Сценарій свята: «А над світом українська вишивка цвіте!»
Це сценарій свята для учнів початкової школи
Сценарій свята: «А над світом українська вишивка цвіте!»
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати до щастя білими човнами.
Василь Симоненко
Вчитель
– Вас вітаєм, люди добрі!
Хай слова летять за обрій,
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
На святому рушникові стежкою
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
Ведуча:
Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!
Доброго дня всім, хто в гості завітав!
Ведуча:
Доброго дня, великій цій родині!
Шановні гості, ми вітаємо вас!
Учитель:
Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.
Одному з видів українського народного мистецтва – вишивці присвячене наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.
Вишивали прабабусі руки,
Щоби пам'ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам'ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна, на руках із Сином
Від біди недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб як вишиванка розквітало щастя.
Вчитель:
Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь.
Наша Кам’янкака славиться майстринями-вишивальницями. Їх вишивки — глибоко традиційні, кожна композиція осмислена, неповторна.
Це – Галина Миколаївна Билина — майстриня традиційної народної вишивки, знавець орнаментів, автор багатьох робіт.
Ніна Дем’янівна Денисенко — майстриня-вишивальниця весь вільний час присвячує вишивці.
Хоменко Надія Василівна, Марія Іванівна Кульбачна – бабусі майстрині традиційних вишивок та вишивок бісером.
Дарина Таран та Наталія Ткаченко – випускниці нашої школи, які своїми тендітними руками створили багато унікальних робіт, що надихають оточуючих взяти в руки п’яльця і творити.
Мартиненко Ольга Сільвестрівна та Галина Олександрівна Степаненко – майстрині на всі руки, вірні друзі, що завжди готові прийти на допомогу, їм під силу будь – яка робота.
Вони та багато інших майстринь навчають не розгубити мистецтво вишивання, не забути власної національної культури та передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Ведуча:
Заспіваймо разом,
Заспіваймо щиро,
Щоб у нашій хаті
Було щастя з миром!
Ведуча:
Заспівай родино,
Щоб усе збулося!
Щоб у нашій хаті
Лиш добро велося!
Ведуча:
Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.
Ведуча:
Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з виготовленням речей, як практично необхідних, зручних у користуванні, так і ошатних за формою та оздобленням.
Ведуча:
З далекого минулого прийшло до нас рукоділля - в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.
Ведуча:
Українська народна вишивка – унікальне явище духовно-матеріальної культури нашого народу. У продовж тисячоліть у народній вишивці знаходили і, на щастя, знаходять відображення думки і настрої людини, що її творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених візерунком нитки й голки.
Вчитель.
Якби я вміла вишивать,
Розшила б я Дніпрові зорі,
Щоб їх тобі подарувать -
Якби я вміла вишивать!
Якби я вміла малювать,
Намалювала б ніжні маки,
Щоб їх тобі подарувати —
Якби я вміла малювать!
Ведуча
Благословенні ми життям,
Козацький маєм хист і вдачі.
Під кольоровим вишиттям —
Серця нескорені, гарячі.
Ведуча
Дівча розчісує косу,
Є святість в ніжнім силуеті.
Ми українці — і красу
Несемо по земній планеті.
Ведуча
Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
Ведуча
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони
Як і свої ліси, річки й поля...
Ведуча
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.
Ведуча
Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..
Ведуча
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.
Ведуча:
Зійшлася доля на білім полотні,
Що інкрустоване і болем і нитками,
З любов’ю і народними піснями…
Признайтеся, майстрині, ви мені,
Як-би змогли усе це осягнуть
В маленькім серці наче та пташина?
Вчитель.
Мабуть, ніколи ми не зможемо довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо тканина і нитки недовговічні і наука не може точно визначити час виникнення цього прекрасного мистецтва. Адже зразки народної вишивки в музеях Європи відносять до п’ятого століття нашої ери, а пам’ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть.
Ведуча. Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам’ятних часів.
Ведуча.
Сорочку – вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Стало все барвистеє.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Ведуча.
На полотно лягли малюнки:
І рожі, й квіти і листки.
У хрестик шиті візерунки
Із кольорів сімох нитки.
Як дивишся на вишиванку –
В ній бачиш гори, поле, ліс,
І промінь сонця рано-вранці,
І гай розплетених доріг.
Високих полонин простори
І золоті хлібні лани,
І голубе хвилясте море,
А в ньому ген пливуть човни…
Вчитель.
Веселкою сплелися кольори
На вишиванці, наче доля.
На ній — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на ній: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На ній і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.
Вчитель. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї..
це все родовідна пам'ять, наші символи, історія.
Ведучий:
Українська рідна хата,
Рушників у ній багато.
На столі там хліб лежить,
І цим родина дорожить.
Ведуча: Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб – сіль на вишитому рушникові — то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходить із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.
Ведуча: Дуже часто рушник порівнюють із піснею, вишитою нитками на полотні.
Ведуча.
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.
Ведуча: Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори — червоний та чорний. Синонімом першого є любов, а другого—журба; радість і смуток, веселість та печаль. Ці почуття в житті органічно пов'язані.
Ведуча: «Переплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги»— співається в відомій нам усім пісні.
Вчитель
Завжди у селах наших так було –
Після закінчення, та і під час роботи,
Піснями наповнялося село,
Бо пісня проганяє всі турботи.
І в довгії зимові вечори,
І в літнії короткі теплі ночі,
Завжди мої співали земляки –
Про козаків, калину, карі очі...
Весь час жилося тяжко на селі,
Та пісня душу людям зігрівала,
Пісень співать навчали дочок матері,
Батьки синів співать пісень навчали.
Століттями складалися пісні –
Пісні народні – жартівливі і серйозні,
Вони єднали в мирі й на війні,
Звучали на весіллі і в поході.
Що ж сталося? Чому в наш час не так?
Невже нам жити важче, аніж предкам?
Чому ж пісні сьогодні в селах не звучать
Про козаків, про чорнобривці, чорну редьку?
Згадаємо ж давайте у цю мить,
Що українці – це народ співучий
Ніщо не може нашу пісню зупинить,
Наповним піснею наш край квітучий!
Ведуча.
Червоно - чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Ведуча.
Прості орнаменти, народні,
тягучі як пісні степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.
Баба Оля
А ще у народі кажуть:
- У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня.
- Рукава як писанка, а личко як маків цвіт.
- До Великодня сорочка хоч лихенька, аби біленька.
- Як неділя, то й сорочка біла.
- Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
- Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.
В Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата вишивали це вбрання для наречених. Про це співається в народній пісні:
А вже ж тая слава
По всім городочку,
Що дівчина козакові
Вишила сорочку.
Ведуча: Довгими осінніми та зимовими вечорами збирались дівчата на вечорниці і вишивали. Скільки дум передумалось за ті вечори, скільки разів мріяли про того, хто носитиме ту сорочку.
Ведуча: Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.
Хлопчик:
Виший, кохана, сорочку
Хрещеним барвінком зеленим.
В гарячих вечірніх загравах
Виший сорочку для мене.
Дівчика:
Вишию, милий, сорочку
Свіжим прозорим світанком,
Білим вишневим суцвіттям,
Зоряно-квітним серпанком.
Хлопчик:
Виший, кохана, сорочку
Небом блакитним весняним,
Цвітом очей своїх синіх,
Заходом сонця багряним.
Дівчика:
Вишию, милий, сорочку
Квітами маку й калини,
Плетивом чорно-червоним,
Духом моєї Вкраїни.
Дівчика:
Вишию, милий, сорочку.
Ти її будеш жаліти?
І у холодній розлуці
Душу у ній свою гріти?
Хлопчик:
Виший, кохана, сорочку,
Бо як у світ я полину,
Буду її зберігати —
Пам'ять про тебе єдину.
Вчитель.
В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні.
Отак з роду в рід вишивали невтомні руки, створювали неповторні шедеври і співали…
Котилась ніжно – тепла пісня
І голос лагідно тремтів...
Ми із тієї пісні вийшли
На сто доріг, в полон світів.
Пішовши з рідного порога,
У сонячні й негожі дні
Ніколи не мина нас Мамина підмога
Проспівані тобі її пісні.
Вчитель.
Мати вишивала рушники
(Скільки вже проспівано? Не знаю),
Тільки я щедрішої руки
Від тієї першої не маю.
Тільки я вслухаюся в пісні,
Квітами мережані на долю,
Й сокровенно так ступаю по землі
Під цю музику, мою до болю.
Знаю, як скурличуть на біду
Два крила у парі з рушниками,
Я прийду, її я розведу
Дівчика
Вишийте, мамо, сорочку,
В рідній моїй стороні.
Гори там виший рядочком,
Вишні рясні при вікні.
Хрестиком виший, матусю,
Рідні сади і поля.
А я і у сні повернуся
Вранці стрічать солов'я.
Вишийте, мамо, сорочку,
Вишийте в ріднім краю
Згадку про ласкаві очі,
Спогад про ніжність свою.
Будуть роки пролітати
Вдаль за життєву межу.
Вишиту шовком сорочку
Я у душі збережу.
Жінка
Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І українцем йди у білий світ.
Дивуйся світу в росянім серпанку
Й люби цю землю вже з дитячих літ.
А щире й рідне українське слово
Ти гордо через все життя неси.
Живи активно, гідно, веселково
І милостиню в ката не проси.
Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І з чистим серцем в білий світ іди.
Вона зігріє сонцем на світанку
І оберегом стане від біди.
Учні:
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.
Вчитель:
Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.
Вчитель:
Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.
Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
На вишиванках осявають путь.
Використані джерела: