Сценарій та презентації-виступи виховного заходу: " Жінки- математики."

Видатні жінки -математики

Софія Олександрівна Яновська Софія Яновська народилась у містечку Пружани колишньої Гродненської губернії. Дитинство її пройшло в Одесі, куди переїхали батьки. Там закінчила 2-у міську жіночу гімназію, де викладачем був відомий історик математик І. Ю. Тимченко, що збудив захоплення дівчини цією наукою. Подальшу освіту вона продовжувала на Вищих жіночих курсах, спочатку на природничому відділенні, а потім, за порадою видатного математика того часу С. О. Шатуновського, на математичному відділенні. У 1924 році Софія Яновська приступає до занять в Інституті червоної професури. Тут вона цікавиться історією та проблемами математики. Своє навчання в ІЧП молодий науковець поєднує з роботою в університеті, де для студентів і аспірантів веде семінари з методології математики і природознавства. У 30-х роках, продовжуючи науково-педагогічну діяльність у Москві, Яновська працює в Академії наук у Ленінграді, де керує методологічним семінаром для наукових працівників. Софія Яновська померла 24 жовтня 1966 року, а в 1972 її учні видали збірник: Яновська С. А. Методологічні проблеми науки,— М.: Мисль.

Яновська має понад 40 друкованих наукових робіт. Вона - учасник багатьох математичних з'їздів і конференцій, з трибуни яких виступає з критикою ідеалізму в сучасній філософії математики, а також з питань історії математики і математичної логіки. С. А. Яновська провела велику роботу з підвищення математичної культури в нашій країні, особливо з питань методології математики та логіки. Так, з її передмовами і коментарями вийшли "Основи теоретичної логіки" Д. Гільберта і В. Аккермана,"Введення в логіку" А. Тарського. У 1950 році в результаті досліджень наукової спадщини Н. І. Лобачевського з питань підстав геометрії Софія Олександрівна випустила у світ книгу "Передові ідеї Н. І. Лобачевського - знаряддя боротьби проти ідеалізму в математиці".

Борок Валентина Михайлівна український математик у галузі диференціальних рівнянь. Борок народилась в 1931 в Харкові в Україні. Її батько, Михайло Борок, хімік, вчений і фахівець в матеріалознавстві. Її мати, Белла Сігал, була відомим економістом. Високе положення її матері в Міністерстві економіки забезпечило їй привілейоване раннє дитинство. Але через політичну ситуацію, її мати добровільно пішла у відставку в 1937 році, сподіваючись, що це зробить їх безпечнішими. Вважається, що це допомогло родині Борок вижити під час Другої світової війни.

В 1949, році Борок почала вивчати математику в Київському державному університеті. У 1954 році вона закінчила університет і поступила в аспірантуру до Московського державного університеті. У 1957 році захистила кандидатську дисертацію під керівництвом Георгія Шилова про системи лінійних диференціальних рівнянь в часткових похідних з постійними коефіцієнтами. У 1960 році вона переїхала до Харківського державного університету. У 1970 році вона захистила докторську дисертацію. З 1983 по 1994 роки завідувала кафедрою математичного аналізу Харківського університету. У 1994 році Борок захворіла і виїхала на лікування до Хайфи, Ізраїль. Померла у віці 72 років в 2004 році. Київський державний університет

Барі Ніна Карлівна математик, доктор фізико-математичних наук, професор МДУ. Ніна Барі росла обдарованою дитиною. Ще в гімназії вона захопилася математикою, яку вважала улюбленим предметом. Ніна Карлівна була однією з перших жінок, що вступили вчитися на фізико-математичний факультет Московського університету. Вона дістала можливість спілкуватися з найбільшими ученими країни — Д. Ф. Єгоровим, М. Є. Жуковським, М. М. Лузіним, С. О. Чаплигіним. Математичний талант Барі помітив професор Лузін. Ніна Барі стає однією з його видних учениць і активною учасницею семінару, що проводиться ученим. У 1925 році Н. К. Барі блискуче закінчила аспірантуру Московського університету, а в січні наступного року успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Про єдиність тригонометричних розкладань». Перші результати у дослідженні теорії множин Ніна Карлівна отримала ще в студентські роки, коли вчилася на третьому курсі університету. Про результати своїх досліджень вона доповіла на засіданні математичного товариства.

Ступінь доктора фізико-математичних наук їй присудили в 1935 році, коли вона була вже відомим ученим і мала великі заслуги у вивченні тригонометричних рядів і теорії множин. Н. К. Барі не замикалася в рамках тільки «чистої» науки, а й була активною громадською діячкою. Багато років вона була засідателем народного суду, беручи в цій справі найгарячішу участь. Багато сил віддавала Барі організації і проведенню наукової роботи серед студентської молоді. Педагогічну діяльність Н. К. Барі почала в двадцять років, з 1926 року викладала у Московському університеті. З 1927 року вона — член Французького і Польського математичних товариств. Бувала декілька разів за кордоном. У 1927 році в Парижі активно брала участь в семінарі академіка Адамара. Через рік, знову в Парижі, веде велику науково-дослідну роботу. Ніна Карлівна представляла радянську математичну школу на міжнародних математичних конгресах в Болоньї (1928) і в Единбурзі (1958). Вона виступала з оглядовими доповідями і на різних математичних конференціях і з'їздах.15 липня 1961 року Н. К. Барі загинула, потрапивши під потяг московського метро.

Олійник Ольга Арсенівна математик, дійсний член РАН, завідувач кафедри МДУ, професор. Ольга Олійник народилася 2 липня 1925 року в селі Матусів Шполянського району Черкаської області, а шкільні роки провела в містечку Сміла, Черкаської області. З початком війни сім'я економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила десятирічку у 1942 році й вступила на фізмат університету та відвідувала семінар професора Московського університету Софії Яновської, з якою й перебереться до столиці. Стала першою жінкою, котра у 29 років уже стала доктором фізико-математичних наук. Захистила кандидатську дисертацію—«О топологии, действительных алгебраических кривых на алгебраической поверхности»(1950 р.), докторську — («Краевые задачи для уравнений с частными производными с малым параметром при старших производных и задача Коши для нелинейных уравнений в целом»(1954р.) професор (1955р), академік. Працювала в Московському університеті та Математичному інституті імені Стєклова. З 1950 року і до кінця життя Ольга Олійник була членом «Московського математичного товариства», в 1954-2001р.р. — членом правління. Ольга Олійник була головним редактором журналу «Праці Московського математичного товариства».

Напрямок її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського — диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і газів у пористих середовищах. З ініціативи Ольги Олійник в 1973 році був створений семінар ім. І. Г. Петровського, з 1978 року проводяться щорічні спільні засідання цього семінару та Московського математичного товариства, які фактично є великими науковими конференціями широкого профілю. Ольга Олійник спільно з Іваном Петровським заснували провідну наукову школу Російської Федерації — «Асимптотичні методи розв'язання диференціальних рівнянь» Інституту математики і механіки Ур. О РАН, Інституту математики з ВЦ Уфимського наукового центру РАН. Керівник наукової школи — А. М. Ільїн. Більш 359 статей і публікацій у її доробку. Підготувала 58 кaндидaтів фізико-математичних наук та 14 докторів фізико-математичних наук.Інститут математики та механіки Уро РАН

Гіпатія Олександрійська - видатна представниця давньогрецької філософії та математики. Гіпатія, за описом істориків, була жінкою надзвичайної краси і больще розуму. Батько гепатит - Теона Олександрійський, великий вчений-математик, який написав тлумачення до астрономічного твору Птолемея і на знамениті геометричні "Початки" Евкліда. Освіта Гіпатія отримала під керівництвом свого батька, що належав до числа вчених Олександрійської школи. Гіпатія, крім математики, займалася також філософією та астрономією. Її твори до нас не дійшли. Але добре відомо, що Гіпатія написала грунтовні коментарі з теорії конічних перерізів Аполлонія Перги і на алгебраїчні твори Діофанта Олександрійського. Крім того, нею складено ряд робіт з філософії та астрономії. Стверджують, що гепатит належить честь винаходу ареометра - приладу для визначення щільності рідини, астролябії - приладу для визначення широт і довгот в астрономії - і планісфери - зображення небесної сфери на площині, за яким можна обчислювати схід і захід небесних світил. Близько 400 року Гіпатія була запрошена читати лекції в знамениту Олександрійську школу. Вона зайняла кафедру філософії, одну з провідних кафедр школи.

Лекції вона читала у присутності великої кількості слухачів. Слава про неї рознеслася далеко за межі Олександрії. Свої лекції Гіпатія зазвичай починала з викладу вибраних питань математики, потім переходила до її додатків та інших наук, сукупність яких становила давню філософію. На уклін до жінки - філософу і математику з усіх кінців Римської імперії стікалися вчені, щоб долучитися до джерела краси і розуму. Ця зростаюча в народі популярність язичницю Гіпатія не подобалася архієпископу Кирилу, і він вирішив знищити її. Кирило нацькував на гепатит ченців і ті, подкораулів її біля будинку, накинулися на гепатит і потягли її до церкви. Там, під покровом розп'ятого Христа, роздер на шматки весь одяг, нещасну знівечили уламками черепиці і битих судин. Потім тіло мучениці волочили по вулицях Олександрії. Коли порив сказу натовпу трохи вщух, тіло Гіпатія було розрубати на шматки і спалено на вогнищі. З загибеллю Гіпатія Олександрійської фактично зайшло сонце давньогрецької математики. Гіпатія була її останньою представницею. 

Феон Олександрійський присвятив їй теплу епіграму «Коли ти переді мною я чую твою мову, Благий твій погляд та обитель зірок чистих Я підношу, — так все в тобі , Іпатіє, Небесне — і справи, і краса промов, І чисте, як зірки, науки мудрої світло». Феон Александрійський

( 15 січня 1850, Москва — 10 лютого 1891, Стокгольм) - математик, письменниця і публіцист. Професор Стокгольмського університету. Авторка праць з математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки і астрономії.  Перша жінка, яку обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН. Уроджена Корвин-Круковська, дружина В. О. Ковалевського — основоположника еволюційної палеонтології, що походив із старшинського роду на Слобожанщині.  Софія Василівна Ковалевська народилась 15 січня 1850 в Москві. Батько її — Василь Васильович Крюковський був військовий. Він брав участь у трьох військових походах, був нагороджений найвищими військовими орденами і медалями. У 1858 в чині генерала генерала батько вийшов в відставку і переїхав з родиною до свого маєтку в с. Палібіно Вітебської губернії. Тут і пройшли дитячі роки Соні. Змалку в дівчини проявилися такі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковита самостійність. Читати Соня навчилася сама. Пізніше до дітей взяли вчителів. Гувернантка-англійка вчила Соню хороших манер і англійської мови. Учитель Малевич викладав російську граматику, літературу, математику та інші предмети. Він був широко освіченою людиною, передовим педагогом.  Спочатку арифметики Соня не любила, але згодом захопилась нею: вона розв'язувала задачі за допомогою різних комбінацій чисел, виявляючи в цьому неабияку кмітливість. Малевич дав їй вивчати двотомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.  

Малевич дав їй вивчати двотомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.   Коли Соні сповнилось 11 років, під час зимового перебування родини Крюковських у Петербурзі викладачем математики до неї запросили лейтенанта флоту О.М. Страннолюбського. Вже на перших заняттях викладача здивувало те, що дівчина так швидко засвоювала перші поняття з вищої математики — поняття границі, похідної тощо, «начебто вона їх раніше знала».  Соня пояснила: «У ту хвилину, коли ви пояснювали мені ці поняття, мені раптом пригадалося, що все це було написано в лекціях Остроградського, якими була обклеєна наша кімната, і саме поняття про границю здалося мені давно відомим». 

Габріель Емілі Ле Тунель де Бретейль, маркіза Дю Шатле  Народилася 17 грудня 1706, в Парижі. Померла 10 вересеня 1749 Французька математик і фізик. Була музою і натхненницею Вольтера.

Габріель Емілі була дочкою Луї Ніколя Ле Тунель, барона Бретей, і його другої дружини Габріель-Анни де Фролов. Її батько при Версальському дворі готував посланників іноземних держав до прийому у Людовика XIV і представляв їх королю. Паризький будинок барона був місцем, де збиралися відомі діячі науки і мистецтва тієї епохи, представники так званого раннього Просвітництва, в тому числі Жан Батист Руссо або Фонтенель. Батько, який звернув увагу на обдарованість Емілі, дав їй чудову класичну освіту. У 16 років Емілі була прийнята при дворі. Вона користувалася успіхом в світлі і мала кілька невеликих (без сумніву, платонічних) романів: з маркізом де Гебріаном, маршалом Рішельє. 12 червня 1725 року Емілі вийшла заміж за тридцятирічного маркіза Флорена Клода дю Шателле (Вольтер пізніше переробив Шателле в Шатле). Вона поїхала разом з чоловіком в Семюр-ан-Оксуа, де маркіз обіймав посаду королівського губернатора. У подружжя було троє дітей. У Семюр-ан-Оксуа вона познайомилася з де Мезьєр, який розбудив її пристрасть до занять математикою. У 1730 році Емілі повернулася в Париж. Замок Сіре

Спінет (лат. spina - шип, колючка) - струнний щипковий інструмент, різновид клавесину Вона, крім іншого, вивчала англійську та італійську мови, серйозно займалася фехтуванням, співом, танцями, театральною майстерністю, грала на спінеті.

У 1745 році Емілі почала переклад «Математичних початків натуральної філософії» Ньютона, робота над ним тривала до самої її смерті. Її головна заслуга полягає не стільки в перекладі праці з латині на французький, скільки в інтеграції математичної аргументації Ньютона в створену Лейбніцем і визнану на континенті методику обчислення нескінченно малих. Крім того, дю Шатле забезпечила текст Ньютона своїми коментарями. Вона наполягала, що термін «кількість руху» (яким Ньютон називав твір маси на швидкість) краще підходить для твору маси на квадрат швидкості (яке, за Лейбніцем, в той час називали «живою силою»). Вона не змогла змусити вчене співтовариство того часу погодитися з цим твердженням. Лише через багато років старі терміни були визнані невдалими і були замінені на «імпульс» і «кінетична енергія». У 1737 році видала манускрипт «Твір про вогонь», в якому висловлювала ідеї, схожі з сучасними уявленнями про інфрачервоне випромінювання. 1738 році дю Шатле і Вольтер незалежно один від одного взяли участь в конкурсі, оголошеному Французькою Академією, на кращу роботу про природу вогню. Так як роботи подавалися анонімно, в конкурсі могла взяти участь і жінка. Премію отримав швейцарський математик Леонард Ейлер, але «Твір про вогонь» дю Шатле було опубліковано в 1744 році за рахунок Академії. У 1746 дю Шатле стала членом Болонської Академії наук, в Паризьку Академію жінки не бралися принципово.

1.Емілі згадується в романі В. Аксьонова «Вольтер'янці і вольтер'янки» 2.У 2007 році про Емілі знятий телевізійний фільм Арно Селіньяка «Божественна Емілі» (фр. «Divine Йmilie») з Леа Друкер (Lйa Drucker) 3.Композитор Кайя Сааріахо написала в 2008 оперу «Емілі», в основу якої лягла історія життя Емілі дю Шатле. Прем'єрні спектаклі пройшли в Ліоні 1 березня 2010 і в Амстердамі 18 березня 2010. Головну парію заспівала Каріта Маттіла.