Сценарій свята «Мово рідна! Колискова! Материнська ніжна мово!» 8 клас

Звучить бандура.

На сцену виходять учні, які виконують гумо­реску П. Глазового «Дід приїхав».

Дійові особи: Дід (чоботи, куртка, за плечима мішок);

про­давщиця (перука, макіяж, фартух).

Автор

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

Дід

Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця

Что? Чєво?

Я нє понімаю.

Дід

Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

Продавщиця

Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка?

Автор

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

Дід

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Автор

Продавщиця теж була Гостра та бідова.

Продавщиця

У меня єсть свой язик, Ні к чему мнє мова!

Автор

І сказав їй мудрий дід...

Дід

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика ‒

І не знає мови.

Говорити як навчили мавпу гамадрила /або Грицькова наука/

Конкурс свiй оголосила

Фiрма знаменита:

 Хто за рік навчить зумiє

 Мавпу говорити.

 На якiй це буде мовi –

 Значення не мало,

 Лиш би мавпа кожне слово

Чiтко вимовляла.

 А ще фiрма асигнує

Будь-якi витрати

 На утримання й навчання, -

 Були б результати.

 Переможця нагорода

Солiдна чекає:

 У доларах, ще й поїздка

 На рiк у Гаваї.

 За цю справу узялися

 Француз, iталiєць

Знаменитi логопеди

 Й Грицько — українець

 В фiрмi їм дали по мавпi

 З роду “гамадрили”,

Якi, скiльки й свiт їх знає,

 Ще не говорили.

Усi троє й роз’їхались.

Рiк промчався хутко

 І ось вони звiтуються

 Про свої здобутки.

 Француз схуднув, став як трiска,

 Зате гамадрила

 Аж два слова: – “Пардон, мусье”

Чiтко говорила.

Iталiєць геть посивiв

 Зате й його мавпа

 Теж два слова говорила:

 -  Італьяно папа”

Жюрi плещуть у долонi:

 - Браво! — кажуть, – Браво!

 Потрудилися обоє

 Ви просто на славу.

 Ось заходить українець:

 Гладенький, нiвроку,

 Поруч мавпа прихудюща

 Плентається збоку.

 - Вибачте, що вид такий

 Має гамадрила,

 Та вона в мене нiчого

 Їсти не хотiла.

 Я давав цукерки, фрукти,

Цитрусовiрiзнi,

 І банани й ананаси, -

 Та i в рот не вiзьме.

 Ото хiба, що шкуринку

 Пожує з банана

 Та холодної водички

 Нап’ється з-пiд крана

 Раптом на вкраїнськiймовi

Мавпа як учеше:

 - Та не слухайте його ви,

 Нехай вiн не бреше!

Заберiть мене додому,

 Назад, добрi люди,

 Я не те, що балакати,

 А й спiвати буду

Далi в бiк Грицька як гляне –

 Й сумирно сказала:

 - ЛогопедовiГрицьковi

 Українцю – Слава

Не боялася дівулька

Ні лайки, ні бійки.

Закінчила школу на нещасні «трійки»,

Але в мами є знайомий

В університеті.

- Будеш ти на філософськім

Вчитись факультеті.

Та, явившись на екзамен,

Ляпнула дівулька,

Що жив колись на Вкраїні

Філософ Каструля.

І сказав екзаменатор,

Вставши із-за столу:

-          Я вам радив би вступити

В кулінарну школу.

І закінчила дівулька

Курси кулінарні.

Пече тепер пиріжечки

І оладки гарні.

І на кухні порядкує

Рукою твердою,

І не плутає Каструлю

Зі Сковородою.

О слово рідне,  хто без тебе я!

Літературно-музична композиція

 

 Сцена прикрашена квітами, рушниками. У   центрі слова «О слово рідне, що без тебе я!».

Свято розпочинається першими акордами  «Реве та стогне Дніпр широкий».

    Лунають  слова за сценою:

«Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого,

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!»

 Т. Шевченко.

Згорають очі слів, згорають слів повіки.

 Та є слова, що рвуть байдужий рот.

Це наше слово. Жить йому повіки.

Народ всевічний. Слово — наш народ.    М. Вінграновський

На сцену виходять ведучі.

1-й ведучий.     Доброго дня вам, шановні друзі! Ми раді вітати вас на святі рідної мови! Мова — це і той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, бере­гти і розумно збагачувати.

2-й ведучий.    Ми переконані, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

1-й ведучий.     Тож запрошуємо  всіх вас на свято української мови,  яка є міцним корінням нашої вічноживої культури.

                    Пісня «Ласкаво просимо»

2-й ведучий.    Мова -  це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався нею, зникає. Але не фізично, а морально.

1-й ведучий.     Українська мова – одна з найкрасивіших і наймилозвучніших мов світу. Вона прийшла до нас від наших прадідів, збагатившись і відшліфувавшись протягом багатьох століть. І, як дорогий діамант, засяяла на устах кожного українця в умовах незалежності.

1-й учень.   

                          ЧУЄШ, ЯК ГАРНО СПІВАЄ ПТАШИНА?

Чуєш, як гарно співає пташина?

Скоро народиться день.

В білих віночках над ставом калина

 І у віночках пісень.

Неба торкнулося перше проміння,                                                                                  

Пісня злітає у світ.

 Пісня любові і ніжне цвітіння,

 Щирий весняний привіт!

 

Світиться радістю днина погожа.

 Сонце веселе сія.

Квіточка кожна на іншу не схожа,

 Пісня своя в солов'я!

 

 І у людей на землі різна мова,

Кожна на лад свій звучить.

А серед них і моя — світанкова —

Мова у небо летить.

 

Світла моя, українська, пречиста,

 Рідна, як Небо й Земля!

Ніжна, барвиста, свята й промениста,

Нею любов промовля!

Слово у пісню чарівну кладеться,                                            

Радістю щиро бринить.                                                 

Хай до душі воно вам доторкнеться,

 Щоб залишитись там жить.

 

2-й ведучий.    Золота струна мови — символ таланту, краси і добробуту народу. Вона піснею бринить у його душі, барвисто квітує  на рушниках та килимах, дивує вигадливістю кольорових мініатюр на писанках, але найголосніше озивається в пісні.

    Виконується пісня «Мови чарівної голос» (муз. Слободенюка, сл. С. Галябарди).

1-й ведучий.   Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова — це показник існування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу лунає сьо­годні українська мова. Де б не про­живали представники української діаспори: в Німеччині чи Австралії, Сполучених Штатах Америки чи в Канаді,— скрізь вони утворюють свої національні осередки, відкри­вають українські школи, випуска­ють українську пресу, передають із покоління в покоління рідну мову, аби не загубився український  родовід серед інших національностей.

2-й ведучий. І як боляче усвідом­лювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній землі, в час, коли постала, як благословення Боже, вимріяна Шевченком незалеж­на Україна, в час, коли ми має­мо здійснювати мрію Кобзаря — об'єднатися в одну велику сім'ю, ім'я якій — українська нація, все ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного коріння.

1-й ведучий.  Вашій увазі представлення

 Інсценізації поезії  Володимира Сіренка «Балада про перевертня»

Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.

Дикторський текст

Ой за ворітоньками тітка Харитина

 Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати

Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

А його не видно, а його немає.

Хлопчаком в Росію виїхав блукати

 І забув дорогу до рідної хати...

 Тільки прилітають із країв далеких

 Щовесни до мене стомлені лелеки,

 Та іще дві ластівки під зруділу стріху

 На легку розраду, на веселу втіху.

(Лунає пташиний спів, мати прислу­хається, посміхається.)

Дикторський текст

Защебече котра на хуткій дротині,

 І здається тітці, що не в самотині...

(Спів стихає... чутно прощальний крик лелек.)

А як павутиння попливе над лугом

 Й відлітають птахи,   знову стогне мати...

Мати

Скільки тебе, голубе, буду виглядати.

Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

Вже мене гукає по ночах могила.

    (  У глибині сцени з'являється юнак, ро­зігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Дикторський текст

І, почувши, мабуть, матері зітхання,

Син таки приїхав рано, на світанні.

Йде він через поле, йде він попід гаєм.

Тітка Харитина з хати вибігає

 І летить назустріч, наче біла птиця,

 Простягає руки, чорні від землиці,

 До свого серденька сина пригортає.

Мати. 

Милий мій лебедику,  як живеш?

                      (Син відсторонюється від матері.)

Син  

В общем я живу неплохо.

Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Дикторський текст.

Тітка зані­міла.

Мати.

Що це він белькоче?

            (Під дикторський текст іде інсценізація.)

Дикторський текст

Уночі не спала, виплакала очі.

 А як засиніло у долинах зранку

 Відшукала в скринях нашу вишиванку.

 Випрала, на сонці вигріла сорочку,

 Мов колись у біле одягла синочка

 Й повела за луки, у густу діброву,

 У проміння щедре, у росу ранкову.

Заспівали сину солов'ї про літо,

 Посміхнулось небо, уклонились квіти,

Закружляло всюди маєво зелене.

 Син просяяв раптом і промовив...

Син.         Нене!

 

( Схиляється перед матір'ю, цілує її руки.)

 

Учень.                Безсмертя нації — у слові,

А слово — Бог земних віків.

Лише нікчемні й безголовні

Зрікаються старих батьків.

 Не робітництво, не селянство,

 Не щирий, праведний народ,

А так собі — тупе міщанство,

Ходячий шлунок, жуйний рот.

                                          (Микола Руденко)

1-й ведучий.    Українська мова створила українську народну піс­ню. Українська пісня піднесла мову до чарівних висот, розкривши все її багатство і красу. Мабуть, не існує такого куточка Землі, де б не лунала українська пісня.

2-й ведучий.

 Слово у пісню чарівну кладеться,

 Радістю щиро бринить.

Хай до душі воно вам доторкнеться,

 Щоб залишитись там жить.

(Виконується українська народна пісня.)

НАЙКРАЩА МОВА

— Йде синок до школи вперше. Пита батько матір:

• Якій мові ми синочка будемо навчати — українській чи російській? Обидві ж хороші.
• Хай вивчає ту, якою печатають гроші.

ПРЯНИК

— У вас зуби є, дідусю? —
Онучок питає.

Дід журливо посміхнувся:

— Вже давно немає.

Це почувши, хлопченятко зраділо без краю.

— Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

                              ***

Пил збиваючи стовпом, мчить автомобіль селом.

— Подивись: «ту-ту» біжить. —
Баба внуку гомонить.

А малюк їй неквапливо:

— Не «ту-ту» біжить, а «Нива»   

                                ***

Упіймав дядько на дереві хлопчика.

• Що ти там, шибенику, робиш? — Запитав сердито.
• Та упало ваше яблуко, то я його вішаю. — Не розгубився хлопчик.

                                      ***

• Грицю, у твоїй письмовій роботі аж 10 гру­бих помилок. Чи не могло б їх бути менше?
• Могло б, якби робота була коротшою.

                                      ***

Приїхала бабуся в гості до онуків.

• Ну, Васильку, скажи, скільки тобі років? Одержиш за кожен рік по цукерці.
• Давайте, бабусю, я краще скажу, скільки ро­ків вам.

 

(Пісня «Рідна мова» муз. Павла Дворського, сл. Григорія Вієру)