Сценарій свята "День закоханих з Шекспіром"

 

Методична розробка позакласного заходу

 

 

 

 

 

 

 «День закоханих з Шекспіром»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Форма проведення: святковий концерт

 

Мета: ознайомити учнів з культурними традиціями святкування дня Святого Валентина в різних країнах та

розширити знання учнів про творчість великого англійського поета Вільяма Шекспіра;

 

розвивати самостійність та творчий підхід до виконання індивідуальних та групових завдань;

 

виховувати любов учнів до поезії, підтримувати пізнавальний інтерес та повагу до іншої культури

 

 

Виконала: вчитель світової літератури ЛГ «Престиж»

                    Кулик Марія Андріївна

 

 

Сценарій до Дня Святого Валентина

Ведучий. Любов придумана не нами,

Вона від Бога нам дана,

І хоч любов буває різна,

Та кожна справжня —

Завжди лиш одна.

 

Ведуча. Любов безмежний, чудовий дар,

Що дав творець своєму створінню.

Любов — це жертва, серця жар,

І райський спокій у терпінні.

 

Ведучий. «Я тебе кохаю...». Різні віки, різні мови... все різне. Єдине — кохання. Кохання — вогонь і лід, поезія і проза, о, як пісня, без кінця та краю, що лине над безкрайніми степами: як біг струмка, як грім і блискавиця, як зірка, що вражає сміливця красою й простотою водночас. Кохання — все, що було, буде. Воно зігріває вас у свята й будні.

 

Ведуча. Найкращими словами, що причаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу та біль. Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, скульптори, філософи, композитори.

 

Гра на фортепіано.

 

Ведучий. До кожного з нас рано чи пізно в душу заглядає кохання. Кохання — одне з піднесених, шляхетних і прекрасних почуттів! Кохання панує над світом. Воно поза віком і часом.

 

Вона прийшла із першим громом-

Незмірна, ніжна і палка.

І ніби пісня незнайома

Злетіла вперше з-під смичка.

І ми звели щасливі очі,

Вдивляючись в густий туман,

Над нами тихо серед ночі

Зацвів рясний-рясний каштан.

Затрепетали легко віти

Од невідомого тепла,

Серцями власними зігріті,

Ми починаємо п’яніти .

І ще раз грім!

Любов прийшла!

 

Пісня «Дві скрипки»

 

Ведуча. Чи переллю колись у слово

Оце щемливе почуття?

Що так зненацька і раптово

Ввірвалося в моє життя?

До крику — душу обпалило!

До крові — серце обпекло!

Подарувало мені крила,

До неба — вкотре! — підняло!

 

Ведучий. Саме сьогодні, 14 лютого, ми звертаємось до теми кохання, бо сьогодні надзвичайний день — День Святого Валентина — Всесвітній день закоханих.

 

Ведуча. 14 лютого, день Святого Валентина — покровителя всіх закоханих. Це хвилююче свято прийшло до нас із Заходу, де щороку його відзначають. Різні перекази, легенди стверджують, що Святий Валентин — не вигаданий. У Давньому Римі цим іменем був названий один священик. Жив він у III ст. н. е., у роки царювання Клавдія II. Як відомо, цей імператор прославився своєю жорстокістю, деспотизмом. Клавдій II заборонив одружуватися воїнам, бо, мовляв, вони тоді не так пильно нестимуть службу. Священик Валентин, незважаючи на заборону та небезпеку, таємно одружував закоханих.

 

Ведучий. Усе закінчилося сумно. Валентина кинули до в'язниці. Тюремний наглядач зрозумів, що у камері знемагає освічена, душевно багата людина. Він ставився до Валентина із співчуттям, і, як міг, полегшував його муки. У цього наглядача тюрми була донька Джулія — надзвичайної краси дівчина, але вона була сліпою. Невдовзі священик Валентин став учителем доньки наглядача. Він навчав її арифметики, ботаніки, географії, відкрив перед нею світ, якого вона ніколи не бачила.

 

Ведуча. Валентин закохався у цю надзвичайно розумну дівчину і Джулія відповіла йому взаємністю.

Якось Джулія запитала у Валентина, чи Бог справді чує щиру, гарячу молитву, чи проявляє своє милосердя до бідних і стражденних, до тих, хто вірить у нього.

— Так,— відповів Валентин.

Вони взялися за руки, впали на коліна і почали гаряче молитися, щоб Бог послав Джулії зір. Раптом у тюремну камеру увірвалося яскраве світло.

— О, Валентине, я бачу!— вигукнула Джулія.

Їхній радості не було меж.

 

Ведучий. Але Валентина 14 лютого 269 року стратили. Його не змогло врятувати навіть палке кохання прекрасної Джулії.

Усю ніч перед стратою з 13 на 14 лютого він писав коханій листи. «Твій Валентин»,— такими були останні слова в них, виведені його рукою.

 

Ведуча. Згодом, у 469 році, священика зарахували до лику святих. Відтоді Валентина вважають єдиним святим — покровителем всіх закоханих. З того часу минуло майже дві тисячі років. Та слова кохання живуть і досі. Весь світ у день 14 лютого зізнається у коханні. Закохані надсилають одне одному ніжні та трепетні листи, які називаються «валентинками».

 

Ведучий. Мені здається, може, я не знаю,

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

 

Ведучий. День святого Валентина у світі святкують по-різному. У Англії у цей день ворожать. Дівчата пишуть на папірцях чоловічі імена, заліплюють їх в глину і кидають у воду. Кулька, що спливає першою, і приносить дівчині ім'я судженого.

 

Ведуча. Француженки у ніч перед 14 лютого пришивають листки лавра до подушки, тоді можна побачити уві сні нареченого.

 

Ведучий. В Америці, Англії у день святого Валентина ви не зустрінете жодної жінки без букета квітів.

 День святого Валентина в Італії називають «Солодким днем», бо тоді прийнято дарувати своїм коханим переважно солодощі.

 

Ведуча. А поляки цього дня ходять до костьолів, моляться до ікони святого Валентина в надії на щасливе кохання.

 

Ведучий. В нас на Україні, у Самборі, знаходяться мощі св. Валентина. Багато закоханих ідуть просити в нього, щоб їхнє кохання було міцним і тривало якнайдовше.

 

Ведуча. Як на мене, найбільш не ординарно День усіх закоханих святкують в Японії. 14 лютого на головній площі Токіо відбувається щось незвичайне: кілька дівчат та хлопців, стоячи на сцені, голосно вигукують свої побажання та освідчуються в коханні. Хто зробить це голосніше, той отримує приз.

 

Ведучий. Один з британських звичаїв такий: 4-5 хлопців на папірцях пишуть імена дівчат, кидають їх у кепку і витягують. Дівчина, чиє ім'я витягне хлопець, стає його «Валентинкою». А хлопець, стоячи на одному коліні, читає їй сонет Шекспіра.

 

Її очей до сонця не рівняти,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,-

А не конвалії мі диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої цілком земні.

І все ж вона найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

 

Ведуча. Тема кохання хвилювала поетів у світовій літературі. Оскільки День усіх закоханих прийшов до нас із Західної Європи, то хотілося б побачити найвідоміших закоханих у світі, тобто Ромео та Джульєтту.

 

Ведучий. У кожної людини своя  історія кохання. Одну з таких історій розповів світові видатний англійський драматург Вільям Шекспір у своїй трагедії «Ромео і Джульєтта». Написана ще в 16 ст., ця оповідь схвилювала сучасників письменника. Через сотню років вона не залишає байдужими і нас – людей 21 ст.

Хто не захоплювався історією кохання Ромео і Джульєтти, той ніколи не був закоханий.

 

 

Ведуча. Тож пропонуємо вашій увазі інсценізацію трагедії В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» в новій інтерпретації.

 

Уривок з трагедії «Ромео та Джульєтта» В. Шекспіра.

 

 

 

 

Інсценізація трагедії В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

в новій інтерпретації

Дія відбувається на площі. Багато людей.

Капулетті, Паріс і слуга.

Капулетті. Ех, що за життя нам бог послав! Ось уже на протязі бага­тьох років наша сім'я, Капулетті ворогує із сім'єю Монтеккі. Коли буде дружба між нами, сусідами ніхто й не знає.

Паріс. Так, дуже жаль, що ваша ворожнеча триває так давно. Одначе, яку ви мені відповідь дасте, сеньйоре?

Капулетті. Я повторяю вам, Паріс, те, що, ви вже чули. Моя донька, моя Джульєтта ще дуже молода, їй не має ще й 14-ти. Вона світу білого ще не бачила, нехай за два роки підросте, тоді й можна заміж.

Паріс. Але ж...

Капулетгї. Ви не поспішайте. Ви постарайтесь скорити серце моєї до­ньки, Паріс, і я благословлю вас. До речі, сьогодні свято у моєму домі, зберуться рідні, друзі і знайомі, всі ті, кого люблю я і шаную. Бажаним гостем бути вас прошу я. (Звертається до слуги) А ти біжи і шукай по всій Вероні і оповіщай всіх, хто в списку є. Ти мусиш їх усіх прохати до нас свято нині завітати. (Віддає список).

Капулетті, Паріс виходять, слуга один.

Слуга. Всіх оповіщай, хто в списку є. (Розглядає список). А хто його знає, хто в тому списку є? Я повинен знати чиї імена тут записані? Ну, хто тут записаний? Ну що робити? Треба мені найти десь вчену людину. А, оце до речі! (Входять Бенвіліо, Меркуціо, Ро.мео). Добрий день вам, ви вмієте читати?

Ромео. Так, я читати вмію, але прочитати долю свою...

Слуга. Ні, ні, я не про це. Я прошу прочитати, що тут написано.

Ромео. Що тут написано? (читає) «Сеньйор Мартіно та його дружина і дочки, граф Ансельмо і його прекрасні сестри, сеньйора вдова Вітрувіо; сеньйор Плаченціо та його любі небоги; Меркуціо та його брат Валентин, мій дядько Капулетті та його дружина і дочки; сеньйор Валенціо та його кузен Тібальт; Лючіо та Галена...» Блискуче товариство! То куди їх запро­шують?

Слуга. На бал до нашої господи

Ромео. Чиєї господи?

Слуга. Мого господаря.

Ромео. Ти можеш пояснити?

Слуга. Так, про це я мав повідомити Вас раніше. Мій господар знат­ний і багатий сеньйор Капулетті, сьогодні влаштовує бал на честь своєї до­ньки Джульєтти, і якщо ви не з дому Монтеккі, то ласкаво просимо завітати до нас на келих вина. Зоставайтесь здорові! (Виходить).

Бенволіо. (перекривлюючи) Якщо ви не з дому Монтеккі!!!

Меркуціо. Якщо ви не з дому Монтеккі!

Бенволіо. А знаєш, Ромео, якби ти не з роду Монтеккі, то ти справді міг би побувати на цьому балу.

Ромео. Якщо я й з роду Монтеккі, то я побуваю на цьому балу! Зби­райся Бенволіо! Збирайся Меркуціо!

Меркуціо. О це нам до душі!

Бенволіо. О повеселимося сьогодні! (Виходять всі).

II дія

Дія відбувається в дому Капулетті. Сеньйора Капулетті, мамка Джульєтти.

Синьйора Капулетті. Няню! Поклич до мене доню. Де вона?

Мамка. Я вже кликала її. Ягняточко моє! Моя пташино! Куди поділа­ся вона? Джульєтта!

Джульєтта. (входить) Що сталося? Хто це кличе?

Мамка. Ваша мама.

Джульєтта. Я тут. Чого бажаєте, сеньйоро ?    

Синьйора Капулетті. Та річ у тому... Няню, вийди звідси. Поговори­ти треба сам на сам. Проте стривай. Вернися, няню. Так, тобі слід зостатися. Мою доню ти знаєш з юних літ. Я хочу, щоб ти чула, що я буду тобі казати. Це ж їй, здається, уже 14 років?

Мамка. Скоро буде, на Петра й буде їй буде 14. Я пам'ятаю, як вона була маленькою., як казала: агу, агу. Здається, це все було так недавно...

Синьйора Капулетті. Та цить ти, няню.

Мамка. Мовчу, мовчу, але я хотіла сказати, що хотіла б дожити до її весілля!

Синьйора Капулетті. Весілля! Цить няню! Весілля! Весілля! Саме про це я хотів поговорити з тобою, доню. Скажи мені, доню, чи маєш ти бажання стати до шлюбу?

Джульєтта. Про честь таку я ще не мрію, мамо!

Синьйора Капулетті. Вже час тобі подумати про шлюб. Одним сло­вом, Паріс шляхетний сватає тебе!

Мамка. Ой, панночка, який то молодець! Такого в цілім світі не знай­ти! Ну й кавалер!

Синьйора Капулетті. Найкраща квітка в квітниках Верони!

Мамка. Так, так, найкраща квітка!

Синьйора Капулетті. То що ти скажеш? Чи він тобі до серця? На свя­ті нині буде він у нас. Ти подивись на нього уважно і старайся йому сподо­батись. Він найкраща партія для тебе!

Джульєтта. Але мамо...

Синьйора Капулетті. Ніякого «але»!

Джульєтта. Якщо ви приказуєте, я буду дивитись на нього.

Синьйора Капулетті. Отож!

Дія III

Зал в домі Капулетті. Гості входять Звучить музика - менует.

Капулетті. Прошу ласкаво! Хто із дам не має на ніжках мозолів - тан­цюйте з нами. Хе-хе голубоньки. Котра ж сеньйора відмовиться тепер від танців?

Танцюють. Під час танцю заходить Ромео з своїми друзями. Вони спостерігають за балом.

Ромео. Хто синьйорина та, що подає свою прекрасну рукавичку?

Бенвіліо. Не знаю я, Ромео.

Ромео. Яка краса! Яка красива ця синьйорина! Усе померкло перед її красою! Вона - омріяна любов моя! Я закохався, друзі! Коли закінчиться танок, я підійду до неї. Я хочу познайомитися з нею.

Тібальт. По голосу я чую - тут Монтеккі! Як, цей раб наважився при­йти у масці, щоб поглузувати з нашого бенкету? Ні, честю роду я клянусь, що вб'ю його.

Капулетті. Чого це ти бунтуєш так, небоже?

Тібальт. Та ж, дядьку, тут Монтеккі. Тут наш ворог! Негідник, що зу­мів сюди пробратись, над нашим святом хоче посміятись!

Капулетті. Ромео тут?

Тібальт. Так, він, негідник, тут!

Капулетті. Спокійно, друже. Не чіпай його. Поводиться він ввічливо й шляхетно. Сказати правду, вся Верона славить його за честь, за виховання добре! Не треба його зневажати. Ти вгамуйся і не звертай уваги, так я хочу. Коли мене шануєш - розвеселись, кинь хмурити чоло, бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт. Пристойно, бо на святі в нас негідник! Його я не стерплю!

Капулетті. Терпіть примушу. Ти чув, хлопчисько? Не стерпить він! Хто тут господар? Я чи ти? Стерпиш! Я так сказати! О боже мій! Ну й ну. Він хоче всіх моїх гостей збентежити.

Тібальт. Але ж це сором, дядьку!

Капулетті. Сором? Годі, зухвалий ти хлопчисько! Розбушувався, я те­бе приборкаю!

Тібальт. Ну, я не змовчу! Від сорому і гніву я тремчу! Я цього всього ох і не прощу! За це тобі я відімщу, Ромео! (Різко виходить).

Ромео. А мене це все не болить. Мене цікавить красуня! Хто ти така? (Гості помалу виходять)

Джульєтта. А ти хто?

Мамка. Вас просить ваша мама, синьйорино! (Джульєтта виходить).

Ромео. А хто у неї мати?

Мамка. Що юначе? Ти не знаєш, хто її мати? То ж господиня дому цього. Така вже добра, мудра пані, чесна. Я викохала донечку її, Джульєтту, з якою щойно розмовляли ви.

Ромео. Що, Капулетті? Я закохався в доньку ворогів своїх. О, доле! В руках у ворога моє життя!

Бенволіо. Ромео, ходім додому.

Меркуціо. Бач, хотіли повеселитися, а вийшло як. (Виходять, входить Джульєтта).

Джульєтта. Глянь, няню, і скажи, хто він такий, сеньйор це молодий?

Мамка. Тіберіо старого спадкоємець,

Джульєтта. Та ні, не той, а той, що із дверей виходить.

Мамка. А той, здається, молодий Петріччіо.

Джульєтта. Ой, неню, той що зі мною розмовляв.

Мамка. Не знаю я.

Джульєтта. Не знаєш? Так узнай, довідайся. І чим скоріш, ти краще!

Мамка. Ну добре, я скажу, хто він. Це син Монтеккі, звуть його Ро­мео!

Джульєтта. Син Монтеккі, син наших ворогів? Це син Монтеккі? Ро-мео! О небо! Я покохала ворога свого!

Мамка. Що кажеш доню?

Джульєтта Нічого, ох нічого!

Дія IV Сад. Балкон. Ніч. Тиха мелодія.

Ромео. Там, за вікном, моя любов! Гарна, як саме сонце. Зійди ж пре­красне сонечко. Ні, вона не вийде!

Джульєтта. (На балконі). Ромео, о навіщо ти Ромео!? Зміни своє ім'я. Зречися свого батька! Або я повинна зректися свого імені! Бо Капулетті і Монтеккі - то вічні вороги. О, ворога покохала я! Чому ж сталось? Адже мені Паріса приказано любити. Паріса приказано, а серце покохало Ромео.

Ромео. Послухати, чи обізватись?

Джульєтта. О, що мені робити? Скинь своє ім'я, Ромео! Зречися бать­ка. І я буду твоєю

Ромео. Ловлю на слові! Я більше не Ромео!

Джульєтта. О хто підслухав мої думки таємні?

Ромео. Це я, хто відрікається від свого імені!

Джульєтта. Це ти, Ромео? Як ти сюди прийшов? Хто показав тобі сю­ди дорогу? Тут мури високі, я не хотіла б, щоб тебе тут хтось побачив.

Ромео. Мені ніщо не страшно! А дорогу сюди показала мені любов!

Джульєтта. Якщо твоя любов до мене щира, і хочеш ти зі мною взяти шлюб, то сповісти про це мене ти завтра. Скажи, де коли ти хочеш повінча­тись. Я за тобою піду хоч на край світу.

Ромео. На край світу! О, моя богине! Я завтра ж, завтра сповіщу тебе про шлюб.

Джульєтта. Я буду чекати (виходить).

Ромео. О, швидше, швидше до отця святого, почуть пораду хочу я від нього!

Дія V

(Келія брата Лоренцо)

Ромео. Добридень, брат Лоренцо, добридень, отче.

Лоренцо. Добридень. Хто так рано вітає мене? Це ти, Ромео? Ти що, не спа всю ніч? Що рано так прийшов сюди? Ти розтривожений? Чим, мій сину?

Ромео. Отче, мені потрібна твоя допомога. Слухай, що я тобі скажу. Я присягнув, Джульєтті, дочці Капулетті - нашого ворога. Я покохав її, вона серце моє забрала, а тепер я страждаю. А щоб стражданням моїм прийшов кінець, я про одне тебе прошу - повінчай нас нині!

Лоренцо. Що, повінчати вас нині?

Ромео. О, так. Не докоряй і не говори нічого. Джульєтта погодилася стати моєю дружиною.

Лоренцо. Н що ж, можливо ваш шлюб ворожнечу між Капулетті і Мо­нтеккі оберне в дружбу. Нехай же буде так. Я повінчаю вас.

Ромео. я не можу. Я дякую тобі, мій отче!

Дія VI

Ромео. Ось, отче, моє кохання. Це Джульєтта! То ти обвінчай нас.

Лоренцо. Хай небо шлюб цей благословить, що потім нас не покарало горем.

Ромео. Джульєтта, люба! Коли у тебе в грудях серце б'ється, як у ме­не, і можеш краще виявити радість, знайди слова, яких мені бракує, і всоло­ди повітря навкруги ласкавим подихом своїм, нехай мелодія чудова слів твоїх змалює те блаженство чарівне, яке ми відчуваєм в цю хвилину.

Джульєтта. Любов багата ділом, не словами - й пишається собою без прикрас. Той, хто скарби свої злічити зможе, той лише жебрак. Але моя лю­бов така велика і така безмежна, що я .злічить не зможу і половини її скар­бів.

Лоренцо. Ну, годі, годі. Святий обряд благословить вас. Мужем і жо­ною я нарікаю вас. Живіть в любові, в добрі і щасті все своє життя. І хочу я , щоб ворожнеча між вашими батьками навіки зникла. Ходім!

Дія VII на площі

Бенвіліо. Ходімо звідси, Меркуціо, тут можна зустріти когось із Капу­летті. А якщо їх зустріти, то сварки не минути.

Меркуціо. Якщо ми їх чіпати не будемо, то й вони до нас не приста­нуть.

Бенвіліо. А чи ти не знаєш Капулетті? Вони ж шукають любого при­воду, щоб зачепити тих, хто відноситься до Монтеккі, а ми всі ж такі друзі Ромео.

Меркуціо. До речі, куди ж пропав Ромео? Мабуть, страждає від своєї любові до Джульєтта.

Бенвіліо. А й справді, давненько ми не бачили Ромео. О, а натомість я бачу іншого. Дивись, Тібальт іде зі своєю свитою. Пам'ятаєш, як він грозився на балу Ромео?

Меркуціо. Пам'ятаю. Краще подалі від нього триматись.

Бенвіліо. Так, так. Але він може подумати, що ми його злякались. Та й пізно вже. Він уже близько.

Входить Тібальт

Тібальт. Добридень, сеньйори. Одному з вас сказати маю слово.

Меркуціо. Одному з нас? І тільки слово? А може ще й удар шпагою?

Тібальт. Я готовий сеньйори, якщо ви дасте для цього привід.

 

Бенвіліо. Готові битися? Ви, здається, шукаєте, причини, приводу, щоб почати бійку?

Тібальт. Меркуціо, Бенволіо, ви співаєте в один голос з Ромео?

Меркуціо. З Ромео? В один голос? А вам що, не подобається наше тріо?

Бенвіліо. Якщо ми співаємо, то ви зараз затанцюєте сеньйоре!

Тібальт. Ви мені погрожуєте?

Бенвіліо. О, ні. Але мені здається, нам треба піти звідси геть. Тут лю­дей багато і всі дивляться на нас.

Меркуціо. А що мені люди? На те у них і очі щоб дивитись.

Тібальт. Сеньйори, мир! Мені он той послужить.

Меркуціо. А що, він вам слуга? (входить Ромео)

Тібальт. Слуга? Ще гірше, ніж слуга. Ромео! Я ненавиджу тебе! Для тебе слова іншого й вітання не можу я знайти окрім негідник.

Ромео. Проте, Тібальте, в мене є причина тебе любити. 1 я тобі про­щаю образливі слова. Я не негідник.

Тібальт. Хлопчисько! Я тобі не пробачу тих образ, що ти мені завдав. Візьми но шпагу і ставай мерщій до бою.

Ромео. Ніколи я тебе не ображав. Я більш тебе люблю, ніж ти гадаєш. Але за віщо - зараз не скажу.

Меркуціо. О, Тібальте! Я виймаю шпагу! Я готовий з тобою битися!

Тібальт. Чого тобі від мене треба?

Меркуціо. Ти боягуз? Боїшся битися зі мною?

Тібальт. До ваших послуг (виймає шпагу)

Ромео. Меркуціо, сховай свою ти шпагу.

Меркуціо. Сеньйори, прошу! (Б'ються)

Ромео. Бенволіо, давай же їх зупиним. Меркуціо, Тібальте, схаменіть­ся! О, сором, сеньйори, схаменіться! Тібальте, стій, Меркуціо, мій друже!

(Меркуціо падає, Тібальт виходить)

Бенвіліо. Тебе поранено?

Ромео. Кріпись, друже, рана не глибока!

Меркуціо. Дурниця, легка подряпина.

Ромео. Хотів я повернути на все добре. Найближчий родич Капулетті, кузен Джульєтти Тібальт вчинив злочин - поранив мого друга. О, Джульєтта! Це краса твоя мене таким розніженим зробила. Невже я втратив дух свій бойовий?

Бенвіліо. Дивись, Ромео, знов Тібальт сюди спішить

Ромео. Так і я його зустріну своєю шпагою! (Б'ються)

Бенвіліо. Ромео, ти його поранив! Тікай по-швидше, сюди спішить народ.

Ромео. Ні, тікать я не буду, я не боягуз. Он поспішає сюди моя любов, моя Джульєтта. (Входить Джульєтта) О, Джульєтта, вчинив я злочин, ти мені прости. Поранив я твого кузена, ось він.

Джульєтта: Тібальт, ти живий? А що тут сталось? Ти знаєш, хто для мене цей Ромео? Він муж мій.

Тібальт. Муж? Джульєтта, як ти сміла?

Джульєтта. Любов з'єднала нас. Я хочу, щоб знав ти це. Щоб ти прос­тив Ромео. Хай між нами панує мир!

Ромео. Тібальте, я ж просив тебе, просив я миру, не хотів я зла.

Тібальт. Ну що ж, Ромео, я тебе прощаю.

Джульєтта. Ось і мої батьки. (Входять сеньйор Капулетті з дружи­ною). Простіть нас мамо, простіть нас тату.

Капулетті. Як це зрозуміти? Що це таке? Що кажеш ти, Джульєтта, дитина наша люба?

Ромео. Я кохаю Джульєтту вашу, ми вже повінчались!

Капулетті. (Разом) Що? Повінчались? Як? Ми ж вороги. Твоїх батьків не хочу знати в очі. Як сміли ви без згоди батька, без згоди матері сей шлюб сей шлюб укласти? А як же наш Паріс? Як зять наш милий? Ми ж тобі, Джульєтта, пророчили в мужі Паріса-красеня. Ось він. (Входить Паріс) Па-рісе, сину, чуєш? Чи чуєш ти, що каже наша доня?

Паріс. Ну, що ж , нам видно, не судилось прожити разом весь остаток літ. Любов їх виявилась сильнішою за нашу з вами мову. Що ж Джульєтта, щаслива будь.

Ромео і Джульєтта. Простіть нас, мамо й тато.

Входить брат Лоренцо

Лоренцо. Простіть їх, як що хтось винен, що так сталось - виніть ме­не. Це я з'єднав таємно їхні долі, це я уклав таємно шлюб цей дивний. Це їх любов примусила так поступити. Хай буде вічний мир між Капулетті і Монтеккі. Простіть мене, простіть і їх, дітей ваших.

Капулетті. Що ж, діти, нехай щасливим буде життя ва­ше. Ну, а зараз, давай, жона влаштуєм бал з нагоди шлюбу дітей наших, запросим наших ворогів-сусідів, щоб жити в мирі й дружбі нам віднині. Ми просим всіх на бал. На бал, усі на бал!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий. О, Шекспіре! Як мило й любо чути,

Що твої талант і велич вічні.

Нам,Шекспір, ніколи не забути

Зміст твоїх традицій таємничий.

 

Ведуча. О, Шекспіре! Твої герої й нині

Величчю душі чарують знов,

І надихає наше покоління

Їх віра в щастя і любов.

 

Ведучий. Любов таємнича і загадкова стояла й стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив, захоплення, вводить у світ краси і величі.

 

Ведуча. Коли, в якому віці приходить кохання? Звідки її чекати? Скільки разів можна кохати?

 

Ведучий. Відповіді на ці питання вам ніхто не дасть. Не існує рецептів кохання.

 

Ведуча. Коли кохання є, то воно є, а коли його немає, то воно неодмінно прийде.

 

Ведучий. Перше побачення. Перші квіти від коханого. Перший поцілунок. Перша любов... Найчистіше почуття. Багато людей згадують, що перше кохання запам'ятовується назавжди, і хоч бувають почуття сильніші, проте перше — найсвятіше.

 

Ведуча. Не скажу, бо не знаю, як вийшло.

Все так сталося, ніби у сні,

Очі, схожі на стиглії вишні,

Зазирнули у душу мені.

Я завмерла від погляду того,

Зупинилося серце на мить:

В нім і радість була, і тривога,

Що одною стороною бринить.

І відтоді я втратила спокій,

Мов зорю з почорнілих ночей.

Хоч минуло не мало вже часу,—

Не забула вишневих очей.

Тож не знаю, як воно вийшло:

Чи то справді було, чи у сні...

Очі, схожі на стиглі вишні,

Розтривожили душу мені.

 

Ведучий.

Кохати — то не в губи цілувати

Й слова красиві говорити.

 

Ведуча.

Кохати — це чарівним вогнем палати,

І ним людину найдорожчу гріти.

 

Ведучий.

Кохати — то не треба поруч бути,

Гуляти разом в срібно зорі ночі.

 

Ведуча.

Кохати — це ніде і ніколи не забути

В цілому світі наймиліші очі.

 

Ведучий.

Кохати — то не квіти приносити,

Кохати невірному не вдасться.

 

Ведуча.

Кохати — не для себе тільки жити,

Кохати — то народжувати щастя.

 

Ведучий. Мрія кожної дівчини — стати для нього отою одною-єдиною, неповторною, коханою.

 

Ведуча.

Хотіла б я стати людиною —

Отою одною-єдиною,

Отою безмежно рідною,

Навіки тобі потрібною.

 

Хотіла б я стати богинею —

Отою одною-єдиною.

Отою ні з ким не зрівнянною,

Хотіла б я стати коханою.