Сценарій "Сміх продовжує життя"

Про матеріал

Сценарій до вечора гумору для 8-11 класів Використовувати можуть класні керівники, педагоги-організатори, вчителі української мови і літератури та вчителі мистецтва.

Перегляд файлу

Сценарій до вечора гумору «Сміх продовжує життя»!

Підготувала:

художній керівник - методист та педагог-організатор навчально-виховного комплексу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні Руслана Шацька

2021

Святково прокрашена сцена

Під веселу музику виходять ведучі

В.1 Весняні місяці приносять не тільки тепло, але і покращують самопочуття, піднімають настрій. У деяких людей з’являється невтомне бажання веселитися самим і веселити інших. Вони вигадують різноманітні жарти, влаштовують свята і своєрідні змагання з найсмішнішого вчинку.

В.2 В багатьох навчальних закладах та на різноманітних робочих підприємствах дорослі та діти завжди жартують: діти на перервах та після уроків, а працівники під час обіду чи брейк-кави.

В.1 Між уроками та роботою лунає сміх, звучать смішинки-веселинки, розказують анекдоти та дотепно жартують над колегами! Адже гумор викликає позитивні емоції. А позитив приносить задоволення.

В.2 Медики стверджують, що сміх продовжує життя людини, покращує її здоров’я, а психологи абсолютно погоджуються із тими, хто притримується думки про користь гумору і сміху для психічного здоров’я, позитивного спілкування, успіху в усіх сферах життя.

В.1 Та вмілий і дотепний жарт є справжнісіньким мистецтвом. Треба вміти жартувати так, щоб не образити, не ранити, а навпаки переключитися з негативу на позитив, подивитись на проблему зі сторони, підбадьорити не тільки інших, але і самого себе…

В.2 Сьогодні, друзі, будемо насолоджуватися присмаком яскравого гумору. Те, що ви зараз побачите є надбанням українського народу, невід'ємною частиною його менталітету, те що проростає через підсвідомість і прагне вирватися зовні за найменшої нагоди.

В.1 Кожна нація може кепкувати з себе, а українці роблять це вишукано і якось по-особливому…Отож запрошуємо на сцену повеселити нас українськими веселими гумаресками наших товаришів!

Заявлєніє директору школи

Прошу ослободить синка,

Бо нє совсєм здоровий,

От ізученья язика —

Української мови.

Хоч я з села, жена сільська —

Нужди у нєй не маєм.

Зачем ця мова для синка,

Звиніть, не понімаєм.

Для поступлєнья в інститут?

Роботи на заводі?

Вона йому ні там, ні тут

Не надобна сьогодні.

Язик англіцький вчить синок —

Цей може пригодиться,

Не сключено, что прийде строк —

Пошлють і за границю.

Прошу синка ослободить

От українськой мови:

Від того, что єйо він вчить,

Он не совсєм здоровий.

Застой прошол. Ми стали жить

Тепер демократично.

Який язик дитині вчить —

Батькам рішати лічно,

Бо вибор в нас слободний.

К сєму

Іван Безродний

Бажання Гната з управлінського апарату

На службу справно Гнат ходив,

Там в основному мух ловив.

І за столом йому якось

Сон дивний бачить довелось.

Це ж треба! Снилося йому,

Що на роботі... ловить мух.

— Яка нудьга... — він застогнав,

Коли найбільшу упіймав.

Та раптом... Що за дивина!

Жіночим голосом вона

Сказала:

—Відпусти на волю,

Бажання три твоїх вдоволю! —

І Гнат, відчувши — щастя близько,

Спитав:

— Не брешеш? Дай розписку! —

Дала розписку муха вмить,

Що два бажання вдовольнить.

— Чому лиш два? — Гнат не збагне.

— Бо вдовольнила вже одне.

— Який тупак я! — скиглить Гнат. —

Розписку взяв, як бюрократ.

Душа ж бо ось чого хотіла:

На березі морському вілла... —

І радо Гнат відчув умить:

У власній віллі він сидить.

Не вілла — диво мармурове!

На море з неї вид чудовий,

Навколо — сад, в нім — водограй.

Радій красі, відпочивай!

Оглянувши і віллу, й сад,

Розлігся на травичці Гнат.

Мугикнувши якийсь мотив,

Сказав:

— Зроби ще, мухо мила,

Щоб я нічого не робив,

А гроші щоб мені платили... —

І зникли море, вілла, сад —

Десь інде опинився Гнат.

Огледівсь, перевівши дух:

Сидить на службі, ловить мух.

Дідовий суперник

Дід приплентався додому

Пізньої години

Й дуже лагідно всміхнувся

До баби Фросини.

А вона на нього вовком

Блимнула спідлоба:

— Знов надудливсь, бородатий,

Бісова подоба? —

Із годину пробирала

У такому ж дусі

І закінчила словами:

— Годі! Розведуся! —

Дід все вислухав спокійно,

Бабі не перечив.

А коли вона замовкла,

Взяв її за плечі

І промовив:

— Ой Фросино

Сімдесятилітня!

Як розлучишся зі мною,

Лишишся самітня.

Хто до тебе обізветься,

Хто словечко скаже?

Хто з тобою пожартує,

Хто тебе розважить?

— Ой, злякав, — сказала баба, —

Держіть мене, люди!

Все це зробить... телевізор!

Та й пити не буде!

Залізний характер (гумореска) – Фіщук Артем

— Нам, мужчинам, дорікають: їздячи трамваєм,
Ми, мовляв, жінкам ніколи місць не уступаєм,
Бо, мовляв, ще є мужчини некультурні й грубі.
В цьому треба розібратись, громадяни любі.
Якось їхав я трамваєм, а уздовж проходу
Натопталось душ п'ятнадцять женського народу.
Треба місцем поступитись. А кому охота?
Ти стоятимеш, а сяде тютя жовторота.
Я до публіки й звернувся: "Женщини і дами!
Хто найстарша і найтовща буде тут між вами?"
Всі мовчать, як без'язикі, мов заклало вуха.
Я й кивнув одній бабусі: "Йди сідай, старуха!"
А вона попалась, видно, із єхідних штучок.
"Та сиди вже там, — говорить, — теж мені онучок".
Я до іншої звертаюсь благородно й чітко:
"Ви, по-моєму, найтовща. Йдіть сідайте, тітко".
А вона стоїть, як скеля, наче й не до неї.
Не оцінює культури й чемності моєї.
Я до третьої заходжу з іншого вже краю.
"Вам, мамашо, скільки років стукнуло?" — питаю.
А вона скривилась гірко і сказала строго:
"То тебе об стінку лобом стукнули малого!"
Як почув таку я фразу, сів на місце зразу.
Більше женщинам я місця не давав ні разу.
І мене тепер не стягне найсильніший трактор.
Ми, мужчини, теж умієм показать характер!

«Навар»

Дивний сон приснився Гнату:

Що живе лиш на зарплату,

А тому красуня Ганя

Відхиля його кохання.

Палко Гнат шепоче їй:

— Це — неправда! Зрозумій,

Не великий я начальник,

А звичайний постачальник,

Та на шиї повертаю

Не якийсь качан капусти,

Тож і справи провертаю,

Щоб в руках було не пусто.

Взяв, приміром, я «Колхіду»

І в степи херсонські їду,

Маю шефове завдання:

Кавуни купити ранні.

У колгоспі там чин-чином

Завантажив я машину

Й за п’ять тонн без зайвих слів

Виклав тисячу рублів.

Та невже ж я їздив даром

І не матиму «навару»?

І прийшла в мою «макітру»

Мисль проста, не дуже й хитра.

В нашу область приїжджаю

З кавунами з-під Херсона

І «наліво» їх пускаю

У сусідньому районі.

Тут вже інша їм ціна —

Втричі збільшилась вона.

...Я до шефа йду «на килим»,

Перед ним сльозу пускаю:

— Ой, біда, мій шефе милий,

Я розстроєний до краю.

Віз я з Півдня кавуни,

А в путі спустила шина,

Перекинулась машина —

Всі побилися вони.

Не забуду я до скону

З них те місиво червоне...

Брови шеф нахмурив строго:

— Сам ти як — не постраждав?

Всяк буває, не без того...

Кажеш, тисячу віддав?

Ну, гаразд, якось без шуму

Спишем цю із тебе суму... —

Вистача в нас чуйних гав,

Що ти думаєш —

списав!

Навіть довідку ще дав,

Що купляв я кавуни

Й що побилися вони,

Ще й відгул на кілька днів.

Довідку оту беру я

І в колгосп, де кавунів

Закупляв я, знов мандрую.

Там зустрівся з головою

І вмиваюся сльозою,

Мов, попав у перетряску,

І розказую ту ж казку.

Добрий дядько —

голова,

Як почув мої слова,

А ще й довідку побачив,

Так сказав:

— Ну що ж, козаче...

Кавуни повіз ти гарні,

Жаль лише —

пропали марно.

Знай, що й люди тут хороші:

Ми тобі вертаєм гроші...

Як мисля працює в мене?

Ех, дівчисько ти зелене!

Усміхнулась Ганя Гнату,

Він хотів її обняти

І... прокинувся. О жах!

Він лежав на тапчанах

У казенному будинку,

Звідки небо — у клітинку:

Відбував шахрай там кару —

Вчився жити без «навару».

Слава України!

Наробився дід Гаврило -
пора уже й спати,
Та не може від екрану
Очей відірвати.
такі ж гарні там дівчата
Себе виставляють,
А поважні чоловіки
Кожну оглядають -
Підійшов до неї близько,
Очима уп'явся,
Обдивився шию, груди,
Аж за стегна взявся.
А купальничок яскравий,
Ледве прикриває,
Що спере'ду, те, що ззаду -
Усе виглядає.
Котра ж із них переможе
В конкурсі складному,
Багатою, щасливою поїде додому?
Не красуня українка,
А місс Україна,
Мені слово те не гарне,
Не своє, не рідне,
До кінця ту передачу
Дивиться Гаврило
Та й міркує - Неправильно
Журі оцінило!
От якби їй дали сапу,
гектар бараболі,
П'ять гектарів буряків
На фермерськім полі,
Тракториста-чоловіка,
Дитя в повиточку,
Свиней п'ятеро, корову,
З курчатами квочку,
Не здобула б перемоги
Вона у змаганні,
Уступила б перемогу
Моїй бабі Ганні,
Моя баба молодою
І пісень співала,
І з запалом український
Гопак танцювала,
Мала довгу русу косу,
Очі волошкові,
Біле личко, чорні брови,
Уста малинові,
Я би нею милувався
Кожної хвилини
І званння би їй присвоїв -
Слава України!

Шкільні реформи

Доки матінка на кухні
Тісто клала в форми,

То наслухалась від доні
Про шкільні реформи.
– Обділила нас держава,
Не дає гуляти!
Як посміла, не спитавши,
Цілий рік одняти?
Це тепер я у шість років
Мушу йти у школу,
Та я ж ранець ще не в силах
Підійняти з долу!
Хай спочатку підгодує
Так як слід держава,
Отоді я у сім років
Буду, наче пава.
Правда, є й плюси в тих змінах,
Дякувати долі,
Що тепер дванадцять років
Вчитимусь у школі.
Як за десять років учнів
Вивчити не можуть,
То дванадцять чи п'ятнадцять
Теж не допоможуть!
Значить, є у міністерстві
Дяді прехороші:
Будем лишніх пару років
Протирать холоші.
Як будують в нас реформу,
То вже капітальну,
Переходим на систему
Дванадцятибальну.
Нам і трійки було досить
Задля атестату,
А тепер її отримать
Можна і без блату.
Вчителям мороки буде
Бали рахувати...
Щось хотіла ще добавить,
Та спинила мати:
– Ти зовсім уже доросла,
Вундеркінд нівроку,
Краще б ти пішла у школу
Ще в чотири роки!
Вже була б давно міністром
Мудрим і моторним
Й неодмінно б скасувала
Всі шкільні реформи!

В.2 Ну що ж – давайте щиро поаплодуємо нашим гумористам за смішні і , водночас, актуальні гуморески з нашого повсякденного життя! (оплески)

В.1 А на фінал ліцеїсти, які володіють акторськими здібностями, підготували для вас веселу сценку за мотивами мультиплікаційного фільму «Жив-був пес». Отож дивіться та насолоджуйтесь виставою!

Сценка «Жив-був пес»

Автор:
В одному мальовничому селі жив-був пес. Звали його Сірко. Все своє життя службу він вів собачу справно, але з часом постарів: і на одне око не бачив, і на одне вухо не чув, і ніс кривий став, та й ноги вже не ті, не могли так прудко носить його по подвір'ю та лужку, як колись. Але хазяї в нього були добрі, чуйні: все розуміли, шкодували Сірка, годували його і терпіли.
(Сірко лежить посеред двору, хазяйка через нього перечепилась − воду у відрі розілляла і давай голосувати)
Хазяйка:

− А бий тебе лиха година! Розляглося воно поперек дороги! Трясьця б тебе побрала!
(Сірко злякано натягує шапку, озирається. Хазяїн несе граблі, перечепився.)
Хазяїн:
− А щоб тобі вивернуло пузо, ледащо! Ні гавкнути, ні кусати!
Хазяйка:
− А де ж у нього ті зуби? Га? Та й сліпий вже зовсім і глухий!
Хазяїн:
− А поїхали но, Гапко, на ярмарок. Оце звечора виїдемо, на возу заночуємо, а вранці поторгуємо! Та з обіду почнемо додому збиратися.
Хазяйка:
− Так таки так! Купиш мені нову спідницю, а собі люльку!
Дочка (підбігає):
− А мені нові сережки та хустку! Таку квітчасту, як у сусідської Мотрі!
Хазяїн:
− Добре, добре, справимо!
Хазяйка:
− Вона ж бо в нас зозулька, вже на виданні, хай покрасується. Може й сватів хто зашле!

- А ти (до Сірка) добро стережи!(Сірко поправив шапку)
Автор:
Поїхали хазяї на базар, а тільки−но місяць зійшов, так хазяйська Горпина вже й на вулицю, там он, під вербами, чуєте? Співають парубки з дівчатами. От десь туди і повіялась наша Горпина. Поки батьків в хаті немає, можна з хлопцями та подружками погулять, поспівать ще вдарити по закаблуках!
Пісня
Косив батько,косив я
Та й викосив солов′я
Соловей у саду
«Тьох!» да «Тьох»
Канарейочка
Роман косить, Гапка в′яже,
Катерина загріба,
Грицько коні напува…

(співають і виходять за куліси)

Автор:

А тим часом на хазяйському подвір’ї…Тишком-нишком до хати прокралися злодії і крадуть все, що під руку трапляється: відро, граблі, віника, лопату, посуд та всякеє хазяйськеє добро.

Злодії: ( між собою)

- Давай бери, бери, швидше, все, що бачиш..

- Та тихше ти… Раптом хтось почує, та й галас здійме на все село.

Автор:

Злодії крадуть…
Ну, а Сірко? Та-а, що той Сірко! Недочув, бідолаха, та не побачив, як обікрали хазяйську хату.(береться за голову) Ото вже біда! Ну що ж, побачимо, що було наступного дня…
Хазяїн:
− Доню, ти вже їсти поварила?
Хазяйка:
− А ми ж тобі подарунків прикупили, ось і хустка, намиста разок. І я, гляди, (крутиться) у новій спідниці.
Хазяїн:
− А за те в мене нова люлька! І тютюн. Ох і кріпкий! Ох!
Дочка: (голосує)
− Ой тату, ой мамо! Біда приключилась! Та все через того клятого Сірка! Були в хаті злодії, украли баняка і відро, не було ж у чому їсти зварити, ні води пронести. Сама голодна!
Хазяїн:
− А де ж ти була, доню?
Донька: (плачучи)
− Та я, та я.. з переляку з підпіччю всю ніч просиділа.

(до Сірка)- А Сірко й не гавкнув, й не ворухнувся!
(Той натягує шапку, голову понурив і починає тремтіти…)
Хазяїн:
- Ах, ти ж волоцюго! Очі б мої тебе не бачили, щоб духу твого не було, ні в твоїй дірявій буді, ні на нашому подвір'ї, ані в нашому селі! Беззубе луб"я, який з тебе прок? Жереш тільки за чотирьох, а майно наше не вберіг!
Хазяйка:
− А хай тебе візьме нечиста сила! Щоб ти пропав!
Донька:
− Забирайсь з подвір"я. Хай тобі грець!

(хазяїн повертає Сірка в сторону лісу і дає йому доброго копняка своїм кирзаним чоботом)
Автор: І побіг пес куди очі глядять… довго, довго біг ….без зупинки, поки не втомився.
− Отака доля в нашого Сірка. Поплентав у ліс, хвоста підібгав.Аж тут йому почувся якийсь дивний звук! Озирнувся – немає навколо нікого. А то його шлунок бурчав - зголоднів бідолаха. А в лісі ні будки, ні миски з їжею немає… Вже й зайця ловив − не зловив, миша і та в нору втекла. Біда та й годі! А шлунок ще більше бурчить…
(Кує зозуля)
Сірко рахує:
− 1… 2… (загинає пальці)
(Зозуля перестає кувати, Сірко плаче. Знаходить під деревом мотузку, пробує жувати – гидота якась, плюється! Кидає на землю, махає рукою)
− Ех!
(Піднімає, в′яже хоче закинути на дерево)
Вовк:
− Бог помоч! Ти чо′? По деревах лазаєш?
Сірко:
− Та ось…Пташечку хотів, теє…
Вовк:
− Ага.
Сірко:
− Та я того.. Гуляв.
Вовк:
− Ага. Вигнали? Ахахахаха! А помниш, як мене ганяв?
Сірко:
− Та я того′..
Вовк:
− Е-е, ну да… Работа такая. Да? А я все життя тут тягаюсь і ніхто і кісточки не кине!
Сірко:
− Так я того′..
Вовк:
− Тепер як я. Хе-хе-хе-хе! Ой! (хапається за спину)

От зараза! Певно знову застудив, ночі ж холодні…
(Вовк і собака сідають тісно притулившись один до одного та виють на місяць)
Автор:
Прийшла гаряча літня пора. Жнива. Хазяї зі своєю старшенькою Горпиною цілий день на полі. Роботи повно. І меншеньку Катрусю на поле беруть дарма, що ще ходити не вміє, спить собі весь день під кущиком у холодочку, або ж грається, щоб сонце голівоньку не напекло. І був у вовка і Сірка таємний план.

Вовк:
- Слухай, Сірко, сюди! Поки твої хазяї гребуть граблями – я підбігаю та зубами хапаю маля і тікаю в ліс, а ти вибігаєш з-за курчів і починаєш мене шматувати. Та диви! Не сильно, щоб ребра цілі лишились, бо я вже старий…
Сірко:
− Дитьо?
Вовк:
− Та шо йому зробиться? Зате ти потім приносиш їм дитину і тебе знову ж хазяї беруть у дім! А ти вже про мене не забувай…
Сірко:
Ну…Добре… Давай! Спробуємо.

(відбувається сценка крадіжки дитини, бійка і Сірко триумфально приносить дитину хазяям.)
Хазяїн:
− А й та собака! Ох і хорт! Вовка задавив!
Хазяйка:
− Дай же я тебе в носа поцілую!

Донька: (обіймаючи)

Ти ж наш Сірочку дорогенький! Врятував Катрусеньку від хижака!
Автор:
Одним словом став Сірко жить-поживать і біди не знать, як раніше. Навіть ще краще! З часом забули всі минулі образи і горя. Вже й зима прийшла. І раптом чує Сірко…Вовк виє! Да так голосно і жалібно,що аж серце стиснулося от жалю.
Не довго думаючи, побіг Сірко у ліс шукати вовка.
Автор:
А в селі відбувалася в цей час одна велика подія. До старшої Горпини сусідський легінь Микита сватів заслав. Якраз під Новий рік. Ох і добряча гулянка вийшла!!! Гостей закликали півсела! На столах м’ясо, ковбаси, Вареничкі, пирішки… Словом, стіл від їжі та випивки ломиться!!! Гості веселяться: співають , танцюють та пригощаються,а «запорожці» у вікна заглядають…
Сірко: (знаходить вовка)
− Я того-о…
Вовк:
− Шо? Оп’ять?
Сірко:
− Та нє,(відмахується) ти того… Їсти хочеш?

Вовк:

- Ти ще питаєш? Аякже!!! Я думав ти вже за мене забув…

Сірко:

Тоді мерщій за мною,тільки тихенько.
(Люди за столом співають, їдять. Сірко з вовком під столом,крадуть їжу, Сірко краде,вовк їсть та ще й горілкою запиває. А люди співають)
Ой, там на горі,
Ой, там на крутій,
Та сиділа пара голубів
Вовк:
− Щас спою…
(Сірко йому пхає чергового вареника)
Вовк:
− Ну тепер точно спою.
(гості за столом):
Ой, чий кінь стоїть,
Що біла гривонька-а…
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчи-и-нонька-а….
(Вовк виє. Здіймається крик у хаті, вовк з Сірком тікають)
Сірко:
Ну, ти, як? Ти того-о...
Вовк:
Па-си-ба… (гикає) Ну ти ,єслі шо – заході (гикає і гикаючи йде до лісу ледь ледь перевалюючись з лапи на лапу)