18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Сценарій свята до дня рідної мови «Тільки рідним словом проговориш до серця …»

Про матеріал
«Тільки рідним словом проговориш до серця …» (сценарій відкритого виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови) Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш національний скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу й багатство української мови; виховувати любов до рідного слова, рідного краю, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою. Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, плакати, портрет Т. Г. Шевченка. Тільки рідним словом проговориш до серця… І.Верхратський
Перегляд файлу

«Тільки рідним словом проговориш до серця …»

(сценарій відкритого виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови)

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш національний скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу й  багатство української мови; виховувати любов до рідного слова, рідного краю, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, плакати, портрет Т. Г. Шевченка.

Тільки рідним словом проговориш до серця…

І.Верхратський 

Вчитель « До українців»  

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, 
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: 
Де той рік, де той проклятий тиждень і день, 
Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, 
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, 
І що ми на Вкраїні — таки український народ, 
А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина. 
І що щедрість — в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. 
І що є у нас мова, і що українська вона, 
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.

Я до себе каже і до кожного з вас — Говори! 
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! 
Запитайте у себе: відколи, з якої пори 
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, 
У якому свідомості нашій збагнути незмога, 
Чим солодший од меду нам видався чад забуття 
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? 
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? 
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, 
Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова… 
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. 
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, 
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?. Стерпи!" 
Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: 
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? 
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, 
І хіба не зотліє на тлін українство між нами, 
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря 
Ми і досі спокійно себе почуваємхохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. 
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. 
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, 
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна….

 

Ведучий 2Кожному у дар Божий дана мова. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків.
На біломусвіті,

На чорнійземлі

Є мова у квітів,

Є мовавзорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузковоїгілки,

Влюбистка зеленого.

Є мова в калини,

В дрімучоголісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хтоцураєтьсярідноїмови,

Не промовлять вони ані слова.(АнатолійКаменчук)

ведучі1І лише нам, людям, найдосконалішимізмешканцівЗемлі, було даровано можливістьспілкуватися за допомогоюмови. Самезавдякиїй ми можемопорозумітися, висловитипочуття.

Розмова

Учень

    Дощик невеликий

Розмовляв з травою.

Розмовляв з травою –

Донькою весни:

Дощик-

Люди кажуть «мова».

Що воно за слово?

Ти ж мені, муравочко,

Поясни.

Учениця                                    

- Мова – це травичка,

Мова – синя річка,

Мова – це Зоряночка

Золота.

Як її плекатимеш –

Лиха не питатимеш,

Бо без мови рідної

Пташка не літа.

А як забуватимеш

І не шануватимеш –

Будете із мовою

Вороги.

Хату забуваючись,

Матінки цураючись,

Усихають річеньки

 Береги.                           (Ярослава Бабич)

Ведучий 2Маємо безцінний дар: одну з наймилозвучніших, найбагатших і найкрасивіших мов світу,  щедро напоєну  теплими сонячними променями, срібними жайворонковими переливами  та солов’їними трелями, калиновим голосом сопілки. Мову -   зігріту душею, оспівану й озвучену серцем.

Ведучий 1Українськамова – цебезмежний океан. Вона мелодійна, як піснясолов'їна,  прекраснайбарвиста, неначе веселка, гомінлива й дзвінкотюча, немов весняний струмочок.

Ніжна, мила, світанкова

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова

Українська рідна мова!(Антоніна Каніщенко)

Ведучий 2Саме тому, щорічно, 21-го лютого ми відзначаємоМіжнародний день рідноїмови. Історія свята, на жаль,  дужетрагічна. Томусвяткуємо ми цей день з присмакомгіркоти.

21 лютого 1952 року в Бангладеш владажорстоко придушила демонстрацію протесту протиурядової заборони в країнібенгальськоїмови. Відтодіцей день у Бангладеш став днем полеглих за ріднумову. Минуло багатороків. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Свято  стало традиційним.

Сценка 


Стіл із їствами, за ним сидить Стецько, їсть.
Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би – їв, і лежав би – їв, і спав би – їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком.
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?
(замахується)
Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).

Ведучий 1Це один із тих днів, коли коженмаєзмогувідчути себе частиною великого, гордого, нескореного  народу, посіяти у своємусерціхоча б одну зернину любові до рідноїмови. Це свято об’єднує українців у одну велику дружну сім’ю. Тож звертаємося до вас сьогодні  мовою землі вашої,  мовою матері вашої,  народу  українського мовою.       

Я - українка

Я родом ізвеличноїземлі,

Чиєіменнявимовляюдзвінко,

МояВкраїно, ти весь час в мені,

Бо я твоя дочка, я – українка.

Зазналати немало у віках,

Не раз топтали твою мову й пісню,

Я  незречуськвітучоговінка,

В якомумайорить душа вкраїнська.

Тобівклоняюсь, матінкомоя,

За те, щоти мене благословила,

Найкраща в світібатьківська земля,

Вона меніподарувалакрила.(НаталіяБоднарчук)

Пісня про Україну

Ведучий 2Я чую мови рідної ходу,

Я їй назустріч радісно іду,

Вітаю і запрошую до нас

У кожне серце, хату, школу, клас.

Стань, мово, України половинкою,

 В твоїм разку я стану намистинкою.

У нашій душі скарбниця любові до мови, а кожен мій вірш стає у ній перлиною. Поповнюю безцінний скарб щодня і мрію, як у вулик моєї мови люди, неначе бджілки, зносять нектар – слова… (Анна Степаненко

 

Сценка «Баби Параска і Палажка на святі рідної мови»

 

Палажка. Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я, — каже, — не культурна, жию уже у двай-цікпервому віці, а говорити по-людськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч двадцятий...

Параска. От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі двадцятий рік. Ех... І коли до тебе розум постукає?

 Палажка. Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.

Параска. Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

Палажка. І яке тобі діло до мене. Ти що шукаєш зачіпки до сварки? На моє безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може, спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду — нічого й казать! Параска. Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи...

Палажка. Що це ти мені махаєш?

 Параска. Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка. А печення у тебе є? Чи, може, пиро-жено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити.

Параска. Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила

Палажка. Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не «пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і тд. Люди добрі! Я справдовуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска. Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу мову!

Учениця                                      

  Чому люблю я українську мову

Чому люблю я українське слово,

Співучіше за пісню солов’я?

Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця – моя!

Де є іще такі слова привіту,

Такі красиві, сонячні пісні?

Вкраїнська серед мов усього світу

Здається найбагатшою мені.

І зайвих слів для вислову не треба –

Є речення короткі  і ясні.

Вона подібна зорепаду з неба,

Польоту птаха у височині.

…Уста виводять ніжну колискову,

А за віконцем зіронька сія…

Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця - моя!  (Наталія Жовнір)

Ведучий 1Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

Як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає легенда «Як ростуть слова?»

Ведучий 2(говорить на фоні співу пташок та шуму води)

      Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки, а тому й приятелювали і старий, і малий.

Ведучий 1

Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Прийшов до неї зі своїм горем і молодий юнак, але, на жаль,він теж не вмів говорити, а тільки ворушив губами.

(Виходить дівчинка  Мова в гарному вбранні  та яскравому вінку. Ходить, збирає до кошика квіти і трави наспівуючи пісню «Ой у лузі червона калина». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами, розповідає, допомагає собі руками).

Мова 

-  Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця. Ходімо зі мною.

(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника.)

  • Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти і поки ти знаходишся у моєму королівстві, також можеш говорити.

Хлопчик

-  Ой, і справді. Шановна паняночко,  сусідська дівчинка Марійка, яка мені дуже подобається, сліпа від народження. Вона  хоче померти, бо почувається дуже самотньою. Люди і я  нічим не можемо їй зарадити, адже  вона не бачить слів утіхи…

Мова  (задумливо)

- Не зумію я повернути Марійці зір, та як дати надію до життя  я знаю. Візьми з собою цей чудовий букет (збирає букет квітів), це - слова. Я тобі зібрала найкращі. Віднеси його Марійці, хай вона почує тебе, хай радість прийде в її засмучену душу.

Хлопчик

- Дякую тобі,  дівчинко Мово! Це найкращий подарунок для  неї і для мене!

(Хлопець бере букет, несе дівчині, віддає. Дівчина притискає букет до себе, посміхається).

  • Ти… красива…Ти…потрібна…мені…Живи… Благаю

 

 

Ведучий  2

    А наступного дня всі німи юрмилися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова.(Кілька німів обступають Мову, простягають до неї руки, ворушать губами).

Мова

  - Добре, добре. Я навчу вас вирощувати слова. Ось бачите (показує кошик)тут повно корінчиків.  Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

Ведучий   1

По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

Українська мова

Золотекурчатко

В золотійторбинці

Принесло сьогодні

Літеридитинці.

А дитина з літер

Збудувала слово.

І звучить, як пісня

Українськамова. ( Г. Чубач)

Пісня про  мову

Ведучий 2А ми з вами сьогодні, 21 лютого,  у  Міжнародний день рідної мови  на білому рушникові історії золотими нитками вишиємо найкращі слова любові до рідної мови.

 

Інсценізація вірша «Як би тобі, сину…»

(Діалог матері та сина. Обидвоє у вишиванках)

Мати:

Як би тобі, сину, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволіхтосьнасіяв зла,
І холонутьдушінаші без тепла.

Син:  Забуваютьдітимовуматерів.
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Стогне відрозпукизранена земля,
І сивіти стала матінка моя.

Мати:                                   

Сину мій, синочку, синьооказірко,
У життібуваєсолодко і гірко.
Як битвоїочі не манили зваби,
Не посмійвчинитиБатьківщинізради.
Не посмійзламатигілкукалинову –
Сиротою станеш, як забудешмову.
Можешпризабути запах рути–м’яти,
Але ріднумовумусишпам’ятати.
Можеш не впізнати голосу діброви,
Та не смійзректисямаминоїмови!

Пісня «Розкажи мені мамо….»

Ведучий 2  Рідною мовою говорить серцей  душа українськоїземлі. Не з примусу, а лише за покликомвласногосумління та гідностіплекаймовдушілюбов до рідноїмови.

Торкніться сонячного слова

На струнах серця і душі.

І старанно вивчайте мову,

І трепетно любіте мову,

І все життя шануйте мову,

Мов рідну матір бережіть!

Торкніться сонячного слова,

Яке у серці я несу.

І, мов дитя, плекайте мову.

Не дай Вам Бог, не зрадьте мову.

З пером в руці прославте мови

Незламну силу і красу!(ВалентинаТовма)

Ведучий 1Людині Богом визначено місце народження, країна, небо. А ще -  мова, «золота зоряночка» нашої душі й долі, яку понесемо в  життя,  допоки й віку нашого земного, а потім  - і небесного.

Дорожи українською мовою,

  Рідна мова - основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя! (Дмитро Білоус)

    Тож любіть мову свою, українську, як рідну матір. Прислухайтеся до слів заповіту відомої котелевської поетеси Людмили Ларіонової (Дар’ї Горлиці):

Учениця                                

Любіть рідну мову

Вивчайте, люди, рідну мову,

Дітей, онуків  нею вчіть.

Її, як пісню колискову,

Як матір в серці бережіть.

Любіть цю мову, як кохану,

В похмурі і щасливі дні.

Любіть її, як Богом дану

Лиш українцям на Землі.

За милозвучність барвінкову,

За присмак сміху й полину

Плекайте, люди, рідну мову,

Любіть, як сонце, як весну.

Як хліб, як Землю, як Свободу

Любіть, як горду нашу Суть.

Безсмертя й велич свого роду

Нащадки в мові збережуть.

Моліться ж мовою своєю,

Хай біль і радість в тих словах

До Бога линуть над Землею

І освятять стражденний шлях.

Встає зоря в імлі ранкова,

Над Україною встає…

Любіть же, люди, свою мову,

Нас світ по мові пізнає.  (Людмила Ларіонова)

Пісня про мову

Ведучий 1. Я на рідніймовідрузямщастязичу.

Хай добро хлібинукожномунесе.

У гостинну хату всіх покличу,

І вони, я певний, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнськамовапахнебарвінково,

Де вкраїнськапіснярозправлякрило.

Ведучий 2. Рідне слово моє – в німозвутьсявіки,

Рідне слово моє – і крізь хмари сія.

 

 

docx
Додано
16 лютого
Переглядів
76
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку