись у біле одягла синочка Й повела за луки, у густу діброву, У проміння щедре, у росу ранкову. Заспівали сину солов'ї про літо, Посміхнулось небо, уклонились квіти, Закружляло всюди маєво зелене. Син просяяв раптом і промовив...

Син. Нене! Вибач, нене!

Учениця читає вірш.

ПРО МОВУ ТОЧАТЬСЯ РОЗМОВИ
Про мову точаться розмови,
То трохи вщухнуть, то ізнову
Щоб рідного цуратись слова —
Такого світ іще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Російськомовних земляків.
За нашу мову стільки вбито!
Хто жити й вижити хотів,
Російську мусив вчити й знати,
Без неї ходу не було
Ні до кар'єри, ні до влади.
Без неї — тільки у село.
Свідомо сіялося зло,
Щоб наше знищити коріння,
Щоб українців не було.
Ми не народ, а лиш народність,
У нас не мова — діалект,
Що український інтелект
Колись Москви підняв духовність,
То все забуто. Ми — хохли —
Самі зреклись своєї мови.
Хіба не доказ, що ніколи
Народом ми і не були?
Були. І є. і вічно будем.
І рідну мову не зведем.
Окрім манкуртів, є ще люди,
їх більше буде з кожним днем.
(Віталій Іващенко)

1-й ведучий. Ще із сивої давнини, від Кирила і Мефодія, від Нестора-літописця впродовж багатьох років розвивалося, розцвітало рідне слово.

2-й ведучи й. А згадаймо український дотепний жарт! Українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що українці — творці найтоншого гумору.

1-й ведучий. Звичайно, тоді надамо слово нашим гумористам.

КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці. Має гроші — не мина жодної крамниці. Попрохав він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця: — Што? Чево? Я не понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, Той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлик здесь, Еслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв і насупив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова:
— У мене єсть свой язик, Ні к чему мне мова.
1 сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід, бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Ведучий. Любі друзі! Ви прослухали гуморески про мову, але це лише поодинокі випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці». (Звучить музика)
— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласит на танець? Шчас такий музон класи буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
— От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?
Ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Сценка «На дискотеці — 2»
— Здрастуйте! Я Денис із п'ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
— Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
— Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. {Дівчина усміхнулась.)
— Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім'я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?
— Мене звуть Інною.
— Чудове ім'я і Вам дуже личить! (Танцюють.)
— Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
— Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.
— Дякую.

2-й ведучий. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

1-й ведучий. Якщо у дитини є бажання, то їй все Під силу. І нехай сьогодні продовжуються розмови про немодність українського, на все це можна відповісти рядками поезії.

Учень
Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краше б личила мені чужа,
Немов до хліба — кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може на підході,
Що я — останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова — старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай.
Я — син великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова — гарна зроду.
Я — не останній з могікан,
Я — син великого народу!
1-й ведучий. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові, образність, простота у загадках, прислів'ях, приказках...

БЕРЕЖІМО
От прийшли ми у залу чудову.
Душу радує, вабить краса.
Бережімо природу і мову,
Світ навколишній, всі чудеса,
Що оточують зразу людину,
Як з'явилася тільки на світ.
Не зривайте останню-єдину
Квітку осені, радості цвіт,
Щоби справжніми бути людьми.
Пісню мами, її колискову,
Що уперше почули дітьми.
Все робіть, щоб річки не міліли,
І ліси хай піснями звучать.
І щоб мовою рідною вміли
Україну свою оспівать!

НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МОВИ
Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.
Бо ж така багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата,
І така чудова!
І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі.
І святкове, і буденне,
В ній — батьки і діти.
Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

Звучить музика