,,Сценарій. Старші класи........ ,,

09.11.2018

Це історія про моє звичайне життя… ну мені так здається. Привіт, я Ліліт і мені 16.

07:00 AM – звичайно продзвенів будильник

–Ну скільки можна!? –поскаржилася я і почула звук з кухні

–Лі, йди снідати! Скільки можна лежати в ліжку!? – І так, це говорив мій старший брат Джеймс, йому 18, він думає що дуже дорослий, хоча я так не вважаю, він ще досі колекцінує іграшкові машинки.

  Я зробила всі ранні процедури, переодягнулася і спустилась на кухню

–Ого! Ти вже!? Це рекорд –сказав мій недолугий брат

–Скільки? –так, я знала про який рекорд він говорив

–15 хвилин! –сказав він зразу почувши моє питання

–Вау! Я так швидко ще ніколи не збиралася! –сказала я піднявшись з крісла

–Це треба відсвяткувати! – з радістю вигукнув Джеймс

–Так, але зараз я поспішаю до школи –відповіла я вже без усмішки, і побігла до виходу

  Всі уроки пройшли якось швидко, я взяла свій рюкзак і пішла до парку, там завжди тихо і спокійно, поки я думала про своє не помітила як вже прийшла, я сіла на найближчу лавочку, дістала свій скетчбук і почала малювати, саме тут до мене приходить натхнення.

–Дуже красиво – почула я зовсім поряд, і обернулась

–Дякую – відповіла я, адже також думаю що малюнок вийшов непоганий

–Я також малюю – сказав хлопець

–Правда? – з здивуванням запитала я

–Так… і я намалював тебе – сказав він і потягнув скетчбук з моїм портретом

–Як красиво – сказала я дивлячись на малюнок

–Я Лілі – вигукнула повернувшись до нього

–Я Лукас – сказав хлопець почувши моє ім’я. Я простягнула йому листочок з своїм номером і попрямувала додому.

   Пройшов тиждень, абсолютно нудний тиждень, Лукас мені так і не написав. Я втратила всі надії що зараз станеться щось класне поки мені не подзвонили, я подивилась на екран

–Меді‼! – викрикнула я подивившись на екран телефону, і зразу відповіла

–Алооо – почулось з того боку екрану

–Меді, ти подзвонила мені коли я втратила всі надії – сказала я почувши її голос

–В мене буде вечірка в неділю, 07:40 PM сподіваюсь побачити там тебе – сказала моя найкраща подруга вже знаючи мою відповідь

–Я буду! – відповіла я зразу почувши слово ,,вечірка,,

18.11.2018

День вечірки

  Я прокинулася, годинник показував 01:08 PM, інколи я сплю дуже довго, особливо якщо це неділя

–Нарешті не чути звуки цього набридливого годиннику – сказала я побачивши котра годинна, і пішла на кухню, там я завжди можу побачити брата

–Джеееймс! – вигукнула я спускаючись в кімнату

–Не верещи так – сказав він закриваючи вуха руками

–Сьогодні мене не чекай

–Ага, тільки передай Меді що цього разу вона тебе завозить додому – пам’ятаючи попередню вечірку відповів мені брат

–Окей – відповіла я, вже піднімаючись в свою кімнату.

  05:50 PM я подивилась на годину і почала збиратися, одягнулась, зробила makeup, накрутила локони, викликала таксі і поїхала по адресу.

  Біля входу мене зустріла Меді і повела в глиб будинку, вечірка була в самому розпалі, я пішла до барної стійки і замовила мартіні 1…2…3…4…5…6… 7… Останнє що я пам’ятаю, це голосну музику.

19.11.2018   10:27 AM

Я прокинулася через сильний біль в голові, подивилась на годинник і зрозуміла що до школи я сьогодні не піду, на тумбочці біля ліжка я побачила таблетку і воду, я випила таблетку і знов заснула…

  Прокиналась я через те що мені хтось дзвонить, не дивлячись на екран я підняла трубку

–Ало – сказала я сонним голосом

–Лілі з тобою все гаразд? – сказав хтось, на той момент не відомий для мене голос

–Це хто? – сказала я ніби не чула питання

–Ти прикалуєшся? А я забула ти ж вчора випила близько 15 бокалів мартіні! Це Меді! – сказав вже знайомий голос

—Так Меді, я в нормі і в школі мене не чекай, бай – сказала я і поклала трубку. Заснути я вже не могла тому вирішила познімати в Tik Tok, тренд за трендом, відео за відео, я виключила телефон, одягнулась і поїхала в ТРЦ. Коли я вже зайшла всередину побачила дуже знайомий силует.

–Емма! – вигукнула я побачивши подругу

–Лілі! – крикнула мені Емма і побіжала на зустріч

–Я так скучила – сказала я і обняла подругу.

  Коли ми пошопились я запросила Емму в гості, давно ми з нею не говорили про особисте життя

–Розказуй, що нового?

–Нууу крім того що мені подарували машину, то взагалі нічого –сказала подруга розпливаючись в усмішці.

–Ріллі!? – я була одночасно здивована і рада за Ем

–Самій не віриться – відповіла Емма

  Ми ще трішки поговорили і я запропонувала подивитись фільм

–Давай ,,Нерв,, – запропонувала я

–Ні, давай краще ,,Ангели Чарлі,, або… – сказала інтригуючи подруга

–,,Лара Крофт,, – сказали ми одночасно і голосно засміялись.

  Після перегляду фільму я включила телевізор і від сказаного була в шоці

–Ще одне вбивство! Чим це обернется для такого маленького містечка? Скільки ще має бути жертв? Ніхто не знає скільки ще буде жертв, але сьогодні знайшли 3 трупи – говорили в телевізорі…

01.12.2018

Сьогодні перший день зими, але по погоді так і не скажеш. Я вирішила залишитися вдома і повністю поглинути в зимову атмосферу. Для мене зима це разом з близькими мені людьми дивитися ,,Сам удома,, , пити гарячий шоколад з маршмелоу, влаштувати битву подушками, робити халабудки, окутатись в одіяло і лежати так, але не сьогодні… сьогодні не може бути такий класний день, усі занятті, всім пофіг на мене, і якщо ви думали що я живу в шоколаді, то це не так, тому що ви не знаєте що я насправді відчуваю… . Я включила телевізор і почала шукати фільми, але наткнулась на новини.

   Ще один труп!? Це вже занадто! Мені треба взятися за цю справу, якщо я не дізнаюсь хто він, чи може вона? Або взагалі вони? Дізнаюсь це потім. Так ось, якщо я не дізнаюсь хто вони, тоді ніхто не дізнається – затвердила я, адже так продовжуватися більше не може. Я включила телефон і загуглила ,,Найнебезпечніші банди Америки,,

–Не думала що щось знайду – сказала я коли побачила результати пошуку

–Банда Ноа, Нью-Йорк…

–Банда Олівера, Лас Вегас…

–Банда Ґрейс, Бруклін…

–Банда Олівії, Нью Джерсі…

–Ліліт, я в дома!

–Джеймс!? Ти нібито поїхав

–Як бачиш вже приїхав

–Ясно…

–Чому моя маленька сестричка без настрою?

–Просто погода погана – брехня

–Тоді давай ми це виправимо

–Як? Сумніваюся що ти зараз звідкись візьмеш сніг

–Сніг я тобі не дістану а от новорічний настрій гарантую

–Невже?

–Сумніваєшся?

Звісно я не сумнівалася, мій брат професіонал в цьому просто… я сама не знаю в чому проблема

–Звісно ні, просто зараз не найкращий момент. Я хочу спати. Надобраніч

–Гарних снів

…

Темно. Я відкрила очі, що вдалося мені важко, ніби хтось не хотів щоб я їх відкривала. Ліс. Темний, похмурий ліс. І кров. Багато крові. Запах металу вдарив в ніс. Мене зараз зтошнить. Було темно. Єдине що освітлювало мені дорогу це місяць. Біль. Я відчула різьку біль в серці. Підняла руки. Кров. На них була кров. Вона була всюди. Знов біль. Я впала на коліна. Чому так боляче? Знов. Біль. Біль. Біль. Я розривалась від болі. Знов. Знов і знов. Біль. Біль і біль. А потім темрява.

…

–Лі! Ліліт!

–Джеймс?

–Так. Це я сонце. Я поруч.

–Джеймс – сказала я і обняла брата

–Ти кричала у сні. Все гаразд?

–Так. Ні. Не знаю… Я запуталась Джеймс, я не знаю що це було

–Хочеш про це поговорити?

–Ні…

–Просто знай що ти завжди можеш звернутись до мене

Я злегка кивнула

–А зараз засинай

                                       ***

07.12.2018

–Алло

–Привіт Лілі

–Це хто?

–Лукас. Пам’ятаєш мене?

–Оу Лукас. Звісно пам’ятаю. Для чого дзвониш?

–Не хочеш прогулятись

–Хороша ідея. Я не проти. Коли?

–Прекрасно. Зможеш сьогодні о 15:10 в тому самому парку?

–Так. Звісно. Гаразд

–Буду чекати. До зустрічі

13:48

В мене лишалось більше години до зустрічі з Лукасом тому я вирішила зайти в кафе. Я сіла за столик біля вікна і замовила латте. Мені принесли моє замовлення, я повільно почала пити свій напиток. До мене підійшла дівчина. На вигляд така як інші, як би не її фіолетове волосся і ледь помітні веснянки.

–Можна?

–Так

–Я Елізабет

–Приємно познайомитися Елізабет. Я Ліліт

 –Рада знайомству. Прекрасний вибір – сказала вона киваючи на карамельний латте, який я замовила

–Дякую, я просто обожнюю карамельний латте

–Правда? – я кивнула –Я також. Мені здається що багато людей його обожнюють

–Можливо. Знаєш це сміливо пофарбуватись в такий яскравий колір

–Оу ти про це – сказала вона показуючи на своє волосся –Я завжди мріяла це зробити але ніяк не вистачало сміливості, але ось

–Це прекрасно. Можна твій інстаграм?

–Може зразу номер?

–Знаєш, можна

Вона продиктувала мені свій номер і я вийшла з кафе. Мені ще на зустріч з Лукасом

                                         ***

–Привіт

–Привіт! Вибач що запізнилась

–Нічого, я чекав тебе тільки 7 хвилин

–Дякую що хочаби чекав

–Готова прогулятися?

–Завжди

–Мені подобається твій бойовий настрій. Пішли

І ми попрямували до парку я дуже здивувалася коли Лукас пішов в іншому напрямку, але вирішила не задавати йому лишні питання, тому попрямувала за ним.

Ми йшли не довго, мої очі округлились як пять копійок від здивування

• Сюрприз! – вигукнув Лукас
• Ти серйозно?
• Серйозніше нема куди

Ми опинились в парку атракціон

• Куди бажаєте піти, міледі? – сказав Лукас з посмішкою
• Куди серце приведе
• Тоді нам сюди

Не вагаючись я взяла за руку Лукаса і ми пішли у напрямку вагончика з морозивом

• Яке хочеш?
• А можна тільки одну кульку? – запитала я, та зробила лице а-ля миле але трішечки образливе
• Бери, скільки завгодно – відповів Лукас

Я з підозрою на нього глянула

• Плачу я – зрозумівши мій погляд сказав він та підняв руки в знак капітуляції
• Тоді, мені будь ласка банан, мохіто та снікерс
• А мені ванільне з шоколадним топінгом

Нам дали морозива а Лукас за все заплатив як справжній джентльмен

• Отже ти любиш морозиво з одною кулькою і топінгом – зробила висновок я
• А ти з трьома кульками
• І топінгом, орео, горішками та маленькими кусочками шоколаду…
• Ого…

–…але не завжди

• Отже, ще не все втрачено
• Що ти маєш на увазі? – сказала я, та надула губки – а загалом не важливо, сьогодні ти мій фотограф – вигукнула я, коли побачила прекрасні фотозони і дала камеру Лукасу
• Ти завжди з собою береш камеру?
• Майже
• Гаразд – сказав Лукас і почав мене фоткати
• Лука, можна я тебе буду так називати
• Тільки ти
• Ну знаєш, це не дуже важливо, бо я всеодно буду називати тебе Лу
• Що? Це все різні імена
• Мені це не заважає тебе так називати
• Думаю я нічого з цим не зроблю
• Правильно думаєш – відповіла я – Ооо

–… я вже боюся…

• Давай зробим селфі в Snapchat

–… все не так страшно як я думав…

• Що?
• Нічого
• Припустимо я нічого не чула
• Що ти там хотіла?
• Зробити селфі в Snapchat
• Давай зробимо це

Я дістала телефон, відкрила Snapchat, вибрала офігену масочку і підійшла до Лукаса

• Ведемо себе природно
• Як скажеш

Селфі вийшло прикольніше ніж я думала, тому я вирішила ще в Instagram stories його викласти

• А тепер…
• Куди бажаєш піти?
• Прямуємо в книгарню
• Гаразд

Лукас зрушив з місця, а я пішла за ним

• Лууу, куди ти мене ведеш!?
• Побачиш, і я просив не називати мене так
• Ми в книгарню здається збиралися
• Правильно
• Але вже 10 хвилин блукаємо
• Не 10 а 5, і ми не блукаємо

Дальше ми йшли мовчки

• Ось ми і прийшли
• Я ніколи не чула про цю книгарню, а тим більше не бачила її
• Вона занадто класна для надмірної популярності

Ми зайшли в велике приміщення яке було більше схоже на книжковий лабіринт, я ще ніколи за свої 16 років не бачила таку велику книгарню, тут були напевно всі книги в світі, я  зразу побігла шукати потрібну мені книгу

• Хей, куди ти!? – вигукнув Лукас і побіг за мною
• Невже вона справді тут є…
• Що ти вже знайшла

Я показала Лукасу книгу яку тримала в руках

–,,Жорстокий принц,, – прочитав в голос Лука – Ага…

• Я її вже читав
• Серйозно?
• Так, і я хочу тобі сказати що це дуже класна книга, і я рекомендую її тобі всім серцем та душею
• Саме тому я її і візму

Я вихопила книгу з рук Лукаса і пішла на касу

                                            ***

Прийшла я додому втомлена. Джеймс сидів на кухні, пив свою каву та писав книгу

–Ти мені колись скажеш про що вона?

–Згодом Лілі. Все згодом

–Ну будь ласочка

–Коли допишу зможеш прочитати

Я надулась як маленька дитина. Джеймс це помітив і обернувся до мене

–Ти серйозно образилася?

Я нічого не відповіла, а тільки продовжила дутися

–Ясно…

Джеймс підійшов до мене і міцно обняв

–Отож ти мені розкажеш – сказала я і зробила максимально милий вираз обличчя на який тільки була спроможна

–Ти не терпима

–Яка є, така є

–Саме тому ти почекаєш

–Ну гаразд. Сподіваюсь тобі ще не багато сторінок залишилось

–Хто зна, хто зна

–Джеймс, ти не терпимий

–Який є, такий є – сказав брат посміхнувшись

–Хей!? Це мої слова – поскаржилася я, на що Джеймс тільки розсміявся, а я пішла до своєї кімнати.

Мені знов не спалось, я боялась що коли засну знов побачу кошмар який снився мені вже декілька разів що лякало мене, якби він приснився мені тільки один раз а не мучив кожної ночі, я б не так хвилювалася, хоча мені здається я все таки більше лякаюсь ніж хвилююсь, в мене нема бажання говорити про це братові адже у нього і так багато своїх проблем про які я можливо не знаю, Джеймс думав так само як я, він ніколи не хотів щоб я ще думала про його проблеми тому що на його думку мені достатньо своїх проблем, я дуже вдячна йому що він не пробує дізнатися в мене все до кожної дрібнички адже знає що коли я захочу і наважуся тоді розкажу. Мій брат моя головна підтримка, ми завжди були близькими але після смерті батьків ще більше зближилися, зараз нами опікується сестра мами яка одночасно нам тітка, Ксандра (а саме так її звали) на 18 ліття Джеймса подарувала йому будинок в якому ми зараз і проживаєм. Ксандра зараз в

Франції, сім’ї в неї немає адже вона вирішила все своє життя присвятити собі, але доля складна штука яку не передбачити, можливо тітка просто не знайшла ще того самого, упс я тільки зробила те, за що Ксандра мене б вбила, я назвала її тіткою а вона ненавидить коли її хтось так називає тому ще в дитинстві вона дала нам ясно зрозуміти що вона Ксандра, аж ніяк не тітка Ксандра а тим більше просто тітка.

Я включила екран телефону для того щоб подивитись яка годинна, була 5:48 AM. Я вирішила піти на пробіжку, коли думаєш тільки про кошмар в голову прийдуть ще й не такі божевільні думки. Я встала з ліжка, запрявляти його мені було лінь, тому я зразу попрямувала до ванної. Я одягнула чорний спортивний топ а зверху зелену футболку, я довго вибирали штани і мій вибір зупинився на чорних спортивних легінсах, ой, ледь не забула телефон та навушники. Я спустилась на кухню і побачила Джеймса, сказати що, я здивувалася нічого не сказати, він зазвичай прокидається не раніше 10:00 AM а зараз тільки 06:24

–Доброго ранку!

–Не очікувала тебе тут побачити

–А я тебе

–Чому?

–Ти в нас сонько

–Сам не кращий

–Визнаю

–Невже? – сказала я з наіграним здивуванням

–Так, чисто сердечно визнаю. А куди ти так рано?

–А що ти тут робиш так рано?

–Питання на питання? – я кивнула – Я всю ніч писав свою книгу

Тільки зараз я помітила що на столі стояв комп’ютер і горнятко кави

–А ти?

–А я на пробіжку збиралась

–Тоді йти, ой, біжи! Поки не передумала

–Йду, ой, біжу!

Я вийшла з будинку і побігла.

Через деякий час я втомилася і вирішила перепочити, я зупинилась і побачила що не далеко від мене стояла лавка я присіла, дістала бутилку з водою і випила її, я взяла бутилку і щоб викинути її в смітник але моя рука зупинилась коли я побачила що там лежав чорний пакет який нагадував фігуру людини, я все таки викинула бутилку і відкрила пакет щоб впевнитись в своїх догадках, я була права це серйозно був труп, спочатку я захотіла подзвонити в поліцію але тоді вони мене запідозрять, чому думаю пояснювати не треба, я подзвонила до Еліс, це моя знайома яка працює в моргу

–Еліс, потрібна твоя допомога

–А де привіт?

–Вибач але це справді екстрена ситуація

–Окей, де ти?

–Пам’ятаєш те місце де ми знайшли Арчі?

–Звісно

–Чекаю тебе там

–Ну ок, я їду

Поясню на перед, Арчі це собачка Еліс, ми гуляли і почула гавкіт, Еліс зразу побігла туди а мені довелось бігти за нею, ми побачила маленького песика в якого була поранена лапка, Еліс не вагаючись зразу забрала його до себе, і від того моменту вони не розлучні.

Через 8 хв. Приїхала Еліс, вона зразу побачила мене і привіталась

–Завжди ти шукаєш пригоди на свою п’яту точку – сказала Еліс побачивши чорний пакет в якому був труп

–Це не я шукаю пригоди, це пригоди шукають мене – відповіла я –З цим просто треба змиритися

–Визнай, ти сама шукаєш пригоди

–Не визнаю, через те що це не так

–Думай як хочеш, я просто поставила тебе перед фактом

–Отже чому я до тебе подзвонила… – не встигла я договорити як Еліс мене перебила

–Бачу

–Допоможеш?

–А в мене є вибір?

–Ні

–Давай допоможи мені перенести це в машину –сказала Еліс показуючи на труп. Ми двоє підняли пакет з різних боків і понесли в машину що вдалося нам не легко

Ми вже приїхали до моргу, відкрили багажник, підняли труп і понесли його до кабінету Еліс під дивними поглядами людей

–Отже розказуй

–Я пішла на пробіжку, бігла, бігла і втомилася, побачила лавку сіла на неї взяла воду і випила, потім хотіла викинути пляшку аж тут бачу цей пакет, я трішки відкрила його і впевнилась що це труп, дзвонити до копів була тупа ідея, тому я подзвонила до тебе, а дальше ти сама знаєш

–Чому ти просто не проігнорувала це?

–Не знаю

–Ясно… Тобі потрібно знати щось про труп?

—Тільки хто це і як його вбили

–Ок, завтра я скину тобі всю інформацію і фотки

–Буду чекати

–До зустрічі

Я вийшла з моргу і побігла додому, Джеймс напевно зачекався

–Лі, я вже думав що з голоду помру – саме такі були перші слова брата коли я прийшла, не ,,привіт’’, не ,,де ти пропала’’ і навіть не ,,я вже думав що ти померла’’ а ,,я думав що з голоду помру’’, в нашій сім’ї після смерті батьків готую я, тому що Джеймса після того як він майже спалив кухню не дозволяю підходити до всього що стосується куховарення

–Сідай, зараз млинці приготую